Справа № 594/317/22
Провадження №2/594/161/2022
22 серпня 2022 року
Борщівський районний суд Тернопільської області
у складі: головуючого Чир П.В.
за участі: секретаря Козій Я.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Борщеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за користування коштами, інфляційних збитків та трьох процентів річних,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь відсотки за користування коштами в розмірі 18158 грн 19 коп., інфляційні збитки в сумі 8000 грн та три проценти річних від простроченої суми 5871 грн 08 коп., вказуючи, що 20 березня 2020 року він позичив відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 107 000,00 грн. на строк до 01 серпня 2020 року, що підтверджується договором позики, копію якого відповідач отримав, та розпискою відповідача про отримання грошових коштів. Однак, відповідачем борг не повернуто, відсотки, компенсації, інфляційні збитки, ОСОБА_2 не сплачено. Відтак він має право на отримання відсотків від ОСОБА_2 за користування впродовж 2020-2022 років його коштами, а також на отримання інфляційних збитків, розрахунок яких слід почати з листопада 2021 року та три проценти річних відповідно до ст.625 ЦК України, період розрахунку яких починається з 02.08.2020.
Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 15 квітня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Відповідач ОСОБА_2 26.04.2022 подав відзив на позов, у якому не визнає позовних вимог та просив у задоволенні таких щодо стягнення зазначених сум відмовити у повному обсязі, оскільки не погоджується з їх розрахунком. Вказав, що будь-якого договору домовленості про сплату процентів між ним та позивачем не було, тобто договір позики є безпроцентним. В то й же час у договорі позики, як засіб до спонукання виконання умов договору, було досягнуто домовленості щодо сплати суми боргу з урахуванням 2,5% за кожний прострочений день з розрахунком всієї позиченої суми заборгованості. Ця сума становить 2675 грн за один день прострочення. Саме тому і не було визначено обсяг процентів за користування коштами. Крім того, вказав, що зі спливом строку кредитування припиняється право позивача нараховувати проценти за кредитом, а такий строк був визначений ними до 01.08.2020. Позивач не надав розрахунок щодо інфляційних збитків. Не можливо зробити висновок звідки позивач отримав суму 8000 грн. Також позивачем неправильно обраховано кількість днів, щодо стягнення три проценти річних, починаючи з 02.08.2020 по 27.03.2022, що на його думку становить 668 днів. Ним не вірно визначено кількість днів, оскільки з 02 серпня по 31 грудня 2020 року є 152 дні, з 01 січня по 27 березня 2022 - 86 днів, що разом становить 603 дні а не 668 днів. Зазначив, що на період дії карантину, встановленого КМ України на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, він звільнений від сплати неустойки, штрафу, пені. Закон №691-20 від 16.06.2020 набрав чинності 04.07.2020. Його обов'язок, щодо повернення коштів виник з 02.08.2020, отже три відсотки річних не може бути нараховані у зв'язку із дією такого закону.
Позивач 26.04.2022 надіслав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що він має право на отримання від ОСОБА_2 відсотків, розмір яких обчислюється ставкою НБ України, оскільки їх прямо не прописано в умовах договору. Аргументація, що сплата 2,5% за кожен прострочений день є тим чинником, внаслідок якої стягнення відсотків не можливе, не є належною, так як дана умова договору відноситься до штрафних санкцій. Щодо заперечення про стягнення інфляційних збитків то надає детальний математичний розрахунок, який засвідчує суму не у 8000 грн., а в 19046 грн. Закон не звільняє відповідача від сплати трьох процентів річних, під час дії карантину, та не розповсюджується на положення ст.625 ЦК України, так як ця норма містить компенсаційний а не штрафний характер. З огляду на викладене відзив ОСОБА_2 просить відхилити.
Разом з відповіддю на відзив позивач 26.04.2022 надіслав заяву про збільшення позовних вимог в яких просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь відсотки за користування коштами в розмірі 18158 грн. 19 коп., інфляційні збитки в сумі 19046 грн та три проценти річних від простроченої суми 5871 грн 08 коп., а також судові витрати в сумі 992,40.
23.05.2022 відповідач надіслав відзив на позовну заяву про збільшення позовних вимог, в якому вказав, що позивачем неправильно застосовано індекс інфляції за квітень 2022, оскільки такий офіційно за квітень ще не опублікований. Тому сума інфляційних витрат за винятком квітня 2022 становить 9697,55 грн. Також ним проведено часткове повернення суми боргу, а саме 10000 грн.
06.06.2022 позивачем надіслано відповіді на відзив, в якому просить відзив відповідача від 20.05.2022 відхилити, як такий, що не знайшов свого об'єктивного підтвердження.
20.06.2022 та 01.07.2022 позивач ОСОБА_1 подав до суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що розділ «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України доповнено пунктами 18 і 19, якими позбавлено можливості позичальника застосувати норми ст.625 ЦК України на період воєнного стану та 30 днів після його припинення, тобто ним втрачено правомірність вимагати компенсації з ОСОБА_2 за даною статтею після 23.02.2022. Відтак подані до суду суми та розрахунки не зовсім коректні, вони без врахування п.п.18,19 вищевказаних норм і з огляду на них, усі компенсаційні збитки слід стягувати з ОСОБА_2 до 23.02.2022 включно. Загальна сума боргу, яку слід стягнути з ОСОБА_2 становить 12736,60 грн, з яких 3046,29 грн - відсотки за користування коштами, 4672,30 грн - інфляційні збитки, 5018,01 грн - три проценти річних від простроченої суми.
В судове засідання позивач не з'явився, направив суду заяву, в якій просить провести судовий розгляд справи за його відсутності.
ВідповідачОСОБА_2 та його представник - адвокат Когут О.В. в зал судове засідання не прибули. В письмовій заяві представник позивача змінені позовні вимоги на суму 12 736 грн 60 коп. визнав. Просить справу розглянути за їх відсутності.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
20 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики.
Відповідно до п.1 договору позики позикодавець ОСОБА_1 передав, а позичальник ОСОБА_2 прийняв у власність 107 000,00 грн. Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики, який засвідчує її власним підписом.
Згідно п.2 договору позики зазначену вище суму грошей позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві готівкою в строк до 01 серпня 2020 року.
Відповідно до розписки від 20 березня 2020 року, даної ОСОБА_2 , він отримав від ОСОБА_1 гроші в сумі 107 000,00 грн. на підставі договору позики від 20 березня 2020 року , які він зобов'язався повернути в строк, визначений умовами договору позики, а саме 01 серпня 2020 року.
Рішенням Борщівського районного суду від 16.03.2022, стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20.03.2020 в сумі 107 000 грн та інфляційні в сумі 12123,10 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Згідно положень частини першої статі 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В порядку ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12(провадження № 14-10цс18) після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відтак, право на нарахування процентів за користування коштами згідно договору позики, укладеного між сторонами, припинилось з 01 серпня 2020 року, зі спливом строку договору позики.
Таким чином, стягненню підлягають проценти за користування відповідачем ОСОБА_2 коштами за договором позики, за період з 20 березня 2020 року по 01 серпня 2020 року.
Отже, за період з 20 березня 2020 року по 01 серпня 2020 року заборгованість за процентами за користування позикою відповідачем, згідно розрахунку із врахуванням облікової ставки НБУ становить 3046,29, яка підлягає стягненню з відповідачів.
Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Три проценти річних від суми простроченої позики нараховується від дня, коли сума позики мала бути повернута, до дня її фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, передбачених договором позики.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
П.18, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Аналізуючи зібрані у справі докази, суд вважає доведеним факт неналежне виконання відповідачем умов договору позики в частині несвоєчасного його виконання, що зумовлює застосування санкцій цивільно-правової відповідальності, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, тому позивачем правомірно пред'явлено вимоги до ОСОБА_2 про стягнення 4672,30 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.11.2022 по 23.02.2022; 5018,01 грн. трьох відсотків річних за користування чужими грошовими коштами за період з 02.08.2020 року по 23.02.2022 рік за договором позики від 20.03.2020 року.
Отже, суд погоджується із наданим позивачем розрахунком, окрім того такий розрахунок визнано відповідачем.
Підсумовуючи викладене суд приходить до висновку, що змінені позовні вимоги підлягають до задоволення та з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за договором позики від 20.03.2020 в сумі 12736,60 грн., з яких 3046,29 грн. проценти, 4672,30 грн. інфляційні збитки та 5018,01 грн. три проценти річних від простроченої суми.
Крім того, на підставі ч.1ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме, судовий збір у розмірі 992,40 грн.
На підставі ст.ст. 11, 526, 530, 610 - 612, 625, 1046, 1048,1049 ЦК України та керуючись ст. ст. 7, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 279 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в користь ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , заборгованість за договором позики від 20 березня 2020 року в сумі 12736 (дванадцять тисяч сімсот тридцять шість) грн 60 коп., яка складається з 3046,29 грн заборгованості за процентами, 4672,30 грн інфляційних збитків та 5018,01 грн три проценти річних від простроченої суми.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 992,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 22 серпня 2022 року.
Суддя Чир П. В.