ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 червня 2022 року м. Київ № 640/15630/19
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Арсірій Р.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві,
третя особа Святошинський районний суд м. Києва, Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, Державна судова адміністрація України
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
прийняв до уваги наступне:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просить:
- Визнати бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві щодо невиплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період часу з 11.02.2011р. по 11.12.2018р. протиправною.
- Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду - середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 11.02.2011р. по 11.12.2018р. в сумі 4 238 547 (чотири мільйона двісті тридцять вісім тисяч п'ятсот сорок сім) грн. 84 коп.
- Витребувати з ТУ ДСАУ в м. Києві довідку про нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період часу з 11.02.2011р. по 11.12.2018р., довідку про середньоденну заробітну плату, довідку про посадовий оклад та надбавку ОСОБА_1 станом на 12.12.2019р.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не виконано п.6 наказу Голови Святошинського районного суду м. Києва №184/ос від 11.12.2018 "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ", а саме не проведено виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 11.02.2011.
Ухвалою суду від 23.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/15630/19 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Відповідач проти позовних вимог заперечив подав через канцелярію суду відзив в якому зазначає, що відповідно до відповіді Державної судової адміністрації України наданої листом від 05.02.2019 №10-2535/19, до прийняття Вищою радою правосуддя рішення за результатами перевірки наявності в діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, підстави здійснення їй виплати суддівської винагороди за час вимушеного прогулу відсутні.
Відповідачем також зазначено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.03.2014 у справі № 2а-13661/10/2670 стягнуто з Управління на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 03 серпня 2010 року по 11 лютого 2011 року. Тобто, фактичний розрахунок по 11 лютого 2011 року включно, був вже здійсненним. Щодо стягнення коштів з рахунку Управління, відповідач зазначає, що таке списання повинно здійснюватися у порядку черговості згідно чинного законодавства України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Ухвалою суду від 22.10.2019 клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-економічної експертизи в адміністративній справі №640/15630/19 задоволено повністю. Призначено у справі №640/15630/19 судово-економічну експертизу, зупинено провадження у справі до одержання результатів судово-економічної експертизи.
22.04.2020 до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярії) суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов висновок експерта від 08.04.2020 № 6181/20-72 за результатами проведення судово-економічної експертизи в адміністративній справі №640/15630/19.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.04.2020 поновлено провадження в адміністративній справі №826/15630/19.
10.06.2020 до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярії) суду від територіального управління державної судової адміністрації України в м. Києві надійшли пояснення щодо розрахунку розміру середнього заробітку у справі №640/15630/19 з урахуванням висновку експерта віл 08.04.2020 №6181/20-72 в яких відповідач заперечує щодо висновку експерта.
26.11.2021 до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярії) суду від позивача надійшло клопотання про збільшення позовних вимог, а саме:
Визнати бездіяльність ТУ ДСАУ в м. Києві щодо невиплати суддівської винагороди судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за період часу з 11.02.2011р. по 11.12.2018р. протиправною.
Стягнути з ТУ ДСАУ в м. Києві на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за період часу з 11.02.2011р. по 11.12.2018р. в сумі 4 491 866,90 гри,, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити податки і збори до бюджету з суми 4 491 866,90 грн. за кожен місяць вказаного періоду з урахуванням пільг позивача.
Стягнути з ТУ ДСАУ в м. Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 78 825,00 грн.
Стягнути з відповідача на її користь судові витрати за проведення судово-економічної експертизи в розмірі 26150,40 грн.
27.01.2022 відповідачем через канцелярію суду подано пояснення, в яких відповідач просить залучити до участі у справі в якості відповідача Державну судову адміністрацію України.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Указом Президента України № 164 від 04.03.1998 ОСОБА_1 була призначена на посаду судді Ленінградського (нині Святошинського) районного суду м. Києва. Відповідно до Постанови Верховної Ради України №570-IV від 20.02.2003 позивач обрана на посаду судді безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 17.06.2010 №2352-VI ОСОБА_1 звільнено з посади судді Святошинського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги.
Відповідно до Наказу голови Святошинського районного суду м. Києва від 03.08.2010 за №81/ос позивача відраховано зі складу суддів Святошинського районного суду м. Києва.
Відповідно до наказу голови Святошинського районного суду м. Києва від 11.02.2011 №24/ос «Про відрахування ОСОБА_1 » скасовано попередній наказ №81/ос від 03.08.2010 щодо відрахування позивача зі складу суддів Святошинського районного суду м. Києва та відраховано ОСОБА_1 11.02.2011 зі складу суддів Святошинського районного суду м. Києва відповідно до Постанови Верховної Ради України від 23.12.2010 №2867-VІ. З вищезазначеним наказом голови суду позивач була ознайомлена 11.02.2011 і в цей же день отримала його копію та трудову книжку.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Куликов та інші проти України" за заявою ОСОБА_1 №11775/12 від 19.01.2017р., рішення Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду №800/352/17 (800/318/17) від 17.05.2018р., Постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2018р., наказом Голови Святошинського районного суду м. Києва від 11.12.2018р. за №184/ос "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 " було скасовано наказ №24/ос від 11.02.2011 "Про відрахування ОСОБА_1 ", вважати ОСОБА_1 такою, що приступила до виконання обов'язків судді Святошинського районного суду м. Києва з 12.12.2018р., встановити ОСОБА_1 з 12.12.2018р. щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60% від посадового окладу відповідно до штатного розпису. Відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Територіального управління ДСА України в м. Києві провести виплату судді ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 11.02.2011р.
Також, Постановою Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2018 року передано на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Відповідачем не виконано пункту 6 наказу Голови Святошинського районного суду м. Києва №184/ос від 11.12.2018 "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ", а саме не проведено виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 11.02.2011.
Відповідач зазначає, що на виконання пункту 6 наказу Голови Святошинського районного суду м. Києва №184/ос від 11.12.2018, Управління звернулося з листом до Державної судової адміністрації України щодо надання роз'яснень про порядок нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за час вимушеного прогулу.
Згідно відповіді Державної судової адміністрації України наданої листом від 05.02.2019 № 10-2535/19, до прийняття Вищою радою правосуддя рішення за результатами перевірки наявності в діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, підстави здійснення їй виплати суддівської винагороди за час вимушеного прогулу відсутні.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернулася до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
Відповідно до ч. 2 ст. 116 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд") факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.
Відповідно до положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року №19- рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України.
Як зазначено в цьому Рішенні, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Стаття 8 Загальної декларації прав людини проголосила "право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих Конституцією або законом". Це право також закріплене у статті 55 Конституції України і має застосовуватися системно, оскільки судовий захист гарантований як національними, так і міжнародними судовими установами.
Відповідно до частини 1, та частини 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У відповідності до приписів ст. 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Відповідно до Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві, затвердженого 25.09.2015 року головою ДСА України, основним завданням ТУ ДСА України в м. Києві є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих загальних судів м. Києва, з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування, а організаційне забезпечення становлять заходи матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, організаційно-технічного характеру, ведення судової статистики, діловодства та архіву суду.
Положеннями ст. 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Аналогічна норма також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 N 141/0/15-19 (надалі - Положення N 141/0/15-19).
З урахуванням наведеного вбачається, що розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.
З огляду на вищевикладене суд вважає, що оскільки ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь, а тому і обов'язок виплатити нараховану суддівську винагороду покладено саме на ДСА України як на розпорядника коштів.
Так, колегія суддів зазначає, що частиною 1 ст. 25 Бюджетного Кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2ст. 22 Бюджетного Кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути, зокрема, Державна судова адміністрація України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Суд приймає до уваги, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, що викладена, зокрема, в постанові від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020, позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди. У віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами п. 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року N 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Верховний Суд також зауважив, що враховуючи приписи ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган (у цьому випадку ДСА України), можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.
Разом з тим під час розгляду і вирішення цього спору були встановлені обставини, які свідчать, що належним відповідачем за позовними вимогами ОСОБА_1 є саме Територіальне управління ДСА України в місті Києві.
Також суд враховує, що стягнення коштів з Територіального управління ДСА України в місті Києві, а не ДСА України, в цілому не виключає можливості списання коштів за цим судовим рішення за рахунок коштів бюджетної програми КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів".
Приймаючи до уваги викладене, клопотання відповідача про залучення у якості відповідача Державної судової адміністрації України задоволенню не підлягає.
Щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.
За приписами ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно- правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі №814/1901/16, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.
Таким чином, розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинен здійснюватися відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки будь-яких інших нормативних актів, які регулюють розміри суддівської винагороди прийнято не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Розрахунок розміру середнього заробітку здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 .
Відповідно до змісту пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з підпунктом "з" пункту 1 Розділу 1 Порядку №100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 3 Розділу III "Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати" Постанови №100 при обчисленні заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугою років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають, згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців в розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно пункту 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.
Відповідно до пункту 8 Розділу II Порядку №100 у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася в період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Згідно з пункту 5 Розділу IV «Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати» Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Крім того, відповідно до пунктів 3 розділу ІІІ виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати Постанови №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно пункту 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Аналогічну правову позицію висловлював і Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду (постанова від 18 липня 2016 року №359/10023/16-ц).
Щодо твердження відповідача про не можливість виплати суддівської винагороди за час вимушеного прогулу до прийняття Вищою радою правосуддя рішення щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, суд зазначає що законодавством не передбачено обмеження у виплаті суддівської винагороди до винесення рішення Вищою радою правосуддя. У листі ДСА України від 23.10.2021 № 6-4075/11 зазначено, що питання щодо можливості виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за час вимушеного прогулу можливо вирішити в судовому порядку.
Судом встановлено, що Актом ВРП від 18.05.2021 відмовлено у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва, що підтверджується інформацією яка розміщена на офіційному сайті ВРП: https://hcj.gov.ua/doc/doc/6923.
Відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Києві від 13.09.2019 № 502 на час звільнення ОСОБА_1 суддівська винагорода складалася з :
-посадового окладу- 2656,00 грн.;
- доплати за вислугу років ( 30%) - 894,30 грн.;
- за клас - 325,00 грн.;
Згідно довідки від 25.09.2019 №510 виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в місті Києві, посадовий оклад судді місцевого загального суду у грудні 2018 року (у місяці поновлення на посаді ОСОБА_1 ) складає 26430,00.
Відповідно до Довідки від 14.08.2019 №458 виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у м. Києві, сума доходу ОСОБА_1 на момент поновлення на поновлення на посаді (без вирахування податків та зборів) складала: грудень 2018 - 27 487020 грн.
Ухвалою суду від 22.10.2019 призначено судово-економічну експертизу, на розгляд якої поставити наступне питання:
«- Яка сума суддівської винагороди має бути нарахована та виплачена ОСОБА_1 за період з 11.02.2011 по 11.12.2018 з урахуванням тих обставин, що посадовий оклад протягом всього періоду збільшувався?»
Висновком експерта від 08.04.2020 № 6181/20-72 який направлено до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярії) суду 22.04.2020 встановлено, що з урахуванням наданих на дослідження документів, сума суддівської винагороди, яка має бути нарахована ОСОБА_1 за період з 11.02.2011 по 11.12.2018 у розмірі середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, розрахована відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 « Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», розрахунково складає 4 491 866,60 грн. з урахуванням тих обставин, що посадовий оклад на момент поновлення ОСОБА_1 на посаді збільшився. Сума суддівської винагороди, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 за період з 11.02.2011 по 11.12.2018 у розмірі середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору), розрахунково складає 3 615 952,61 грн.
Суд зазначає, що при обрахуванні суми суддівської винагороди експертом було застосовано норми пункту 10 Постанови №100, а саме здійснено коригування розміру середньоденної заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадового окладу та премії на момент поновлення ОСОБА_1 на посаді, отже коефіцієнт підвищення суддівської винагороди з моменту звільнення до моменту поновлення на посаді склав: 2 290,60 грн./441,88 грн.=5 1837603. З урахуванням даного коефіцієнту ума середнього заробітку ОСОБА_1 , за час вимушеного прогулу за період з 11.02.2012 по 11.12.2018 має складати 441,88 грн.*5,1837603*1962 дні= 4 491 866,60 грн.
Відповідно до частини 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відтак, висновок експерта від 08.04.2020 № 6181/20 - є доказом, в розумінні приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо розміру середнього заробітку позивача, слід зазначити, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2019, яке змінено частково Постановою Верховного суду від 18.01.2021 в адміністративній справі № 826/12941/15 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, Святошинського районного суду міста Києва, та Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суми індексації заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди та судових витрат встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві від 28.02.2014 № 128 становить 365, 67 грн.
Відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві від 13.09.2019 № 500 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 441,88 грн.
Відповідно до пункту 2 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано пояснень щодо відмінності даних які зазначені в довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві від 28.02.2014 № 128 в якій визначено суму середньоденної заробітної плати за червень-липень 2010 - 365, 67 грн. від довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві від 13.09.2019 № 500, в якій визначено суму середньоденної заробітної плати за червень-липень 2010 - 441,88 грн.
Відповідно до частини 7 статті 78 правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи не є обов'язковою для суду. Враховуючи, що на момент розгляду адміністративної справи № 826/12941/15 не було досліджено довідку Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві від 13.09.2019 № 500, якою встановлено більший розмір середньоденної заробітної плати за червень-липень 2010 суд вважає, що застосуванню підлягає довідка Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві від 13.09.2019 № 500, в якій визначено суму середньоденної заробітної плати за червень-липень 2010 - 441,88 грн.
Щодо строків розрахунку середнього заробітку, Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.03.2014 в адміністративній справі 2а-13661/10/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 з ТУ ДСАУ в м. Києві на користь позивача стягнуто: заробітну плату за час вимушеного прогулу з 03.08.2010 по 11.02.2011, а також виплати у зв'язку з перебуванням на лікарняних в розмірі 31 744,93 грн., компенсацію за невикористану відпустку з 03.08.2010 по 11.02.2011 в сумі 2882,37 грн., компенсацію за затримку розрахунку при звільнені з 11.02.2011 по день ухвалення постанови (по 11.03.2014) - без визначення конкретної суми. Тобто фактичний розрахунок по 11.02.2011 включно був уже здійснений.
Суд враховуючи вищевикладене, приходить до висновку, що сума суддівської винагороди - середня заробітна плата за час вимушеного прогулу заробітку має бути стягнута саме за період з 12.02.2011 по 11.12.2018, що складає 1961 робочий день.
Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.02.2011 по 11.12.2018, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 4 491 866,60 грн (1961 робочих днів*441,88 грн *5,1837603).
Щодо позовної вимоги позивача стягнути з ДСА України моральну шкоду в розмірі 78825,00 грн, суд зазначає наступне.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
За наслідками дослідження обставин справи, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме, не надано належних пояснень того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
Водночас, сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Більше того, позивачкою не надано розрахунку, завданої, на її думку відповідачем моральної шкоди.
За таких обставин, в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача судових витрат за проведення судово-економічної експертизи в розмірі 26150,40 грн.
Відповідно до частини 1 статті132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із частиною 3 названої статті Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Витрати позивача в сумі 26150,40 грн. підтверджуються дублікатом квитанції від 30.03.2020 №0.0.1663967327.1 яка знаходиться в матеріалах справи. Таким чином, вказана сума судових витрат підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з положеннями статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до ч. 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності дій.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд не стягує з відповідача витрати по сплаті судового збору, так як позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати бездіяльність ТУ ДСАУ в м. Києві щодо невиплати суддівської винагороди судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за період часу з 12.02.2011 по 11.12.2018 протиправною.
3. Стягнути з ТУ ДСАУ в м. Києві ( 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26ЄДРПОУ 26268059) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівську винагороду за період часу з 12.02.2011 по 11.12.2018 в сумі 4 491 866,90 грн, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити податки і збори до бюджету з суми 4 491 866,90 грн. за кожен місяць вказаного періоду з урахуванням пільг позивача.
4. Стягнути з ТУ ДСАУ в м. Києві ( 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26ЄДРПОУ 26268059) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за проведення судово-економічної експертизи в розмірі 26150,40 грн.
5. В задоволенні інших позовних вимог- відмовити.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.О. Арсірій