ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
08.08.2022 м. КиївСправа № 910/2837/22
За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "СПАН";
до: приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО";
про: визнання пункту договору недійсним.
Суддя Балац С.В.
в.о. секретаря судового засідання Просов В.М.
Представники:
позивача: не з'явилися;
відповідача: Буркова О.М.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СПАН" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" (далі - відповідач) про визнання пункту договору недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що пункт 11.4 укладеного між сторонами спору договору надання послуг від 13.10.2021 № 01-230153-21 суперечить положенням частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки суперечить принципу добросовісності та має істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін, що враховуючи приписи статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання такого пункту вказаного правочину недійсним.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.05.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2837/22 та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку (за правилами) загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 08.06.2022.
Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив, яким позов відхилив з урахуванням того, що позивачем не доведено обставин, які можуть бути підставою для визнання договору недійсним.
В підготовчому засіданні 08.06.2022 оголошено перерву до 11.07.2022.
Позивач скориставшись своїм правом, наданим ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив про наявність інших спорів за договором, а саме: про стягнення штрафних санкцій та повернення суми банківської гарантії, які виникли внаслідок порушення позивачем умов договору, які останній має намір визнати недійсним у даному спорі. Також позивач зазначив, що порушення з боку позивача умов договору не призвело до понесення відповідачем жодних збитків.
Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, надав суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив про порушення позивачем умов договору, з умовами якого останній був ознайомлений при його підписанні.
В підготовчому засіданні 11.07.2022 суд на місці ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 08.08.2022.
До господарського суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи без участі останнього.
В судовому засіданні 08.08.2022 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши доводи повноважного представника відповідача по суті даного спору та дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, господарський суд міста Києва,
Між відповідачем, як замовником, та позивачем, як постачальником, укладено договір надання послуг від 13.10.2021 № 01-230153-21 (далі - Договір/оспорюваний правочин), відповідно предмету якого позивач надає відповідачу право користування програмною продукцією Microsoft, а відповідач здійснити оплату на умовах Договору.
Пунктом 1.5 специфікації до Договору визначені терміни поставки.
Положеннями пункту 11.3 Договору передбачено, що відповідач повертає позивачу забезпечення виконання Договору (банківську гарантію) після належного (без порушень) виконання позивачем умов Договору, або дострокового розірвання Договору сторонами (за їх взаємною згодою, та за умови відсутності на дату розірвання Договору порушення виконання позивачем з його вини зобов'язань за Договором), а також у разі визнання судом результатів процедури закупівлі або Договору недійсними та у випадках, передбачених статтею 43 Закону України "Про публічні закупівлі", але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.
Умовами пункту 11.4 Договору визначено, що забезпечення виконання Договору (банківська гарантія) не повертається позивачу у разі порушення позивачем умов Договору. У такому випадку відповідач направляє банку-гаранту вимогу платежу за банківською гарантією.
Позивач стверджує, що пункт 11.4 оспорюваного правочину суперечить положенням частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки суперечить принципу добросовісності та має істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін, що враховуючи приписи статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання такого пункту вказаного правочину недійсним.
Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з урахуванням такого.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Відповідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу.
Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Приписами статті 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою та спрямованою на досягнення певної мети.
Оспорюваний правочин укладений між сторонами в рамках процедури закупівлі (ДК 021:2015) 72260000-5 Послуги, пов'язані з програмним забезпеченням Офісні програмні продукти Microsoft), умови якого були відомі позивачу при його укладенні.
Відповідно до принципу свободи договору, закріпленого в ст. 627 ЦК, сторони є вільними в укладенні договору та самостійно визначають його умови. Відтак, посилання позивача на те, до пункту 11.4 оспорюваного правочину слід застосувати правила, встановлені ст. 215 Цивільного кодексу України є безпідставними.
Таким чином у суду відсутні підстави для визнання недійсним пункту 11.4 укладеного між сторонами спору оспорюваного правочину.
В свою чергу, стаття 3 Цивільного кодексу України визначає загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність.
Враховуючи наведене вище суд зазначає, що застосування відповідачем по відношенню до позивача штрафних санкцій, в розмірі, встановленому сторонами в Договорі, можливо, призведе до порушення загальних засад цивільного законодавства, а саме: справедливості та розумності.
Проте, спір про правомірність застосування відповідачем по відношенню до позивача штрафних санкцій, встановленому сторонами в Договорі не є предметом розгляду даної та має бути розглянутий і іншому спорі між сторонами.
Заперечення позивача, викладені у відповіді на відзив судом відхилені, оскільки існуючі спори між сторонами за Договором жодним чином не стосуються предмету спору у даній справі. Також не стосується предмету даного спору наявність або відсутність понесення відповідачем збитків в результаті порушення позивачем умов оспорюваного правочину.
Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили та може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 241, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 18 серпня 2022 року
Суддя С.В. Балац