ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 червня 2022 року м. Київ № 640/1253/21
Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернуся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267), в якому просить суд зобов'язати відповідача протягом двох днів з моменту винесення судового рішення по даній справі зняти з податкового обліку фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ), в т.ч. і з обліку, як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із закриттям інтегрованої картки платника одночасним внесенням (формуванням) до інтегрованої картки платника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) відомостей про те, що ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) втратив статус фізичної особи-підприємця та про відсутність у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) заборгованості зі сплати податків, зборів та обов'язкових платежів, в т.ч і заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 10.04.2013 р. і по теперішній час.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про безпідставність формування контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) та нарахування позивачу єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з огляду на неналежність позивача до платників єдиного внеску, оскільки позивач не зареєстрований, як фізична особа-підприємець, що встановлено відповідним судовим рішенням.
Ухвалою суду від 08 лютого 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому, посилаючись на норми законодавства, вказав про те, що позивач перебуває на обліку в органах ДПС з 10.04.2003 року та в в'язку із відсутністю сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в картці платника податків обліковується заборгованість.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
З 04 квітня 2003 року позивач був зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою-підприємцем, про що було видано відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи та зроблено запис у журналі реєстраційних справ за № 21981.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 липня 2013 року по справі № 826/8168/13-а за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва було припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Відповідно до змісту вказаної постанови вона підлягає негайному виконанню.
Таким чином з 01 липня 2013 року позивач втратив статус суб'єкта підприємницької діяльності.
Постанова від 01.07.2013 була направлено на адресу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва двічі 12.07.2013 та 18.07.13 (отримана податковою інспекцією 18.07.13 та 22.07.13 відповідно).
Незважаючи на вищезазначену постанову суду та відсутність відомостей щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідачі з 01 липня 2013 року і по день звернення позивача до суду продовжує обліковувати позивача, як фізичну особу-підприємця, в тому числі і як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Інтегрована картка платника податків не закрита, позивачу нараховуються податки, збори та обов'язкові платежі.
З метою досудового врегулювання спору, позивач 23.11.2020 звернувся до відповідача із заявами про внесення змін до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 і про закриття інтегрованої картки та зняття з податкового обліку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Відповіді на вказані звернення позивач не отримав.
Крім того, відповідачем була винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23378-17У від 13.05.2019р.
Зазначена вимога була направлена до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, з метою примусового виконання, на підставі якої 14.11.2019р. було відкрито виконавче провадження № 60603538.
Неправомірність винесення даної постанови з боку відповідача стала підставою розгляду Окружним адміністративним судом м. Києва адміністративного позову про визнання протиправним та скасування вищевказаного рішення податкового органу, за результатами якого Окружним адміністративним судом м. Києва було винесено рішення № 640/9690/20 від 04 грудня 2020 року про задоволення позовних вимог, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №Ф-23378-17.
Незгода позивача із неправомірним діями відповідача зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (з наступними змінами та доповненнями, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, далі по тексту - Закон №2464-VI).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 1); застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3).
Згідно частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є, фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) (абзац третій пункту 1); фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4).
Відповідно до абзаців 1 та 2 частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
Частиною четвертою статті 8 Закону №2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
З 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону №2464-VI.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції Закону №1774-VIII), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (абзац перший).У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац другий).
Отже, Законом №2464-VI встановлено обов'язок фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Тобто, мінімальний розмір обов'язкового платежу прямо визначено Законом №2464-VI і не залежить від подання чи неподання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом.
Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (абзац перший) Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (абзац четвертий). У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац п'ятий).
Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі по тексту - Інструкція №449).
Розділом ІV Інструкції №449 встановлено, зокрема, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах , визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму, що перевищує 10 гривень (абзац десятий пункту 3). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (абзац перший пункту 4).
Судом встановлено, що контролюючим органом позивачу була винесена вимога 13 травня 2019 року №Ф-23378-17 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску, яка скасовано в судовому порядку, у зв'язку з відсутністю правових підстав для нарахування єдиного внеску, з огляду на те, що ОСОБА_1 не зареєстрований, як фізична особа-підприємець з 2013 року.
При цьому, як вбачається з рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.12.2020 у справі №640/9690/20 про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), яке набрало законної сили, судом встановлено відсутність у позивача статусу ФОП, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, а також виключає можливість формальної та фактичної участі особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відсутність статусу фізичної особи-підприємця підтверджена постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.07.2013 року .
За приписами частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.07.2013 року, яка підлягала негайному виконанню, а також набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.12.2020 у справі №640/9690/20, обставина щодо відсутності у ОСОБА_1 обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску через відсутність факту його реєстрації, як фізичної особи-підприємця, доказуванню не підлягає та розцінюється судом при розгляді даної справи, як преюдиційний факт.
Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача, щодо безпідставного вінтегрованій картці платника податків заборгованості зі сплати єдиного внеску, а також винесення на цій підставі вимог про сплату боргу (недоїмки), попри відсутність такого обов'язку у позивача.
Водночас, доводи відповідача про те, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, є платником податків на загальній системі оподаткування та зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підтверджуються належними та допустимими доказами.
На думку суду, безпідставне систематичне нарахування податків, зборів та обов'язкових платежів, а також винесення вимог про сплату боргу (недоїмки), змушує позивача постійно вживати активних заходів щодо захисту своїх порушених прав та інтересів, що вимагає додаткових затрат часу, пов'язаних з підготовкою скарг на рішення контролюючого органу та матеріальних витрат, пов'язаних із сплатою судового збору, відправкою поштової кореспонденції тощо.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача зняти з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 та зобов'язання внести зміни до інтегрованої картки платника податків, шляхом виключення з неї недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску, позивач зазначив, що належним способом захисту порушених прав та інтересів є виключення з інтегрованої картки платника податків інформації про наявність у позивача боргу зі сплати єдиного соціального внеску з огляду на протиправність винесення контролюючим органом вимог про сплату бору та відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця.
Відповідно до пункту 11.18 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 22.04.2014 №462), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за №1562/20300, зняття з обліку самозайнятих фізичних осіб як платників податків у контролюючих органах здійснюється у такому порядку: 1) підставою для зняття фізичної особи-підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки.
Дата зняття з обліку фізичної особи-підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Дані про зняття з обліку платника податків фіксуються в журналі за формою №6-ОПП. Номер зняття з обліку відповідає номеру відповідного запису в журналі за формою №6-ОПП.
Дані про зняття з обліку фізичної особи-підприємця передаються контролюючим органом за основним місцем обліку такого платника податків до Єдиного державного реєстру із зазначенням: дати та номера запису про зняття з обліку, назви та ідентифікаційного коду контролюючого органу, у якому платника податків знято з обліку.
Згідно пункту 9 графи 1 розділу ІI Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 07.04.2016 №422, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за №751/28881, ІКП закриваються структурним підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, у разі проведення заходів щодо зняття з обліку платників в органах ДФС у зв'язку з припиненням платника податків або відсутністю за неосновним місцем обліку об'єктів оподаткування або об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням.
Заходи щодо зняття з обліку платників в органах ДФС у зв'язку з припиненням платника податків проводяться відповідно до порядку обліку платників податків і зборів та порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
За результатами проведення відповідних заходів у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією платника податків орган ДФС за основним місцем обліку формує відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати податків і зборів та відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Підрозділ, який здійснює облік платежів та інших надходжень, за основним та неосновним місцем обліку закриває ІКП не пізніше наступного робочого дня після формування відомостей в частині тих податків і зборів, щодо яких відсутня заборгованість на відповідній території, та відомостей з відміткою про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Дата зняття з обліку відповідає даті закриття останньої ІКП або даті отримання повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у разі, якщо на момент отримання такого повідомлення були закриті всі ІКП.
Зміст наведених положень Порядку обліку платників податків і зборів та Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в контексті обраного позивачем способу захисту, дає підстави для висновку, що належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача буде зняття з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 , зобов'язання внести відомості до інтегрованої картки платника податків інформації про втрату статусу фізичної особи-підприємця, та закриття інтегрованої картки платника - ФОП ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску, з огляду на протиправне нарахування контролюючим органом єдиного внеску позивачу, що встановлено судовими рішеннями, з метою недопущення подальшого порушення прав, свобод і інтересів позивача.
Крім того, позивачем була заявлена вимога про встановлення судового контролю за виконанням рішення, повідомивши протягом п'яти днів суд та позивача про виконання рішення.
Суд, розглянувши дану вимогу, зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу вказаних норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), N 2132/02, п. п. 24-27, від 13 червня 2006 року, п. п. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" N 11944/05 від 12 травня 2011 року).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07 травня 2002 року, "Ромашов проти України" від 27 липня 2004 року, "Шаренок проти України" від 22 лютого 2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення.
Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Згідно правової позиції викладеної в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про огляд застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України" N 3 від 13 березня 2017 року вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі.
Пленум Вищого адміністративного суду України наголосив, що вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Більше того суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку, що правові підстави для встановлення судового контролю за виконанням рішення у даній справі, відсутні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень законодавства, наявних у матеріалах справи доказів, встановлених судом обставин справи та наведених сторонами аргументів, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В зв'язку із частковим задоволенням позову, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача складає 454,00 грн.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
2. Зобов'язати відповідача зняти з податкового обліку фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ), в т.ч. з обліку, як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
3. Зобов'язати відповідача внести відомості до інтегрованої картки платника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) про втрату статусу фізичної особи-підприємця та про відсутність у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) заборгованості зі сплати податків, зборів та обов'язкових платежів, в т.ч заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 10.04.2013 р. по дату винесення рішення.
4. Зобов'язати відповідача закрити інтегровану картку платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ).
5. В іншій частині позову відмовити.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 454,00 (чотириста п'ятдесят чотири грн 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги
Суддя Н.Г. Вєкуа