16 серпня 2022 року
м. Київ
cправа № 927/717/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
прокуратури - Голуб Є. В.,
позивача - Сотніченко О. М.,
відповідача - Коленченко О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 (судді: Тищенко А. І. - головуючий, Скрипка І. М., Михальська Ю. Б.) і рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2021 (суддя Моцьор В. В.) у справі
за позовом заступника керівника Прилуцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України
до Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла Національної академії аграрних наук України" та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина"
про визнання недійсним договору,
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У серпні 2020 році заступник керівника Прилуцької місцевої прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України (далі - НААН України) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла Національної академії аграрних наук України" (далі - ДП "Дослідне господарство "Івківці") та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" (далі - СТОВ "Батьківщина") про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на незавершене сільськогосподарське виробництво від 05.03.2020 № 05/03/2020ІВ (далі - оспорюваний договір).
1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення, зокрема, статей 16, 203, 215, 235 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що за оспорюваним договором фактично ДП "Дослідне господарство "Івківці" передало СТОВ "Батьківщина" у користування земельні ділянки державної форми власності, права на розпорядження якою державне підприємство не мало.
Прокурор зазначав, що органом управління майном ДП "Дослідне господарство "Івківці" є НААН України, яка має надати відповідну згоду на вчинення правочинів, якщо балансова вартість майна або послуг чи сума коштів, що підлягають наданню, відчуженню, отриманню або передачі відповідно до господарського зобов'язання перевищує 10 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності підприємства. Прокурор вказував, що оспорюваний договір повинен був погоджуватися з НААН України, однак такого погодження не було.
1.3. У відзиві на позовну заяву СТОВ "Батьківщина", заперечуючи проти її задоволення, вказувало на безпідставність доводів прокурора, оскільки умовами оспорюваного договору не передбачалося передання у користування земельних ділянок, а надавався лише доступ до них з метою збору врожаю, тому доводи прокурора про необхідність отримання згоди НААН України на укладення договору є безпідставними.
1.4. ДП "Дослідне господарство "Івківці" у відзиві на позовну заяву визнало позовні вимоги та просило задовольнити позов, однак у подальшому заперечило проти задоволення позову прокурора з підстав недоведеності прокурором його доводів та вимог.
1.5. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2020 призначено у справі судову економічну експертизу та зупинено провадження у справі, яке було поновлено згідно з ухвалою від 07.10.2021.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022, позовні вимоги задоволено, визнано недійсним оспорюваний договір, укладений між ДП "Дослідне господарство "Івківці" та СТОВ "Батьківщина".
2.2. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що умови спірного договору підпадають під ознаки орендних правовідносин, що врегульовано статтею 792 Цивільного кодексу України, Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі". Отже, правочин, який вчинено сторонами, спрямовано на приховання іншого правочину - договору найму (оренди) землі, який сторони насправді вчинили, тобто оспорюваний договір є удаваним правочином згідно із частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України.
Суди установили, що уповноваженим органом з розпорядження земельними ділянками - НААН України рішень щодо передання в оренду СТОВ "Батьківщина" земельних ділянок, які перебувають в постійному користуванні ДП "Дослідне господарство "Івківці", не приймалося, отже, сторонами оспорюваного договору не було дотримано встановленого нормами земельного законодавства порядку щодо передачі в оренду земельних ділянок, які є об'єктами державної власності та перебувають в постійному користуванні ДП "Дослідне господарство "Івківці".
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що з урахуванням положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також з огляду на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, оскільки НААН України є обізнаним про порушення законодавства при укладенні ДП "Дослідне господарство "Івківці" оспорюваного договору (та аналогічних договорів), однак не вживає відповідних заходів представницького характеру, прокурор правильно звернуся з позовом до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі НААН України.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 та рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2021, СТОВ "Батьківщина" у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункти 2 та 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із неправильним застосуванням судами норм матеріального права та з помилковим посиланням на правові позиції Верховного Суду, викладених у постановах від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18.
Скаржник акцентує увагу на тому, що як вбачається з предмета, прав та обов'язків сторін оспорюваного договору, у власність СТОВ "Батьківщина" передавалися саме майнові права на незавершене сільськогосподарське виробництво пшениці озимої, ріпаку озимого та ячменю озимого 2020 року, а не майнові права на земельні ділянки, на яких розміщене таке незавершене сільськогосподарське виробництво. Сторонами у договорі не передбачалося умов щодо передачі у користування товариству земельних ділянок.
Водночас судами попередніх інстанцій всупереч положенням статті 235 Цивільного кодексу України не встановлювалися обставини щодо спрямованості волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж ті, що передбачені вчиненим правочином, тобто не досліджувалося питання щодо відсутності у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин.
Заявник касаційної скарги зазначає, що правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18 неправильно застосовано судами, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними до правовідносин сторін, які виникли у справі № 927/717/20.
СТОВ "Батьківщина" вважає, що помилкове врахування судами правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, обумовлює необхідність відступу від таких правових висновків.
Як наслідок, скаржник вважає, що на цей час відсутній правовий висновок Верховного Суджу щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 655- 658, 662- 664, 667, 713 Цивільного кодексу України при розгляді подібних спорів щодо удаваності правочинів купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, що є підставою для касаційного оскарження судових рішень у справі № 927/717/20 на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить відмовити в її задоволенні, вказуючи на правильність висновків судів та необґрунтованість доводів касаційної скарги.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
4.2. Як свідчать матеріали справи, прокурор в інтересах держави в особі НААН України звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до ДП "Дослідне господарство "Івківці" та СТОВ "Батьківщина" про визнання недійсним оспорюваного договору, посилаючись, зокрема, на положення статей 16, 203, 215, 235 Цивільного кодексу України з огляду на те, що за оспорюваним договором фактично ДП "Дослідне господарство "Івківці" передало СТОВ "Батьківщина" у користування земельні ділянки державної форми власності, права на розпорядження якою державне підприємство не мало без погодження уповноваженого органу.
4.3. Суд апеляційної інстанції установив, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у цьому випадку - НААН України, яка відповідно до абзацу 9 частини статті 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" є суб'єктом управління об'єктами державної власності, є державною науковою організацією, яка заснована на державній власності і користується правами самоврядності. Положеннями пункту 7 статуту НААН України, затвердженого загальними зборами НААН України від 07.04.2016, Академія з метою реалізації покладених на неї завдань здійснює повноваження з управління державним майном, забезпечує його ефективне використання та розпорядження: ним у межах, визначених законодавством. Пунктом 90 статуту передбачено, що Академія, здійснюючи повноваження з управління об'єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника таких об'єктів, ефективно їх використовує та розпоряджається у межах, визначених законодавством.
Згідно зі статутом ДП "Дослідне господарство "Івківці", затвердженого 15.02.2018 Президентом НААН України, академія здійснює повноваження з управління державним майном, закріпленим за підприємством.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що прокурор у позові вказав, що незважаючи на те, що кожного року ДП "Дослідне господарство "Івківці" з порушенням вимог законодавства укладає договори, аналогічні оспорюваному у справі договору, однак НААН України не вживає заходів цивільно-правового характеру та не звертається до суду з відповідними позовами про визнання договорів недійсними, отже зазначене свідчить про бездіяльність органу управління спірним майном та є підставою для втручання органів прокуратури.
4.4. Проте колегія суддів вважає за необхідне заначити таке.
Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно із частиною 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
У статті 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини 4 статті 53 зазначеного Кодексу прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункті 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, пункті 8.5 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункті 80 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).
Пунктом 3 частини 1 статті 1311 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання щодо представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Згідно з абзацами 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Абзац 3 частини 3 цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань.
Здійснивши аналіз абзацу 1 частини 3 статті 23 названого Закону, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (пункт 27 зазначеної постанови).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.11) констатувала, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення частини 2 статті 19 Конституції України відсутність у законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
Вказаний висновок було підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 85). Водночас Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові у пунктах 82- 84 зазначила, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб'єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.
На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб'єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 71)).
Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
4.5. Як вже зазначалося, позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави в особі НААН України з посиланням на бездіяльність позивача стосовно захисту інтересів держави, що полягає у переданні земельних ділянок державної форми власності у користування під видом укладення договору купівлі-продажу незавершеного сільськогосподарського виробництва за відсутності відповідної згоди уповноваженого органу (НААН України).
4.6. Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (стаття 84 Земельного кодексу України).
За змістом статті 113 Конституції України вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України.
В силу положень статті 84 Земельного кодексу України, статті 113 Конституції України органом державної влади, тобто суб'єктом владних повноважень, через який держава реалізує право власності на землю держави є, зокрема, Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади.
Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції (стаття 23 Закону України "Про прокуратуру").
4.7. У статті 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їхнього майна" майновий комплекс Національної академії наук України та майновий комплекс національних галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи, що обліковуються на балансах Національної академії наук України та на балансах відповідних національних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, і які закріплені державою за Національною академією наук України та за національними галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом.
За змістом статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", який визначає Національну академію наук України як суб'єкта управління об'єктами державної власності, дія цього Закону не поширюється на управління об'єктами власності Українського народу, визначеними частиною 1 статті 13 Конституції України.
Як свідчить, зокрема, статут НААН України та витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, НААН України є науковою, неприбутковою, державною організацією (установою, закладом), основним видом діяльності якої є вирощування зернових культур, дослідження, експериментальні розробки у сферах інших природних і технічних наук, біотехнологій. Отже, вказана юридичні особа, не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, бездіяльність якого могла би бути підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Отже, НААН України, визначена прокурором позивачем у справі, з огляду на викладене не є належними позивачем, в особі якого прокурор міг би звернутися з позовом до суду за захистом законних інтересів держави.
Таким чином, у зв'язку із тим, що позовні вимоги прокурора у цій справі, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державної установи, то такі вимоги не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державної установи, натомість прокурор, зважаючи на викладене та наведені положення законодавства, не має повноважень на ведення справ за такими вимогами.
Віднесення прокурором спірних земельних ділянок до державних передбачає реалізацію державою права власності на землю через державний орган виконавчої влади, зокрема Кабінет Міністрів України, який у такому випадку є компетентним органом, бездіяльність якого після доведення прокурором про стверджуване порушення інтересів держави, мала би наслідком представництво прокурором в суді законних інтересів держави. Користування (володіння) юридичною особою землею, що належить на праві власності державі, саме по собі не підтверджує приналежність такої особи до суб'єкта владних повноважень.
4.8. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
У пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати, і в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду).
Суд першої інстанції, що не було також враховано судом апеляційної інстанції, зазначене залишив поза увагою, належної оцінки обставинам щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі НААН України у цьому випадку не надав, а тому судові рішення у справі слід скасувати, а позов прокурора - залишити без розгляду.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.2. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
5.3. Згідно з частиною першою статті 313 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.
5.4. Разом з цим колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що СТОВ "Батьківщина", оскаржуючи судові рішення у справі з підстав, передбачених у пунктах 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не навело обґрунтованих підстав як для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у зазначених скаржником постановах, так і для формування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Вирішення питання щодо розподілу судових витрат матиме місце відповідно до вимог чинного законодавства.
Керуючись статтями 226, 300, 301, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 і рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2021 у справі № 927/717/20 скасувати.
3. Позов заступника керівника Прилуцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак