вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" серпня 2022 р. Справа№ 910/14038/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
за участю секретаря судового засідання: Добрицької В.С.
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - Гуща В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 (повний текст рішення складено 09.11.2021)
у справі №910/14038/21 (суддя Бойко Р.В.)
за позовом Приватного підприємства "Торгова компанія "Молімпекс"
до Концерну "Військторгсервіс"
про стягнення 619 987,24 грн,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/14038/21 позов задоволено частково. Стягнуто з Концерну "Військторгсервіс" на користь Приватного підприємства "Торгова компанія "Молімпекс" борг у розмірі 545 166,43 грн, пеню у розмірі 38 796,57 грн, 3% річних у розмірі 8 579,15 грн, інфляційні втрати у розмірі 23 507,13 грн, судовий збір у розмірі 9 240,74 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 936,48 грн.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи (зокрема, підписаними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними) підтверджується поставка позивачем відповідачу товару загальною вартістю 545 166,43 грн. Наявність та розмір заборгованості Концерну "Військторгсервіс" підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Концерн "Військторгсервіс" звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/14038/21, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування своєї скарги відповідач зазначав, що долучені до позовної заяви товарно-транспортні накладні містять недоліки, які перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції Концерном "Військторі сервіс", оскільки відсутня назва посади особи та навіть її прізвище та ініціали. Більше того, неможливо встановити також обсяг повноважень підписанта, яким від імені посадової особи підписано документи по Договору (ТТН) Концерну, зокрема, про наявність права на підписання документів по договору (ТТН). Тобто, в долучених Позивачем до позову документах відсутня довіреність або посилання на будь-який інший документ, виданий Концерном, який би давав право конкретній посадовій особі Концерну підписувати товарно-транспортні накладні (ТТН) по договору поставки.
На переконання скаржника, позивачем узагалі не доведено факту здійснення поставки відповідачу за Договором, а надані докази не відповідають критеріям належності та допустимості.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2021 апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/14038/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Концерну "Військторгсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 до надходження матеріалів справи №910/14038/21 до Північного апеляційного господарського суду.
22 грудня 2021 року на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/14038/21.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2022 апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/14038/21 залишено без руху, надано скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 поновлено Концерну "Військторгсервіс" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/14038/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Концерну "Військторгсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/14038/21. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Розгляд справи призначено на 23.02.2022
15 лютого 2022 року до суду, від представника Приватного підприємства "Торгова компанія "Молімпекс", надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
Також, 15.02.2022 на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, з підстав законності рішення суду першої інстанції. Рішення Господарського суду м. Києва від 02.11.2021 у справі №910/14038/21 залишити в силі.
В обґрунтування свого відзиву позивач зазначав, що на підтвердження позовних вимог, було надано Довіреність від 05 січня 2021 року за № 7, якою Концерн «Військторгсервіс» уповноважив Шевченка Д.В. на одержання продуктів харчування, товарів за договорами поставки та правом підпису відповідних первинних бухгалтерських документів (видаткових накладних, товарно-транспортних накладних) від імені Концерну "Військторгсервіс", яку судом було приєднано до матеріалів справи.
Позивач звертав увагу суду, що відповідно до статті 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Позивач зазначав, що на даній Довіреності чітко видно підпис Шевченка Д.В. - уповноваженої особи, якими було підписано видаткові та товарно-транспортні накладні, за яким можливо ідентифікувати підписи на первинних документах.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 задоволено клопотання представника Приватного підприємства "Торгова компанія "Молімпекс" про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
21.02.2022 на адресу суду від скаржника надійшла заява про відмову від апеляційної скарги.
У судове засідання 23.02.2022 представники сторін не з'явились. Розгляд справи було відкладено на 24.03.2022.
На підставі службової записки секретаря судової палати та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/266/22 від 11.07.2022, у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Сітайло Л.Г. у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/14038/21.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2022 для розгляду апеляційної скарги Концерну "Військторгсервіс" у справі №910/14038/21 визначено колегію суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 справу №910/14038/21 за апеляційною скаргою Концерну "Військторгсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 прийняти до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду та призначити до розгляду на 17.08.2022.
16.08.2022 від скаржника надійшла заява про відкликання заяви про відмову від апеляційної скарги.
У судове засідання, яке відбулося 17.08.2022 з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився, про час, місце та дату судового засідання повідомлявся належним чином.
Зі змісту заяви про відмову від апеляційної скарги убачається, що відповідач зазначав, що у зв'язку з досягненням домовленості про погашення заборгованості з позивачем, Концерном «Військторгсервіс» прийнято рішення про відмову від апеляційної скарги.
Відповідно зі змісту заяви про відкликання заяви про відмову від апеляційної скарги убачається, що відповідач зазначав, оскільки позивач відмовився від підписання договору реструктуризації, Концерном прийнято рішення про відкликання заяви.
Головуючи суддя ставив на обговорення заяву про відкликання заяви про відмову від апеляційної скарги. Присутній представник Концерну, підтвердила факт того, що в відповідач хотів домовитись із позивачем та визнати заборгованість, однак позивач не був зацікавлений в підписанні договору реструктуризації і на зв'язок не виходив, з урахуванням вищенаведеного відповідач прийняв рішення про відкликання заяви про відмову від апеляційної скарги. При цьому, у судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі, зазначивши при цьому, що відповідач не отримував товар, зазначений в договорі, а накладні підписані особою без повноважень на це.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні докази у матеріалах справи, колегія суддів, після проведення суддями наради, вирішила оголосити постанову, якою апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" залишено без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 02.11.2021 у справі №910/14038/21 залишено без змін, при цьому суд керувався наступним.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
З матеріалів господарської справи убачається наступне, що 23.03.2020 між Концерном "Військторгсервіс" (покупець) та Приватним підприємством "Торгова компанія "Молімпекс" (постачальник) укладено договір поставки №МС-23/03/20-1 (надалі - Договір), у відповідності до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався на умовах, передбачених договором, постачати в асортименті продукти харчування (товар) покупцеві, а покупець зобов'язався приймати і оплачувати товар. Товар (продукти харчування), що постачається, повинен відповідати Описам до продуктів харчування з 1001 по 5021 найменувань продуктів харчування, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 15.11.2019 №591.
Найменування, кількість, ціна, строк поставки, адреса поставки товару указується в замовленнях покупця, погоджених з постачальником, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 Договору).
Згідно п. 2.4 Договору право власності на товар переходить до покупця з дня поставки товару. Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін товарно-транспортних накладних, які складаються у двох примірниках: один для покупця, один - постачальнику.
Приймання товару по найменуванню та за кількістю проводиться на підставі ТТН, а за якістю - згідно з документами, які засвідчують якість товару (сертифікати якості виробника, якісним посвідченням) (п. 2.6 Договору).
Пунктом 2.9 Договору передбачено, що у разі поставки товару, не вказаного у замовленні або понад кількість, зазначену у замовленні, а також у разі поставки неякісного товару, покупець зобов'язаний повідомити про це постачальника, і має право відмовитися від даного товару, обов'язково зробивши позначку про причини відмови в ТТН. Якщо зазначені позначки в ТТН відсутні, то вважається, що товар поставлений в повному обсязі без явних недоліків.
У пункті 3.3 Договору сторонами погоджено, що всі розрахунки за цим договором здійснюються виключно в національній валюті України. Оплата партії поставленого товару здійснюється в гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару.
Відповідно п. 6.2 Договору за прострочення оплати покупцем вартості поставленого товару останній зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 9.1 Договору).
Звертаючись із позовом, ПП "Торгова компанія "Молімпекс" указував, що протягом січня-лютого 2021 року на виконання спірного Договору було поставлено Концерну "Військторгсервіс" товар загальною вартістю 545 166,43 грн, в той час як відповідачем такий товар не оплачено.
З матеріалів позовної заяви убачається, що спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача про невиконання відповідачем свого зобов'язання по оплаті поставленого згідно Договору товару, у зв'язку з чим у Концерну "Військторгсервіс" наявна заборгованість перед Приватним підприємством "Торгова компанія "Молімпекс" у розмірі 545 166,43 грн. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням Концерном "Військторгсервіс" грошових зобов'язань за договором поставки №МС-23/03/20-1 від 23.03.2020 позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмір 41 549,20 грн, 3% річних у розмірі 8 624,85 грн та інфляційних втрат у розмірі 24 646,76 грн, нарахованих за період з 28.01.2021 по 25.08.2021.
Здійснивши оцінку укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.
Також з аналізу умов Договору убачається, що він є рамковим договором, тобто таким, що укладений з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови поставки товару постачальником, та при цьому погодження істотних умов (найменування товару, кількість, вартість, тощо) кожного окремого зобов'язання з поставки товару (партії товару) погоджується сторонами, зокрема, у замовленнях, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних.
За приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не установлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Наявними в матеріалах справи видатковими накладними та товарно-транспортними накладними підтверджується здійснення Приватним підприємством "Торгова компанія "Молімпекс" поставки Концерну "Військторгсервіс" товару загальною вартістю 545 166,43 грн, а саме:
- 14.01.2021 на суму 28 246,21 грн;
- 15.01.2021 на загальну суму 68 658,60 грн;
- 21.01.2021 на загальну суму 60 620,91 грн;
- 25.01.2021 на загальну суму 32 507,31 грн;
- 28.01.2021 на загальну суму 54 255,19 грн;
- 07.02.2021 на суму 10 672,20 грн;
- 08.02.2021 на загальну суму 147 261,14 грн;
- 09.02.2021 на суму 468,00 грн;
- 11.02.2021 на загальну суму 142 476,87 грн.
Видаткові накладні та товарно-транспортні накладні містять підписи від імені Приватного підприємства "Торгова компанія "Молімпекс" та Концерну "Військторгсервіс".
Зокрема, на підтвердження повноважень особи, яка від імені Концерну "Військторгсервіс" прийняла спірний товар, позивачем було долучено до матеріалів справи довіреність №07 від 05.01.2021, згідно якої відповідач уповноважив Шевченка Дмитра Васильовича отримувати від імені Концерну "Військторгсервіс" продукти харчування, товари, які відпускаються довірителю за договорами поставки з правом підпису відповідних первинних бухгалтерських документів (видаткових накладних, товарно-транспортних накладних).
Ураховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів вважає необґрунтоване посилання в апеляційній скарзі відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні належні докази щодо повноважень Шевченка Дмитра Васильовича на отримання від імені Концерну продуктів харчування, товарів за Договорами поставки.
Крім того, суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності в матеріалах справи належних доказів виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки відповідачу товару на суму 545 166,43 грн як необґрунтовані беручи до уваги наступне.
На переконання суду відповідач у відзиві на позовну заяву/апеляційній скарзі не указує, що не одержував товар за спірними видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, а лише зазначає, що такі документи містять недоліки (не містять зазначення ПІБ особи, яка від імені відповідача поставила на відповідних документах підпис), які унеможливлюють визнання їх належними доказами поставки товару.
Попри наведе, у наявних у матеріалах справи видаткових накладних зазначено (нижче підпису уповноваженої особи відповідача), що товар від імені Концерну "Військторгсервіс" був одержаний Шевченком Д.В. за довіреністю №7 від 05.01.2021.
В свою чергу, товарно-транспортні накладні містять посилання на реквізити видаткових накладних.
Крім того, згідно частини 1 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні":
бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;
господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства;
первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи
До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, (видаткова) накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.
Отже, підписана сторонами видаткова накладна є самостійним та належним доказом того, що господарська операція з передачі товару від позивача відповідачу, відбулась.
Натомість товарно-транспортні накладні підтверджують факт перевезення товару та не є первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в України" на підтвердження господарських операцій з придбання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №804/16276/15.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (абз. 9 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи (зокрема, підписаними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними) підтверджується поставка позивачем відповідачу товару загальною вартістю 545 166,43 грн.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що звертаючи до суду апеляційної інстанції відповідача зазначав, що визнав наявність заборгованості.
Положеннями ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У пункті 3.3 Договору сторонами погоджено, що всі розрахунки за цим договором здійснюються виключно в національній валюті України. Оплата партії поставленого товару здійснюється в гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За приписами частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відтак, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та умов п. 3.3 Договору Концерн "Військторгсервіс" повинен був оплатити поставлений 14.01.2021 товар на суму 28 246,21 грн до 28.01.2021, поставлений 15.01.2021 товар на загальну суму 68 658,60 грн до 29.01.2021, поставлений 21.01.2021 товар на загальну суму 60 620,91 грн до 04.02.2021, поставлений 25.01.2021 товар на загальну суму 32 507,31 грн до 08.02.2021, поставлений 28.01.2021 товар на загальну суму 54 255,19 грн до 11.02.2021, поставлений 07.02.2021 товар на суму 10 672,20 грн до 22.02.2021 (згідно ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, оскільки останній день 14-денного строку припадав на 21.02.2021 - вихідний день - неділю), поставлений 08.02.2021 товар на загальну суму 147 261,14 грн до 22.02.2021, поставлений 09.02.2021 товар на суму 468,00 грн до 23.02.2021, поставлений 11.02.2021 товар на загальну суму 142 476,87 грн до 25.02.2021.
Статтею 193 Господарського кодексу України установлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, ураховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно, доказів сплати Концером "Військторгсервіс" Приватному підприємству "Торгова компанія "Молімпекс" коштів у розмірі 545 166,43 грн станом на дату розгляду даної справи відповідачем суду не надано.
З огляду на приписи ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що відповідачем було прострочено виконання своїх грошових зобов'язань з оплати поставленого позивачем згідно Договору товару та станом на дату розгляду даної справи у Концерну "Військторгсервіс" наявна перед Приватним підприємством "Торгова компанія "Молімпекс" заборгованість у розмірі 545 166,43 грн.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, наявність та розмір заборгованості Концерну "Військторгсервіс" підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим в цій частині позовні вимоги Приватного підприємства "Торгова компанія "Молімпекс" підлягають задоволенню, з чим і погоджується апеляційна інстанція.
Крім того зі змісту позовної заяви убачається, що у зв'язку з неналежним виконанням Концерном "Військторгсервіс" грошових зобов'язань за договором поставки №МС-23/03/20-1 від 23.03.2020 позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмір 41 549,20 грн, 3% річних у розмірі 8 624,85 грн та інфляційних втрат у розмірі 24 646,76 грн, нарахованих за період з 28.01.2021 по 25.08.2021.
Як було установлено судом, відповідач обов'язку по сплаті коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування установленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України установлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, установлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Концерн "Військторгсервіс" не навів обставин, з якими законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно, пунктом 6.2 Договору передбачено, що за прострочення оплати покупцем вартості поставленого товару останній зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не установлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З пункту 6.2 Договору убачається, що сторонами було визначено розмір пені (подвійна облікова ставка НБУ), порядок нарахування пені (за кожний день прострочення платежу), проте не визначено строку такого нарахування, а відтак в силу приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України період нарахування штрафних санкцій обмежено піврічним терміном.
Отже, перевіривши розрахунки пені, долучені позивачем до позовної заяви та подані до суду 18.10.2021, суд дійшов висновку в їх необґрунтованості, так як позивач здійснює нарахування пені за поставками, що мали місце 14.01.2021, 15.01.2021, 21.01.2021, 25.01.2021, 28.01.2021, 07.02.2021, 08.02.2021, 09.02.2021, за період, що перевищує шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (зобов'язання з оплати товару, поставленого за кожною партією - відповідною видатковою накладною), що суперечить положенням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тоді як умовами Договору сторони не установили іншого періоду нарахування пені, ніж той, що визначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Крім того суд зазначає, що позивачем невірно визначено дату, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов'язання з оплати поставленого 07.02.2021 товару.
За таких обставин, судом було здійснено власний розрахунок пені з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та установлено, що обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача є пеня у загальному розмірі 38 796,57 грн.
В іншій частині заявлена до стягнення пеня у розмірі 2 752,63 грн (41 549,20 грн - 38 796,57 грн) задоволенню не підлягає, оскільки нарахована позивачем неправомірно.
Щодо твердження відповідача про незаконну відмову судом першої інстанції у клопотанні про зменшення штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи убачається, що Концерн "Військторгсервіс" просив суд зменшити штрафні санкції до 1,00 грн. В обґрунтування своєї заяви, відповідач посилався на своє скрутне фінансове становище, накладення на його рахунки арешту та відсутність у позивача збитків, завданих порушенням відповідача. Крім того, відповідач посилається на те, що є підприємством у структурі Міністерства оборони України, яке в умовах агресії Російської Федерації виконує державне оборонне та мобілізаційне замовлення, в тому числі забезпечує продуктами харчування Збройні Сили України.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, вирішуючи таке питання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Передбачене статтею 233 Господарського кодексу України та статтею 551 Цивільного кодексу України право суду на зменшення пені може бути реалізоване судом у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19.
Судом ураховано, що згідно частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України установлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом. При цьому, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, ураховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідач зазначає про свій скрутний фінансовий стан та необхідність виконання умов мирової угоди, затвердженої в межах справи про банкрутство Концерну "Військторгсервіс" ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2018 у справі №910/23971/16.
Однак, суд вважає, що наведені відповідачем обставини не є винятковими, оскільки по-перше, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Принципи підприємницької діяльності визначено ст. 44 Господарського кодексу України, а саме: підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Тотожні приписи містяться в ст. 617 Цивільного кодексу України.
По-друге, Концерн "Військторгсервіс" був обізнаний про затвердження ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2018 у справі №910/23971/16 мирової угоди та відповідно про наявність у нього обов'язку щомісячно сплачувати кошти ще з квітня 2018 року, в той час як договір був укладений у березні 2020 року (тобто, майже через 2 роки), а спірний товар поставлявся за замовленнями відповідача (заявками) у січні-лютому 2021 року (тобто, через майже три роки після затвердження мирової угоди).
Натомість матеріали справи не містять жодних доказів повідомлення покупцем, як добросовісним учасником цивільних правовідносин, продавця про наявність обставин, які можуть перешкодити (своєчасному) виконанню обов'язку з оплати товару ні до укладення Договору, ні під час його виконання (направлення замовлень на поставку товару).
По-третє, пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією із загальних засад цивільного законодавства визначено свободу договору.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Пеня (неустойка) є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання (ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України), який в силу приписів ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" підлягає застосуванню у разі встановлення сторонами у договорі порядку нарахування та розміру пені за невиконання певного обов'язку.
В той же час, визначення (певного) виду забезпечення виконання зобов'язання у договорі поставки не є істотними умовами договору купівлі-продажу (поставки), а тому покупець (відповідач), являючись стороною договору та будучи обізнаним з квітня 2018 року про наявність у нього обов'язку з перерахунку коштів згідно мирової угоди та наявності арешту коштів на його рахунках, не був позбавлений можливості під час укладення спірного правочину (у березні 2020 року) не погоджувати (не передбачати) умов про нарахування пені за невиконання (прострочення виконання) покупцем обов'язку з оплати поставленого товару.
Таким чином, суд, оцінивши обставини даної справі та мотивування відповідачем клопотання про зменшення розміру пені не убачає правових підстав для його задоволення та зменшення заявленої до стягнення неустойки.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того зі змісту позовної заяви убачається, що позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 8 624,85 грн та інфляційні втрати у розмірі 24 646,76 грн, нараховані за період з 28.01.2021 по 25.08.2021.
Судом було здійснено власний перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат у інформаційно-пошуковій системі "Ліга:Закон", та установлено, що правомірним є стягнення з Концерну "Військторгсервіс" 3% річних у розмірі 8 579,15 грн та інфляційних втрат у розмірі 23 507,13 грн.
В іншій частині заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати належить відмовити, оскільки нараховані позивачем неправомірно.
Беручи до уваги вищенаведені обставини суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства "Торгова компанія "Молімпекс" підлягають частковому задоволенню, а з Концерну "Військторгсервіс" підлягає стягненню сума боргу у розмірі 545 166,43 грн, пеня у розмірі 38 796,57 грн, 3% річних у розмірі 8 579,15 грн та інфляційні втрати у розмірі 23 507,13 грн.
Щодо розподілу судових витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У змісті позовної заяви Приватне підприємство "Торгова компанія "Молімпекс" виклало попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивач поніс витрати на оплату судового збору у розмірі 9 299,81 грн та очікує понести витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.
Докази на підтвердження понесених позивачем на професійну правничу допомогу витрат долучені до позовної заяви.
З матеріалів справи слідує, що представництво інтересів Приватного підприємства "Торгова компанія "Молімпекс" в межах справи №910/14038/21 здійснювалось адвокатом Байдуж Юлією Сергіївною (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії №795 від 30.09.2010) на підставі договору про юридичне обслуговування від 31.12.2020.
Пунктом 2.4 договору про юридичне обслуговування від 31.12.2020 передбачено, що після підписання акту клієнт оплачує вартість наданої правничої допомоги протягом трьох банківських днів з моменту його підписання.
Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Адвокатом Байдуж Юлією Сергіївною та Приватним підприємством "Торгова компанія "Молімпекс" було складено акт приймання-передавання наданої правничої допомоги №19 від 25.08.2021, з якого убачається, що адвокатом було надано, а клієнтом було прийнято наступні юридичні послуги:
- підготовка, складання подання позовної заяви про стягнення коштів за договором поставки №МС-23/03/20-1 з Концерном "Військторгсервіс", в тому числі складання розрахунку штрафних санкцій - ціна 6 000,00 грн;
- представництво інтересів в Господарському суді міста Києва у справі про стягнення коштів за договором поставки №МС-23/03/20-1 з Концерном "Військторгсервіс", складання, подання процесуальних документів по справі - ціна 4 000,00 грн.
Із наведеного акту та умов договору про юридичне обслуговування від 31.12.2020 убачається, що адвокатом та клієнтом було погоджено фіксовані ціну (гонорар) за надання правової допомоги як на стадії підготовки до подання позовної заяви до суду, так і після звернення із позовом до суду.
Визначення сторонами фіксованого розміру гонорару за надану правничу допомогу в незалежності від витрачених адвокатом годин для надання такої допомоги не суперечить законодавству, однак у суду повинна бути наявна можливість надання оцінки вартості наданих послуг правової допомоги в залежності від складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
В акті приймання-передавання наданої правничої допомоги №19 від 25.08.2021 наведено перелік робіт, які виконувались адвокатом до подання до суду позову (підготовка, складання подання позовної заяви; складання розрахунку штрафних санкцій), а також у акті наведено перелік робіт, які підлягають виконанню після подання позову до суду - представництво інтересів в Господарському суді міста Києва (що передбачає участь представника у засіданнях та складання, подання процесуальних документів по справі).
У відповідності до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України установлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд не погоджується з твердженнями відповідача також викладених в апеляційній скарзі про неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, з огляду на те, що адвокатом в межах справи №910/14038/21 було підготовлено та подано до господарського суду позов до Концерну "Військторгсервіс" про стягнення заборгованості (відповідно здійснено розрахунок ціни позову, складено позовну заяву, підготовлено додатки до позову, направлено примірник позову відповідачу та подано позов до суду), а також адвокатом Байдуж Юлією Сергіївною прийнято участь у двох засіданнях по справі, підготовлено та подано заперечення на клопотання відповідача про призначення у справі судово-економічної експертизи; складено та подано до суду уточнений розрахунок ціни позову; після подання відповідачем відзиву - із супровідним листом подано до суду доказ на спростування викладених у відзиві доводів Концерну "Військторгсервіс".
З огляду на перелік наданих адвокатом Байдуж Юлією Сергіївною Приватному підприємству "Торгова компанія "Молімпекс" юридичних послуг, ураховуючи середньостатистичну вартість послуг з правової допомоги у даній категорії спорів та обсяг документів, які підлягали дослідженню адвокатом (оскільки предметом даного спору було стягнення заборгованості з оплати 64 партій товару, які були оформлені відповідними видатковими накладними та товарно-транспортними накладними), суд вважає, що гонорар у розмірі 10 000,00 грн є більш ніж співмірним із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.
Ураховуючи часткове часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить суму 9 240,13 грн.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, у зв'язку із наведеним вище.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/14038/21 є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.
Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти на Концерн "Військторгсервіс".
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/14038/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/14038/21 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Концерн "Військторгсервіс".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 23.08.2022.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран