23 серпня 2022 року № 320/2670/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного офонду України у Київській області
про зобов'язання вчинити певні дії,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що полягає у відмові зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 07.04.1981 по 25.02.2015 на підставі довідки від 10.02.2015 №143;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 07.04.1981 по 25.02.2015 на підставі довідки від 10.02.2015 №143 з дня подання заяви та здійснити виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувшись до управління із завою про перерахунок пенсії за віком щодо визначення права на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій згідно п.7.1 розділу ХV «Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», їй було відмовлено у виплаті грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій за нормами п.7.1 розділу ХV «Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують її конституційні права на належний соціальний захист.
Відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, ухвалу про відкриття спрощеного провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання від 23.02.2022 отримав.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 23.02.2022 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою управління соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області від 12.01.2021 №3251-5000334178 та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області.
Позивачка 12.11.2021 звернулась до відповідача із завою про зарахування страхового стажу понад 30 років та виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій згідно п.7.1 розділу ХV «Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», додавши до заяви довідку про підтвердження стажу роботи №143 від 10.02.2015.
Листом від 19.11.2021 №12608-21734/М-02/8-1000/21 позивачу було повідомлено про те, що довідка долучена до звернення про підтвердження стажу роботи №143 від 10.02.2015 видана з порушенням норм Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VІІ, відсутні підстави для врахування зазначеної довідки.
Не погодившись із відмовою, позивачка звернулась за захистом своїх прав до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Згідно п. 7-1 розділу розділу XV "Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
В той же час, порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 (надалі - Порядок №1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» передбачено, що лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), мають право на пенсію за вислугу років.
Приміткою 3 до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
До 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР «Про державні пенсії», статтею 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.
На виконання статті 58 Закону СРСР «Про державні пенсії» постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я.
Постановою Ради міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397 «Про пенсії за вислугу років працівникам просвіти, охорони здоров'я та сільського господарства» передбачено, що до складу переліку установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років віднесено лікарняні установи всіх типів і найменувань, в тому числі клініки і клінічні частини, госпіталі, лепрозорії, психіатричні колонії, амбулаторно-поліклінічні заклади всіх типів і найменувань (поліклініки, амбулаторії, диспансери всіх профілів, установи швидкої медичної допомоги і переливання крові, медсанчастини, оздоровчі пункти, медичні кабінети і пункти, фельдшерські та фельдшерсько-акушерські пункти, станції санітарної авіації, рентгенівські станції і пункти, медичні лабораторії та інші).
VI. Оцінка суду
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (із внесеними змінами) затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, серед яких є лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичні закладах особливого типу.
Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За змістом цієї норми вбачається, що необхідність надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників виникає при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно п.20 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній» у тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.
Пункт 4.2 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 №22-1 передбачає, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що використання норм постанови №637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.
Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку №1, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією.
У трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 щодо спірних періодів наявні такі записи:
07.04.1981 прийнята в пологове відділення на посаду акушерки в «Міська лікарня №17 м. Донецьк»;
01.02.1990 переведена на посаду старшої акушерки пологового відділення в «Міська лікарня №17 м. Донецьк»;
16.12.1998 переведена на посаду медсестри по наданню невідкладної допомоги гінекологічного відділення в «Центральна міська лікарня №17 м. Донецьк» (перейменовано з «Міська лікарня №17 м. Донецьк» 18.11.1988);
05.09.2000 переведена на посаду старшої акушерки пологового відділення в «Центральна міська лікарня №17 м. Донецьк»;
22.10.2001 прийнята на посаду акушерки пологового відділення в «Центральна міська лікарня №17 м. Донецьк»;
22.10.2001 переведена на посаду старшої акушерки пологового відділення «Центральна міська лікарня №17 м. Донецьк»;
25.02.2015 звільнена з посади за власним бажанням ст. 38 КзпП України з Комунальної лікувально-профілактичної установи «Центральна міська лікарня №17 м. Донецьк» (перейменовано з «Центральна міська лікарня №17 в м. Донецьк» 30.10.2002).
Записи в трудовій книжці позивачки про її періоди роботи, які не зараховано, як пільгові, виконані роботодавцем у відповідності до положень Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників і не містять неточних або неправильних записів чи будь-яких виправлень.
Водночас, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
Відповідачем не зазначено, а судом не виявлено доказів тому, що спірні записи в трудовій книжці позивачки можна визнати такими, які не відповідають дійсності чи зроблені з порушенням визначеної процедури.
Що стосується довідки №143 від 10.02.2015, виданої Комунальною лікувально-профілактичною установою «Центральна міська лікарня №17 м. Донецьк», суд зазначає таке.
За приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
За приписами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Тобто, відповідно до наведених норм закону, необхідною умовою для визнання незаконним акту органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.
Трудовий стаж позивачка набула у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснюють господарську діяльність, перебували під контролем української влади, і зазначене підприємство також утворено відповідно до законодавства України.
Всі первинні документи, на підставі яких позивачка отримала право на призначення пенсії, були сформовані до проведення антитерористичної операції і не можуть піддаватися сумніву та позбавляти позивачку права на отримання пенсії, обрахованої із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де позивачка набула пільговий стаж роботи.
Тобто, відомості, які зафіксовані у довідці, випливають зі змісту документів, які були складені до тимчасової окупації території України.
При цьому, суд зазначає, що доказів щодо їх недостовірності відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано.
Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами....
В цьому випадку позивачка не може бути позбавлена свого права, що стосується предмету позову через неможливість перевірки достовірності довідки, у зв'язку з наданням зазначеної довідки підприємством, що знаходиться на території, непідконтрольній українській владі.
Також, оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.
Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozerv/the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Othersv. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Згідно п.4.7 Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність неможливість проведення ним перевірки відомостей трудової книжки на позивачку, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження пільгового характеру роботи позивачки), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Відповідно до приписів ст.ст.9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо відмови позивачці зарахувати стаж не відповідає вимогам щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів, є протиправною, а тому суд вважає позовну вимогу про зарахування до стажу період роботи позивачки з 07.04.1981 по 25.02.2015 обґрунтованою.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити виплату грошової допомоги у розмірі десяти мінімальних пенсій станом на день її призначення, суд зазначає, що оскільки під час розгляду справи встановлено, що пенсійний орган не відмовляв у встановленому Законом порядку позивачці в призначенні пенсії, то ці позовні вимоги є передчасними, а тому є необґрунтованими.
Разом з цим, суд зазначає, що частиною 2 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на обставини справи, оскільки судом встановлено, що пенсійним органом не приймалось рішення про призначення пенсії або відмову у призначенні пенсії позивачці, тому належним, правильним та ефективним способом захисту порушеного права, на думку суду, буде саме зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії від 12.11.2021, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 07.04.1981 по 25.02.2015.
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.
VIII. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. Враховуючи часткове задоволення позову, на користь позивача слід присудити понесені нею судові витрати в розмірі 744,30 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що полягає у відмові зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 07.04.1981 по 25.02.2015 на підставі довідки від 10.02.2015 №143.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 12.11.2021, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 07.04.1981 по 25.02.2015.
У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 744,30 грн. (сімсот сорок чотири грн. 30 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 23.08.2022