ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.08.2022Справа № 910/4528/22
За позовом Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАШІНТЕХ»
про стягнення 516 060,00 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Державне підприємство «Львівський бронетанковий завод» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАШІНТЕХ» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 516 060, 00 грн, з яких: 318 660, 00 грн пеня та 197 400, 00 грн штраф.
Позовні вимоги з посиланням на ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 173, 193, 218 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором поставки №11658355 від 01.06.2021, в частині повної та своєчасної поставки обладнання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/4528/22, визнано справу малозначною та її розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
08.07.2022 від позивача на виконання вимог ухвали суду надійшла заява про долучення до матеріалів справи банківських виписок та письмове підтвердження, що станом на 04.07.2022 ціна позову не змінилася.
13.07.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та зокрема, зазначає, що протермінування поставки обладнання виникло не з його вини, а внаслідок виникнення та існування істотної зміни обставин, на підтвердження чого надає висновок Чернівецької регіональної Торгово-промисловою палатою України за № ЧК-837 від 22.12.2021, також вказує що розмір штрафу та пені заявлений позивачем до стягнення є надмірним і через ведення воєнного стану на території України стягнення 516 060, 00 грн може вплинути на його господарські процеси та призвести до зупинки підприємства. У відзиві відповідач просить суд поновити строк на його подання та заявляє клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 поновлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та прийнято його до розгляду, заяву останнього про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.
27.07.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що в зв'язку з неповідомленням позивача про настання форс-мажорних обставин на підставі п. 8.4. договору відповідач втратив право посилатися на такі обставини. Вказує, що останнім днем поставки обладнання є 08.09.2021, а висновок Чернівецької регіональної Торгово-промисловою палатою України за № ЧК-837 складено лише 22.12.2021. Також зазначає, що виконує державне оборонне замовлення з ремонту і відновлення військової техніки для оборони держави, і для виконання таких робіт необхідним є обладнання, яке дозволить виконувати ремонт військової техніки якісно, вчасно, протермінування відповідачем поставки обладнання, необхідного для ремонту військової техніки ставить під загрозу зриву виконання позивачем державного оборонного замовлення, а публічний інтерес, який полягає у виконанні останнім покладених на нього державою оборонних завдань має переважати над приватним інтересом відповідача.
Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) в розумний строк, за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.06.2021 між позивачем (надалі - покупець) та відповідачем (надалі - постачальник) укладено договір поставки № 11658355 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого за цим договором постачальник зобов'язується поставити у визначений термін у власність покупцю прецизійний профільно-плоско шліфувальний верстат JL- 2550CNС-H, код класифікатора ДК 021:2015 - 42630000-1 - Металообробні верстати, (надалі - «обладнання») та здійснити пусконалагоджувальні роботи обладнання.
Відповідно до п. п. 1.2., 1.3. договору покупець зобов'язується прийняти поставлене постачальником обладнання та оплатити його на умовах цього договору. Найменування, номенклатура, вартість, кількість, технічні характеристики обладнання вказуються в специфікаціях на нього (додаток №1 до договору), які є невід'ємною частиною договору. Обладнання, що поставляється за договором повинно бути новим, не раніше 2020 року випуску, яке не використовувалося раніше постачальником або іншими особами.
Обладнання поставляється відповідно до вимог контракту від 12.12.2018 №35 на виконання робіт за державним оборонним замовленням (надалі - контракт), укладеного між покупцем та Державним підприємством «Український центр «Безпека». Контракт, зазначений в п.1.5. цього договору реалізується на виконання постанови КМУ від 14.02.2018 №91-2 «Питання державного оборонного замовлення на 2018-2020 роки» та наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 04.05.2018 року №44-ДСК про внесення покупця до «Реєстру виробників продукції, робіт і послуг оборонного призначення, закупівля яких становить державну таємницю» (п. п. 1.5., 1.6. договору).
Пунктом 2.1. договору встановлено, що обладнання поставляється на умовах DDP відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів «ІНКОТЕРМС» Міжнародної торгової палати (в редакції 2010), пункт поставки - Україна, 79031, м. Львів, вул. Стрийська, 73, Державне підприємство «Львівський бронетанковий завод».
У пункті 2.2. договору сторони погодили, що постачальник, протягом 90 календарних днів з дати отримання ним попередньої оплати в порядку, передбаченому розділом 4 цього договору, зобов'язаний поставити обладнання покупцю.
Датою виконання зобов'язань постачальника щодо поставки покупцю обладнання є дата оформлення та підписання сторонами видаткової накладної (п. 2.4. договору).
Відповідно до п. 4.1. договору ціна договору вказується в специфікаціях на обладнання, що є невід'ємною частиною договору, та становить 2 820 000, 00 грн, в т.ч. ПДВ. У ціну договору входить його поставка постачальником та здійснення відповідних пусконалагоджувальних робіт обладнання.
Згідно п. 4.2. договору покупець здійснює платежі по договору в наступному порядку:
- 50% від вартості обладнання, вказаного в пункті 4.1. цього договору, в якості попередньої оплати, протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунку від постачальника;
- 30% від вартості обладнання, вказаного в пункті 4.1. цього договору, протягом 15-ти банківських днів після отримання обладнання та підписання сторонами видаткової накладної;
- 20% від вартості обладнання, вказаного в пункті 4.1. цього договору, протягом 30-ти банківських днів після підписання сторонами акту виконаних пусконалагоджувальних робіт та після обов'язкової реєстрації постачальником податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до Податкового кодексу України.
Оплата за цим договором здійснюється покупцем у безготівковій формі в національній валюті України відповідно до реквізитів банківських рахунків постачальника, вказаних у договорі (п. 4.3. договору).
У пункті 7.2. договору сторони погодили, що в разі прострочення постачальником терміну поставки покупцю обладнання, встановленого пунктом 2.2. договору, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого (недопоставленого) обладнання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого (недопоставленого) обладнання. Нарахування неустойки проводиться протягом усього періоду прострочення виконання терміну зобов'язання постачальника, встановленого пунктом 2.2. договору незалежно від його тривалості.
Пунктами 8.1., 8.2. договору встановлено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладання договором та виникли незалежно від волі сторін. Сторони домовились, що під форс-мажорними обставинами розуміються обставини непереборної сили, визначені у пункті 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».
Згідно п. 8.3. договору сторона, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зобов'язана не пізніше десяти днів з дати їх настання письмово (шляхом направлення цінного листа з описом вкладення та повідомленням про вручення) інформувати іншу сторону про настання таких обставин та про їх наслідки. Документом, яким посвідчуються форс-мажорні обставини є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою. Аналогічні умови застосовуються стороною в разі припинення дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та їх наслідків.
Відповідно до п. 8.4. договору неповідомлення/несвоєчасне повідомлення стороною, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), іншу сторону про їх настання або припинення веде до втрати права сторони посилатись на такі обставини як на підставу, що звільняє її від відповідальності за невиконання/несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором.
Цей договір вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2021. Якщо на момент закінчення терміну дії цього договору будь-яке зобов'язання сторін, яке не виконано, термін дії цього договору продовжується до моменту належного виконання зобов'язання (п. п. 10.1., 10.2. договору).
08.06.2021 відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату обладнання за № 623 від 08.06.2021 на суму 2 820 000, 00 грн.
Позивачем на виконання умов договору 10.06.2021 оплачено відповідачу 50% попередньої оплати в сумі 1 410 000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1432 від 09.06.2021.
Як зазначає позивач, він звертався до відповідача з листом від 17.11.2021 за вих. № 2893 з проханням повідомити дату поставки обладнання за договором та з претензією за вих. № 2909 від 18.11.2021 про сплату штрафних санкцій за несвоєчасну поставку обладнання.
Відповідач на лист позивача від 17.11.2021 за вих. № 2893 надав відповідь за вих. № 487 від 25.11.2021 у якій вказав, що несвоєчасна поставка обладнання виникла не з його вини, а внаслідок дефіциту мікросхем, у результаті чого строки виготовлення верстатів значно перевищили заплановані та зобов'язувався поставити обладнання позивачу до 24.12.2021.
31.12.2021 відповідач поставив позивачу обладнання, що підтверджується видатковою накладною № 1240 від 31.12.2021, яка підписана обома сторонами без зауважень.
25.01.2022 позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих. № 109 та 20.04.2022 претензію за вих. № 869 про сплату штрафу за прострочення поставки обладнання в загальному розмірі 516 060, 00 грн.
Відповідач надав відповідь на претензію за вих. № 118 від 03.06.2022, у якій повідомив, що несвоєчасна поставка обладнання відбулась не з його вини, а з причин того, що виробник обладнання затримує виробництво обладнання через затримки постачання деталей необхідних для виробництва обладнання та збільшення строків доставки через перезавантаження портів та надав висновок Чернівецької регіональної Торгово-промислової палати України за № ЧК-837 від 22.12.2021 про виникнення та існування істотної зміни обставин.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором в частині своєчасної поставки товару, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 318 660, 00 грн пені за період з 09.09.2021 по 30.12.2021 та 197 400,00 грн 7 % штрафу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов'язків: майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Сторонами в пункті 2.2. договору погоджено, що постачальник протягом 90 календарних днів з дати отримання ним попередньої оплати зобов'язаний поставити обладнання покупцю.
Отже, враховуючи, що позивачем 10.06.2021 оплачено відповідачу 50% попередньої оплати в сумі 1 410 000, 00 грн, то 90 денний строк поставки обладнання передбачений в п. 2.2. договору сплив 08.09.2021.
Пунктом 7.2. договору сторони погодили, що в разі прострочення постачальником терміну поставки покупцю обладнання, встановленого пунктом 2.2. договору, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого (недопоставленого) обладнання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого (недопоставленого) обладнання. Нарахування неустойки проводиться протягом усього періоду прострочення виконання терміну зобов'язання постачальника, встановленого пунктом 2.2. договору незалежно від його тривалості.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України).
За змістом наведених норм можна зробити висновок про те, що особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконаним. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, обмежується правила ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов'язання мало бути виконано (з урахуванням святкових, вихідних та неробочих днів), і по переддень фактичного виконання грошового зобов'язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.
Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем у сумі 318 660, 00 грн за період з 09.09.2021 по 30.12.2021 (0.1% * 2 820 000, 00 грн (вартість обладнання) * 113 (кількість днів)) судом визнано його обґрунтованим та арифметично вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 318 660,00 грн підлягають задоволенню.
Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок 7% штрафу в розмірі 197 400, 00 грн, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Що стосується посилань відповідача на те, що прострочення поставки обладнання, відбулось не з його вини, а внаслідок виникнення та існування істотної зміни обставин, на підтвердження чого надав висновок Чернівецької регіональної Торгово-промислової палати України за № ЧК-837 від 22.12.2021, суд зазначає таке.
Згідно п. 8.3. договору сторона, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зобов'язана не пізніше десяти днів з дати їх настання письмово (шляхом направлення цінного листа з описом вкладення та повідомленням про вручення) інформувати іншу сторону про настання таких обставин та про їх наслідки. Документом, яким посвідчуються форс-мажорні обставини є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою. Аналогічні умови застосовуються стороною в разі припинення дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та їх наслідків.
Як установлено судом вище, строк поставки обладнання настав ще 08.09.2021, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення (опис вкладення цінного листа та повідомленням про вручення) відповідачем протягом 10 днів позивача про настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), з дати їх настання та звернення до торгово-промислової палати для посвідчення таких обставин.
Відповідно до п. 8.4. договору неповідомлення/несвоєчасне повідомлення стороною, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), іншу сторону про їх настання або припинення веде до втрати права сторони посилатись на такі обставини як на підставу, що звільняє її від відповідальності за невиконання/несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором.
Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що відповідач втратив своє право посилатись на форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
Разом з тим відповідачем заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19.
В обґрунтуванні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач посилається на те, що протермінування поставки обладнання виникло не з його вини, а внаслідок виникнення та існування істотної зміни обставин, що підтверджується висновком Чернівецької регіональної Торгово-промислової палати України за № ЧК-837 від 22.12.2021, через ведення воєнного стану на території України стягнення 516 060, 00 грн штрафу може вплинути на його господарські процеси та призвести до зупинки підприємства.
Оцінюючи обґрунтованість доводів відповідача, суд враховує існування істотної зміни обставин, що унеможливлює виконання зобов'язання в визначений договором строк, що підтверджується висновком Чернівецької регіональної Торгово-промислової палати України за № ЧК-837 від 22.12.2021, відповідачем виконано зобов'язання за договором в частині поставки обладнання та те, що на території України введено воєнний стан, який тримає дотепер, а стягнення з останнього значних сум штрафів від час військового стану може призвести до негативних наслідків для підприємства.
Крім того, суд враховує, що порушення виконання зобов'язань внаслідок несвоєчасної доставки обладнання відповідачем, не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (зворотного матеріали справи не містять).
Беручи до уваги наведені вище обставини, суд вважає обґрунтованим зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу та пені на 40 %. Тому з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 191 196, 00 грн (318 660, 00 грн - 40%) та штраф в розмірі 118 440, 00 грн (197 400, 00 грн - 40%).
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 191 196, 00 грн пені та 118 440, 00 грн штрафу.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАШІНТЕХ» (03190, місто Київ, вулиця Муромська, будинок 18А, квартира 1, ідентифікаційний код 38203001) на користь Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» (79031, місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 73, ідентифікаційний код 07985602) 191 196 (сто дев'яносто одну тисячу сто дев'яносто шість) грн 00 коп. пені, 118 440 (сто вісімнадцять чотириста сорок) грн 00 коп. штрафу та 7 740 (сім тисяч сімсот сорок) грн 90 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А. Карабань