Дата документу 17.08.2022 Справа № 334/5435/21
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 334/5435/21 Пр. № 22-ц/807/1597/22 Пр. № 22-ц/807/1597/22-2 Головуючий у 1-й інстанції Філіпова І.М. Повний текст рішення складено 01.06.2022 року. Суддя-доповідач Гончар М.С.
17 серпня 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С.
за участі секретаря Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2022 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним окремих положень рішення Запорізької міської ради щодо приватизації земельної ділянки та припинення права власності
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-5), в якому просив визнати незаконним рішення Запорізької міської ради №72/225 від 28.10.2009 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою земельної ділянки, кадастровий номер 2310100000:04:022:0278, про включення до її складу землі Запорізької міської ради, площею 0,0089 га, цільове призначення якої є проїзд та припинити право приватної власності ОСОБА_2 на цей проїзд.
В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу від 05.08.1996 року він набув право власності на житловий будинок, розташований на присадибній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .
28.10.2009 року було прийнято рішення Запорізької міської ради №72/225 «Про передачу громадянам у власність та в оренду земельних ділянок у Ленінському районі м. Запоріжжя (кадастровий квартал номер 2310100000:04:022).
На підставі вказаного рішення Запорізької міської ради, відповідно до п. 25 Переліку, затверджена технічна документація із землеустрою присадибної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310100000:04:022:0279, та передана у приватну власність позивачу та видано державний акт на право власності на земельну ділянку.
Відповідно до п. 24 Переліку до вказаного рішення, була затверджена технічна документація із землеустрою присадибної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310100000:04:022:0278, та передана у приватну власність відповідачу ОСОБА_2 та видано державний акт на право власності на земельну ділянку. Вказана земельна ділянка сформована із земельної ділянки 0,0502 га, яка була виділена для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд (садиби) і зареєстрована в ОП ЗМБТІ, а також земельної ділянки площею 0,0089 га з земель Запорізької міської ради, призначення якої проїзд.
Земельна ділянка площею 0,0089 га, яка належала до земель Запорізької міської ради, має цільове призначення відповідно до ДБН «Планування та забудова території», як проїзд загального користування між суміжними присадибними ділянками АДРЕСА_2 , № НОМЕР_1 та 42-б, проте оскаржуваним рішенням відповідача вказана земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_2 , що є порушенням вимог ч. 4 ст. 83 Земельного кодексу України.
Зазначеним незаконним рішенням відповідача, було порушено права позивача. У весняно-літній період 2016 року ОСОБА_2 розпочав роботи по огородженню та облаштуванню вказаного проїзду, встановив ворота та хвіртку, внаслідок чого у позивача виникли перешкоди у користуванні вказаним проїздом. Встановлення воріт відповідачем створює перешкоду для руху службового транспорту аварійно-рятувальних служб.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Філіпову І.М. (а.с. 19). Ухвалою суду першої інстанції провадження у цій справі відкрито в порядку загального позовного провадження (а.с. 20).
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2022 року (а.с. 111-114) у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій справі відмовлено.
У травні 2022 року від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у цій справі (а.с. 116-117), в якій останній просив ухвалити додаткове судове рішення щодо розподілу судових витрат у цій справі, яким стягнути з позивача на свою користь витрати у розмірі 7100,00 грн., що пов'язані з розглядом справи, на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2022 року (а.с. 125-126) заяву відповідача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у цій справі задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7100,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеними рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при їх ухваленні, позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 137-138) просив: - рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати та постановити нове рішення; - додаткове рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 133-134).
Ухвалою апеляційного суду від 12 липня 2022 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 12 липня 2022 року (а.с. 147), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (а.с. 148).
Відповідач ОСОБА_2 подав апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача (а.с. 158-161).
Інший відповідач Запорізька міська рада не скористалось своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі у встановлений апеляційним судом 15-денний строк з 20.07.2022 року (поштове повідомлення про вручення копії ухвали апеляційної суду про відкриття апеляційного провадження у цій справі - а.с. 154).
Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
У дане судове засідання належним чином повідомлений апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи (а.с. 154) представник відповідача - Запорізької міської ради не з'явився, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав.
За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажною причину неявки у дане судове засідання представника відповідача - Запорізької міської ради і на підставі ст. ст. 371- 372 ЦПК України ухвалив: розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останнього за присутністю позивача ОСОБА_1 , представника останнього - адвоката Лічман І.І. (а.с. 164-165), відповідача ОСОБА_2 та представника останнього - адвоката Білостоцького Д.О. (а.с. 79).
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, що з'явились, у тому числі:
- позивача ОСОБА_1 та представника останнього - адвоката Лічман І.І. (а.с. 164-165), які у тому числі на запитання апеляційного суду зазначали, що адвокат Лічман І.І. діє у цій справі одночасно на підставі і доручення центру і ордеру, Центр безоплатної вторинної правової допомоги надає допомогу ОСОБА_1 , оскільки останній є особою з інвалідністю 3 (третьої, робочої) групи, довідки МСЕК на підтвердження у позивача вказаної групи інвалідності надати для долучення до матеріалів цієї справи надати апеляційному суду не можуть і у матеріалах цієї справи остання відсутня,
- відповідача ОСОБА_2 та представника останнього - адвоката Білостоцького Д.О., які у тому числі на запитання апеляційного суду зазначали, що є неможливим встановлення між сторонами будь-якого платного (безоплатного) сервітуту (користування) будь-якою частиною будь-якої земельної ділянки ОСОБА_2 для проїзду автомобілем ОСОБА_1 , який взагалі з'явився зі слів сторін у цій справі у останнього лише нещодавно; також відповідач ОСОБА_2 наполягав на тому, що позивач ОСОБА_1 має власний виїзд безпосередньо на АДРЕСА_1 ; належний йому ( ОСОБА_2 ) будинок знаходиться за будинком ОСОБА_1 , вглиб житлового кварталу, сформованого АДРЕСА_3 та безпосередньо виїзду на будь-яку вулицю з його ( ОСОБА_2 ) подвір'я немає; потрапити до його ( ОСОБА_2 ) подвір'я можливо тільки з АДРЕСА_3 по спірній земельній ділянці, водночас стверджував, що по цій земельній ділянці з АДРЕСА_3 можливо потрапити тільки до його ( ОСОБА_2 ) подвір'я, будь-які інші домогосподарства, у тому числі ОСОБА_1 , виходів на цю земельну ділянку не мають; спірна земельна ділянка завжди використовувалась лише його ( ОСОБА_2 ) батьками, а потім і до цього часу лише ним ( ОСОБА_2 ) і вона завжди мала огорожу на в'їзд з АДРЕСА_3 ,
перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги позивача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача ОСОБА_1 у цій справі, керувався ст.ст. 12, 30, 81, 263 - 265, 268, 273, 354-355 ЦПК України та виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог позивача у цій справі.
Крім того, суд першої інстанції, задовольняючи заяву відповідача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у цій справі у вищезазначений спосіб, керувався ст.ст. 133, 137, 141, 270, 352, 354 ЦПК України та виходив із обґрунтованості останньої.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - такими, що ухвалені з додержанням вимог закону, є обґрунтованими та законними.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідають.
Так судом першої інстанції було встановлено, що позивач ОСОБА_1 на підставі договору № 3773.к купівлі-продажу нерухомості від 05 серпня 1996 року (а.с. 8) набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 31.03.2008 року (а.с. 33).
28 жовтня 2009 року рішенням Запорізької міської ради № 72/225 (а.с. 6) Про передачу громадянам у власність та в оренду земельних ділянок в Ленінському районі м. Запоріжжя (кадастровий квартал №2310100000:04:022) затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право громадян на земельні ділянки в межах кадастрового кварталу № 2310100000:04:022 та передано громадянам у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), під садівництво, а також в оренду строком на десять років для городництва, що вказані у додатках 1, 2, 3 згідно з переліком.
Відповідно до п.24 переліку до рішення № 72/225 (а.с. 7 зворот), ОСОБА_2 , який є власником садиби по АДРЕСА_1 , набув право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2310100000:04:022:0278, площею 0,0591 га, яка сформована із земельної ділянки, яка була раніше надана для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд (садиби) і зареєстрована в ОП ЗМБТІ, площею 0,0502 га та земельної ділянки площею 0,0089 га, яка перебувала в комунальній власності.
Відповідно до п. 25 переліку до рішення № 72/225, ОСОБА_1 (а.с. 7 зворот), який є власником садиби по АДРЕСА_1 , набув право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2310100000:04:022:0279, площею 0,0334 га, яка сформована із земельної ділянки площею 0,0339 га, яка була раніше надана для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд (садиби) і зареєстрована в ОП ЗМБТІ.
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 набули права власності на вказані земельні ділянки, що підтверджується копіями державних актів на земельну ділянки (а.с. 9, 34). При цьому у державному акті ОСОБА_1 (а.с. 9) межа спірного проїзду (від точки А до точки В) позначена як міська територія, а в державному акті ОСОБА_2 спірний проїзд включений до його земельної ділянки.
Крім того, технічні паспорти сторін (а.с. 10-11, 39-40) також містять різні назви спірної ділянки. У технічному паспорті на житловий будинок по АДРЕСА_4 , який складений 12.02.1990 року (а.с. 10-11) спірна ділянка позначена як «проїзд», у технічному паспорті на житловий будинок по АДРЕСА_1 , складений 30.07.1996 року (а.с. 39-40) - вказано «в'їзд».
Згідно із архівним витягом протоколу №21 Засідання виконавчого комітету Запорізького міської ради депутатів працюючих від 29.09.1956 року (копія а.с. 28) ОСОБА_4 передано земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку - АДРЕСА_5 , площею 598 кв. м.
Згідно із свідоцтвом про народження ОСОБА_4 є батьком відповідача ОСОБА_2 (копія а.с. 30).
Відповідно до відповіді ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» №5896 від 14.06.2019 року (а.с. 35) за матеріалами інвентаризаційної справи на житловий будинок АДРЕСА_4 встановлено, що договором про надання в безстрокове користування земельної ділянки, посвідченим Другою Запорізькою державною нотаріальною конторою від 13.11.1956 року № 2-9385 була відведена земельна ділянка для будівництва житлового будинку. До первісної технічної інвентаризації 15.12.1961 року житловий будинок літ. А був переставлений поштовою адресою: АДРЕСА_4 , інформації щодо зміни поштової адреси немає.
Позивач стверджує, ставить під сумнів у цій справі вказаний архівний витяг щодо виділення земельної ділянки батьку відповідача, через різні поштові адреси. Проте, суд першої інстанції правильно не погодився з вказаними обставинами. Так, судом першої інстанції правильно було враховано, що житловий будинок з адресою АДРЕСА_4 фактично знаходиться у глибині житлового кварталу та має вихід на АДРЕСА_5 , перпендикулярно якій знаходяться АДРЕСА_3 та АДРЕСА_6 , яка була перейменована відповідно до рішення Запорізької міської ради №109 від 19.02.2016 року). Враховуючи, що земельна ділянка з адресою АДРЕСА_5 була виділена для будівництва житлового будинку, а у грудні 1961 року було проведено первісну інвентаризацію житлового будинку за адресою. АДРЕСА_4 . За таких обставин, з великою долею імовірності можна стверджувати, що після забудови вказаного житлового кварталу будинку було присвоєну іншу поштову адресу, враховуючи, що будинок розташований на перехресті АДРЕСА_6 .
Позивач свою вимогу обґрунтовує тим, що спірний проїзд відноситься до земель загального користування, тому безпідставно був включений до складу земельної ділянки відповідача при приватизації, при цьому, усі сторони погоджуються, що фактично спірним проїздом користується виключно ОСОБА_2 , жодний з сусідів його не використовує, у тому числі позивач, який має вихід на АДРЕСА_6 безпосередньо зі свого подвір'я. Вказані обставини також підтверджуються показання свідків.
Так, свідок ОСОБА_5 у суді першої інстанції (протокол судового засідання від 03.02.2022 року, а.с. 101) показав, що він мешкає за адресою: АДРЕСА_7 . За вказаною адресою свідок проживає з 1966 року, був добре знайомий з батьками відповідача. Свідок добре пам'ятає, що хвіртка завжди була перед проїздом, на ній висів номер будинку. Коли відповідач отримав спадщину, він зробив хвіртку ширшою, щоб можна було заїжджати машиною. У глибині проїзду воріт ніколи не було, спірним проїздом зажди користувався відповідач та його батьки.
Свідок ОСОБА_6 (протокол судового засідання від 03.02.2022 року, а.с. 101) у судовому засіданні в суді першої інстанції пояснила, що мешкає за адресою: АДРЕСА_8 . Проживає за вказаною адресою з 1996 року. Спірним проїздом завжди користувався відповідач. З боку вулиці був дерев'яний паркан, хвіртка. Приблизно років десять тому відповідач привів у порядок свій проїзд, облаштував нові залізні ворота. У глибину проїзду воріт ніколи не було. Проїзд дуже вузький, як раз розрахований на проїзд однієї машини.
Відповідно до ст.ст. 116, 123 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі - надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
З огляду на те, що порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено ст. 118 ЗК України, то із вимог закону вбачається, що для приватизації земельної ділянки необхідним є встановлення та узгодження її розмірів.
Відповідно до ст. 55 ЗУ «Про землеустрій» у разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).
Згідно з актом узгодження меж землекористувачів суміжних ділянок з ділянкою АДРЕСА_4 (копія а.с. 37-38), ОСОБА_1 , який мешкає в АДРЕСА_1 , особисто підписав цей акт без будь-яких зауважень. Пояснення позивача, що вказаний акт подавався на підпис без зображення меж земельних ділянок, судом першої інстанції правильно було не прийнято до уваги, оскільки акт узгодження меж землекористувачів суміжних ділянок підписаний без зауважень, а суперечки щодо спірної ділянки виникли значно пізніше у 2016 році, хоча спору щодо меж земельних ділянок не виникало. Обставини щодо спільного використання спірного проїзду іншими особами, сусідами, у тому числі самим позивачем, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні в суді першої інстанції, крім того свідки стверджували, що ворота завжди стояли на межі з АДРЕСА_7 до проїзду.
Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивачем не було доведено, що спірна земельна ділянка площею 0,0089 га є землями загального користування, у розумінні ст. 83 Земельного кодексу України. Крім того, позивачем не надано доказів того, що спірній земельній ділянці належним чином був визначений статус проїзду. Також, судом першої інстанції не встановлено, що спірною ділянкою користувалися інші особи крім відповідача.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами. Доказуванню підлягають обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову позивача у цій справі.
Крім того, судом першої інстанції також було правильно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення у цій справі (а.с. 116-117), в якій просив вирішити питання судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7100,00 грн. в порядку ст. 270 ЦПК України. Дана заява мотивована тим, що при постановленні рішенні судом першої інстанції не було вирішено питання про розподіл судових витрат, про що було заявлено в під час судового розгляду.
Відповідно до п. З ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 270 ЦПК України для ухвалення додаткового судового рішення у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.
Вивчивши зміст поданої до суду заяви про ухвалення додаткового рішення, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов таких висновків.
В провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя знаходилась цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ЗМР, ОСОБА_2 про визнання рішення Запорізької міської ради частково незаконним, припинення права власності.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.05.2022 року було відмовлено ОСОБА_1 до ЗМР, ОСОБА_2 про визнання рішення Запорізької міської ради частково незаконним, припинення права власності.
Відповідно ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст. 430 цього Кодексу.
В матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 20.08.2021 року, укладений між адвокатським об'єднанням «Фінанси та Право» та ОСОБА_2 (а.с. 71).
Згідно з актом № 1 (а.с. 73) та актом № 2 (а.с. 118) про надання-прийому професійної правничої допомоги, які поніс відповідач, становить: - з'ясування обставин справи з клієнтом, вивчення первинних документів по справі, які були надані клієнтом, формування правової позиції - 700,00 грн.; - підготовка відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 , заява про виклик свідків, клопотання про витребування доказів - 1400,00 грн. - представництво інтересів Замовника у судових засіданнях (5 годин) 5000,00 грн. Загальна ціна наданих послуг відповідно до акту прийому-передачі виконавчих робіт становить 7100,00 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076- VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-УІ) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Витрати на правничу допомогу у вигляді представництва інтересів клієнта в судових засіданнях, надання консультацій та складання процесуальних документів, як відзив та заперечення , заслуговують на увагу, оскільки були здійснені адвокатом в інтересах клієнта та були необхідними та обґрунтованим для надання правничої допомоги відповідачу, тому суд вважає можливим задовольнити стягнення судових витрат в розмірі 7100 грн.
Право на правничу допомогу в Україні гарантовано ст.59 Конституції України та ст. 15 ЦПК України.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ППК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат мас бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
А тому Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції правильно виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення у цій справі враховано правову позицію, висловлену у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, згідно з якою розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 року по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені. Поза як склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо; документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо); оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи).
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів судом першої інстанції враховано, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Тож суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно не співмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно вважав за доцільне заяву про ухвалення додаткового рішення у цій справі задовольнити у повному обсязі..
Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 дублюють доводи його позовної заяви у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача ОСОБА_1 , яку він та його представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою.
Позивач ОСОБА_1 не довів належними, допустимими доказами у цій справі, що вищезазначеним рішенням Запорізької міської ради №72/225 від 28.10.2009 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок в Ленінському районі м. Запоріжжя (кадастровий номер 23101000000:04:022) в частині затвердження технічної документації ОСОБА_2 із землеустрою земельної ділянки, кадастровий номер 2310100000:04:022:0278, площею 0,0591 га, яка сформована із земельної ділянки, яка була раніше надана для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд (садиби) і зареєстрована в ОП ЗМБТІ, площею 0,0502 га та земельної ділянки площею 0,0089 га, яка перебувала в комунальній власності, у будь-якій спосіб порушуються будь-які його права на будь-яку земельну ділянку.
Оскільки, Запорізька міська рада при прийняті вказаного рішення щодо відповідача ОСОБА_2 в оскаржуваній частині діяла в межах своїх повноважень відносно земельної ділянки, яка перебувала у комунальній власності (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні), з урахуванням акту узгодження меж землекористувачів суміжних ділянок з ділянкою АДРЕСА_4 (копія а.с. 37-38), особисто підписаного без будь-яких зауважень позивачем ОСОБА_1 , який мешкає в АДРЕСА_1 .
В силу вимог ст. 12 ч. 5 п. 2 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами.
Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч 5 ЦПК України сприяв у цій справі врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, у тому числі з'ясовував, чи можливо встановлення між сторонами будь-якого платного (безоплатного) сервітуту (користування) будь-якою частиною будь-якої земельної ділянки ОСОБА_2 для проїзду автомобілем ОСОБА_1 , який взагалі з'явився зі слів сторін у цій справі у останнього лише нещодавно.
На що сторони у цій справі апеляційному суду в категоричній форми заперечували можливість встановлення останнього за згодою сторін взагалі.
А відповідач ОСОБА_2 також додатково наполягав на тому, що позивач ОСОБА_1 має власний виїзд безпосередньо на АДРЕСА_7 . Належний йому ( ОСОБА_2 ) будинок знаходиться за будинком ОСОБА_1 , вглиб житлового кварталу, сформованого АДРЕСА_3 та безпосередньо виїзду на будь-яку вулицю з його ( ОСОБА_2 ) подвір'я немає. Потрапити до його ( ОСОБА_2 ) подвір'я можливо тільки з АДРЕСА_7 по спірній земельній ділянці, водночас стверджував, що по цій земельній ділянці з АДРЕСА_7 можливо потрапити тільки до його ( ОСОБА_2 ) подвір'я, будь-які інші домогосподарства, у тому числі ОСОБА_1 , виходів на цю земельну ділянку не мають. Спірна земельна ділянка завжди використовувалась лише його ( ОСОБА_2 ) батьками, а потім і до цього часу лише ним ( ОСОБА_2 ) і вона завжди мала огорожу на в'їзд з АДРЕСА_7 (фото у справі а.с. 41).
Постановою Запорізького апеляційного суду (головуючий суддя Кухар С.В., судді Крилова О.В. та Поляков О.З.) від 10 листопада 2020 року в іншій справі ЄУН 334/5860/17, яка набрала законної сили та є чинною (а.с. 63-68 - належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні), апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, Виконавчого комітету Запорізької міської ради, третя особа ОСОБА_2 про скасування рішення Запорізької міської ради щодо приватизації земельної ділянки відмовлено.
Проте, позовна давність застосовується лише до порушеного права позивача, яке підлягає захисту у судовому захисту. В разі, якщо судом першої інстанції у цій справі було правильно встановлено, що порушення прав позивача ОСОБА_1 у цій справі при вищевикладених правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставинах цієї справи не доведено. Суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову позивача у цій справі за його недоведеністю. Оскільки, пропуск позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові позивача, лише права якого порушені, та при вищевикладених правильно встановлених фактичних обставинах цієї справи судом першої інстанції не міг застосовуватись останнім та правильно не застосовувався у цій справі.
Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.
За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).
Підстави для звільнення від доказування позивача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Позивач ОСОБА_1 та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі.
Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення та додаткового рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, та зокрема стороною позивача апеляційному суду не надані.
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення.
В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.
Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
Крім того, судом першої інстанції додатковим рішенням було правильно, з додержанням вимог ст. ст. 133, 137, 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених документально підтверджених
(договір про надання професійної правничої допомоги № 11/08 від 20.08.2021 року між ОСОБА_2 та Адвокатським об'єднанням «Фінанси та право» в особі керуючого партнера Ференець О.Є., виконавець - адвокат Білостоцький Д.О. а.с. 71, додаткова угода від 28.08.2021 року № 1 договір про надання професійної правничої допомоги № 11/08 від 20.08.2021 року між ОСОБА_2 та Адвокатським об'єднанням «Фінанси та право» в особі керуючого партнера Ференець О.Є. - а.с.72, акт від 01.09.2021 року № 1 надання-прийому професійної правничої допомоги по Етапу 1 на загальну суму 2100,00 грн. (зясування обставин справи з клієнтос, формування правової позиції - 1 година, підготовка відзиву на позовну заяву, заяви про виклик свідків, клопотання про витребування доказів - 2 години при вартості 1 години 700,00 грн., 3 години *700,00 грн. = 2100,00 грн. - а.с.73,рахунок АО «Фінанси та Право» від 02.09.2021 року на сумау 2100,00 грн. - а.с. 74,
та у тому числі додатково: 1) акт від 24.05.2022 року № 2 надання-прийому професійної правничої допомоги по Етапу 2 (договір № 01/08 від 20.08.2021 року на загальну суму наданих послуг 15.09.2021 року - 1 година, 26.10.2021 року - 1 година, 07.12.2021 року - 1 година, 03.02.2022 року - 1 година, 23.05.2022 року - 1 година при вартості 1 години - 1000,00 грн., на загальну суму 5000,00 грн., підписаний ОСОБА_2 та Адвокатським об'єднанням «Фінанси та право» в особі керуючого партнера Ференець О.Є., виконавець - адвокат Білостоцький Д.О. без зауважень, 2) рахунок АО «Фінанси та право» від 24.05.2022 року на суму 5000,00 грн. - а.с. 119, які були подані суду першої інстанції 25.05.2022 року через канцелярію (вх. № суду а.с. 116), тобто з дотриманням 5-денного строку та вимог, передбачених ст. 141 ч.8 ЦПК України, після ухвалення рішення 23.05.2022 року (а.с. 111), а разом 7100,00 грн. (розрахунок: 2100,00 грн. +5000,00 грн.))
судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, зокрема у вигляді витрат відповідача на професійну правничу допомогу.
ЦПК України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката, а також не встановлено форму такого документу. Адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (довідку тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Тому, надані стороною відповідача у цій справі суду першої інстанції вищезазначені акти та рахунки, підписані без зауважень на загальну суму 7100,00 грн. між відповідачем та адвокатським об'єднанням, виконавець - адвокат Білостоцький Д.О., є належними письмовими доказами понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.04.2020 року у справі №727/4597/19, який є обов'язковим для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими, ухваленими з додержанням вимог ЦПК України.
Також, апеляційним судом встановлено, що оскаржуваними рішенням та додатковим рішенням суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, у вигляді судового збору. А тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення чи додаткового рішення суду першої інстанції у цій справі або ж їх зміни.
Крім того, в силу вимог ст. 141 ч. 1 ЦПК України у разі відмови позивачеві ОСОБА_1 , який, лише зі слів останнього, є особою з інвалідністю 3 (третьої, робочої) групи (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні), тобто є особою, яка не звільнена в силу вимог закону від сплати судового збору у цій справі, у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_2 будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2022 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2022 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.
Повний текст постанови апеляційним судом складений 22.08.2022 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.