ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 червня 2022 року м. Київ № 752/5153/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,-
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом, в якому просила визнати неправомірними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та зобов'язати відповідача призначити їй з 6 листопада 2016 року пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ згідно з Довідкою про суддівську винагороду від 25 листопада 2016 року №6/1-23-140 у розмірі 90% суддівської винагороди без обмеження максимального розміру пенсії.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2017 року адміністративний позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року - скасовано, а справу №752/5153/17 направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 грудня 2021 року справу №752/5153/17 передано на розгляд головуючому судді Аблову Є.В.
Ухвалою від 29 грудня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №752/5153/17 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач відзиву на адміністративний позов до суду не надав.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2021 року, «судами залишились поза увагою ті обставини, що позивач свої позовні вимоги обґрунтовувала саме неправомірністю дій відповідача щодо призначення пенсії по втраті годувальника на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, а не Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ.
Крім того, судами залишились нез'ясованими обставини щодо того, чи мав чоловік позивачки право на призначення пенсії за Законом України «Про державну службу» №3723-ХІІ. Не досліджено судами і довідки про його стаж та заробітну плату (суддівську винагороду)».
Дослідивши наявні у справі докази, приймаючи до уваги висновки Верховного Суду, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача - ОСОБА_2 (на момент смерті діючий суддя Конституційного Суду України), з яким вона перебувала у шлюбі та спільно проживала, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим 06 листопада 2016 року та довідкою ЖЕД №4 ТОВ «Новобудова» від 10 листопада 2016 року №2563.
З 06 листопада 2016 року позивачу призначена пенсія у зв'язку з втратою годувальника на двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 - 16 років та ОСОБА_4 - 6 років, в порядку і на умовах, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі по тексту - Закон №1058).
29 листопада 2016 року позивач звернулася до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про переведення призначеної пенсії на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ (далі по тексту - Закон №3723-ХІІ), оскільки стаж роботи ОСОБА_2 на посаді судді становить понад 22 роки, а тому, у разі виходу у відставку і досягнення ним пенсійного віку за життя, він мав би право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону №3723-ХІІ.
Листом від 01 грудня 2016 року №40162/05 пенсійний орган повідомив позивача про відмову у переведенні з пенсії, призначеної за Законом №1058-ІV, на пенсію за Законом №3723-ХІІ, оскільки з 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, на підставі якого втратив чинність Закон №3723-ХІІ, за виключенням застосування статті 37 Закону №3723-ХІІ до осіб, визначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII. Враховуючи, що Закон №889-VIII не передбачає проведення перерахунку пенсій, тому підстави для переведення на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону №3723-ХІІ відсутні.
Вважаючи відмову відповідача щодо призначення пенсії позивачу у зв'язку з втратою годувальника на підставі Закону №3723-ХІІ протиправною, позивач звернулась до суду.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
01 травня 2016 року набрав чинності Закон України від 10 грудня 2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі по тексту - Закон №889-VIII, пунктами 10, 12 Прикінцевих та Перехідних положень якого встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 46 Закону України «Про державну службу» №889-VIII до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах суддів.
Аналогічні приписи закріплено і у Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №229 та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 (чинний до 25 березня 2016 року).
Відповідно до частин тринадцятої, чотирнадцятої статті 37 Законом України «Про державну службу» №3723-ХІІ (в редакції, чинній на час звернення позивача за призначенням пенсії) у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку про те, що законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV та «Про державну службу» №3723-ХІІ регламентовано різні умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника та підстави для її перерахунку.
Так, Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2021 року, зокрема, зазначив, що «за наявності умов, передбачених Законом України «Про державну службу» - стажу державної служби у особи, на утриманні якого перебувала позивач, остання має право на таку пенсію.
Крім того, право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника особам, які були на його утриманні до отримання права на вихід на відповідну пенсію годувальником, законодавець пов'язує з наявністю у померлого стажу державної служби не менше 10 років та факту непрацездатності утриманця».
Таким чином, у межах даного спору необхідно встановити наявність у ОСОБА_2 стажу державної служби не менше 10 років та факту непрацездатності утриманця.
Суд зазначає, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника має похідну правову природу від права на пенсію людини, яка була годувальником в сім'ї. Смерть годувальника позбавляє непрацездатних членів сім'ї доходів від його професійної діяльності. В такому разі держава надає допомогу сім'ї, яка понесла у зв'язку зі смертю годувальника втрату коштів для життя. Розмір матеріального забезпечення членів сім'ї (пенсії) залежить від розміру пенсії за віком померлого годувальника.
Згідно з довідкою Конституційного Суду України від 29 листопада 2016 року №05-17/147, станом на 05 листопада 2016 року, загальний стаж ОСОБА_2 , який працював на посаді судді Конституційного Суду України складав понад 32 роки, стаж роботи на посаді судді понад 22 роки.
У відповідності до довідки Конституційного Суду України від 25 листопада 2016 року №6/1-23-40 «Про суддівську винагороду», суддівська винагорода судді Конституційного Суду України ОСОБА_2 , який припинив повноваження у зв'язку зі смертю, станом на 01 травня 2016 року склала 32 045,00 грн.
Враховуючи, що ОСОБА_2 на момент смерті перебував на державній службі та мав стаж державної служби понад 10 років, то у разі виходу у відставку і досягнення пенсійного віку за життя, він мав би право на пенсійне забезпечення відповідно до умов Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ.
Пунктом 2 частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, діти померлого годувальника, які не досягли 18 років.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 , з 06 листопада 2016 року має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на двох непрацездатних членів сім'ї ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) у розмірі 90 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника.
Також, суд зазначає, що до 01 травня 2016 року законодавство у сфері судоустрою і статусу суддів передбачало право судді на призначення та виплату пенсії на умовах, передбачених статтею 37 Закону №3723 (частина перша статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453), а тому посилання відповідача про скасування можливості призначення таких пенсій починаючи з червня 2015 року у зв'язку з прийняттям Закону №213 є необґрунтованими, оскільки положення цього закону в частині, що стосується звуження прав суддів, визнані такими, що не відповідають Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №4-рп/2016).
Крім того, суд враховує, що чинний закон у сфері судоустрою і статусу суддів - Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII не передбачає права на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону №3723, а визначає можливість призначення такої пенсії на загальних умовах, встановлених Законом №1058.
При цьому непрацездатні члени сім'ї померлого судді обмежені можливістю отримання пенсійних виплат у повному обсязі, що передбачено частиною третьою статті 27 Закону №1058, а саме, тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що у разі призначення пенсії на загальних умовах, встановлених Законом №1058, звужується зміст і обсяг права непрацездатних членів сім'ї на пенсійне забезпечення у разі втрати годувальника, якщо таким годувальником був суддя, який за життя мав право на відставку.
У свою чергу, надання непрацездатним членам сім'ї померлого судді пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ є забезпеченням досягнутого рівня гарантій незалежності судді.
Тож, вирішуючи питання про застосування цього Закону в часі, суд виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, застосування положень чинного законодавства без урахування принципів незалежності судді є протиправним і як наслідок позбавляє позивача можливості отримувати пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ, що вказує на звуження рівня гарантії незалежності судді, що передбачений статтею 126 Конституції України та законами України і суперечить принципам, зокрема законних очікувань, передбачуваності, правової визначеності, справедливості як складовим елементам верховенства права, визначеного статтею 8 Конституції України, а також не відповідає статті 22 Конституції України.
Щодо виплати недоотриманої суми пенсійних виплат, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Частина друга статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Тобто пенсію у зв'язку з втратою годувальника, призначену на умовах Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ та у відповідності до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має бути виплачено з 06 листопада 2016 року.
Таким чином, дії відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі та умовах Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ є протиправними, що є підставою для зобов'язання відповідача з 06 листопада 2016 року призначити та виплачувати позивачу пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ та провести її обчислення згідно з довідкою про суддівську винагороду від 25 листопада 2016 року №6/1-23-140 у розмірі 90% заробітної плати (суддівської винагороди в повному розмірі, зазначеному в довідці від 25 листопада 2016 року №6/1-23-140) ОСОБА_2 без обмеження максимального розміру пенсії.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач не довів правомірність відмови у призначенні позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі та умовах Закону №3723-ХІІ з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги задоволено, на користь позивача належить стягнути сплачений судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі та умовах Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ відповідно до заяви від 29 листопада 2016 року згідно з довідкою про суддівську винагороду від 25 листопада 2016 року №6/1-23-140.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 06 листопада 2016 року призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ та провести її обчислення згідно з довідкою Конституційного Суду України про суддівську винагороду від 25 листопада 2016 року №6/1-23-140 у розмірі 90% заробітної плати (суддівської винагороди в повному розмірі, зазначеному в довідці від 25 листопада 2016 року №6/1-23-140) ОСОБА_2 без обмеження максимального розміру пенсії.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Є.В. Аблов