09 серпня 2022 року
м. Київ
cправа № 921/504/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання, - Письменна О. М.,
за участю представників:
позивача - не з'явилися,
відповідача-1 - не з'явилися,
відповідача-2 - Кукурудзи А.Є. (адвоката, в режимі відеоконференції),
третіх осіб: третьої особи-1- не з'явилися, третіх осіб-2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11 - Кукурудзи А.Є. (адвоката, в режимі відеоконференції), третьої особи-5 - Кукурудзи А.Є. (адвоката, в режимі відеоконференції), Клян А. Ф. (адвоката),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2022 (колегія судді: Скрипчук О. С. - головуючий, Матущак О. І., Марко Р. І.) і рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.11.2021 (суддя Бурда Н. М.) у справі
за позовом Заступника прокурора Тернопільської області
до 1) Тернопільської міської ради, 2) Обслуговуючого кооперативу "Вінд",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) Баб'яр Тетяни Петрівни , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_4 , 5) ОСОБА_5 , 6) ОСОБА_6 , 7) ОСОБА_7 , 8) ОСОБА_8 , 9) ОСОБА_20, 10) Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільський став", 11) ОСОБА_9 ,
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі, повернення земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 28.07.2020 заступник прокурора Тернопільської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом, заявленим в інтересах держави, до Тернопільської міської ради, Обслуговуючого кооперативу "Вінд" (далі - ОК "Вінд") у якому просив суд:
1) визнати незаконним та скасувати рішення сесії Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 "Про надання земельної ділянки площею 0,4060 га за адресою вул. Урожайна, 15 у м. Тернополі, із змінами, внесеними рішенням сесії від 16.03.2018 № 7/23/162, яким надано ОК "Вінд" в оренду терміном на 25 років земельну ділянку (кадастровий номер 6110100000:01:004:0060) площею 0,4060 га для обслуговування будівель та споруд лодочної станції за адресою: вул. Урожайна, 15, м. Тернопіль (далі - рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99);
2) визнати недійсним укладений між Тернопільською міською радою та ОК "Вінд" договір оренди землі від 30.05.2018, зареєстрований в книзі записів засвідчення факту реєстрації 25.06.2018 за № 6032 (далі - договір оренди);
3) зобов'язати ОК "Вінд" повернути Тернопільській територіальній громаді земельну ділянку кадастровий номер 6110100000:01:004:0060 площею 0,4060 га (далі - земельна ділянка), надану Тернопільською міською радою в оренду на підставі договору оренди для обслуговування будівель та споруд лодочної станції за адресою: вул. Урожайна, 15, м. Тернопіль;
4) скасувати державну реєстрацію іншого речового права ОК "Вінд" щодо земельної ділянки, вчинену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 41996673 від 11.07.2018, запис про право № 26983432, з одночасним припиненням права оренди ОК "Вінд" на земельну ділянку (запису № 26983432) (з урахуванням заяви про зміну предмета позову № 15-25вих 21 від 13.01.2021;
5) стягнути з відповідачів судовий збір, сплачений за подання до суду позовної заяви.
1.2. Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 не відповідає вимогам статей 120, 134, 135, пункту "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України "Про оренду землі", тому його належить визнати незаконним та скасувати. Виникнення спору обумовлено відсутністю в ОК "Вінд" права власності на об'єкти нерухомого майна, розміщені на земельній ділянці. Так, позивач стверджував, що під час ухвалення рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 про припинення права оренди земельної ділянки за заявою Баб'яр Т. П. як фізичної особи - підприємця та про передачу її в оренду ОК "Вінд", Тернопільська міська рада не взяла до уваги відсутність речових прав щодо земельної ділянки у попереднього орендаря ( Баб'яр Т. П. ). Позивач зауважував, що Баб'яр Т. П. вже станом на 10.02.2010 не була власником будівель та споруд, що розташовані на земельній ділянці, оскільки вони були відчужені іншим особам, та відповідно не користувалася земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди, укладеного 17.03.2006 між Тернопільською міською радою та суб'єктом підприємницької діяльності Баб'яр Т. П. Прокурор стверджував про відсутність речових прав на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці також у ОК "Вінд". Прокурор зазначав, що оскільки на підставі незаконного рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 між відповідачами 30.05.2018 укладено договір оренди, то відповідно до статей 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, договір оренди належить визнати недійсним, а земельну ділянку - повернути Тернопільській міській територіальній громаді. Прокурор наголошував, що передача земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги є незаконною, оскільки позбавляє Український народ та Тернопільську міську територіальну громаду як власника землі правомочностей володіти земельною ділянкою в тому обсязі, в якому дозволяє її правовий режим, та не враховує їх інтереси при здійсненні на земельній ділянці незаконної діяльності. Крім того, така передача, на думку прокурора, порушує встановлені державою правила та норми використання земель водного фонду, призводить до порушень чинного законодавства під час забудови міста Тернополя.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 18.11.2021, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2022, у справі № 921/504/20 у позові прокурора відмовлено.
2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка знаходиться у межах м. Тернопіль, відноситься до комунальної форми власності та є власністю територіальної громади м. Тернопіль в особі Тернопільської міської ради. Суд зазначив, що у разі порушення права на земельну ділянку його захист, у тому числі у спосіб, визначений статтями 21, 393 Цивільного кодексу України та пунктом "г" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, здійснюється власником земельної ділянки або її землекористувачем, право на звернення із таким позовом належить власнику, землекористувачу цієї ділянки або особі, яка відповідно до законодавства уповноважена в інтересах власника земельної ділянки або землекористувача звертатись за захистом порушеного права із одночасним обґрунтуванням в позовній заяві підстав для звернення уповноваженої особи з позовом в інтересах власника земельної ділянки або землекористувача. Суд зазначив, що фізичні особи - члени ОК "Вінд" є власниками приміщень лодочної станції - елінгів, що розміщені на спірній земельній ділянці, які з метою належного утримання лодочної станції, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством, об'єднались у ОК "Вінд", і які заперечують факт порушення їх інтересів як власників нерухомого майна в результаті прийняття рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99. Суд наголосив, що, оскаржуючи рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 про передачу спірної земельної ділянки в оренду ОК "Вінд" і договір оренди, прокурор не врахував, що вказана у рішенні Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 земельна ділянка уже була сформована як об'єкт речових прав та зареєстрована в Державному земельному кадастрі задовго до прийняття цього рішення та укладення на його підставі договору оренди; зазначену земельну ділянку віднесено (зареєстровано) до земель житлової та громадської забудови з відповідним порядком та способом її використання, що властиві такій категорії земель, і саме з таким цільовим призначенням ця земельна ділянка вже існувала як об'єкт речових прав на момент прийняття оскаржуваних актів і в установленому законом порядку її формування ніким не визнано недійсним і не скасовано. Суд зазначив, що прокурор, заявляючи позов, посилався на порушення режиму використання прибережної захисної смуги Тернопільського ставу, але не ставив вимогу про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки як об'єкта речових прав. Тому суд зауважив, що застосування наслідків недійсного правочину при використанні процесуальної конструкції, запропонованої прокурором, коли прокурор просить зобов'язати ОК "Вінд" повернути земельну ділянку Тернопільській міській територіальній громаді, суд вважає помилковим, оскільки це не відповідає положенням Господарського процесуального кодексу України.
2.3. Суд апеляційної інстанції зазначив, що судове рішення про визнання незаконним та скасування рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99, визнання недійсним укладеного між Тернопільською міською радою та ОК "Вінд" договору оренди, повернення Тернопільській територіальній громаді земельної ділянки, наданої Тернопільською міською радою в оренду для обслуговування вже збудованих, прийнятих в експлуатацію та зареєстрованих у встановленому законом порядку будівель та споруд лодочної станції та скасування державної реєстрації іншого речового права за ОК "Вінд" щодо земельної ділянки з одночасним припиненням права оренди ОК "Вінд" на зазначену земельну ділянку, не є ефективним способом захисту прав та інтересів територіальної громади міста Тернополя у цих правовідносинах. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про відмову в позові у цій справі.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.11.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2022, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
3.2. Прокурор стверджує про неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема статті 7 Закону України "Про оренду землі", статей 60, 120, 134, 135, 141 Земельного кодексу України, статті 88 Водного кодексу України, та порушення норм процесуального права, а саме статей 77, 79, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що судові рішення ухвалено без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.
3.3. ОК "Вінд" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - залишити в силі. Зазначає, що доводи скаржника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 22.03.2018 у справі № 800/559/17 є безпідставними, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, та у справах № 469/1044/17, № 800/559/17 не є подібними. Акт перевірки, проведеної ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області, на який посилається прокурор як на доказ використання ОК "Вінд" земельної ділянки не за цільовим призначенням, ОК "Вінд" вважає неналежним та недопустимим доказом.
3.4. У відзиві третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, від імені яких діє адвокат Кукурудза А. Є., зазначено про безпідставність та необґрунтованість доводів прокурора. На думку третіх осіб, доводи скаржника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, є безпідставними, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, та у справах № 469/1044/17, № 800/559/17, № 372/1684/14-ц не є подібними. Треті особи зазначають, що акт перевірки, проведеної ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області, на який посилається прокурор як на доказ використання ОК "Вінд" земельної ділянки не за цільовим призначенням, є неналежним та недопустимим доказом.
3.5. Представником ОСОБА_5 подано додаткові пояснення від 01.07.2022 до відзиву на касаційну скаргу прокурора, в яких він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора, а рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 02.03.2005 на підставі договору купівлі-продажу підприємець Баб'яр Тетяна Петрівна придбала належну ОСОБА_10 будівлю під літ. "А" загальною площею 514,40 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .
4.2. Рішенням Тернопільської міської ради від 03.03.2006 № 4/18/97 затверджено суб'єкту підприємницької діяльності Баб'яр Т. П. проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4060 га для реконструкції власних приміщень в лодочну станцію за адресою: АДРЕСА_1 , та надано в оренду вказану ділянку терміном на п'ять років.
4.3. На підставі зазначеного рішення між Тернопільською міською радою та суб'єктом підприємницької діяльності Баб'яр Т. П. 17.03.2006 укладено договір оренди землі, який зареєстровано Тернопільською міською радою в книзі записів засвідчення факту реєстрації 21.03.2006 за № 2355 та у Тернопільській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" 21.03.2006 за № 040666100080.
Відповідно до пунктів 1, 2, 8 договору оренди в оренду передається земельна ділянка несільськогосподарського призначення (землі громадської та житлової забудови), яка знаходиться у АДРЕСА_1 , загальною площею 0,406 га, в тому числі 0,05144 га - нежитлова будівля, 0,35456 га - землі для обслуговування нежитлової будівлі. Договір укладено терміном на п'ять років з 03.03.2006 до 03.03.2011.
4.4. Відповідно до пунктів 15-16.1 зазначеного договору оренди землі земельна ділянка передається в оренду для реконструкції власних приміщень в лодочну станцію. Цільове призначення земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови. Цільове використання землі згідно з класифікатором - землі комерційного призначення.
4.5. У підпункті "г" пункту 31.1 договору оренди землі передбачено, що у разі відчуження будівель або їх частин, розташованих на орендованій земельній ділянці, орендар зобов'язаний повідомити про це орендодавця у 10-денний термін з дня відчуження, і повідомити нового власника про обов'язковість оформлення права користування землею.
Підстави припинення дії договору, у тому числі у разі закінчення строку, на який його було укладено, визначені у пункті 37 зазначеного договору оренди землі.
4.6. Вказана земельна ділянка передана орендарю на підстав акта прийому- передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , підписаному уповноваженими представниками сторін.
4.7. 18.10.2007 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Управління містобудування та архітектурного комплексу Тернопільської міської ради суб'єкту підприємницької діяльності Баб'яр Т. П. видано дозвіл № 209/07 на виконання всього комплексу будівельних робіт з реконструкції власних приміщень в лодочну станцію за адресою: АДРЕСА_1 .
4.8. Також 06.10.2009 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області видано суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі Баб'яр Т. П. дозвіл № 396-18 на виконання будівельних робіт з реконструкції власних приміщень в лодочну станцію за адресою: АДРЕСА_1 .
4.9. Суди зазначили, що, як стверджує позивач, станом на 03.02.2010 на земельній ділянці площею 0,4060 га була розташована незавершена будівництвом лодочна станція готовністю 55%, а саме: корпус № 1 (4 елінги) готовністю 55%; корпус № 2 (3 елінги) готовністю 56 %; корпус № 3 (2 елінги) готовністю 54 %.
4.10. 06.02.2010 згідно з нотаріально посвідченим договором дарування 35/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції фізична особа-підприємець Баб'яр Т. П. подарувала ОСОБА_11 35/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, а саме: корпус № 1 (4 елінги) готовністю 55%, з належної дарувальнику незавершеної будівництвом лодочної станції готовністю 55%, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
4.11. У подальшому ОСОБА_11 згідно з нотаріально посвідченим договором дарування 35/400 часток незавершеної будівництвом лодочної станції від 17.02.2010 подарував ОСОБА_12 35/400 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, а саме: елінг №1 корпусу №1 готовністю 55% з належних дарувальнику 35/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції готовністю 55% , що знаходиться в АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору дарування ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" 11.03.2010 провело реєстрацію права власності на 35/400 часток зазначеного об'єкта за ОСОБА_12 .
4.12. Надалі 17.02.2010 ОСОБА_11 відповідно до посвідченого нотаріусом договору дарування 35/400 часток незавершеної будівництвом лодочної станції подарував ОСОБА_13 35/400 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, а саме: елінг №2 корпусу №1 готовністю 55% з належних дарувальнику 35/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції готовністю 55%, що знаходиться в АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору дарування ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» 11.03.2010 провело реєстрацію права власності за ОСОБА_13 на 35/400 часток зазначеного об'єкта.
4.13. Відповідно до посвідченого нотаріально договору дарування 35/400 часток незавершеної будівництвом лодочної станції від 17.02.2010 ОСОБА_11 подарував ОСОБА_2 35/400 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, а саме: елінг №3 корпусу №1 готовністю 55% з належних дарувальнику 35/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції готовністю 55%, що знаходиться в АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору дарування, ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» 11.03.2010 провело реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 35/400 часток зазначеного об'єкта.
4.14. Згідно із посвідченим нотаріусом договором дарування 35/400 часток незавершеної будівництвом лодочної станції від 17.02.2010 ОСОБА_11 подарував ОСОБА_14 35/400 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, а саме: елінг №4 корпусу №1 готовністю 55% з належних дарувальнику 35/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції готовністю 55%, що знаходиться в АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору дарування, ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» 11.03.2010 провело реєстрацію права власності на 35/400 часток зазначеного об'єкта за ОСОБА_14 .
4.15. 06.02.2010 року згідно з посвідченим нотаріально договором дарування 14/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, фізична особа-підприємець Баб'яр Т.П. подарувала ОСОБА_15 14/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, а саме: елінг № 1 корпусу № 2 готовністю 56%, з належної дарувальнику незавершеної будівництвом лодочної станції готовністю 55%, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який 27.04.2010 на підставі договору дарування 14/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції ОСОБА_15 подарувала ОСОБА_5 14/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, а саме: елінг №1 корпусу №2 готовністю 56% з належних дарувальнику 14/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції готовністю 56%, що знаходяться в АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору дарування ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" 05.08.2010 провело реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на 14/100 часток зазначеного об'єкта.
4.16. Окрім того, фізична особа-підприємець Баб'яр Т. П. згідно з посвідченим нотаріусом договором дарування 13/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції від 06.02.2010 подарувала ОСОБА_16 13/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, а саме: елінг № 2 корпусу № 3 готовністю 54%, з належної дарувальнику незавершеної будівництвом лодочної станції готовністю 55%, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
4.17. Згідно з договором дарування 11/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції від 06.02.2010, посвідченого нотаріально, фізична особа- підприємець Баб'яр Т. П. подарувала ОСОБА_16 11/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції елінг № 2 корпусу № 2 готовністю 56%, з належної дарувальнику незавершеної будівництвом лодочної станції готовністю 55%, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
4.18. Надалі, 28.04.2011 укладено договір дарування 11/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, який посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу 28.04.2011, відповідно до умов якого ОСОБА_16 подарував ОСОБА_15 11/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, а саме: елінг №2 корпусу №2 готовністю 58%, що знаходиться в АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору, 05.06.2011 ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" оформило за ОСОБА_15 право власності на вказаний об'єкт. Згодом, згідно з договором дарування від 21.10.2011 даний об'єкт незавершеного будівництва подаровано ОСОБА_5 , за яким 25.10.2011 ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" зареєструвало право власності.
4.19. 14.03.2012 між ОСОБА_15 та ОСОБА_5 договір дарування 11/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції розірвано, про що складено нотаріально посвідчений договір.
4.20. Згодом, згідно з договором дарування приміщення від 30.12.2014 ОСОБА_15 подарувала ОСОБА_5 приміщення лодочної станції - елінг № 2, загальною площею 369,3 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
4.21. 06.02.2010 згідно з договором дарування 14/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського нотаріального округу, фізична особа-підприємець Баб'яр Т. П. подарувала ОСОБА_17 14/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, а саме: елінг № 3 корпусу № 2 готовністю 56%, з належної дарувальнику незавершеної будівництвом лодочної станції готовністю 55%, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
4.22. 11.02.2010 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу посвідчено договір дарування 14/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, за яким ОСОБА_17 подарував ОСОБА_3 14/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, а саме: елінг № 3 корпусу № 2 готовністю 56%, що знаходиться в АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору дарування ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" 23.07.2010 провело реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 14/100 часток зазначеного об'єкта.
4.23. Згідно з договором дарування 13/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції від 06.02.2010, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського нотаріального округу 06.02.2010, фізична особа-підприємець Баб'яр Т. П. подарувала ОСОБА_18 13/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, а саме: елінг № 1 корпусу № 3 готовністю 54%, з належної дарувальнику незавершеної будівництвом лодочної станції готовністю 55%, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
4.24. В подальшому, 11.02.2010 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу посвідчено договір дарування 13/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, за яким ОСОБА_18 подарувала ОСОБА_4 13/100 часток незавершеної будівництвом лодочної станції, а саме: елінг № 1 корпусу № 3 готовністю 54%, що знаходяться в АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору дарування, ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" 23.07.2010 провело реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на 13/100 часток зазначеного об'єкта.
4.25. Суди зазначили, що станом на 10.02.2010 фізична особа-підприємець Баб'яр Т. П. не мала права власності на об'єкт нерухомого майна - незавершену будівництвом лодочну станцію та частки у цьому майні, що підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.02.2010 № 25277661.
4.26. Після завершення комплексу будівельних робіт з реконструкції власних приміщень в лодочну станцію за адресою: АДРЕСА_1 , фізична особа - підприємець Баб'яр Т. П. подала декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, яка після перевірки повноти даних, зазначених у ній, зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області 02.06.2011 за № ТП 14211002260.
4.27. Розпорядженням начальника управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради від 26.03.2012 № 36 "Про розгляд звернення фізичної особи-підприємця Баб'яр Т. П. щодо присвоєння адресного номера" присвоєно прийнятим в експлуатацію реконструйованим приміщенням в лодочну станцію загальною площею 3007,4 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , адресні номери на приміщення елінгу лодочної станції у корпусі № 1 - приміщення № 1, № 2 , № 3 , № 4 , у корпусі № 2 - приміщення № 1, № 2 , № 3 , а в корпусі № 3 - приміщення № 1 та № 2.
4.28. Суди зазначили, що у 2012 році Тернопільским міськрайонним судом було ухвалено ряд рішень про визнання права власності на приміщення лодочної станції елінги за наступними фізичними особами:
- рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 28.11.2012 у справі № 1915/16156/2012 визнано за ОСОБА_2 право власності на приміщення лодочної станції елінг № 3, корпус № 1, загальною площею 267,2 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 03.12.2012 у справі № 1915/16147/12 визнано право власності за:
ОСОБА_12 на приміщення лодочної станції елінг № 1, корпус № 1, загальною площею 316,2 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_4 на приміщення лодочної станції елінг № 1, корпус № 3, загальною площею 378,5 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_3 на приміщення лодочної станції елінг № 3, корпус № 2, загальною площею 379,6 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_5 на приміщення лодочної станції елінг № 2, корпус № 2, загальною площею 369,3 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_16 на приміщення лодочної станції елінг № 2, корпус № 3, загальною площею 374,8 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 01.11.2013 у справі № 607/22308/13-ц право власності на приміщення лодочної станції елінг № 2 корпус № 2, загальною площею 369,3 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_15 , яка за договором дарування від 30.12.2014 подарувала його ОСОБА_5 ;
- рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 05.12.2012 у справі № 1915/16159/2012 визнано право власності за:
ОСОБА_5 на приміщення лодочної станції елінг № 1, корпус № 2, загальною площею 385,9 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_14 на приміщення лодочної станції елінг № 4, корпус № 1, загальною площею 264,1 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_13 на приміщення лодочної станції елінг № 2, корпус № 1, загальною площею 271,8 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 01.11.2013 у справі № 607/22308/13-ц право власності на приміщення лодочної станції елінг № 1 корпус № 1, загальною площею 316,2 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_12 .
4.29. Суди зазначили, що вказані рішення набрали законної сили і на їх підставі ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" провело державну реєстрацію права власності на вказані об'єкти за зазначеними фізичними особами.
4.30. В подальшому ОСОБА_12 за договором дарування серія та номер 815 від 27.07.2013 приміщення лодочної станції - елінг № 1, корпус № 1, загальною площею 316,2 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , подарував ОСОБА_6 , про що внесено дані до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27.07.2013, запис № 1870364.
4.31. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приміщення лодочної станції елінг № 2 корпус 1 за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_13 відчужив ОСОБА_19 на підставі договору купівлі-продажу від 02.12.2019, номер запису про право власності 34417714, реєстраційний номер19754635611010.
4.32. Суди зазначили, що за змістом Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, номер інформаційної довідки 213600928, приміщення лодочної станції, елінг № 2, корпус № 3, що на АДРЕСА_1 , на підставі акта прийому-передачі нерухомого майна від 12.12.2016 ОСОБА_16 передав до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільський став" (далі - ТОВ "Тернопільський став") (протокол установчих зборів товариства засновників, серія та номер 1/2016 від 12.12.2016), державну реєстрацію вказаної дії проведено 19.12.2016, номер запису про право власності № 18135432.
4.33. На підставі рішення № 1/2021 від 02.07.2021 та акта приймання-передачі нерухомого майна ТОВ "Тернопільський став", яке було власником приміщення лодочної станції, елінг № 2 корпус 3, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1123623561101, номер запису про право власності № 18135432, розташованого на АДРЕСА_1 , відчужило вказаний об'єкт нерухомості на користь ОСОБА_9 , у зв'язку з її виходом зі складу учасників ТОВ "Тернопільський став".
4.34. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.07.2021 за № 264473283 приміщення лодочної станції, елінг № 2, корпус 3 на АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_9 .
4.35. 20.12.2011 року ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_2 об'єднались в ОК "Вінд", який відповідно до пункту 1.1. Статуту ОК "Вінд", затвердженого протоколом установчих зборів членів кооперативу № 1 від 20.12.2011, зареєстрованого 10.01.2012 за № 16461020000007101, створений членами кооперативу на власні кошти громадян України відповідно до чинного законодавства України.
4.36. Згідно з пунктом 2.1 Статуту ОК "Вінд" метою створення кооперативу є створення належних умов членам кооперативу, на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, забезпечення захисту прав його членів, відповідно до цього Статуту, поділу між ними ризиків, витрат та дотримання ними обов'язків щодо належного утримання лодочної станції, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
4.37. Членом кооперативу може бути фізична чи юридична особа, яка є власником елінга лодочної станції особи пункт 5.1 Статуту. Земля кооперативу складається із земельних ділянок, наданих йому в оренду, відведених в інший спосіб або придбаних ним у власність (пункт 9.1 Статуту).
4.38. З метою оформлення права орендного користування земельною ділянкою площею 0,4060 кадастровий номер 6110100000:01:004:0060, на якій розміщені належні на праві власності членам кооперативу об'єкти нерухомого майна, ОК "Вінд" звернувся до Тернопільської міської ради з відповідним клопотанням.
4.39. Рішенням 22-ї сесії VII скликання Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99, із змінами, внесеним рішенням сесії від 16.03.2018 № 7/23/162:
- припинено фізичній особі-підприємцю Баб'яр Т. П. право користування земельною ділянкою площею 0,4060 кадастровий номер 6110100000:01:004:0060 за адресою: АДРЕСА_1 , враховуючи письмову згоду користувача;
- надано ОК "Вінд" в оренду терміном на двадцять п'ять років земельну ділянку (кадастровий номер 6110100000:01:004:0060) площею 0,4060 для обслуговування будівель та споруд лодочної станції за адресою: АДРЕСА_1 ;
- надано дозвіл ОК "Вінд" на укладення договору сервітуту на земельну ділянку площею 0,09 га, терміном на 25 років для проходу та проїзду за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язано ОК "Вінд" в двомісячний термін здійснити державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку відповідно до чинного законодавства.
4.40. 30.05.2018 на підставі рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 між ОК "Вінд" та Тернопільською міською радою укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться у м. Тернополі за адресою: вул. Урожайна, 15.
4.41. Згідно з пунктом 2 договору оренди в оренду передається земельна ділянка, кадастровий номер 6110100000:01:004:0060, загальною площею 0,4060 га, у тому числі - землі під соціально-культурними об'єктами.
4.42. Відповідно до пункту 3 договору оренди на земельній ділянці знаходяться приміщення лодочної станції, елінг № 1, елінг № 2. Інженерні мережі - водопровід, каналізація, газопровід, електрокабель.
4.43. У пункті 4 договору оренди зазначено, що земельна ділянка передається в оренду разом з об'єктом нерухомого майна, зазначеним в пункті 3.
4.44. Земельна ділянка передається в оренду для обслуговування будівель та споруд лодочної станції. Цільове призначення земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови. Цільове використання землі, згідно КВЦПЗ - секція В 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (пункти 15- 16.1 договору оренди).
4.46. Згідно з поданою позивачем інформацією від 11.03.2020 з веб-сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку кадастровий номер 6110100000:01:004:0060, площею 0,406 га, місце розташування - Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Урожайна, 15, Тернопільською міською радою 26.06.2018 зареєстровано право оренди землі за ОК "Вінд"; цільове призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; відомості про зареєстроване обмеження у використанні земельної ділянки відсутні.
4.47. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за параметром пошуку кадастровий номер земельної ділянки 6110100000:01:004:0060, дата державної реєстрації земельної ділянки 21.03.2006, орган, що здійснив реєстрацію земельної ділянки - Тернопільська регіональна філія Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру"; форма власності - комунальна; власник - Тернопільська міська рада; цільове призначення: землі житлової та громадської забудови; цільове використання землі згідно КВЦПЗ - секція В 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; земельна ділянка передається в оренду для обслуговування будівель та споруд лодочної станції.
4.48. За номером запису про інше речове право 26983432 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно орендарем земельної ділянки кадастровий номер 6110100000:01:004:0060 загальною площею 0,4060 га є ОК "Вінд", орендодавцем - Тернопільська міська рада; дата державної реєстрації - 26.06.2018, підстава виникнення іншого речового права - договір оренди землі, серія та номер 6032, виданий 25.06.2018, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 41996673 від 11.07.2018, строк дії права оренди земельної ділянки 02.02.2043, з правом пролонгації.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2022 для розгляду справи № 921/504/20 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.
Ухвалою Верховного Суду від 13.06.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2022 і рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.11.2021 у справі № 921/504/20, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні 05.07.2022.
05.07.2022 до Верховного Суду від ОК "Вінд" надійшло клопотання від 04.07.2022 про відкладення розгляду справи у зв'язку із введенням воєнного стану, пов'язаного зі збройною агресією з боку РФ в Україні, та неможливістю представника відповідача ОК "Вінд" - адвоката Кукурудзи А. Є. прибути у судове засідання у зв'язку із "задіянням останнього у відповідних заходах".
05.07.2022 до Верховного Суду від ОК "Вінд" надійшла заява від 05.07.2022 про залишення без розгляду клопотання ОК "Вінд" від 04.07.2022 про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Верховного Суду від 05.07.2022 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду касаційної скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2022 і рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.11.2021 у справі № 921/504/20 до 09.08.2022.
09.08.2022 до Верховного Суду від ОК "Вінд" надійшло клопотання від 09.08.2022 про відкладення розгляду справи у зв'язку із введенням воєнного стану, пов'язаного зі збройною агресією з боку РФ в Україні та неможливістю ОК "Вінд" взяти участь у судовому засіданні.
Розглядаючи зазначене клопотання, колегія суддів враховує, що ухвалою Верховного Суду від 05.07.2022 оголошувалась перерва з розгляду касаційної скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури, представник ОК "Вінд" - адвокат Кукурудза А. Є. присутній у судовому засіданні, заявником (головою ОК "Вінд") не подано доказів на підтвердження обставин, наведених у клопотанні про відкладення розгляду справи, явка сторін у судове засідання не визнавалась обов'язковою. При цьому суд касаційної інстанції не досліджує додаткові докази, а перегляд судових рішень на відповідність їх положенням матеріального та процесуального права здійснюється судом касаційної інстанції на момент їх ухвалення. З огляду на викладене та з урахуванням строків розгляду касаційної скарги, визначених статтею 288 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення поданого клопотання.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
5.3. Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди землі, повернення земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 про надання земельної ділянки ОК "Вінд" не відповідає вимогам статей 120, 134, 135, пункту "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, статті 7 Закону України "Про оренду землі" та порушує інтереси територіальної громади, оскільки в оренду передано земельну ділянку водного фонду в межах прибережної захисної смуги, на якій розташовані об'єкти нерухомості, що не належать ОК "Вінд".
5.4. За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються положення частин 1, 2 статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частинами 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
5.5. Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
5.6. Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
5.7. За змістом статті 144 Конституції України, статей 12, 124 Земельного кодексу України, пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад належить вирішення питань про передачу землі у користування.
5.8. Статтею 19 Конституції України гарантовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина 1 статті 21 Цивільного кодексу України).
5.9. Підставами припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України).
Частиною 2 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
5.10. Отже, під час розгляду спорів щодо визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передання земельної ділянки у користування фізичним чи юридичним особам судам належить установити, чи діяв цей орган в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України і законами України, а саме чи дотримано ним порядок передання земельної ділянки з урахуванням її цільового призначення та особливостей правового режиму, чи не порушено при цьому права та законні інтереси власника такої земельної ділянки, зокрема, відповідної територіальної громади; крім того належить установити обсяг повноважень попереднього користувача земельної ділянки, підстави припинення його права, а також правові підстави набуття земельної ділянки новим користувачем земельної ділянки.
5.11. За змістом статей 19, 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Відповідно до статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень про надання земельних ділянок, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
5.12. Згідно з частиною 1 статті 58 Земельного кодексу України та статтею 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц).
5.13. Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. За змістом статті 59 Земельного кодексу України та статті 85 Водного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту.
Відповідно до статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України (тут і далі у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.
5.14. Правовий режим прибережних захисних смуг визначається статтями 60- 62 Земельного кодексу України та статтями 1, 88 - 90 Водного кодексу України.
Так, згідно зі статтею 61 Земельного кодексу України, статтею 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Відповідно до статті 60 Земельного кодексу України, статті 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (статтею 60 Земельного кодексу України, статтею 88 Водного кодексу України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.
Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Таким чином, на землі прибережних захисних смуг поширюється особливий порядок їх надання й використання. Надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59-61 Земельного кодексу України, суперечить вимогам статті 93 цього Кодексу.
5.15. Таким чином, на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту, можуть встановлюватися прибережні захисні смуги, які надаються в користування лише для цілей, визначених статтею 59, 60 Земельного кодексу України та статтею 85, 88-89 Водного кодексу України, тому під час розгляду справ щодо надання в користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг, судам належить встановити, чи знаходиться земельна ділянка в межах прибережної захисної смуги (незалежно від цільового призначення та категорії земельної ділянки), чи дотримано порядок її надання в користування, чи дотримано цілі та режим її використання при наданні у користування.
5.16. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що земельна ділянка знаходиться у межах м. Тернопіль, відноситься до комунальної форми власності та є власністю територіальної громади м. Тернопіль в особі Тернопільської міської ради. Суд зазначив, що у разі порушення права на земельну ділянку його захист, у тому числі у спосіб, визначений статтями 21, 393 Цивільного кодексу України та пунктом "г" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, здійснюється власником земельної ділянки або її землекористувачем; право на звернення із таким позовом належить власнику, землекористувачу цієї ділянки або особі, яка відповідно до законодавства уповноважена в інтересах власника земельної ділянки або землекористувача звертатись за захистом його порушеного права. Суд зазначив, що фізичні особи - члени ОК "Вінд" є власниками приміщень лодочної станції - елінгів, що розміщені на спірній земельній ділянці, які об'єдналися в ОК "Вінд" та заперечують факт порушення їх інтересів як власників нерухомого майна в результаті прийняття рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99. Суд наголосив, що, оскаржуючи рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 про передачу спірної земельної ділянки в оренду ОК "Вінд" і договір оренди, прокурор не врахував, що вказана у цьому рішенні земельна ділянка вже була сформована як об'єкт речових прав та зареєстрована в Державному земельному кадастрі задовго до прийняття цього рішення та укладення на його підставі договору оренди; зазначену земельну ділянку віднесено (зареєстровано) до земель житлової та громадської забудови з відповідним порядком та способом її використання, що властиві такій категорії земель, і що саме з таким цільовим призначенням ця земельна ділянка вже існувала як об'єкт речових прав на момент прийняття рішення від 02.02.2018 і в установленому законом порядку її формування ніким не визнано недійсним і не скасовано. Суд зазначив, що прокурор, заявляючи позов, посилався на порушення режиму використання прибережної захисної смуги Тернопільського ставу, але не ставив вимогу про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки як об'єкта речових прав.
5.17. Суд апеляційної інстанції зазначив, що судове рішення про визнання незаконним та скасування рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99, визнання недійсним укладеного між Тернопільською міською радою та ОК "Вінд" договору оренди, повернення Тернопільській територіальній громаді земельної ділянки, наданої Тернопільською міською радою в оренду для обслуговування уже збудованих, прийнятих в експлуатацію та зареєстрованих у встановленому законом порядку будівель та споруд лодочної станції, та скасування державної реєстрації іншого речового права за ОК "Вінд" щодо земельної ділянки з одночасним припиненням права оренди ОК "Вінд" на зазначену земельну ділянку не є ефективним способом захисту прав та інтересів територіальної громади міста Тернополя у цих правовідносинах. Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові у цій справі.
5.18. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.
5.19 За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.20. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
5.21. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у цьому випадку є підставою для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
5.22. У позовній заяві прокурор стверджував, що надання органом місцевого самоврядування в оренду ОК "Вінд" земельної ділянки за проектом землеустрою, який був затверджений попередньому землекористувачу Баб'яр Т. П., відбулося з порушенням законодавства щодо встановлення цільового призначення земельної ділянки, без внесення відомостей щодо обмеження у використанні земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги. Крім того, позивач зауважував, що особливий суспільний інтерес до контролю за використанням земельної ділянки водного фонду, що знаходиться в межах прибережної захисної смуги, за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації, забезпечення загального доступу до водного об'єкта у цій справі переважає приватний інтерес ОК "Вінд" у збереженні права оренди на земельну ділянку.
5.23. Для підтвердження доводів про встановлення на спірній земельній ділянці прибережної захисної смуги прокурор посилався на лист Тернопільської міської ради від 04.05.2018 № 475/08-Ю, інформацію Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 17.06.2020 № Б-141/0-343/6-20, а також на рішення сесії Тернопільської міської ради від 25.03.2004 № 4/10/134 "Про затвердження рішення виконавчого комітету від 24.03.2004 № 242 "Про затвердження меж водоохоронних зон і прибережних смуг Тернопільського ставу та річки Серет".
5.24. Суд першої інстанції зазначив, що земельну ділянку віднесено до земель житлової та громадської забудови з відповідним порядком та способом її використання, що властиві такій категорії земель, і саме з таким цільовим призначенням ця земельна ділянка вже існувала як об'єкт речових прав на момент прийняття оскаржуваних актів, і в установленому законом порядку її формування ніким не визнано недійсним і не скасовано.
5.25. У касаційній скарзі прокурор стверджує про порушення судами попередніх інстанцій положень статті 60 Земельного кодексу України, статті 88 Водного кодексу України та неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц за позовом прокурора Комінтернівського району Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства в Одеській області та Комінтернівської (нова назва - Лиманської) районної державної адміністрації Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Продукт-2", фізичної особи про визнання недійсними протоколу аукціону з продажу об'єкта земельних торгів, договорів купівлі-продажу, міни та про повернення земельної ділянки:
"… землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок надання та використання. Такі землі можуть змінювати володільця шляхом передання їх у приватну власність лише у випадках, прямо передбачених у статті 59 Земельного кодексу України.
44. Апеляційний суд правильно застосував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 6-175цс14, про те, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 Земельного кодексу України, стаття 88 Водного кодексу України). А тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом (аналогічного висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц)."
5.26. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, на яку посилається скаржник, за позовом міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагенства в Київській області до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, фізичних осіб про визнання незаконними та скасування рішень, визнання державних актів недійсними, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, Суд, посилаючись на положення статей 60 Земельного кодексу України, 88-90 Водного кодексу України, зазначив: "Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування" .
5.27. Скаржник також посилається на неврахування судами висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19 щодо застосування статті 79 Господарського процесуального кодексу України, а саме: "Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були".
5.28. Колегія суддів вважає, що доводи прокурора, наведені у пунктах 5.25- 5.27 цієї постанови, є обґрунтованими. Суд зауважує, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій не врахували висновки, які наведені у постановах Верховного Суду щодо застування положень статей 60 Земельного кодексу України з урахуванням вимог статті 79 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах. Суди не надали правової оцінки доводам прокурора про те, що спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги та не надали оцінки доказам на підтвердження цих доводів.
5.29. Щодо доводів скаржника про те, що суди дійшли помилкових висновків, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту прав та інтересів громади міста Тернополя, колегія суддів зазначає таке.
Суд апеляційної інстанції наголосив, що судове рішення про визнання незаконним та скасування рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99, визнання недійсним укладеного між Тернопільською міською радою та ОК "Вінд" договору оренди, повернення Тернопільській територіальній громаді земельної ділянки, наданої Тернопільською міською радою в оренду для обслуговування уже збудованих, прийнятих в експлуатацію та зареєстрованих у встановленому законом порядку будівель та споруд лодочної станції, та скасування державної реєстрації іншого речового права за ОК "Вінд" щодо земельної ділянки з одночасним припиненням права оренди ОК "Вінд" на зазначену земельну ділянку, не є ефективним способом захисту прав та інтересів територіальної громади міста Тернополя у цих правовідносинах.
5.30. Скаржник, зазначаючи про необґрунтованість твердження судів щодо обрання прокурором неефективного способу для захисту прав та інтересів територіальної громади міста Тернополя у межах цієї справи, стверджує про неврахування судами висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19:
"…при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
6.58. Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia".
5.31. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, на яку посилається скаржник, за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, та фізичних осіб про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння, Верховний Суд зазначив: "З огляду на цільове призначення спірної земельної ділянки як ділянки водного фонду, що не могла передаватися у приватну власність з іншою метою, ніж визначена у частині другій статті 59 Земельного кодексу України, суди попередніх інстанцій правильно виснували про те, що і передання цієї ділянки у приватну власність нібито із земель сільськогосподарського призначення, і подальша зміна її цільового призначення на землі громадської забудови є протиправними. Вимоги прокурора про визнання рішень № 10 і № 31 незаконними та скасування у частині є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника. Задоволення судами цих вимог є ефективним способом захисту такого права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки. "
5.32. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на яку посилається скаржник, за позовом першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, фізичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю "Березова роща", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілквей комунікейшн", Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена садиба" про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об'єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, Велика Палата Верховного Суду нагадала про свої висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою. Зокрема, в наведеній постанові викладені висновки:
"51. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим…
… в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов."
5.33. При визначенні подібності правовідносин Суд виходить із того, що правовідносини у справах № 904/5726/19, № 359/3373/16-ц, № 469/1044/17 та у справі № 921/504/20, яка розглядається, є подібними в частині критеріїв визначення ефективності обраного позивачем способу захисту законного інтересу.
5.34. Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Водночас колегія суддів зазначає, що, вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги (пункт 8.5 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).
Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (пункти 6.5 - 6.7 постанови від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
5.35. Виходячи з предмета та підстав позову, цей спір стосовно захисту прав і законних інтересів територіальної громади міста Тернополя виник саме із земельних правовідносин, які згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
При цьому, слід звернути увагу, що способи захисту прав на земельні ділянки передбачені положеннями статті 152 Земельного кодексу України, згідно з частиною 2 якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. визнання угоди недійсною тощо.
5.36. Верховний Суд акцентує увагу на тому, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №242/68/19.
Отже, у спорах щодо захисту прав на землю при визначенні предмета позову як способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальної норми статті 152 Земельного кодексу України.
5.37. Суд касаційної інстанції зазначає, що, суди не встановили правовий режим спірної земельної ділянки, не з'ясували та не перевірили дотримання порядку та законності її передання в оренду ОК "Вінд", правових підстав для такого передання, дотримання правового режиму використання спірної земельної ділянки, а отже - наявність чи відсутність порушення охоронюваного законом інтересу територіальної громади міста Тернополя, тому висновок судів про неефективність обраного прокурором способу захисту є передчасним.
Отже, доводи прокурора щодо неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, є обґрунтованими.
5.38. Стверджуючи про порушення судами попередніх інстанцій положень статей 120, 140, 141 Земельного кодексу України, прокурор зауважує про неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 за позовом заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехнології" про визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; визнання відсутнім права користування земельною ділянкою. Скаржник зауважує, що Суд, посилаючись на положення статей 120, 140, 141 Земельного кодексу України, зазначив: "за змістом цих норм законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. "
В контексті застосування наведених положень статей 120, 140, 141 Земельного кодексу України, правовідносини у справі № 910/18560/16 та у справі № 921/504/20, яка розглядається, є подібними.
Суди, посилаючись на положення статті 120, пункту "а" статті 141 Земельного кодексу України, зазначили, що Баб'яр Т. П. відмовилася від права користування земельною ділянкою, відтак рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 в частині припинення права користування спірною земельною ділянкою прийняте відповідно до Закону.
5.39. Колегія суддів зауважує, що у позовній заяві прокурор посилався на незаконність рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 не лише в частині припинення права користування спірною земельною ділянкою Баб'яр Т. П., а й у частині прийняття рішення про надання ОК "Вінд" спірної земельної ділянки в оренду.
Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України, статей 120, 125 Земельного кодексу України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об'єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма відповідними власності складовими - володінням, користуванням, розпорядженням ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, у власності або користуванні.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.03.2019 у справі № 910/6186/17 та Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17.
5.40. За змістом статті 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, в тому числі, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2225 цс 16 від 12.10.2016.
Суди зазначили, що 20.12.2011 власники приміщень лодочної станції за адресою м. Тернопіль, вул. Урожайна, 16 об'єднались і створили ОК "Вінд". Згідно з пунктом 5.1 Статуту ОК "Вінд" членами кооперативу є фізичні і юридичні особи, які є власниками елінгів лодочної станції, тому наведене свідчить, що члени кооперативу є власниками приміщень лодочної станції, елінгів, що розміщені на спірній земельній ділянці.
5.41. Отже, відхиляючи доводи прокурора про незаконність рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 про надання ОК "Вінд" спірної земельної ділянки в оренду, суди всупереч вимогам частини 1 статті 282, частини 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України не навели мотивів прийняття або відхилення аргументів, викладених прокурором, та висновків з посиланням на норми права, якими керувалися. Зокрема, судами не досліджено та достеменно не встановлено, чи наявні правові підстави для набуття саме ОК "Вінд" права користування на спірну земельну ділянку з урахуванням вимог статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.
Відтак, доводи скаржника щодо неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 підтвердилися.
5.42. Скаржник, зазначаючи про незаконність відхилення судами результатів проведеної Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області у червні 2020 року перевірки дотримання вимог земельного законодавства при використанні спірної земельної ділянки, зауважив про неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 04.09.2018 у справі № 808/261/14, від 11.04.2018 у справі № 816/1155/16, від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19. У той же час скаржник не зазначив ні норму права, ні висновки, які не враховані судами. Крім того, правовідносини у наведених справах є неподібними із правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі № 921/504/20. Так, у справі № 800/559/17 предметом позову є вимоги фізичної особи до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди, у справі № 808/261/14 предметом позову є вимоги фізичної особи-підприємця до Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, у справі № 816/1155/16 предметом позову є вимоги Публічного акціонерного товариства "Армапром" до Управління Держпраці у Полтавській області про скасування акта перевірки № 16-05-204/418 від 06.06.2016 з підстав невірного тлумачення та застосування відповідного законодавства головним державним інспектором управління Держпраці у Полтавській області, а саме статті 119 Кодексу законів про працю України, при визначенні правопорушення. За таких обставин доводи прокурора, які наведені у пункті 5.28 цієї постанови, визнаються колегією суддів необґрунтованими.
5.43. Ураховуючи викладене та зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження частково підтвердилися, суди під час вирішення справи всупереч вимогам частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування положень статей 60, 120, 141 Земельного кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України. Крім того господарські суди не встановили тих фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення справи, та не надали їм правової оцінки, тому дійшли передчасних висновків про те, що вимоги позивача у цій справі є необґрунтованими.
5.44. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, що позбавляє можливості ухвалити нове рішення у справі, тому справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції наведеним вимогам не відповідають.
6.2. Згідно із частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України).
6.4. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
6.5. Зважаючи на те, що доводи скаржника щодо допущення порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права підтвердилися та зважаючи на межі повноважень суду касаційної інстанції, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а прийняті у справі рішення - скасуванню.
6.6. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і залежно від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2022 і рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.11.2021у справі № 921/504/20 скасувати, справу № 921/504/20 передати на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак