22 серпня 2022 року справа №200/4548/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року у справі №200/4548/21 (головуючий І інстанції Загацька Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2019 та 2021 роки у кількості 28 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення -12.02.2021;
-стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2019 та 2021 роки у кількості 28 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 12.02.2021;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь позивача кошти за весь час затримки розрахунку за невикористані календарні дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2019 та 2021 роки при звільненні, починаючи з 12.02.2021 станом на дату постановлення рішення по суті спору, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення та діб фактичної затримки;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби станом на день звільнення - 12.02.2021;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь позивача одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби станом на день звільнення - 12.02.2021;
- стягнути з відповідача на користь позивача кошти за весь час затримки розрахунку з одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні, починаючи з 12 лютого 2021 року станом на дату постановлення рішення по суті спору, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення та діб фактичної затримки;
- зобов'язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення в місячний термін з дня набрання рішенням суду законної сили;
- стягнути з відповідача витрати на надання професійної правничої допомоги та на представництво інтересів у суді.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем при звільненні позивача протиправно не виплачена компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2019 та 2021 роки, яка передбачена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Оскільки на 12.02.2021 має вислугу років - 15 років 07 місяців 26 днів, то набув права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, нарахування та перерахунок якої до теперішнього часу не здійснено.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2019 та 2021 роки у кількості 28 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 12.02.2021.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2019 та 2021 роки у кількості 28 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 12.02.2021.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби станом на день звільнення - 12.02.2021.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25 відсотків грошового забезпечення за кожний повний рік служби станом на день звільнення - 12.02.2021.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 15.02.2021 (робочий день, наступний за днем звільнення) по 10.08.2021 (день прийняття даного рішення) у сумі 3000 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн.
Не погодившись з судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги .
Компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» законодавством не передбачена. Питання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку поліцейським, які звільняються, врегульовані нормами Закону №580 та Порядком №260, які є спеціальними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
На день звільнення позивача зі служби в поліції за власним бажанням, вислуга його років склала у календарному обчисленні - 09 років 06 місяців 06 днів. Отже, законні підстави для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби станом на день звільнення позивачу, відсутні.
Вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є передчасною та похідною від вищевказаних питань розгляду права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги, а тому також не підлягає задоволенню, оскільки правові підстави для її виплати відсутні.
Оскільки позовні вимоги взагалі не підлягають задоволенню відсутні підстави для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу.
Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача, не надаючи оцінку судовому рішенню в тій частині, яка сторонами не оскаржується.
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
Позивач, проходив службу в органах внутрішніх справ та в Національній поліції на різних посадах (а.с.26-31).
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 12.02.2021 №116 о/с ОСОБА_1 звільнений зі служби в Національній поліції за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" з 12.02.2021. Згідно вказаного наказу вислуга років станом на день звільнення складає: у календарному обчисленні - 9 років 6 місяців 6 днів, у пільговому обчисленні - 15 років 07 місяців 26 днів (а.с.35).
Відповідно до посвідчення позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.
Під час проходження служби у Національній поліції за 2019 та 2021 роки додаткова відпустка як учаснику бойових дій позивачу не надавалася, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2019 та 2021 роки та одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивачу не виплачені.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодаством України.
Оцінка суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон № 504/96-ВР (далі Закон № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно з пунктом 1 ч.1 ст. 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону).
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1ст. 24 Закону № 504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині 1 ст. 83 КЗпП України.
Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону № 580-VIII).
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Частинами 1-4 ст. 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин 8-11 ст. 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами 1 та 2 ст. 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку № 260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами 7 та 8 п. 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Так, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин 8, 11 ст. 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки положеннями Закону № 580-VIII і Порядком № 260, місцевий суд дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.
Так, відповідно до частини 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВРі частини першої ст. 83 КЗпП Україниу разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Така правова позиція узгоджується із позицією викладеною в постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року по справі № 160/10875/19, та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року по справі № 320/3843/20.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що доводи відповідача, що компенсація за невикористану відпустку поліцейському виплачується у випадку її невикористання лише у році звільнення, так як грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена для поліцейських є необґрунтованими.
Так, матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що позивач при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним частину щорічної додаткової відпустки за 2019 та 2021 роки у кількості 28 діб. Однак відповідачем протиправно не виплачено позивачу таку грошову компенсацію за вказані відпустки при звільненні.
Таким чином, оскільки відповідач своєю протиправною бездіяльністю позбавляє позивача на грошову компенсацію за невикористані дні відпустки при звільненні зі служби, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність визнати протиправною таку бездіяльність та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток за 2019 та 2021 роки у кількості 28 (діб).
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби станом на день звільнення - 12.02.2021, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 102 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Частиною другою статті 9 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ), визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Системний аналіз наведених положень Закону №2262-ХІІ дає підстави дійти висновку, що частиною другою статті 9 цього Закону встановлено дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним у ній особам, зокрема, це особи, які звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше.
Аналогічне положення закріплено в абзаці 4 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова №393), згідно з яким військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:
- які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У розумінні вказаних правових норм слідує, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».
При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».
Таким чином, в частині другій статті 15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Отже, правовими нормами Порядку №393 та Закону №2011 законодавець лише визначає періоди служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах. Тобто, законодавець визначає лише способи обчислення вислуги років.
Матеріали справи свідчать, що вислуга років на час звільнення ОСОБА_1 складає: у календарному обчисленні становить 09 років 06 місяців 06 днів, у пільговому обчисленні 15 років 07 місяців 26 днів, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги дотримана.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає про правильність висновків суду першої інстанції щодо протиправної бездіяльності відповідача у не нарахуванні та не виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні.
Відновленням порушеного права позивача є зобов'язання ГУ НПУ в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25 відсотків грошового забезпечення за кожний повний рік служби станом на день звільнення - 12.02.2021.
Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні., суд зазначає, що відповідно до приписів статтей 116,117 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Оскільки при звільненні позивача відповідач не здійснив повного з ним розрахунку, тому ОСОБА_1 має право на виплату йому середнього заробітку за весь час затримки по день прийняття судом даного рішення.
Тому є неприйнятними доводи апелянта, що вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є передчасною та правові підстави для її виплати відсутні.
Оскільки апелянтом не викладено доводів щодо незгоди з розрахунком розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тому колегією суддів правильність такого розрахунку не перевіряється.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Отже, оскільки позовні вимоги були частково задоволені, тому судом першої інстанції правильно стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року у справі №200/4548/21 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року у справі №200/4548/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 22 серпня 2022 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 22 серпня 2022 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.А. Блохін
І.В. Геращенко