16 серпня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/11515/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Карповича А. Р. (адвокат),
відповідача - Артамонова А. А. (адвокат),
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 (суддя Чебикіна С. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 (головуючий - Євсіков О. О., судді Демидова А. М., Попікова О. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр"
до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
про стягнення 6 840 000 грн,
У липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр" (далі - ТОВ "Київський республіканський автоцентр", Товариство, постачальник, позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - АТ "Укргазвидобування", замовник, відповідач) про стягнення з відповідача 6 840 000 грн, отриманих замовником за банківською гарантією від 03.10.2018 № 11402, з посиланням на положення статей 3, 13, 546, 547, 560 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 200 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 22, 26 Закону України "Про публічні закупівлі".
Позовна заява обґрунтовується повним виконанням Товариством свого зобов'язання за укладеним з АТ "Укргазвидобування" договором поставки (закупівля товару за власні кошти) від 22.10.2018 № УГВС460/12-18 (далі - договір поставки від 22.10.2018, договір № УГВС460/12-18) та невиконанням замовником обов'язку з повернення суми забезпечення виконання договору про закупівлю, передбаченого пунктом 13.1 Порядку закупівель товарів, робіт та послуг, затвердженого наказом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" від 01.08.2017 № 497 (далі - Порядок № 497).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022, позов задоволено повністю.
Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 525, 526, 530, 546, 560, 562, 610, 663, 712 ЦК України, статей 193, 200 ГК України, пунктів 13.1, 13.3 Порядку № 497, статей 75, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що позивач здійснив повне виконання зобов'язання з поставки товару за договором № УГВС460/12-18, але з порушенням визначених цим договором строків, що свідчить саме про неналежне виконання договірного зобов'язання та в розумінні пункту 13.1 Порядку № 497 є підставою для повернення замовником суми забезпечення виконання договору про закупівлю після його виконання учасником-переможцем. При цьому судами враховано правовий висновок щодо розмежування невиконання та неналежного виконання зобов'язання, викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 910/2693/18.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, АТ "Укргазвидобування" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 у справі № 910/11515/21 і призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 16.08.2022.
Зазначена ухвала мотивована тим, що скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 562, 563, 610 ЦК України у подібних правовідносинах (в контексті розмежування підстав неповернення гарантії, як забезпечення виконання зобов'язання, в разі неналежного виконання зобов'язання за договором та невиконання зобов'язань за договором взагалі, що є невиконанням умов договору).
Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини:
- наказом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" від 01.08.2017 № 497 затверджено Порядок закупівель товарів, робіт та послуг, згідно з пунктами 13.1 і 13.3 якого замовник має право вимагати від учасника-переможця внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачене документацією процедури закупівлі. Замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем договору, визнання судом результатів процедури закупівлі або договору про закупівлю недійсними, а також згідно з іншими умовами, які мають бути зазначеними у договорі, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин. Забезпечення виконання договору не повертається замовнику у разі невиконання учасником умов договору;
- за результатами процедури закупівлі, проведеної згідно з протоколом Тендерного комітету АТ "Укргазвидобування" від 20.09.2018 № 18Т-467, 22.10.2018 між ТОВ "Київський республіканський автоцентр" (постачальник) та АТ "Укргазвидобування" (покупець) було укладено договір № УГВС460/12-18, за умовами пункту 1.1 якого Товариство зобов'язується поставити покупцю товар, зазначений в специфікації/-ях, що додається до договору і є його невід'ємною/-ими частиною/-ами), а відповідач - прийняти і оплатити такий товар.
- 03.10.2018 Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Глобус" (далі - ПАТ "КБ "Глобус", банк-гарант) видало банківську гарантію № 11402, предметом якої є правовідносини сторін щодо надання банком-гарантом гарантії виконання договору № УГВС460/12-18 з метою забезпечення належного виконання умов про намір укласти договір, протоколу вибору переможця допорогової закупівлі від 19.06.2018 № 18Т-467, договору поставки, що укладається за результатами допорогової закупівлі "34140000-0 - великовантажні мототранспортні вантажні засоби (агрегат насосний) номер процедури закупівлі: 18Т-467", укладеного між ТОВ "Київський республіканський автоцентр" та АТ "Укргазвидобування" перед бенефіціаром (основне зобов'язання);
- виконання умов договору поставки від 22.10.2018 забезпечено виданою ПАТ "КБ "Глобус" банківською гарантією на суму 7 200 000 грн (далі - Банківська гарантія), за умовами якої банк-гарант зобов'язався виплатити АТ "Укргазвидобування" на письмову вимогу будь-яку суму, вказану в його письмовій вимозі, що не перевищує 7 200 000 грн, не пізніше 10 робочих днів з дати отримання письмової вимоги, що містить вказівку на те, в чому полягає порушення Товариством зобов'язань, на забезпечення яких видана ця гарантія. Гарантія є безвідкличною;
- 24.06.2019 АТ "Укргазвидобування" направило на адресу ПАТ "КБ "Глобус" вимогу № 11402 про перерахування коштів на суму 7 200 000 грн відповідно до умов Банківської гарантії в зв'язку з порушенням ТОВ "Київський республіканський автоцентр" строку виконання зобов'язання з поставки товару за договором № УГВС460/12-18;
- 10.07.2019 ПАТ "КБ "Глобус" перерахувало на користь АТ "Укргазвидобування" 7 200 000 грн на виконання зазначеної вимоги замовника, що підтверджується банківською випискою від 10.07.2019;
- у березні 2020 року АТ "Укргазвидобування" звернулося до Господарського суду міста Києва з (первісним) позовом, у якому просило стягнути з ТОВ "Київський республіканський автоцентр" 360 000 грн штрафних санкцій в зв'язку з порушенням Товариством умов договору № УГВС460/12-18 щодо прострочення строків поставки товару;
- рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 у справі № 910/4387/20, залишеним без змін (у частині первісного позову) постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021, відмовлено у стягненні 360 000 грн пені;
- зазначеним судовим рішенням встановлено, що: 1) оскільки договір № УГВС 460/12-18 підписаний сторонами 22.10.2018, а строк поставки товару не більше ніж 240 календарних днів від дати укладення договору, то товар мав бути поставлений не пізніше 19.06.2019; 2) з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Київський республіканський автоцентр" поставило АТ "Укргазвидобування" товар на загальну суму 144 000 000 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: від 15.05.2019 № РН-0000308 на суму 14 400 000 грн, від 15.05.2019 № РН-0000309 на суму 14 400 000 грн, від 15.10.2019 № РН-0000310 на суму 14 400 000 грн, від 15.05.2019 № РН-0000311 на суму 14 400 000 грн, від 15.05.2019 № РН-0000312 на суму 14 400 000 грн, від 25.06.2019 № РН-0000405 на суму 14 400 000 грн, від 25.06.2019 № РН-0000406 на суму 14 400 000 грн, від 25.06.2019 № РН-0000407 на суму 14 400 000 грн, від 25.06.2019 № РН-0000408 на суму 14 400 000 грн, від 25.06.2019 № РН-0000409 на суму 14 400 000 грн; 3) отже, Товариство поставило товар з простроченням у 5 календарних днів за наступними видатковими накладними: від 25.06.2019 № РН-0000405 на суму 14 400 000 грн, від 25.06.2019 № РН-0000406 на суму 14 400 000 грн, від 25.06.2019 № РН-0000407 на суму 14 400 000 грн, від 25.06.2019 № РН-0000408 на суму 14 400 000 грн, від 25.06.2019 № РН-0000409 на суму 14 400 000 грн; 4) зі змісту вимоги АТ "Укргазвидобування" від 24.06.2019 № 11402 вбачається, що останнє просило сплатити банківську гарантію за порушення ТОВ "Київський республіканський автоцентр" пунктів 5.1, 6.3.1 договору поставки від 22.10.2018, якими передбачався обов'язок постачання товару у визначений договором строк, тобто у зв'язку з простроченням постачальником свого негрошового зобов'язання.
Спір між сторонами виник у зв'язку з неповерненням замовником (відповідачем) суми забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання договору поставки учасником-переможцем процедури допорогової закупівлі.
Згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/11515/21 з огляду на таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Відповідно до статті 562 ЦК України, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування якої в подібних правовідносинах посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Згідно з частинами 1-4 статті 563 ЦК України, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування яких у подібних правовідносинах посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредитору грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
Статтею 610 ЦК України, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування якої у подібних правовідносинах також посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови за відсутності висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме статей 562, 563, 610 ЦК України у подібних правовідносинах, з огляду на таке.
В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 910/2693/18 (зі спору, що виник з подібних правовідносин) сформульовано такі правові висновки щодо застосування положень статей 562, 563, 610 ЦК України:
"Відповідно до статті 562 Цивільного кодексу України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Отже, за своєю правовою природою гарантія має автономний (незалежний) характер від основного зобов'язання та відповідно не залежить від обставин припинення основного зобов'язання. У зв'язку з цим виплата гарантом суми, на яку видано гарантію, жодним чином не може зараховуватись в рахунок виконання основного зобов'язання та відповідно впливати на його чинність/припинення. У свою чергу сплата принципалом (постачальником) відповідно до умов договору поставки штрафних санкцій за порушення строків поставки товару не виключає обов'язку гаранта сплатити кредитору грошову суму за гарантією, оскільки сама по собі сплата постачальником штрафних санкцій за договором не усуває факту допущеного порушення зобов'язання та не позбавляє кредитора права на задоволення своїх вимог за рахунок гарантії. Тобто зазначені способи забезпечення виконання зобов'язання (штрафні санкції та гарантія) не є взаємовиключними.
Відповідно до частини 1 статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредитору грошову суму відповідно до умов гарантії.
Врахувавши встановлені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що гарантійний випадок за наданою відповідачем гарантією є таким, що настав, оскільки факт порушення принципалом виконання зобов'язання зі своєчасної поставки товару є доведеним та визнаним самим приципалом (постачальником), а у відповідача (гаранта) відповідно до частини 1 статті 563 Цивільного кодексу України за вимогою кредитора (бенефіціара) виник обов'язок сплатити позивачу (кредитору) грошову суму відповідно до умов виданої ним гарантії.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов'язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов'язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов'язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі невідповідності виконання зобов'язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов'язання.
Враховуючи те, що своєчасність поставки товару постачальником є критерієм належності виконання зобов'язання з поставки товару, то пропущення постачальником встановленого в договорі строку поставки товару буде свідчити про порушенням зобов'язання з поставки товару".
Схожий правовий висновок щодо необхідності чіткого розмежування термінів "невиконання зобов'язання" та "неналежне виконання зобов'язання" викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 911/1867/18.
Ураховуючи висновки щодо застосування положень статей 562, 563, 610 ЦК України в подібних правовідносинах, викладені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 910/2693/18, з огляду на достеменно встановлені судами попередніх інстанцій та не спростовані скаржником обставини повного виконання Товариством зобов'язання з поставки товару за договором № УГВС460/12-18 з простроченням, що свідчить саме про неналежне виконання позивачем зобов'язання за цим договором, касаційна інстанція погоджується з висновком судів щодо задоволення позову.
Адже з наведеною правовою позицією Верховного Суду повністю узгоджується покладений в основу оскаржуваних рішення та постанови висновок судів про наявність передбачених пунктом 13.1 Порядку № 497 підстав для повернення постачальнику замовником спірної суми забезпечення виконання договору про закупівлю після його виконання позивачем як учасником-переможцем, чим також спростовується твердження скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 562, 563, 610 ЦК України в подібних правовідносинах.
Отже, зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції фактично переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновків щодо застосування норм права (статей 562, 563, 610 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 910/2693/18, що в розумінні пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України є достатньою підставою для закриття касаційного провадження у справі № 910/11515/21.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження відповідачем не зазначалися та не обґрунтовувалися в поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 у справі № 910/11515/21.
Оскільки підстав для задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 у справі № 910/11515/21 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай