22 серпня 2022 р. № 400/9681/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Фалєєвська, 14,Миколаїв,54001,
треті особи:Державна судова адміністрація України, вул. Липська, 18/5,Київ,Київ,01601,
про:визнання дій протиправними, стягнення коштів,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Територіальної Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за вересень 2021 , обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 в розмірі 2102грн., стягнення суддівської винагороди за вересень 2021, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 складає 2270, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач нараховує та виплачує позивачу суддівську винагороду, застосовуючи для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102грн., який становлений ст.7 Закону України « Про Державний бюджет України на 2021», що суперечить п.2 ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Відповідач надав суду відзив, в якому позов не визнає, оскільки вважає, що нараховуючи і виплачуючи позивачу суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 гривні, Територіальне управляння діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України. Положення статті 7 Закону України 1082-ІХ, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 у розмірі 2102 грн. є чинним, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню. Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування статті 7 Закону № 1082-ІХ, якою визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 грн. Відповідач обґрунтовує правомірність своїх дій посилаючись на практику Верховного Суду висловлену у постановах від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 26.09.2018 у справі № 820/1853/17, 09.04.2020 у справі № 826/12172/17, 17.03.2020 у справі № 826/7286/18 та вважає, що правомірно застосовував для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Ухвалою суду від 08.11.2021 зупинено провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у справі № 400/2031/21.
Ухвалою від 14.12.2021 провадження у справі поновлено, залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ДСА України та запропоновано їй надати пояснення стосовно того, в якій сумі були виділені кошти для виплати суддівської винагороди за вересень 2021 з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 чи 2102 грн.
Третя особа: надала суду пояснення, в якому позов не визнає, просить відмовити у позові, оскільки пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету України, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період. Положеннями статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь- які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону ДСА України здійснює функцію головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів. Частиною першою статті 48 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань. Відповідно до частини першої статті 135 Закону суддівська винагорода регулюється Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Суми прожиткового мінімуму на 2021 рік встановлено Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082. Законом №1082-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2021 року складає 2102 гривні. З прийняттям Закону № 1082-ІХ зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина, що зазначено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 09.04.2020 у справі № 826/12172/17 . Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 826/7286/18.
Ухвалою від 31.01.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду. Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідив докази, суд дійшов висновку:
Позивач Указом Президента України від 19.11.2010 № 1046/2010 «Про призначення суддів» з 08.12.2010 працює на посаді судді Ленінського районного суду м. Миколаєва.
Відповідач нараховує та сплачує позивачу з січня 2021 суддівську винагороду, застосовуючи для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102грн., який встановлений ст.7 Закону України « Про Державний бюджет України на 2021».
Суддівська винагорода за вересень 2021 року позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII (ст.130) вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.
Відтак, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 по справі № 360/503/21.
Також на виконання вимог висновків ВС суд ухвалою суду від 14.12.2021 залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ДСА України та запропонував їй надати пояснення стосовно того, в якій сумі були виділені кошти для виплати суддівської винагороди за вересень 2021 з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270грн. чи 2102 грн.
Третя особа надала суду пояснення, що кошти буди виділені для виплати суддівської винагороди у розмірі 2102грн.
На виконання ухвали суду відповідач у відзиві зазначив, що відповідно до пункту 2 частини третьої статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів). Згідно з частиною четвертою статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Крім того, ТУ ДСА України в Миколаївській області не наділено правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату у вищому розмірі суддям, ніж це передбачено законодавством України.
На виконання ухвали суду від 04.07.2022 третя особа надала пояснення , що ДСА України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо Територіального управління, відповідно Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Згідно з частиною третьою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" кошторисні призначення на 2021 рік для виплати суддівської винагороди визначені з врахуванням прожиткового мінімуму 2102 гривні. Відповідно до статті 148 Закону функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Отже, інформація щодо бюджетних асигнувань на заробітну плату для місцевих загальних судів відноситься до компетенції Територіального управління.
Посилання відповідача та третьої особи на практику Верховного суду не приймається судом до уваги, оскільки суд застосовує практику Верховного суду, яка прийнята пізніше постанови ВС від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 по справі № 360/503/21 та стосується спірних правовідносин з урахуванням змін, які буди внесенні до Конститиції України (ст.130 -30.09.2016).
Позивач просить суд стягнути суддівську винагороду за вересень 2021, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 складає 2270грн., з урахуванням раніше виплачених сум, але не зазначає конкретну суму.
Відповідач на вимогу суду такий розрахунок не надав. Наданий позивачем розрахунок заробітної плати свідчить, що ним у вересні 2021 відпрацьовано 18 робочих днів та оклад судді складає 56754 грн., індексація доходів та вислуга років, тому позовні вимоги в такий спосіб: про стягнення суддівської винагороди за вересень 2021, але без зазначення суми задоволенню не підлягають, але суд вважає за необхідне для захисту прав позивача зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити суддівську винагороду за вересень 2021, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 складає 2270 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Тому позовні вимоги слід задовольнити частково.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Територіальної Державної судової адміністрації України в Миколаївській області ( м. Миколаїв, вул.Фалеєвська,14,54001,код 26299835) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) суддівську винагороду за вересень 2021, обчислену виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 в розмірі 2102 грн.
3.Зобов'язати Територіальну Державну судову адміністрацію України в Миколаївській області ( м. Миколаїв, вул.Фалеєвська,14,54001,код 26299835) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) суддівську винагороду за вересень 2021, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 складає 2270 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
4. В решті позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України .
Суддя Т. О. Гордієнко