23 серпня 2022 року Справа № 160/9123/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
30.06.2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просять:
- визнати дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області по відмові у видачі нового паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ - протиправними;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати новий паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2022 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 18.07.2022 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23.02.2022 року звернувся до Центрального відділу у м. Дніпро Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України по досягненню 45 - річного віку, проте працівники міграційної служби Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у вклеюванні фотокартки відмовили на підставі того, що сплинув місячний термін, крім того повідомили, що обов'язково треба обміняти паспорт зразка 1994 року (у формі книжечки) на новий - зразка 2015 року (пластиковий). Позивач вважає, що відмова відповідача у вклеюванні фотокартки в паспорт у формі паспортної книжечки, відповідно до положень Закону України від 18.01.2001 року № 2235-ІП «Про громадянство України», у зв'язку із досягненням 45 - річного віку, є протиправною та суперечить нормам законодавства, у зв'язку з чим вимушена звернутись до суду з даним позовом.
15.07.2022 року на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, у якому представник відповідача в задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач дійсно 23.02.2022 року та 12.05.2022 року зверталася із відповідними заявами складеними у довільній формі та враховуючи вимоги законодавства про звернення громадян, Головним управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області відповідним листом надано відповідь щодо порядку вклеювання фотокарток до паспорта громадянина України, відповідно до норм чинного законодавства. Отже, права свободи або законні інтереси позивача не є порушеними, а вимоги є безпідставними та не обгрунтованими. На підставі викладеного у задоволенні позову просили відмовити у повному обсязі.
18.07.2022 року позивач надала на адресу суду відповідь на відзив, відповідно до якої вказано, що позивач заперечує всі доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву, оскільки вони є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 20.04.2000 року Кіровським РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 .
23.02.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Центрального відділу у м. Дніпро Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України по досягненню 45- річного віку.
Листом від 29.04.2022 року №1214-235/1214-22 Центральним відділом у м. Дніпро Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надано відповідь щодо порядку вклеювання фотокарток до паспорта громадянина України, відповідно до норм чинного законодавства, а також зазначено про відсутність протиправних дій з боку співробітників районного відділу.
12.05.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із аналогічною заявою щодо вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України по досягненню 45- річного віку.
Проте, листом від 16.05.2022 року №Н-835/6/1201-22/1201.4.1/4065-22 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області відмовлено у задоволенні заяви, з посиланням на те, що 07.06.2019 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року №398 «Про внесення змін до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302» і згідно внесених змін Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обгрунтованості відмови відповідача у здійсненні видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III встановлено, що документом, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України.
Відповідно до вказаної норми постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України.
За приписами п.п.2, 3 вказаного Положення № 2503-ХІІ паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.5 Положення № 2503-ХІІ паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.
Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
За приписами п.8 цього Положення № 2503-ХІІ термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Відповідно до абз.2 п.12 Положення № 2503-ХІІ вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку провадиться у п'ятиденний термін.
Для вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку подаються паспорт і дві фотокартки зазначеного розміру (п.15 Положення № 2503-ХІІ).
Одночасно за правилами п.16 Положення № 2503-ХІІ обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.
Наведені правові норми є чинними, отже підлягають застосуванню.
20 листопада 2012 року прийнятий Закон України № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», який визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч.1 ст.21 Закону № 5492-VI).
Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (ч.4 ст.21 Закону № 5492-VI).
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.21 Закону № 5492-VI).
Пунктом п.3 постанови Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» в редакції на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що:
прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016р. припиняється;
паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
За правилами п.2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Пунктом 131 наведеного вище Порядку №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи., що за своєю суттю є персональними даними.
Як зазначено у п.6 цього Порядку № 302, обмін паспорта здійснюється у разі:
1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації);
2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням);
3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта;
4) закінчення строку дії паспорта;
5) непридатності паспорта для подальшого використання;
6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток;
7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Відповідно до п.2 розділу V Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», затвердженого 06.06.2019 наказом Міністерства внутрішніх справ України №456, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за №620/33591, для вклеювання фотокартки при досягненні віку 25 або 45 років особи, на ім'я якої оформлений паспорт, протягом 30 календарних днів заявник подає працівнику територіального підрозділу заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку.
Для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особа після спливу тридцятиденного строку заявник подає працівнику територіального підрозділу за місцем проживання заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку, та відповідне рішення суду.
Рішення про вклеювання фотокартки до паспорта приймається територіальним підрозділом ДМС за результатами проведених перевірок (п.5 розділу V Тимчасового порядку).
Відтак, на момент вирішення спору судом норми чинного законодавства передбачають вклеювання до паспорту громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв'язку з досягненням, у тому числі: 45 років.
Відповідно до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Особа може реалізовувати своє право на свободу совісті в межах, передбачених ст.35 Конституції України, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» та інших нормативно-правових актів України.
У ст.8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій 06.07.2010 Законом України №2438-VI, зазначено: будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; b) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції.
Як зазначено у ч.1 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних», мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім'я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе (ч.4 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних»).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством (ч.5 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних»).
Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч.6 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних»).
Згідно п.5 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист персональних даних» підставами для обробки персональних даних є: необхідність виконання обов'язку володільця персональних даних, який передбачений законом.
Так, абз.3 ч.1 ст.4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» зазначена мета обробки персональних даних у Єдиному державному демографічному реєстрі: ідентифікація особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, нормами права не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює порушення конституційних прав такої особи.
У правових висновках Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 (які згідно із ч.3 ст.291 КАС України мають бути враховані судами), звернуто увагу на те, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів та нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону №5492-VІ, на відміну від норм Положення №2503-ХІІ, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. Останнє є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Поряд з цим, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного суду звернула увагу на те, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті. Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований. Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Разом з тим, відповідно до ст.14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі "Х'ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID -картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 №1474-VІІІ, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституції України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
Наразі діє два нормативно-правових акти: постанова Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26.06.1992 №2503-ХІІ та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25.03.2015 №302, відповідно до яких особи, що раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, а при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років, до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Суд звертає увагу, що для захисту прав і свобод громадян працівники ДМС України мають застосовувати Положення про паспорт громадянина України від 26.06.1992, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ, адже відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
І саме Положення про паспорт громадянина України», затверджене 26.06.1992 Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ, у спірному випадку є нормативним актом, який найбільш повно сприяє реалізації прав громадянина.
В спірному випадку позивач, звертаючись з вимогою про вклеювання фотокартки у паспорт громадянина України зразка 1994 року відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. №2503-XII, фактично відмовився від отримання паспорту з безконтактним електронним носієм, оскільки такий носій містить персональні дані, від обробки яких він відмовляється.
Незважаючи на те, що таке звернення мало місце після закінчення місячного строку з моменту досягнення позивачем 45-річного віку, ця обставина не є законодавчо встановленою підставою для відмови вклеїти до паспорта позивача фотокартку у зв'язку із досягненням останньою 45-річного віку, тим більше, як зазначено вище чинна норма п.8 Положення №2503-ХІІ передбачає безумовне вклеювання до паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку нових фотокарток, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Отже, пропуск строку на вклеювання фотокартки до паспорта не передбачає в принципі відсутність можливості належного оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки.
Вказаним Положенням про паспорт громадянина України №2503-ХІІ не передбачено, що у випадку прострочення звернення особи про вклеювання нової фотокарточки у паспорт громадянина України у формі книжечки при досягненні громадянином 45-річного віку в обов'язковому порядку такий паспорт підлягає обміну на паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм.
Також ані п.15 вказаного Положення, ані інші його норми не передбачають подання для вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 45-річного віку інших документів, ніж паспорт і дві фотокартки зазначеного розміру.
Таким чином, застосування відповідачем норми пп.6 п.6 Порядку №302, є, по суті, примушуванням позивача до обміну паспорта у формі книжечки на паспорт у формі ID-картки, що обмежує його права й свободи.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у вклеюванні нової фотографії до паспортного документу у формі книжечки, та вказуючи на можливість оформлення позивачу належного паспортного документу у формі ID-картки, діяв без урахування всіх обставин, які мали значення для вчинення ним відповідних дій, з порушенням принципу пропорційності, що є неприпустимим в демократичному суспільстві, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправної відмови Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у вклеюванні фотокартки у зв'язку із досягненням 45-річного віку в паспорт громадянина України у формі книжечки та зобов'язання останнього вклеїти до паспорта позивача зразка 1994 року нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45 років.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також враховуючи, що обґрунтованих мотивів відмови у вклеюванні фотокартки у зв'язку із досягненням 45-річного віку в паспорт громадянина України у формі книжечки відповідачем не вказано та законні підстави такої відмови відсутні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 992,40 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.2593211628.1 від 30.06.2022 року.
Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 992,40 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132,139,193,241-246,250,251,257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Вячеслава Липинського, буд. 7, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у вклеюванні до паспорта громадянина України із серією та номером НОМЕР_1 зразка 1994 року, який виданий на ім'я ОСОБА_1 , 20.04.2000 року Кіровським РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області, нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45 років, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вклеїти до паспорта громадянина України із серією та номером НОМЕР_1 зразка 1994 року, який виданий на ім'я ОСОБА_1 , 20.04.2000 року Кіровським РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області, нову фотокартку у зв'язку з досягненням 45 років, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Вячеслава Липинського, буд. 7, код ЄДРПОУ 37806243) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у сумі 992,40 (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок) грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець