17 серпня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/16166/19
судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Краснова Є. В. на постанову Верховного Суду від 17.08.2022 у справі
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Суворова 13" до відповідачів: 1. Державного управління справами, 2. Державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновської Олесі Анатоліївни, 3. Державного підприємства "Держінвестконсалтинг", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Державного управління справами: 1.Державного підприємства "Укржитлосервіс", 2. Фонду державного майна України, про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора та усунення перешкод у користуванні майном,
1. У судовому засіданні від 17.08.2022 більшістю голосів колегії суддів Верховного Суду було прийнято постанову, якою касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Суворова 13" (далі - ОСББ "Суворова 13") задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 у справі 910/16166/19 скасовано; справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
2. При прийнятті вказаного судового рішення мною, Є. В. Красновим, було висловлено окрему думку, суть якої полягає в такому.
3. ОСББ "Суворова 13" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного управління справами, державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновської Олесі Анатоліївни, Державного підприємства "Держінвестконсалтинг" (далі - ДП "Держінвестконсалтинг") про:
- визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновської Олесі Анатоліївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47436836 від 20.06.2019 на нежитлове приміщення № 148 (літера "А"), загальною площею 84,4 м2 за адресою: м. Київ, вул. Омельяновича-Павленка Михайла, буд. 13, суб'єкт права власності Держава Україна в особі Державного управління справами, код ЄДРПОУ 00037256, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1855973880000, номер запису про право власності 32076792, дата державної реєстрації 13.06.2019;
- зобов'язання Державного управління справами та ДП "Держінвестконсалтинг" усунути перешкоди ОСББ "Суворова 13" у користуванні спільним майном шляхом звільнення та надання доступу до приміщення № 148 (літера "А"), загальною площею 84,4м2 за адресою: м. Київ, вул. Омельяновича-Павленка Михайла, буд. 13.
4. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним реєстратором прийнято рішення та здійснено реєстрацію права власності держави в особі Державного управління справами на нежитлове приміщення № 148 (літера "А"), загальною площею 84,4 м2, яке є допоміжними та не може бути передане у державну власність в силу приписів частини другої статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини другої статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.
6. ОСББ "Суворова 13" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
7. Скарга з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, а також прийняттям судових рішень без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах.
8. Департамент з питань реєстрації виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення та постанову попередніх судових інстанцій - без змін, наголошуючи на їх законності і обґрунтованості.
9. Державне управління справами у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, провадження у справі закрити, оскільки перелічені у касаційній скарзі судові рішення прийняті у справах, правовідносини у яких не є подібними.
10. Вважаю, що слід було закрити касаційне провадження у даній справі з огляду на таке.
11. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
12. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
13. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
14. Суди попередніх інстанцій, приймаючи судові рішення у справі, виходили з того, що частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
15. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" - допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).
16. У пункті 6 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" зазначено, що спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
17. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц звернула увагу на те, що законодавцем розмежовано поняття допоміжного та нежилого приміщень у багатоквартирному будинку відповідно до статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
18. Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
19. Верховний Суд у постанові від 06.08.2019 у справі № 914/843/17 (пункт 59) зазначив, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.
20. Визначальним для правильного вирішення подібних спорів є з'ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень.
21. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18.
22. З метою встановлення статусу спірного приміщення, а також враховуючи те, що існує наявність об'єктивної неможливості розгляду справи по суті, оскільки наявні у справі докази в обґрунтування позицій сторін є суперечливими, у зв'язку з чим встановлення фактичної належності спірних приміщень № 148 до тієї чи іншої групи, має спиратись на докази, здобуті за результатами відповідного експертного дослідження проведеного особою, що володіє спеціальними знаннями, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експертизи було поставлено питання: чи належить приміщення №№ 1-8 групи приміщень № 148 загальною площею 84,4 м2, що розташоване у другому під'їзді першого поверху будови літери "А" секції "Е" багатоквартирного житлового будинку № 13 по вул. Михайла Омеляновича-Павленка в м. Києві до допоміжних або нежитлових приміщень та яке його функціональне призначення? Експерт повідомлений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України.
23. За результатами проведення експертного дослідження, експертом у висновку від 14.05.2019 № 29653/18-41 надано відповідь, що спірні приміщення за своїм статусом - не є допоміжними, а є нежитловими приміщеннями.
24. У дослідницькій частині висновку експерта зазначено, що відповідно до робочих креслень "Забудова кварталу по вул. Суворовській № 5. Будинок № 4 секція "Е". План 1-го поверху", виконаних державним інститутом по проектуванню "Київпроект" від 04.1970, замовлення 16688 запроектовано наступне призначення приміщень: приміщення піонерського форпоста, перевдягальня, кладова, умивальник та санвузол.
25. Відповідно до планувальних рішень за інженерними розділами, що виготовлені за тим же замовленням 16688 від 05.1970 року надано більш уточнююче функціональне призначення основного приміщення "піонерського форпосту" як "спортивна зала".
26. Також при дослідженні наданих аркушів 1-поверху щодо інших інженерних розділів проекту (газопостачання, опалення, водопостачання, каналізування, електроживлення) експертом в приміщеннях, що досліджувалися, не встановлено вузлів керування інженерними мережами житлового будинку.
27. Суд апеляційної інстанції також урахував, що згідно з технічним паспортом виготовленим станом на 27.09.2012, спірне приміщення є нежитловим, а згідно з наявним у матеріалах справи поверховим планом будинку, складеним 30.09.1972, ці приміщення існували на той час як приміщення для спортивних занять, а потім - піонерського форпосту, і зі стадії проектування житлового будинку визначалися як самостійний об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення, належним володільцем і користувачем якого є ДП "Держінвестконсалтинг".
28. Оскільки висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 387/21-43 від 19.07.2021 та наявними у справі доказами в сукупності підтверджено, що спірні приміщення є нежитловими, суди на підставі власної оцінки доказів дійшли висновку про відсутність підстав для застосування частини другої статті 382 ЦК України в контексті спірних правовідносин.
29. Суди установили, що оскаржуване позивачем рішення державного реєстратора ухвалено з дотриманням приписів законодавства. При цьому державним реєстратором були вчинені відповідні дії з огляду на підтвердженість правових підстав для реєстрації спірного приміщення як об'єкта нерухомого майна.
30. Суди також установили, що спірні приміщення не є допоміжними приміщеннями будинку та, як наслідок, не можуть належати на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир, тому дійшли висновку про те, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірне приміщення за Державою в особі Державного управління справами, не порушує прав ОСББ "Суворова 13", що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання такого рішення незаконним та скасування.
31. Також суди відмовили у задоволенні позову в частині усунення перешкод у користуванні приміщеннями шляхом їх звільнення з огляду на те, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності та порушення права власності на спірне приміщення.
32. У справі № 914/1049/18, на постанову Верховного Суду від 11.08.2021 в якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про встановлення/визнання факту належності приналежностей головній речі, усунення перешкод у користуванні майном у спосіб, викладений в позові, витребування майна з чужого незаконного володіння. Спір виник між Релігійною організацією та державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України щодо того, хто з них є власником нерухомого майна - Комплексу сакральних споруд урочища Замочок. У цій справі суди, з урахуванням, зокрема, висновку судової будівельно-технічної експертизи, встановили, що спірне майно є приналежністю до головної речі - споруди церкви. Верховний Суду зазначив, що здійснення державної реєстрації права власності держави на спірне майно не ґрунтується на первинних документах, які підтверджують набуття права власності на окрему річ, та прямо суперечить нормам законодавства, які виключають набуття права власності на приналежність в інший спосіб, ніж одночасно з набуттям права власності на головну річ.
33. У справі № 916/2069/17, на постанову Верховного Суду від 18.07.2018 в якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про стягнення безпідставно набутих коштів, доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, визнання недійсним додаткового договору та зобов'язання усунути перешкоди в користуванні нежитловим приміщенням шляхом його звільнення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне приміщення за актом приймання - передачі, складеним згідно з рішенням виконавчого комітету міської ради, було передано ОСББ, а тому є спільним майном співвласників ОСББ і саме вони мають право ним розпоряджатися.
Верховний Суд, скасувавши судові рішення попередніх судових інстанцій про відмову в позові, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, наголосив на необхідності для правильного розгляду справи встановити статус спірного приміщення, яке, за твердженням позивача, є допоміжним приміщенням - колясочною.
34. Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами у справі, яка розглядається, відрізняються від правовідносин в указаних вище справах. При цьому справи відрізняються предметами та підставами позовів, змістом правовідносин, фактично-доказовою базою (обставинами справи та зібраними у них доказами).
35. У справі № 915/1096/18, на постанову Верховного Суду від 08.04.2020 в якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання частково недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зареєстровані за відповідачем на праві власності приміщення розташовані на першому поверсі житлових будинків та призначені для забезпечення побутових потреб мешканців будинку, а отже мають статус допоміжних, тому не можуть бути самостійними об'єктами права комунальної власності.
Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про визначення статусу спірних приміщень, як допоміжних в розумінні Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", який ґрунтувався на відомостях акта введення будинку в експлуатацію від 1986 року, відповідно до якого у приміщеннях гуртожитків не було передбачено будь-яких окремих нежитлових приміщень, які не увійшли до житлового фонду; акта приймання-передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність від 06.09.2001, який також не містить відомостей про наявність у складі гуртожитків окремих нежитлових приміщень.
Верховний Суд критично оцінив мотивування апеляційного суду про належність спірних приміщень до нежитлових з посиланням на дослідницьку частину висновку експертизи, який ґрунтувався лише на порядку та умовах фактичної експлуатації цих приміщень на момент проведення експертизи. З огляду на те, що з наявних у справі первинних документів вбачається приналежність спірних приміщень до допоміжних багатоквартирного будинку їх фактичне самовільне переобладнання іншими особами з метою використання за іншим функціональним призначенням не змінює правового статусу цих приміщень.
Верховний Суд зазначив, що вважає безпідставним та беззмістовним посилання суду апеляційної інстанції на узгодженість висновку судового експерта з іншими доказами у справі, а саме актом приймання-передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність від 06.09.2001 (пункт 2 Постанови), оскільки наведеним вище законодавством унормовано, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.
Проте у справі, яка розглядається суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що спірне приміщення є нежитловим на підставі власної оцінки доказів, зокрема, технічного паспорту, виготовленого станом на 27.09.2012, наявного в матеріалах справи поверхового плану будинку, складеного 30.09.1972, згідно з яким зі стадії проектування житлового будинку спірні приміщення визначалися як самостійний об'єкт нерухомості. Наведене також підтверджується висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 387/21-43 від 19.07.2021, у дослідницькій частині якого зазначено, що відповідно до робочих креслень "Забудова кварталу по вул. Суворовській № 5. Будинок № 4 секція "Е". План 1-го поверху", виконаних державним інститутом по проектуванню "Київпроект" від 04.1970, замовлення 16688 запроектовано наступне призначення приміщень: приміщення піонерського форпоста, переодягальня, кладова, умивальник та санвузол. Відповідно до планувальних рішень за інженерними розділами, що виготовлені за тим же замовленням 16688 від 05.1970 року надано більш уточнююче функціональне призначення основного приміщення "піонерського форпосту" як "спортивна зала". Крім того, при дослідженні наданих аркушів 1-поверху щодо інженерних розділів проекту (газопостачання, опалення, водопостачання, каналізування, електроживлення) експертом не встановлено вузлів керування інженерними мережами житлового будинку у спірних приміщеннях.
36. У справі № 903/127/19, на постанову Верховного Суду від 04.12.2019 в якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та скасування запису про державну реєстрацію.
Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів того, що допоміжні приміщення були самостійним об'єктом нерухомості чи виділеним в натурі приміщенням, а також відсутність первинних правовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно, які б підтверджували відповідне речове право Ради на нього.
37. У справі № 904/1040/18, на постанову Верховного Суду від 22.11.2018 в якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання незаконним та скасування рішення в частині визнання об'єктом права комунальної власності, скасування запису про право власності. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками підвалів цього багатоквартирного будинку, визнання права власності на приміщення підвалів, де розташоване технічне обладнання будинку (електрощитові, стояки теплопостачання та водопостачання, водовідведення, сходи до підвалу), унеможливлює належне технічне обслуговування та утримання багатоквартирного будинку, порушує право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову з огляду на встановлення статусу спірних приміщень підвалу як допоміжних у розумінні Законів України "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" та "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".
38. У справі № 906/1169/17, на постанову Верховного Суду від 05.05.2019 в якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним пункту рішення відповідача в частині вказівки про передачу спірного будинку в управління позивача за виключенням нежитлових приміщень, що перебувають у власності територіальної громади міста. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зареєстроване за відповідачем на праві власності приміщення має статус допоміжного, через яке забезпечується доступ до підвальних приміщень житлового будинку, а отже, таке приміщення не може бути самостійним об'єктом права комунальної власності. Реєстрація права комунальної власності на спірне приміщення унеможливлює належне технічне обслуговування та утримання багатоквартирного будинку ОСББ, порушує право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку.
Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову та зазначив про правомірність висновку суду про визначення статусу спірного приміщення, як допоміжного, який ґрунтувався на відомостях технічної документації на будинок від 1967 року, відповідно до якої через спірне напівзанурене приміщення на цокольному поверсі забезпечувався прохід сходами до підвалу; висновком судової будівельно-технічної експертизи, яка засвідчила відсутність доступу до підвальних приміщень з інших приміщень будинку, окрім спірного, що унеможливлює здійснення технічного обслуговування комунікацій у підвальних приміщеннях будинку. Зазначене свідчить про те, що спірне приміщення первинно планувалося саме як допоміжне з метою забезпечення доступу до підвальних приміщень будинку, а отже не було ізольованим.
39. У справі № 908/816/17, на постанову Верховного Суду від 24.04.2019 в якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання незаконним рішення виконавчого комітету міської ради та зобов'язати вчинити певні дії. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваним рішенням було вилучено з господарського відання відповідача та зобов'язано останнього передати будинок в управління позивача, проте нежитлові приміщення, які не вилучено з відання відповідача, є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, а тому належать до спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку і мають бути передані позивачу в управління разом з рештою будинку.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову з огляду на встановлені судами обставини про перебування спірних приміщень у складі житлового будинку на місці розміщення підвалу.
40. Таким чином, встановлені судами фактичні обставини у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; хоча й за схожого правового регулювання спірних правовідносин, але у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих заявниками доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
41. Отже, правовідносини у справах на які посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається.
42. З урахуванням наведеного вважаю, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, тому касаційне провадження у справі слід закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Суддя Є. В. Краснов