вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"17" серпня 2022 р. м. Київ
Справа № 911/3192/21
Господарський суд Київської області у складі:
судді Ейвазової А.Р.,
за участі секретаря судового засідання Сироти А.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цемакс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СБМУ Підряд» про стягнення 279 367,18грн, за участю представників від:
позивача - Мендрик Д.О. (ордер АН №1075320 від 10.08.2022);
відповідача - не з'явилися
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю “ЦЕМАКС” (далі - ТОВ “Цемакс”) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “СБМУ “ПІДРЯД” (далі - ТОВ “СБМУ “Підряд”) про стягнення 279367,18грн, з яких: 241 473,60грн - основний борг; 5 820,57грн - 3% річних, нарахованих за період з 30.01.2020 по 19.03.2021; 20 194,84грн - втрати від інфляції, нараховані за період з 30.01.2020 по 19.03.2021; 11 878,147грн - пеня, нарахована за період з 30.01.2020 по 30.07.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки №11 від 20.01.2020 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк (а.с.1- 4).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.11.2021 (суддя Лилак Т.Д.): відкрито провадження у справі за відповідним позовом; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено проведення підготовчого засідання на 23.12.2021 о 10:30; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов (а.с.67-68).
Відповідна ухвала суду отримана відповідачем 29.11.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103280492454 (а.с. 69).
У строк, встановлений відповідною ухвалою суду - протягом 15 днів з дня вручення ухвали, відзив на позов не надійшов (до 14.12.2021 включно); з заявою про продовження відповідного строку, встановленого судом, відповідач до суду не звертався.
23.12.2021 позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог до 44741,78грн з посиланням на здійснення відповідачем оплати частини боргу у розмірі 234625,40грн (а.с.80-81).
Підготовче засідання, призначене на 10:30 23.12.2021, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Лилака Т.Д. на лікарняному.
Враховуючи перебування судді Лилака Т.Д. на лікарняному та у зв'язку з настанням строку розгляду, відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Київської області від 28.01.2022 №20-АР про призначення повторного автоматизованого розподілу справи №911/3192/21 здійснено повторний розподіл, за результатами якого справу передано судді Ейвазовій А.Р. (а.с.85,86)
Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.01.2022 справа прийнята до провадження суддею Ейвазовою А.Р., призначено підготовче засідання на 25.02.2022 о 10:40, а також зобов'язано позивача надати докази направлення відповідачу копії заяви про зменшення позовних вимог, новий розрахунок відповідних вимог (а.с.89-90).
У призначений день та час підготовче засідання не відбулось, у зв'язку з чим ухвалою суду від 06.04.2022 підготовче засідання призначено на 29.04.2022 о 10:20 (а.с.98-99).
Ухвалою від 29.04.2022 підготовче засідання відкладено на 15:00 25.05.2022 (а.с.102-103).
Ухвалою від 25.05.2022 заяву ТОВ “Цемакс” про зменшення позовних вимог повернуто без розгляду заявнику, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 14:00 08.06.2022 (а.с.121-123).
07.06.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. При цьому, відповідач вказує, що поставка товару на суму 64 353,60грн не підтверджена позивачем належними доказами, а після звернення позивача з відповідним позовом здійснено оплату основного боргу, який становив 177 120грн, повністю. До поданого відзиву долучено заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені у розмірі 11 878,17грн, а також контрозрахунок 3% річних та втрат від інфляції, розмір яких за розрахунком відповідача становить відповідно: 4475,40грн та 15 748,67грн (а.с.136-143).
Відповідний відзив надійшов до суду з пропущенням встановленого строку; питання про продовження відповідного строку судом не розглядалось, оскільки відповідач заяв про це не подавав.
Як визначено ч.ч.1,2 ст.118 ГПК України: право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку; заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже, відповідний відзив залишається судом без розгляду. При цьому, судом прийнято до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності, оскільки за змістом ч.3 ст.267 ЦК України така заява може бути зроблена до винесення рішення судом.
Ухвалою від 08.06.2022, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.07.2022 о 10:00 (а.с.155-158).
Ухвалою від 01.07.2022 відкладено розгляд справи на 16:00 13.07.2022 (а.с.169-170).
Ухвалою від 13.07.2022: відкладено розгляд справи на 16:30 10.08.2022, визнано явку позивача у судове засідання обов'язковою; зобов'язано позивача надати суду для огляду оригінали документів, які долучені до позовної заяви у копіях (а.с.176-178).
Ухвала від 13.07.2022 доставлена до електронного кабінету відповідача 14.07.2022 о 22:03 (на офіційну електронну адресу), про що свідчить відповідна довідка (а.с.181).
Ухвала суду, як визначено п.1 ч.1 ст.232 ГПК України, є видом судового рішення.
Відповідно до п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. При цьому, в силу ч.6 такої статті, якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Таким чином, ухвала суду від 13.07.2022 вважається врученою відповідачу 15.07.2022., враховуючи фактичне доставлення після 17 години 14.07.2022.
Відповідач в судове засідання 10.08.2022 не з'явився і про причини неявки суд не повідомив.
10.08.2022 розгляд справи по суті розпочато за відсутності відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце засідання суду. При цьому, оскільки позивачем надано для огляду лише частину оригіналів витребуваних судом документів, а також враховуючи його клопотання, судом оголошено перерву у судовому засіданні до 17.08.2022, про що прийнято ухвалу, занесену до протоколу судового засідання (а.с.184-186).
Про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 17.08.2022, відповідача суд повідомив ухвалою від 10.08.2022, копія якої доставлена на офіційну електронну адресу відповідача 10.08.2022 о 20:33, що підтверджується довідкою (а.с.190), отже, в силу ч.6 ст.242 ГПК України вважається врученою відповідачу 11.08.2022.
В судовому засідання представник позивача підтримав заявлені вимоги та повідомив про погашення частини боргу відповідачем під час розгляду справи.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
20.01.2020 між ТОВ «Цемакс» (далі - постачальник) та ТОВ «СБМУ Підряд» (далі - покупець) укладено договір поставки №11 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця цемент та/або інші будматеріали, визначені у специфікації до договору (далі - товар), а покупець - прийняти товар і сплатити його вартість у порядку та на умовах, визначених договором (а.с.6-8).
Сторонами узгоджено, що кількість товару, найменування та інші дані про товар визначаються заявками покупця на відвантаження кожної партії товару; загальна кількість поставленого товару визначається після закінчення строку дії договору на підставі видаткових накладних на товар (п.2.2 договору).
Поставка товару відповідно до п.5.1 договору здійснюється постачальником окремими партіями автомобільним транспортом протягом 10 банківських днів з дати надходження письмової заявки покупця на відвантаження товару та виставлення рахунка-фактури.
Як визначено п.3.1 договору, ціна товару, що поставляється за договором, наведена у специфікаціях до договору, які є його невідємною частиною; ціна товару за одиницю вимірювання товару вказана з урахуванням тарифу за доставку і включає ПДВ. Поряд з цим, вартість кожної відвантаженої за заявкою покупця партії товару зазначається у рахунку-фактурі постачальника з урахуванням тарифу за доставку і включає ПДВ (п.3.1 договору).
Договором установлено, що покупець зобов'язується після надходження кожної партії товару за договором надавати постачальнику товарно-транспорті накладні та підписані ним видаткові накладні (п.5.5. договору).
Датою поставки, а також датою переходу від постачальника до покупця права власності та всіх пов'язаних з ним ризиків вважається дата передачі товару покупцю в місці призначення, якщо поставка здійснюється автомобільним транспортом (п.6.2 договору).
За умовами договору оплата вартості поставленої партії товару здійснюється покупцем у розмірі 100% вартості партії товару, що поставлена продавцем згідно заявки покупця протягом 10 календарних днів з дня поставки товару (п.4.1 договору).
За порушення строку розрахунку, передбаченого відповідним пунктом договору, сторонами встановлена відповідальність у вигляді сплати покупцем на користь постачальника пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня за кожен день прострочення оплати від неоплаченої (несвоєчасно оплаченої) суми (п.7.2 договору).
Сторонами п.10.1 договору погоджено, що такий договір вступає в силу з 20.01.2020 і діє до 31.12.2020.
На виконання зобов'язань за відповідним договором позивачем передано відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними, які підписані обома сторонами, на загальну суму 577 765,80грн:
- №73 від 20.01.2020 на суму 64255,20грн;
- №155 від 11.02.2020 на суму 67404грн;
- №203 від 02.03.2020 на суму 65829,60грн;
- №535 від 19.05.2020 на суму 71409,60грн;
- №742 від 25.06.2020 на суму 63057,60грн;
- №1019 від 11.08.2020 на суму 69 217,20грн;
- №1106 від 21.08.2020 на суму 64049,40грн;
- №1237 від 07.09.2020 на суму 53661,60грн;
- №1261 від 09.09.2020 на суму 58881,60грн (а.с.9,11,13,17,19,21,23,25,27).
На підтвердження доставлення відповідного товару відповідачу також надані товарно-транспорті накладні (а.с.10,12,14,18,20,22,24,26,28).
Окрім того, позивач стверджував, що поставив товар відповідно до видаткової накладної №301 від 31.03.2020 на суму 64 353,60грн (а.с.15), яка відповідачем не підписана. При цьому, у підтвердження доставки товару позивачем також надана товаро-транспортна накладна №0765 від 31.03.2020, у якій у графі «прийняв» проставлено підпис від імені відповідача особою, прізвище якої вказано як «Бондарева Р.Б.» (а.с.16).
Разом з тим, під час розгляду даної справи позивач не надав доказів, що особа, яка підписала відповідну товаро-транспорту накладну від імені вантажоодержувача уповноважена на отримання товару, зазначеного у накладній асортименту, кількості та за відповідною ціною. При цьому, під час розгляду даної справи відповідачем не надав заяв щодо визнання відповідної обставини - отримання товару за відповідною накладною. Так, в силу ч. 1 ст.75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Посилання позивача на оплату товару відповідачем як на підставу визнання факту його отримання, не прийняті судом до уваги, оскільки жодний доказ, зібраний у справі, не свідчить про оплату товару, саме з посилання на оплату товару за відповідною видатковою накладної.
Поряд з цим, як визначено ч.2 ст.527 ЦК України, кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Отже, позивач як особа, що виконувала зобов'язання з передачі товару у власність відповідача, мала права вимагати докази того, що товар отримується уповноваженою на те особою від імені відповідача та несе ризик наслідків непред'явлення відповідної вимоги.
З урахуванням зазначеного, суд вважає не доведеним позивачем факт передачі саме відповідачу в особі уповноваженою на те особи товару за відповідною накладною.
Як встановлено судом, на оплату поставленого товару позивачем перераховано відповідачу 400645,80грн, а саме:
- 23.04.2020 - 64 255,20грн з призначенням платежу «цемент по рахунку №56 від 20.01.2020»;
- 27.04.2020 - 67 404грн з призначенням платежу «цемент по рахунку №126 від 11.02.2020»;
- 22.06.2020 - 71409,60грн з призначенням платежу «цемент по рахунку №440 від 19.05.2020»;
- 10.07.2020 - 63057,60грн з призначенням платежу «цемент по рахунку №605 від 25.06.2020»;
- 12.08.2020 - 70470грн з призначенням платежу «цемент по рахунку №830 від 11.08.2020»;
- 25.08.2020 - 64049,40грн з призначенням платежу «цемент по рахунку №910 від 21.08.2020» (а.с.29-40).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що відповідач не розрахувався за поставлений товар на суму 241473,60грн. При цьому, під час розгляду справи, відповідачем в рахунок оплати товару перераховано відповідачу 234 625,40грн з призначенням платежу «погашення заборгованості за цемент за 2020 рік» (а.с.82-83,144).
Предметом спору в даній справі є наявність у відповідача обов'язку розрахуватись за поставлений товар, а також застосування до нього відповідальності, встановленої чинним законодавством та договором, за порушення відповідного зобов'язання.
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст. 175 ГК України.
Згідно ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Укладений сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як визначено ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Сторонами змінено загальне правило, визначене відповідною нормою, шляхом встановлення у п.4.1 договору іншого строку оплати - 10 календарних днів з дати поставки товару.
Судом встановлено, що відповідач, в порушення встановленого строку розрахувався за товар, переданий за вищевказаним видатковими накладними, які підписані ним у підтвердження факту передачі товару, остаточно лише під час розгляду справи. Позивач підтвердив отримання оплати за товар, тому суд вважає, що спір в частині стягнення 177 120грн (577765,80-400645,80) основного боргу вичерпаний під час розгляду справи внаслідок здійсненої оплати 22.12.2021 у складі суми 234625,40грн, тому провадження у відповідній частині підлягає закриттю.
Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
В частині стягнення 64 353,60грн основного боргу суд відмовляє у задоволенні позову, враховуючи не доведення позивачем факту поставки товару у відповідній частині і зважаючи на відсутність визнання такої обставини відповідачем, щоб звільняло позивача від обов'язку, встановленого ч.1 ст.74 ГПК України, доведення такої обставини відповідно до ч.1 ст.75 ГПК України.
Також, у даній справі позивачем заявлені вимоги про стягнення процентів та втрат від інфляції, які суд вважає частково обґрунтованими з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач виконав зобов'язання з оплати товару з порушенням строку, встановленого за взаємною згодою у договорі, виконання відповідного зобов'язання, він є таким, що допустив прострочення.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, позивач, враховуючи допущене відповідачем прострочення, має право вимагати сплати процентів та втрат від інфляції.
Розраховуючи розмір відповідних вимог, позивачем до суми боргу, на яку нараховано проценти та втрати від інфляції, включено суму товару за видатковою накладною, факт поставки за якою товару судом не визнано доведеним. Окрім того, здійснюючи розрахунок, позивач починає нараховувати проценти та втрати від інфляції фактично з дня, коли зобов'язання ще не можна вважати простроченим - десятого дня строку, встановленого для оплати, який починає свій обрахунок з наступного дня після дати поставки товару.
Так, як визначено ч.1 ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За розрахунком суду, враховуючи строк виконання зобов'язання з оплати товару за кожною накладною, поставка за якою доведена позивачем, строк просрочення оплати за нею, здійснені відповідачем платежі, а також заявлений позивачем період нарахування - до 19.03.2021, розмір втрат від інфляції становить 14863,92грн, а розмір 3% - 4 501,60грн.
За таких обставин, суд задовольняє заявлені вимоги у відповідному розмірі, а у задоволенні вимог про стягнення 5330,92грн втрат від інфляції, 1 318,97грн - 3% річних відмовляє.
У даній справі позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 11878,17грн пені, яка нарахована за період з 30.01.2020 по 30.07.2020.
Заявлені у відповідній частині вимоги є такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
В силу ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено також пеню (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як визначено ч.2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічне обмеження щодо розміру пені встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Розмір пені, встановлений сторонами у договорі, не перевищує максимального розміру пені, визначеного вищевказаними нормами.
В силу ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Отже, оскільки позивач допустив порушення зобов'язання з оплати товару, за яке за взаємною згодою сторін п.7.2 договору встановлена відповідальність у вигляді сплати пені, позивач набув права вимагати сплати пені у узгодженому розмірі.
Нараховуючи пеню, у розрахунку позивач допустив помилки, оскільки здійснював такі нарахування починаючи з дня, коли зобов'язання у відповідному розмірі ще не можна вважати простроченим - з десятого дня, встановленого для оплати, як вже вказувалось, окрім того, за періоди з 31.01.2020 по 12.03.2020 та з 13.03.2020 по 23.04.2020 позивач здійснював нарахування на борг у розмірі відповідно 197488,60грн та 261 842,20грн, який у такому розмірі на відповідні дати не існував. Так, борг у розмірі 197488,60грн утворюється з поставок від 20.01.2020 (64255,20грн), 11.02.2020 (67404грн), 02.03.2020 (65829,60грн) і у такому розмірі існує лише з 13.03.2020 по 22.04.2020 (23.04.2020 позивачем здійснено оплату у розмірі 64255,20грн, після якої розмір боргу з 23.04.2020 склав 133233,60грн).
Також, суд вважає безпідставним нарахування пені на вартість товару у розмірі 64353,60грн, поставка якого відповідачу 31.03.2020 не доведена позивачем.
Поряд з цим, не зважаючи на часткову обґрунтованість вимог щодо стягнення з відповідача пені, такі вимоги не підлягають задоволенню повністю, оскільки відповідачем до прийняття рішення у справі подано заяву про застосування позовної давності.
Так, як визначено п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Обчислення позовної давності здійснюється за загальними правилами визначення строків, які встановлені ст.ст.253-255 ЦК України, про що вказано у ст.260 ЦК України.
Строк позовної давності за всіма вимогами про стягнення пені, враховуючи заявлений період її нарахування - з 30.01.2020 по 30.07.2020 закінчився у період з 30.01.2021 по 30.07.2021. Оскільки позов подано лише 28.10.2021 (здано відділенню поштового зв'язку для відправлення до суду, а.с.55), позивачем пропущено строк позовної давності за відповідними вимогами.
Як визначено ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України: позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З урахуванням подання заяви про застосування позовної давності до відповідних вимог, а також враховуючи обґрунтованість відповідних вимог лише в частині, у задоволенні вимог про стягнення пені у розмірі 11 878,17грн пені суд відмовляє.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по оплаті позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, що становить 290,48грн.
В силу п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Клопотань про повернення судового збору на момент прийняття рішення судом не отримано.
Також, у першій заяві по суті - позовній заяві позивач вказував, що планує понести витрати на оплату правової допомоги у розмірі 25 000грн щодо яких ним надано попередній (орієнтовний розрахунок) (а.с.1-4,46). Однак, до прийняття рішення позивачем не подано заяв про розподіл судових витрат у відповідній частині відповідно до ч.ч.2,3 ст126 ГПК України разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також відповідних доказів. Отже, суд не здійснює розподіл витрат відповідного виду.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, п.2 ч.1 ст.231, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СБМУ Підряд» (ідентифікаційний код 25298093; 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, 31-А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цемакс» (ідентифікаційний код 33945935; 01030, м. Київ, вул.Чапаєва, 7Б) 14863,92грн втрат від інфляції, 4 501,60грн - 3% річних, а також 290,48грн в рахунок часткового відшкодування витрат по оплаті позову судовим збором.
3. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 64 353,60грн основного боргу, 5330,92грн втрат від інфляції, 1 318,97грн - 3% річних та 11 878,17грн пені.
4. Провадження у справі в частині стягнення 177 120грн основного боргу закрити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 23.08.2022.
Суддя А.Р. Ейвазова