ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.08.2022Справа № 910/3143/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал", м.Полтава
до відповідача: Моторного (транспортного) страхового бюро України, м. Київ
про стягнення 4874,72 грн, -
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення пені в розмірі 4 874,72 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що останній набув на підставі договору №5/30-11/2012 від 30.11.2015 про надання фінансових послуг факторингу право вимоги до страховика згідно полісу №АІ/0695121 до Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "Україна", яка до 09.12.2014 суми страхового відшкодування за наслідками настання 02.08.2014 страхового випадку так і не сплатила. Обґрунтовуючи вимоги саме до Моторного (транспортного) страхового бюро України позивач посилався на приписи пп.г п.41.1 ст.41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Ухвалою від 27.04.2022 було відкрито провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників учасників справи; встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позов.
Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив, проте, про розгляд справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовим повідомленням №0105492518410.
Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
ОСОБА_1 02.08.2014 приблизно о 14 год. 20 хв., керуючи автомобілем марки "Mitsubishi Lancer 2.0 I", державний номерний знак НОМЕР_1 (далі - "Mitsubishi Lancer 2.0 I"), по перехрестю вул. Косенка та вул. Сошенка м. Київ, не витримала безпечного інтервалу руху, внаслідок чого здійснила зіткнення з автомобілем марки "Audi A6", державний номерний знак НОМЕР_2 (далі - "Audi A6"), що привело до пошкоджень транспортних засобів та завдало матеріальних збитків, чим порушила вимоги пункту 13.1 Правил дорожнього руху України.
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 19.08.2014 у справі №758/9538/14-ц ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено штраф у сумі 340 грн.
Відповідно до звіту від 11.11.2015 №3545 з оцінки транспортного засобу вартість відновлювального ремонту складає 56 861,29 грн. (така ж сума вказана і у ремонтній калькуляції від 11.11.2015 №3545), а вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "Audi A6" складає 25 056,03 грн.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Mitsubishi Lancer 2.0 I" як страхувальника на момент ДТП була застрахована Компанією (поліс №АІ/0695121, за яким ліміт по майну становить 50 000 грн., а франшиза - 500 грн.).
За твердженням позивача, 09.09.2014 ОСОБА_2 подав до Компанії заяву про страхове відшкодування; до 09.12.2014 Компанія не здійснила виплату страхового відшкодування.
17.11.2015 ОСОБА_2 (цедент (первісний кредитор)) і Фізичною особою-підприємцем Шияном Д.С. (цесіонарій (новий кредитор)) укладено договір відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування, за умовами якого:
- в порядку та на умовах даного договору на підставі статей 512 - 519 Цивільного кодексу України цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій приймає і зобов'язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв'язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля "Mitsubishi Lancer 2.0 I" під керуванням ОСОБА_1 , відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06.07.2017, поліс №АІ/0695121, Компанією (пункт 1.1 договору);
- внаслідок укладення даного договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ, в передбачених законом випадках (пункт 1.2 договору);
- характеристика права вимоги, що передається цесіонарію цедентом за даним договором: загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передається цедентом, складає 19 498,88 грн. (пункт 1.3 договору);
- зобов'язальна особа (боржник): особа, визнана винною у дорожньо-транспортній пригоді - ОСОБА_1 ; страхова компанія - Компанія; МТСБУ у порядку, передбаченому Законом (пункт 1.4 договору);
- за передані права вимоги до боржника за договором страхування цесіонарій сплачує цеденту 5 850 грн. (пункт 2.1 договору).
30.11.2015 Товариством (фактор) і Фізичною особою-підприємцем Шияном Д.С. (клієнт) укладено договір від 30.11.2015, за умовами якого:
- в порядку та на умовах, визначених договором від 30.11.2015, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до додатку №1 до договору від 30.11.2015 (далі - основні договори) (пункт 1.1 договору від 30.11.2015);
- в силу договору від 30.11.2015 фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли з зазначеного договору, відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (пункт 1.2 договору від 30.11.2015);
- характеристика прав, переданих фактору клієнтом за договором від 30.11.2015: загальна сума боргу 1 226 167,76 грн. (пункт 1.3 Договору від 30.11.2015);
- зобов'язана особа (боржник): відповідно до додатку №1 до договору від 30.11.2015: страхова компанія - Компанія; МТСБУ у порядку, передбаченому Законом (пункт 1.4 договору від 30.11.2015).
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2018 прийнято до розгляду заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" про відкриття справи про банкрутство Компанії.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство Компанії було опубліковано на сайті Вищого господарського суду України 03.03.2018 за №49743.
30.03.2018 Товариством подано у справі №910/842/18 заяву про грошові вимоги від 27.03.2018.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2018 у справі №910/842/18 прийнято до розгляду, зокрема, заяву Товариства на суму 8 514 204,57 грн. з кредиторськими вимогами до боржника.
Ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 визнано конкурсним кредитором Компанії, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" , першої черги на суму 9 547 674,57 грн., четвертої черги на суму 3 916 198,78 грн., шостої черги на суму 1 835 120,95 грн., загальна сума 15 298 994,30 грн.
Постановою господарського суду міста Києва від 07.09.2018 у справі №910/842/18 припинено процедуру розпорядження майном Компанії; припинено повноваження розпорядника майна Компанії арбітражного керуючого Тищенко Оксани Іванівни; визнано Компанію банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором Компанії арбітражного керуючого Тищенко О.І.; вирішено оприлюднити на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України повідомлення про визнання Компанії банкрутом, текст якого додається; зобов'язано ліквідатора у разі отримання ним заяв з вимогами до банкрута письмово повідомити про це суд та надати докази їх розгляду (визнання або ж відхилення в установленому порядку); господарську діяльність банкрута завершено; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважати таким, що настав з 07.09.2018; припинено нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших санкцій за всіма видами заборгованості банкрута з 07.09.2018; припинено повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном з 07.09.2018; ліквідатору провести ліквідаційну процедуру та подати суду на затвердження звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута.
21.09.2018 позивачем подано у справі №910/842/18 заяву з кредиторськими вимогами до боржника на суму 4 944 765,41 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.09.2018 у справі №910/842/18 прийнято до розгляду заяву Товариства з кредиторськими вимогами до боржника на суму 4 944 765,41 грн.
23.10.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" подано у справі №910/842/18 заяву про уточнення кредиторських вимог та клопотання про залишення без розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 у справі №910/842/18 призначено до розгляду уточнену заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" з кредиторськими вимогами до боржника на суму 4 941 518 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі №910/842/18, зокрема, задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" з урахуванням уточнення на суму 4 941 518,06 грн.; визнано кредиторські вимоги: Товариства на суму 3 524 грн. - першої черги, на суму 4 937 944,06 грн. - шостої черги; ліквідатору банкрута арбітражному керуючому Тищенко О.І. включити кредиторські вимоги: Товариства на суму 4 941 518,06 грн. до реєстру вимог кредиторів Компанії.
18.04.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" подано у справі №910/842/18 заяву з кредиторськими вимогами до боржника на суму 95 888,47 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі №910/842/18 прийнято до розгляду заяву Товариства з кредиторськими вимогами до боржника на суму 95 888,47 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 у справі №910/842/18 заяви Товариства з кредиторськими вимогами до боржника задоволено; визнано кредиторські вимоги Товариства на суму 3 842 грн. - першої черги, на суму 95 888,47 грн. - шостої черги; ліквідатору банкрута арбітражному керуючому Тищенко О.І. включити кредиторські вимоги Товариства суму 99 730,47 грн. до реєстру вимог кредиторів Компанії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора; затверджено ліквідаційний баланс банкрута станом на 17.07.2019; у відповідності до положень частини п'ятої статті 45 Закону вирішено вважати погашеними у зв'язку з недостатністю майнових активів боржника вимоги кредиторів, зокрема, Товариства першої черги на суму 9 555 040,57 грн., четвертої черги на суму 3 916 198,78 грн., шостої черги на суму 6 868 953,48 грн., загальна сума 20 340 192,80 грн.; Головному управлінню статистики у м. Києві виключити банкрута - Компанію з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; Державній податковій інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві зняти банкрута - Компанію з податкового обліку; ліквідовано банкрута - Компанію як юридичну особу в зв'язку з банкрутством; Дарницькій районній у місті Києві державній адміністрації провести державну реєстрацію припинення - Компанії як юридичної особи та внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про проведення державної реєстрації припинення Компанії як юридичної особи не пізніше наступного робочого дня з дати надходження ухвали; вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.
У зв'язку з наведеним Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулося до МТСБУ з заявою від 21.08.2019 №б/н з проханням виконати зобов'язання Компанії за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів перед Товариством, а саме здійснити регламентні виплати у сумі 1 031 184,36 грн, з яких, в тому числі, за договором №АІ/0695121 сума страхового відшкодування в розмірі 19 498,88 грн., 1 889,52 грн 3% річних та 13 938,92 грн втрат від інфляції та пеня в сумі 4874,72 грн.
Листом від 11.09.2019 №3.1-05/29365 МТСБУ повідомило Товариство про прийняття рішення про відшкодування шкоди у сумі 19 498,88 грн.
Відповідачем було частково виконано зобов'язання за договором страхування №АІ/0695121, зокрема, здійснено лише виплату страхового відшкодування у розмірі 19 498,88 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 10.09.2019.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/11728/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) про стягнення 15 828,44 грн заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АІ/0695121, з яких 1 889,52 грн 3% річних та 13 938,92 грн втрат від інфляції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі №910/11728/21, яке залишено без змін постановою від 02.02.2022 Північного апеляційного господарського суду, позов задоволено повністю, стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 1 889 (одну тисячу вісімсот вісімдесят дев'ять) грн. 52 коп. 3% річних; 13 938 (тринадцять тисяч дев'ятсот тридцять вісім) грн. 92 коп. втрат від інфляції; 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. судового збору і 5 000 (п'ять тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Отже, за твердженнями позивача, невиконаним залишилось лише зобов'язання з оплати відповідачем суми пені, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.
Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).
Обов'язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).
Таким чином, розмір грошової вимоги за договором №АІ/0695121, а саме сума страхового відшкодування в розмірі 19 498,88 грн., 1 889,52 грн 3% річних та 13 938,92 грн втрат від інфляції та пеня в сумі 4874,72 грн. та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" встановлені у справі про банкрутство, мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
В силу положень частини першої та другої статті 41 вказаного Закону задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
За приписами частин першої-третьої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.17.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" та закрито провадження у справі.
Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
З огляду на викладене, суд вважає доведеним факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів.
Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" - банкрута із грошовими вимогами, проте, під час провадження у справі про банкрутство у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги позивача.
Як встановлено судом, позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про грошові вимоги.
В контексті обов'язку відповідача сплатити на рахунок позивач суму пені, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, яку викладено у постанові від 07.09.2021 по справі 910/14293/19.
Зокрема, на те що, правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом про банкрутство.
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування" при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому преамбула статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому.
У спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених статтею 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме не переході до МТСБУ обов'язків за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями пункту 20.3 статті 20 та статтею 41 цього Закону.
Отже, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу №5/30-11/2015 від 30.11.2015 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі (пункт 3.1.).
Дійшовши цього висновку, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також пені, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.
За таких обставин, виходячи з наведеного вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства.
Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення пені в розмірі 4 874,72 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Позивачем було заявлено про розподіл витрат на професійну допомогу в сумі 5000 грн.
Наразі, обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем представлено до матеріалів справи: ордер на надання правової допомоги; договір про надання професійної правничої допомоги №02/2022-АБ від 14.02.2022; акт надання послуг від 21.02.2022 на суму 5000 грн; детальний опис робіт (наданих послуг).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тобто, виходячи з представлених позивачем до матеріалів справи документів, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості тверджень позивача про виникнення обов'язку з понесення в межах розгляду спору витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.
При цьому, оцінюючи докази, надані позивачем, судом враховано, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 Господарського процесуального кодексу України). Вказану правову позицію висловлено у постанові від 03.10.2019р. об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 та постанові від 19.07.2021 Верховного Суду по справі №910/16803/19.
Одночасно, суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне.
За приписами ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно з частиною 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019р. Верховного Суду по справі №910/4515/18.
Судом враховано те, що за приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію висловлено у постановах від 19.02.2022 Великої Палати Верховного Суду по справі № 755/9215/15-ц та Верховного Суду від 29.12.2021 по справі № 910/3716/21.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, відповідачем відповідної заяви про зменшення суми судових витрат у порядку ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України подано не було, ґрунтовних заперечень з приводу наявності підстав вважати розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу завищеним не наведено.
Приймаючи до уваги відсутність обґрунтованої заяви відповідача про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, враховуючи сукупність доказів щодо витраченого адвокатом часу на підготовку позовної заяви, підготовку матеріалів, характер спірних правовідносин у справі, ціну позову, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. є доказово обґрунтованими та підлягають розподілу.
Частиною 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з висновків суду стосовно задоволення позовних вимог, судовий збір та витрати на правничу професійну допомогу покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 4874,73 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, Русанівський Бульвар, будинок 8, ЄДРПОУ 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (36023, Полтавська обл., місто Полтава, вул..Колективна буд.10, ЄДРПОУ 37686922) пеню в сумі 4874 (чотири тисячі вісімсот сімдесят чотири) грн 72 коп., судовий збір в сумі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 15.08.2022.
Суддя В.В. Князьков