ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.08.2022Справа № 910/9767/21 (910/3062/22)
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ДНІПРО ПЛАСТ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка", ОСОБА_1
за участю третьої особи Державного підприємства "Український інститут інте лектуальної власності" та акціонерного товариства комерційного банку "ПРАТБАНК"
про визнання договору недійсним в межах справи № 910/9767/21
Суддя Пасько М.В.
Представники:
від позивача Середюк О.Д. ,
від відповідача 1 не з'явились,
від відповідача 2 не з'явились.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою в межах справи № 910/9767/21.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2022 відкрито провадження у справі № 910/9767/21 (910/3062/22).
Враховуючи викладене вище, розгляд справи призначено на 07.06.2022.
23.05.2022 від Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
06.06.2022 від АТ КБ "ПРАТБАНК" надійшла заява про залучення в якості третьої особи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 залучено до участі у справі № 910/9767/21 (910/3062/22) АТ КБ "ПРАТБАНК" в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача та відкладено розгляд справи на 23.06.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2022 відкладено підготовче засідання на 04.08.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 18.08.2022.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд -
В поданій позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД ДНІПРО ПЛАСТ" (далі - позивач) просить суд:
- визнати недійсним договір про передачу права власності на знак для товарів та послуг (словесну торговельну марку Rosinka, що підтверджується Свідоцтвом на знак для товарів та послуг № 10908 від 30.10.1998), укладений 01.03.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" (далі - відповідач 1) та ОСОБА_1 (далі - відповідач 2);
- зобов'язати ОСОБА_1 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" словесну торговельну марку Rosinka, право власності на яку підтверджується Свідоцтвом на знак для товарів та послуг № 10908 від 30.10.1998.
В підтвердження заявлених позовних вимог позивачем додано до позовної заяви:
- роздруківку із сайту https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch даних з ЄДР щодо ТОВ "КЗН"РОСИНКА";
- роздруківку із сайту https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch даних з ЄДР щодо ТОВ "ТД ДНІПРО ПЛАСТ";
- Копію витягу з письмового рішення єдиного учасника ТОВ "ТД ДНІПРО ПЛАСТ" від 06.11.2020 (про обрання директора);
- копію листа Мінекономіки № 2312-07/64408-07 від 26.10.2020;
- копію довіреності від 01.03.2020;
- копію заяви патентного повіреного ОСОБА_3 (вх. № ППП/1346-20 від 27.07.2020);
- копію договору від 01.03.2020 про передачу права власності на знак для товарів та послуг;
- витяг з ЄДР щодо Корпорації "Росинка" від 01.02.2022 станом на 01.03.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що боржник безоплатно здійснив відчуження право власності на знак для товарів та послуг (словесну торговельну марку Rosinka чим значно погіршив своє фінансове становище.
Відповідачі, у встановлений судом строк, не надали суду відзиву чи інших документів, які б могли спростувати обставини викладені в позовній заяві.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 2 ст. 7 Кодексу визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Судом встановлено, що Відповідач-1 є боржником Позивача, що підтверджується невиконаними судовими рішеннями: судовим наказом, виданим Господарським судом міста Києва 20.08.2020 у справі № 910/8908/20 про стягнення з відповідача-1 на користь позивача 206 641,15 грн основного боргу та 210,20 грн витрат по сплаті судового збору, та рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 у справі № 910/8910/20 про стягнення з відповідача-1 на користь позивача 919.038,72 грн основного боргу та 13.785,58 грн витрат по сплаті судового збору (копії вказаних судових рішень наявні в матеріалах цієї справи). Факт невиконання вказаних судових рішень підтверджується також листом від 19.08.2021 № 3442 приватного виконавця Шаркова О.О., який направлений розпоряднику майна Іваненко О.О. та копія якого наявна в матеріалах цієї справи.
Під зловживанням правом у аспекті пункту 3 статті 35 Конвенції Європейський суд з прав людини розуміє у звичайному значенні, прийнятому загальною теорією права, зокрема, факт, що володілець права здійснює його поза призначенням упереджено [рішення у справі "Mirolubovs and Others v. Latvia" від 15.09.2009 (заява 798/05), § 62].
Верховним Судом вже неодноразово застосовувалися принцип добросовісності та конструкція недопустимості зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора. Так, у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 вказано, що боржник, який вчиняє дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником, у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Аналогічні висновки також висловлені Верховним Судом у постановах від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справах № 910/7976/17, № 904/7905/16 та № 916/3600/15, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 та від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми боргу діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК У країни, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення) (позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.02.2021 року № 908/1152/18).
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Саме такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року Справа № 369/11268/16-ц.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обгрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Відповідно до правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 904/5693/20 фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як сплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо сплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувана за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Відповідно до ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
- боржник уклав договір із заінтересованою особою;
- боржник уклав договір дарування.
Судом встановлено, що спірний договір був укладений між відповідачами 01.03.2020 року, а провадження у справі про банкрутство відповідача-1 відкрито 20.07.2021, що підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі № 910/9767/21 (тобто, спірний договір був укладений у проміжку часу, який не перевищує три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство відповідача-1, тобто у так званий "підозрілий" період), то за таких обставин спірний договір може бути визнаний недійсним господарським судом за наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Підсумовуючи викладене, суд у справі дійшов наступних висновків:
- боржник (відповідач-1) безоплатно здійснив відчуження знаку для товарів та послуг шляхом укладення спірного договору (в п. 1.1. спірного договору зазначено про безоплатну передачу права власності на знак для товарів та послуг), який за своєю правовою природою є договором дарування, тобто боржник уклав договір дарування;
- боржник (відповідач-1) уклав договір із заінтересованою особою, оскільки відповідач-2, якому передано право на знак для товарів та послуг знаходиться під контролем відповідача-1, що підтверджується витягом з ЄДР від 01.02.2022, виданим станом на 01.03.2020 (на дату укладення спірного договору), а також є інші підстави вважати сторін договору заінтересованими особами, з огляду на те, що відповідач-2, як особа, що здійснює повноваження однооособового виконавчого органу в КОРПОРАЦІЇ "РОСИНКА" є пов'язаною особою з такою корпорацією, яка в свою чергу є пов'язаною з відповідачем-1 через володіння її корпоративними правами у розмірі 50 % відповідачем-1.
Отже, суд дійшов висновку, що оскаржуваний правочин не відповідає критеріям розумності, добросовісності, справедливості, мав на меті зменшення розміру активів боржника, з метою уникнення стягнення на ці активи кредиторами в рахунок погашення боргів.
Аналогічна позиція була висловлена в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17, зокрема, Верховним судом було визначено, що будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна, вчинений у підозрілий період, є сумнівним і може бути визнаний недійсним на підставі спеціальної норми закону.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судовій збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідачів.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд -
1.Позов задовольнити.
2.Визнати недійсним договір про передачу права власності на знак для товарів та послуг (словесну торговельну марку Rosinka, що підтверджується Свідоцтвом на знак для товарів та послуг № 10908 від 30.10.1998), укладений 01.03.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" та ОСОБА_1 .
3.Зобов'язати ОСОБА_1 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" словесну торговельну марку Rosinka, право власності на яку підтверджується Свідоцтвом на знак для товарів та послуг № 10908 від 30.10.1998.
4.Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" (ідентифікаційний код 39695169) та ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 4.962, 00 грн.
5.Видати наказ відповідно до ст. 327 ГПК України.
6.Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та строк визначені розділом ІV ГПК України.
Суддя М.В. Пасько
Повний текст рішення складено 18.08.2022.