з питань встановлення судового контролю за виконанням рішення суду
м. Вінниця
22 серпня 2022 р. Справа № 120/11477/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши у письмовому порядку заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням суду від 06.12.2021 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо застосування обмеження максимальним розміром до пенсії ОСОБА_1 при проведенні її перерахунку з 01.04.2019; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 без обмеження максимальним розміром пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
25.03.2022 Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у даній справі.
18.08.2022 позивачем подано до суду заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку, визначеному статтею 382 КАС України. Обґрунтовуючи вищезазначену заяву ОСОБА_1 зазначає, що на виконання рішення суду боржник здійснив перерахунок моєї пенсії з 01.04.2019 без обмеження її максимальним розміром пенсії з урахуванням підвищення як учаснику бойових дій та надбавки за особливі заслуги і виплачував її у розмірі 27165,39 грн.
При проведенні перерахунків пенсія ОСОБА_1 з 01.07.2019 становила - 27281,30 грн., з 01.12.2019 - 27409,32 грн., з 01.07.2020 - 27537,34 грн., з 01.12.2020 - 27635,95 грн., з 01.07.2021 - 27783,00 грн., з 01.12.2021 - 27921,40 грн., з 01.03.2022 - 31356,38 грн., однак боржник здійснював її виплату у розмірі - 27165,39 грн. На думку позивача, дії ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо виплати пенсії з обмеженням її максимальним розміром пенсії у розмірі 27165,39 грн. замість збільшених, починаючи 01.07.2019 є невиконанням рішення суду у повному обсязі.
З огляду на зазначене, позивач просить встановити судовий контроль за виконанням рішення суду від 06.12.2021 у справі №120/11477/21-а, а саме щодо невиплати з 01.04.2019 ОСОБА_1 нарахованої пенсії (зазначеної у розрахунках пенсії за вислугу років від 01.07.2019, від 01.12.2019, від 01.07.2020, від 01.12.2020, від 01.07.2021, від 01.12.2021, від 01.03.2022) без обмеження її максимальним розміром пенсії шляхом зобов'язання ОСОБА_2 - керівника ГУ ПФУ у Вінницькій області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у повному обсязі.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 382 КАС України питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням сторін. Неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.
Суд вважає за можливе здійснити розгляд заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у письмовому порядку.
Визначаючись з приводу поданої заяву, суд керується такими мотивами.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як вказує Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6.
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.
Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
У свою чергу, питання судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах врегульовано ст. 382 КАС України.
Відповідно до частини 1 вищезазначеної статті, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).
Отже, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, про що просить позивач, є правом суду, а не обов'язком, яке не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 14 КАС України).
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 823/1265/16, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Доводи заявника щодо встановлення судового контролю зводяться до того, що на виконання рішення суду від 06.12.2021 у справі №120/11477/21-а відповідачем проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019 без обмеження її максимальним розміром, однак з 01.07.2019 її виплата проводиться із урахуванням розміру пенсії, визначеного станом на 01.04.2019, а саме 27165,39 грн.
Водночас, суд зазначає, що предметом спору в межах справи №120/11477/21-а були вимоги позивача, зокрема, про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром.
При цьому, задовольняючи таку вимогу суд виходив з того, що відповідачем протиправно застосовано обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність на підставі ст. 43 Закону № 2262.
Водночас, з долучених до заяви про встановлення судового контролю розрахунків пенсії за вислугу років вбачається, що з 01.04.2019 пенсійним органом проведено розрахунок розміру пенсії стягувача, який станом на 01.04.2019 склав - 27165,39 грн., не застосовуючи обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, при проведенні перерахунків пенсії з 01.07.2019, з 01.12.2019, з 01.07.2020, з 01.12.2020, з 01.07.2021, з 01.12.2021 та з 01.03.2022 відповідачем також не застосовано обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Однак, ГУ ПФУ у Вінницькій області зафіксувало розмір пенсії позивача ні рівні встановленому станом на 01.04.2019, а саме - 27165,39 грн.
Відтак, зі встановлених обставин вбачається, що між позивачем та пенсійним органом виник новий спір, щодо правовідносин, які не мали місце на час винесення судом рішення від 06.12.2021 у справі №120/1477/21-а, адже предметом розгляду даної справи були відносини щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність на підставі ст. 43 Закону № 2262.
Однак, здійснюючи виплату пенсії позивачу з 01.07.2019 у розмірі 27165,39 грн., пенсійний орган не застосовує обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, адже в такому випадку її розмір мав би становити - 15640 грн. (Закон України "Про Державний бюджет України на 2019 рік"), а не 27165,39 грн.
Суд при вирішені даної справи керувався положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а також ч. 1 ст. 5 КАС України, якою передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відтак, із системного аналізу вищенаведених законодавчих положень вбачається, що метою та завданнями адміністративного судочинства, зокрема, є захист та поновлення уже порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась з відповідним позовом до суду. Тобто захисту підлягає апріорі уже порушене право, а не ті права та інтереси щодо яких наразі не відомо чи матиме місце їх порушення у майбутньому чи ні. У зв'язку з чим, рішення суду не може бути прийнято на майбутнє, зокрема, із зобов'язанням особи вчиняти певні дії на майбутнє, та не може ґрунтуватися на припущеннях, домислах, і фактичних обставинах котрі на момент його ухвалення, хронологічно ще не відбулися, проте ймовірно можуть мати місце у майбутньому, оскільки таке рішення не буде ґрунтуватися на приписах чинного законодавства та буде суперечити законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Отже, у межах адміністративної справи №120/11477/21-а судом не вирішувалось питання щодо дій відповідача при проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 у майбутньому, тому в разі незгоди позивача з діями суб'єкта владних повноважень щодо здійснення обрахунку розміру його пенсії, позивач має право звернутись до суду із позовною заявою про оскарження таких дій в загальному порядку.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для встановлення судового контролю в межах справи №120/11477/21-а, адже з доводів позивача та матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник новий спір, оцінка якому не надавалась в межах справи №120/11477/21-а.
Отже, заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 243, 248, 256, 382 КАС України, суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення - відмовити.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна