Справа № 466/2075/21 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І.
Провадження № 22-ц/811/625/22 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
19 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н. П. Крайник
суддів: О.М. Ванівського, О.Я. Мельничук
при секретарі: К.О. Ждан
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 15 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони у Львівській області про стягнення безпідставно отриманих коштів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
15.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління поліції охорони у Львівській області про стягнення безпідставно отриманих коштів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 11960,96 гривень за завдану майнову шкоду та 700000 гривень за завдану моральну шкоду.
Позов обгрунтовував тим, що 23 грудня 2019 року на його стільниковий номер (067 18-22-99-2) зателефонувала невідома особа жіночої статі та повідомила, що з 23 грудня 2019 року охорона квартири АДРЕСА_1 здійснюватися не буде у зв'язку з переходом Управління поліції охорони у Львівській області з телефонного зв'язку на радіозв'язок. Відключення охорони квартири та розірвання договору № 01-1852 про централізовану охорону квартири Управлінням поліції охорони у Львівській області було здійснено всупереч положень п. 9 та п. 9.4 укладеної угоди. 26 грудня 2019 року позивач звернувся у відділення Приватбанку для зупинення регулярного платежу з його пенсійної картки за послуги з охорони квартири. З отриманої у відділенні Приватбанку виписки з карткового рахунку по всіх регулярних платежах за 2018-2019 рр. йому стало відомо про стягнення з пенсійної картки у АТ «Приватбанк» на рахунок УПО регулярним платежем по 300 гривень, починаючи з січня 2018 року по березень 2019 року, та по 350 гривень, починаючи з квітня по грудень 2019 року. Вважає стягнення зазначених сум безпідставним, оскільки жодних додатків № 1 до договору про охорону квартири ні він, ні ОСОБА_2 (матір позивача) щодо розрахунку вартості охоронних послуг з січня 2018 року в сумі 300 гривень та з квітня 2019 року в сумі 350 гривень не підписували (пояснення ОСОБА_2 у справі №466/2887/20). Крім того, дану обставину визнано відповідачем у відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу у справі №466/2887/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони у Львівській області, за участю третьої особи - ОСОБА_2 про захист прав споживача, відшкодування моральної шкоди, а тому така відповідно до положень ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню. У квітні 2008 року у приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 він ( ОСОБА_1 ) надав О. Хомі три ключі (два від вхідних дверей та один від горища будинку), що підтверджується поясненнями ОСОБА_2 , наданими у справі № 466/2887/20.
09 січня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано вимогу до відповідача щодо відновлення охорони або ж повернення трьох ключів та перерахування (повернення) зайво сплачених коштів на його ( ОСОБА_1 ) картковий рахунок, яка залишилася без реагування. Тому, вважає, що діями відповідача йому було завдано майнову шкоду на суму 11 960 грн., з яких 7650 грн - списання коштів з його карткового рахунку за охорону квартири, 400 грн - виготовлення ключів та 3910,96 грн - витрати на медикаменти. Крім того дії відповідача та пов'язані з ними переживання призвели до розладу його здоров'я, у зв'язку із чим він був змушений звертатися за медичною допомогою. Відтак, оцінює моральну шкоду у розмірі 700000 грн. Просив позов задоволити.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .
Вважає оскаржуване рішення суду упередженим, неправомірним та незаконним, ухваленим з порушенням положень ЦПК України та ЦК України. Зазначає, що судом було допущено порушенням норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Вважає, що всупереч положенням ч.1,3 ст.89 ЦПК України, у судових засіданнях при розгляді справи судом не досліджувалися та не було надано оцінку належним, достовірним та допустимим письмовим доказам в розумінні ст. 77-80 ЦПК України, наявним в матеріалах справи. Щодо відшкодування матеріальної шкоди зазначає, що протиправне діяння - бездіяльність відповідача, а саме не надання відповіді на вимогу від 09.01.2020 року, не повернення ключів та безпідставно отриманих коштів виразилися в порушенні його прав, призвели до необхідності застосування додаткових зусиль для організації побуту та професійної діяльності, зокрема звернення до відповідача з вимогою, заявою, позовом до суду, що в свою чергу призвело до душевних страждань, погіршення стану здоров'я, для відновлення якого була необхідність в купівлі медичних засобів, виписаних лікарями після його огляду.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
У засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень статей ст.ст. 76,77,78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.3, 9 Постанови №4 від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Матеріалами справи № 466/2887/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони у Львівській області, за участю третьої особи - ОСОБА_2 про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди встановлено, що 01.04.2008 року між ОСОБА_2 (матір'ю позивача) та Управлінням державної служби охорони при УМВС України у Львівській області в особі Галицького ВДСО в м.Львові було укладено договір № 01-1852 про централізовану охорону майна в житлових приміщеннях громадян підрозділом Державної служби охорони при МВС України за адресою: м.Львів, вул.М.Павлика, 3/9.
27.06.2008 року між ОСОБА_2 та Управлінням державної служби охорони при УМВС України у Львівській області в особі Галицького ВДСО в м.Львові підписано Додаток №1 до Договору про вартість охорони квартири, що з 01.08.2008 року становить 99 грн. на місяць.
01.05.2011 року між ОСОБА_2 та Управлінням державної служби охорони при УМВС України у Львівській області в особі Галицького ВДСО в м.Львові підписано Додаток №1 до Договору про вартість охорони квартири з 01.05.2011 року в розмірі 110 грн.
01 червня 2016 року на підставі довіреності НАМ 354859 між ОСОБА_1 та Управлінням поліції охорони в м.Львові було підписано додаток № 1 до договору про вартість охорони квартири з 01 червня 2016 року в сумі 187 гривень.
22 квітня 2020 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до Управління поліції охорони у Львівській області, в якому просив стягнути з Управління поліції охорони у Львівській області на його користь 7527,26 грн майнової шкоди та 1100000 грн. моральної шкоди з підстав неналежного виконанням відповідачем умов договору № 01-1852 про централізовану охорону майна в житлових приміщеннях громадян підрозділом Державної служби охорони при МВС України за адресою: м.Львів, вул.М.Павлика, 3/9 від 01.04.2008 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26.06.2020 року у справі №466/2887/20, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 08.02.2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління поліції охорони у Львівській області, за участю третьої особи - ОСОБА_2 про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди відмовлено, оскільки ОСОБА_1 не є стороною договору № 01-1852 про централізовану охорону майна в житлових приміщеннях громадян підрозділом Державної служби охорони при МВС України за адресою: м.Львів, вул.М.Павлика, 3/9 від 01.04.2008 року, а відтак його права не є порушеними та не підлягають захисту в судовому порядку.
Судом з пояснень позивача ОСОБА_1 встановлено, що 23.12.2019 року відповідач припинив надання послуг з охорона квартири АДРЕСА_1 за договором № 01-1852 від 01.04.2008 року у зв'язку з переходом УПО з телефонного зв'язку на радіозв'язок.
26 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся у відділення «Приватбанку» для зупинення регулярного платежу за послуги з охорони квартири з його пенсійної картки, та йому було надано виписку за 2018-2019 рр. по всіх регулярних платежах, які проводилися з його картки.
Відповідно до копій квитанцій, які знаходяться в матеріалах справи на а.с.5-6, позивач ОСОБА_1 оплачував послуги з охорони квартири з січня 2018 року по березень 2019 року щомісячно в розмірі 300 грн, а з квітня 2019 року по грудень 2019 року - у розмірі 350 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він не надавав згоди на підвищення Управлінням поліції охорони у Львівській області вартості послуг з охорони квартири АДРЕСА_1 , більше того, йому взагалі не було відомо про те, яку суму він оплачує за вказані послуги, оскільки жодних додатків до договору про вартість охорони квартири ні він, ні ОСОБА_2 не підписували.
09.01.2020 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення трьох ключів (два від будинку та один від горища) та перерахування зайво сплачених ним коштів на його картковий рахунок уПАТ «Приватбанк».
09.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Управління поліції охорони у Львівській області з заявою про перерахунок на його картковий рахунок зайво сплачених коштів в сумі 7650,00грн. (з січня 2018 року по березень 2019 року по 300 гривень = 4500 гривень, з квітня по грудень 2019 року по 350 гривень = 3150 гривень).
Встановлено, що вимогу позивача щодо перерахування на його ( ОСОБА_1 ) картковий рахунок зайво списаних коштів за надані послуги з охорони, починаючи з січня 2018 року в сумі 7650,00 гривень, відповідачем виконано не було.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не є стороною договору №01-1852 від 01.04.2018 року про централізовану охорону майна в житлових приміщеннях, такий договір укладено між ОСОБА_2 (його матір'ю) та Управлінням державної служби охорони при УМВС України у Львівській області в особі Галицького ВДСО в м.Львові. Сторона договору - ОСОБА_2 не зверталася до суду за захистом свої порушених чи оспорюваних прав при наданні відповідачем послуг з охорони квартири АДРЕСА_1 .
З таким висновком суду колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідає встановленим судом обставинам та матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено -19 серпня 2022 року.
Керуючись ч. 5 ст. 268, ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 15 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 19 серпня 2022 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: О.М. Ванівський
О.Я. Мельничук