Справа № 755/15147/21-ц Головуючий 1 інстанція - Галаган В.І Провадження № 22-ц/824/16808/21 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.
іменем України
28 квітня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді: Суханової Є.М.,
суддів: Олійника В.І., Сушко Л.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,-
ОСОБА_2 , звернулась з позовом до Дніпровського районного суду м. Києва про стягнення аліментів. Просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 8 000,00 грн., щомісячно, з подальшою індексацією, починаючи з дня звернення з даною заявою до суду і до досягнення дитиною повноліття. Мотивуючи свої вимоги тим, що сторони від зареєстрованого шлюбу мають неповнолітнього доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, станом на день звернення з даним позовом до суду сторонами припинено шлюбні відносини, дитина проживає разом із позивачем та знаходиться на її повному матеріальному забезпеченні. Відповідач, будучи особою працездатного віку, маючи регулярний дохід та не маючи інших утриманців, участі у вихованні дитини не приймає, коштів на її утримання не надає, тому позивач вимушена звернутись з вимогами про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у судовому порядку.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3 000,00 грн. щомісяця, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з 02 вересня 2021 року та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 . на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) 00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , в дохід держави судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від встановленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Так, задовольняючи частково позов ОСОБА_2 , який поданий в інтересах неповнолітньої дитини, яка на даний час проживає разом із матір'ю, та, діючи в межах заявлених позовних вимог, суд урахував право позивача щодо примусового стягнення аліментів в судовому порядку в твердій грошовій сумі, за відсутності у суду даних про розмір доходу відповідача, та присудив відповідачу до сплати аліменти на ім'я позивача на утримання неповнолітньої доньки у розмірі 3 000,00 грн. щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до повноліття дитини, при цьому суд взяв до уваги, що відповідач є особою працездатного віку, є особою працевлаштованою, тому присуджений розмір аліментів відповідає межам принципу розумності та справедливості, є достатнім та доцільним захистом порушеного права позивача.
Колегія суддів, погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим у справі обставинам, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікованаПостановою Верховної Ради України № 789 -Х11 від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батькиабо інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Крім цього, статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до положення ч.І, ч. 2 статті 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 Сімейного кодексу України).
Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві. Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Положення Сімейного кодексу України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір'ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов'язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім'ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 Сімейного кодексу України.
Судом встановлено, що сторони від зареєстрованого 25.12.2008 року шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві від 09.12.2009 року, актовий запис № 3671, та свідоцтвом про шлюб, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві від 25.12.2008 року, актовий запис № 2422. (а.с. 10,11)
За інформаційними даними Державної податкової служби України та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 26.11.2008 року зареєстрований як Фізична особа-підприємець. (а.с. 14-15).
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж ЗО відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. Сімейного кодексу України, у редакції Закону в редакції Закону № 2037- VIII від 17.05.2017 року, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік», установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень;
Згідно ч. 1 ст. 79 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.
Судом першої інстанції встановлено, що на час розгляду справи судом, дитина проживає разом із матір'ю за місцем її проживання, між сторонами не досягнуто згоди щодо розміру сплати аліментів, що є підставою звернення позивача до суду з вимогами про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів підлягає до часткового задоволення та присуджує до стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3 000,00 грн. щомісяця, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з 02 вересня 2021 року та до досягнення дитиною повноліття.
Під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у скарзі, апеляційний суд не знаходить.
Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 28 квітня 2022 року
Головуючий: Є.М. Суханова
Судді: В.І. Олійник
Л.П. Сушко