ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 червня 2022 року м. Київ №826/14306/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомПриватного акціонерного товариства «Квадрат-Україна»
доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
встановив:
Приватне акціонерне товариство «Квадрат-Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 липня 2017 року №0016881209.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на необґрунтованість висновків акту від 03 липня 2017 року №1864/26-15-12-09-19/32707785 «Про результати камеральної перевірки уточнюючої податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за січень-травень 2017 рік Приватного акціонерного товариства «Квадрат-Україна», оскільки позивачем після отримання довідки від 15 жовтня 2015 року було подано уточнюючу податкову декларацію разом із зазначеною довідкою, що відповідає пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні.
Представником відповідача подано заперечення на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що камеральною перевіркою встановлено, що податкові зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб за січень-травень 2017 року, визначені позивачем без врахування показників Довідки про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки №Ю-30530 від 24 квітня 2017 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2018 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №826/8114/17.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2022 року поновлено провадження у справі та призначено судове засідання.
В судове засідання 31 травня 2022 року учасники справи не забезпечили явку уповноважених представників, хоч і повідомлялись належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання.
В зв'язку з неявкою у судове засідання учасників справи суд вирішив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі підпункту 19-1.1.2 пункту 19-1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1 статті 75, згідно порядку, встановленого статтею 76 та пункту 86.2 статті 86 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку уточнюючої податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за січень-травень 2017 року Приватного акціонерного товариства «Квадрат-Україна», за результатом якої складено акт від 03 липня 2017 року №1864/26-15-12-09-19/32707785.
На підставі акту перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесене податкове повідомлення-рішення від 28 липня 2017 року №0016881209, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 2160758,13 грн.
Позивачем подано скаргу до Державної фіскальної служби України з метою скасування податкового повідомлення-рішення №0016881209 від 28 липня 2017 року.
Проте, Державною фіскальною службою України скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Приписами підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального. Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах. (підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПКУ)
Аналіз зазначених правових норм свідчить, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та є одним із способів реалізації контрольної функції податкового органу, шляхом якої здійснюється систематичний контроль за своєчасністю нарахування та відображення усіх відомостей, які впливають на правильність декларування платником податків.
Особливості камеральної перевірки полягають у тому, що її проведення не потребує наказу керівника податкового органу або іншого спеціального дозволу чи направлення, згоди платника податків та його присутності. Метою камеральної перевірки є виявлення в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичних та/або методологічних помилок, які призвели до заниження або завищення податкового зобов'язання чи інших порушень. Камеральній перевірці підлягає уся податкова звітність суцільним порядком. Основним завданням камеральної перевірки є перевірка складання податкових декларацій і розрахунків, що включає в себе арифметичний підрахунок сум податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до відповідного бюджету або бюджетному відшкодуванню, та перевірка правильності застосування ставок податків і податкових пільг, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування; виявлення арифметичних або методологічних помилок.
А тому доводи позивача про неправомірність проведення камеральної перевірки не знаходять свого підтвердження, враховуючи вищенаведені положення законодавства, чинного на момент проведення перевірки.
Згідно пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пункт 287.1 статті 287 Податкового кодексу України).
Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Статтею 286 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Згідно з пунктом 288.2 статті 288 Податкового кодексу України платником орендної плати є орендар земельної ділянки.
Згідно з пунктом 288.3 статті 288 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок (пункт 289.1 статті 289 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 288.7 статті 288 Податкового кодексу України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.
Відповідно до пункту 285.1 статті 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Відповідно до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території, не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки, може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах, для пасовищ у населених пунктах, яким надано статус гірських, не може перевищувати розміру земельного податку, для баз олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, не може перевищувати 0,1 відсотка нормативної грошової оцінки, .
Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Частиною першою статті 13 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Статтею 18 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше, ніж один раз на 5 - 7 років.
За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація (частина перша статті 20 Закону України «Про оцінку землі» ).
Відповідно до статті 15 цього ж Закону підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Згідно з положеннями статті 23 Закону України «Про оцінку земель» виготовлена технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.
Рішення рад щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України. Зокрема, у цьому пункті зазначено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов'язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності. При цьому, технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, затверджується рішенням відповідної сільської, селищної чи міської ради. Таке рішення офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 3-476гс15, Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі № 804/7823/14, від 30 жовтня 2018 року у справі № 804/2111/14, від 18 грудня 2019 року № 804/937/16.
Відповідно до Довідки №Ю-15666/2015 від 15 жовтня 2015 року про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки позивачем визначено нормативно грошову оцінку, коефіцієнт на функціональне використання землі - 0.50.
На підставі зазначеної довідки позивачем 23 червня 2017 року подано уточнюючу податкову декларацію за 2017 рік з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за землю державної або комунальної власності) реєстраційний номер 9120396795 від 23 червня 2017 року.
В свою чергу, відповідач, визначаючи розмір податкового зобов'язання, керувався даними Державного земельного кадастру та довідки про розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки №Ю-30503 від 24 квітня 2017 року, відповідно до яких коефіцієнт на функціональне використання землі - 2.0, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:62:095:0009 становить 190313454,03 грн.
Щодо доводів відповідача, що у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель, суд зазначає, що відповідно до наявних в матеріалах справи довідок код цільового призначення -відсутній; коефіцієнт на функціональне використання землі - 2.0.
При цьому, суд приймає до уваги той факт, що в період з 01 січня 2017 року по дату подачі позивачем уточнюючої декларації рішення щодо затвердження нової нормативно грошової оцінки земель міста Києва та відповідної технічної документації Київською міською радою не приймались.
Після прийняття Рішення Київської міської ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» від 03.07.2014 №23/23, яке є чинним, позивачем було отримано нові Довідки (витяги) про розмір нормативної грошової оцінки земельних ділянок: Довідки №Ю-15666/2015, на підставі яких і здійснювався розрахунок земельного податку в 2017 році.
Станом на липень 2017 року Київською міською радою не приймалось інших рішень з питань затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва, окрім наведеного Рішення від 03.07.2014 №23/23.
В той же час, особливості проведення оцінки земель Податковим кодексом не врегульовано, натомість врегульовано Законом України «Про оцінку земель».
Так, статтею 15 Закону передбачено, що підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
НГО земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом.
Статтею 18 даного Закону визначено періодичність проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а саме, НГО земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.
В рамках даного юридичного спору остання НГО земельних ділянок проведена в 2015, 2016 та 2017 роках, про що зазначено вище.
Аналіз наведених норм в контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку про те, що оскільки орендна плата в перевіряємий період нараховувалась позивачем на підставі НГО земельних ділянок, що проведена в 2015-2016 роках, то з урахуванням положень статті 18 Закону України «Про оцінку земель» у позивача, як станом на 01.01.2017, так і станом на момент подачі декларації та проведення перевірки, не виникло обов'язку проводити нову НГО, внаслідок чого твердження відповідача про заниження позивачем орендної плати з юридичних осіб є неправомірними і необґрунтованими, а посилання контролюючого органу на Порядок нормативної грошової оцінки земель від 25.11.2017 №489 є недоречними, оскільки прийняття органом виконавчої влади нормативного акту, що врегульовує порядок проведення НГО автоматично не призводить до виникнення у позивача обов'язку здійснювати нову НГО з 01 січня 2017 року, адже такий обов'язок у платника податків виникає не рідше ніж 1 раз на 7 років.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року у справі № 640/23439/20.
При цьому суд зазначає, що у положеннях Податкового кодексу України серед основних засад податкового законодавства передбачено принцип презумпції правомірності рішень платника податків, суть якого зводиться до того, що у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Отже, мова йде не лише про загальнообов'язкове усунення юридичних колізій, яке є одночасно і правом (повноваженням), і процесуальним обов'язком суду при звичайному (безвідносно до виду правовідносин) правозастосуванні. Мова про порядок вирішення ситуацій, у яких стикаються (конфліктують) інтереси платника податків і контролюючого органу, а норми податкового права, що регулюють такі правовідносини, прямо чи внаслідок їх тлумачення, а також у своїй сукупності, не є однозначними та допускають множинне трактування їхніх прав та обов'язків, внаслідок якого можливе вирішення справи як на користь платника, так і проти нього.
Презумпція сформульована як принцип у статті 4 Податкового кодексу України (пункт 4.1.4). Саме таким чином встановлено найвищий ступінь її імперативності. Крім того, презумпція також закріплена як спеціальна норма у пункті 56.21 статті 56 ПК України саме для цього виду правовідносин, що означає безумовне її врахування при вирішенні спорів, що регулюються означеною статтею.
Сама юридична конструкція норми пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України дає підстави стверджувати, що презумпція застосовна не лише у ситуації прямої суперечності норм, але й у будь-якій іншій ситуації невизначеності в процесі правозастосування. Для її застосування необхідно і достатньо виявлення двох або більше альтернативних варіантів правомірної поведінки, обравши найвигідніший для себе з яких платник має почуватися захищеним від можливих негативних наслідків як з боку контролюючого органу, так і суду. Більше того, наведеною нормою охоплюються не лише очікування платника, запровадженням у податковому законодавстві цієї презумпції як принципу (основної засади) накладається відповідний таким очікуванням обов'язок вибору визначеного нею варіанту поведінки і контролюючим органом, і судом. При цьому тягар доведення хибності (відсутності правових підстав) обраного платником варіанту поведінки покладається законом на контролюючий орган.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 380/671/20.
З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення №0016881209 від 28 липня 2017 року та про наявність правових підстав для його скасування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва позивач надав належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, в той час як відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Квадрат-Україна» задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 липня 2017 року №0016881209.
3. Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Квадрат-Україна» (04070, м. Київ, вулиця Набережне шосе, 28, код ЄДРПОУ 32707785) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 32411,37 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко