09.08.2022 Справа №607/23503/19
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:
головуючого судді Братасюка В.М.
за участі секретаря Мокрій М.О.
представника відповідача Покотила Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тернопільського міськрайонного цивільну у загальному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення боргу за договором позики ,-
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду з позовом, в якому просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь суму боргу за договором позики від 17.10.2017 року в сумі 25000 доларів США. та судові витрати у справі.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 17.10.2017 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, оформлений розпискою від 17.10.2017 року, за умовами якої у позику ним було надано 25000 доларів США строком до 01.09.2018 року для придбання в дольову участь квартири по АДРЕСА_1 згідно договору №ПМО-503 про бронювання (резервування) квартири від 17.10.2017року між ПрАТ «Компанія з управлінням активами «Національний резерв». Однак, ОСОБА_2 у передбачений договором строк вказану грошову суму не повернув, свої зобов'язання за договором не виконав.
При цьому позивач заявив, що підставою пред'явлення позову послужило те, що йому стало відомо про слухання справи щодо розподілу Ѕ частини грошових коштів сплачених ОСОБА_2 ПрАТ «Компанія з управління активами «Національний резерв» за бронювання (резервування) 2-кімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною проектною площею 73,9 кв.м та житловою проектною площею 32,15 кв.м, згідно Договору №ПМО-503 від 17 жовтня 2017року.
Оскільки, у добровільному порядку, ОСОБА_2 не бажає повертати борг, то позивач вимушений звернутись до суду з цим позовом до відповідачів, як солідарних боржників, котрі на час отримання грошових коштів перебували у шлюбі.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 22 жовтня 2019 року в складі судді Черніцької І.М. відкрите провадження у справі з проведенням розгляду у порядку загального позовного провадження та призначенням підготовчого судового засідання 22 листопада 2019 року.
19.02.2021 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Кметика В.С. надійшло клопотання про витребування з головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України - інформацію відносно ОСОБА_1 щодо перетину кордону в період з 01 січня 2017року по 01.01.2018року.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 24.02.2021 року, клопотання про витребування доказів щодо перетину кордону ОСОБА_1 за період з 01.01.2017року по 01.01.2018рік задоволене.
01.06.2021року представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Кметик В.С. подав до суду клопотання про приєднання до справи письмові пояснення та письмові докази на спростування факту позики грошових коштів для використання їх на потреби сім'ї.
У клопотанні представник зазначає про відсутність доказів того, що саме позичені грошові кошти ОСОБА_2 у свого рідного брата ОСОБА_1 - в сумі 25000 доларів США на придбання в дольову участь квартири АДРЕСА_3 , згідно договору №ПМО-503 про бронювання (резервування) квартири від 17.10.2017року між ПрАТ «Компанія з Управлінням активами «Національний резерв». - були використані в інтересах сім'ї.
В обгрунтування своїх доводів, представник відповідача посилається на те, що у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були власні заощадження від підприємницької діяльності в період з 2015року по 2020рік на загальну суму - 3 240324,64грн та 24 000 доларів США, якими вони розраховувались за придбання нежитлових приміщень магазину «Промтовари», загальною площею -34,30кв.м, за адресою с. Смиківці, Підаволочиське шосе, 3км. по договору на організацію та проведення будівництва від 12.09.2017 року, укладеного між ПП «Креатор-Буд» та ОСОБА_2 , а також за придбання квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується сплатою меморіальними ордерами, а саме:
-від 12.09.2017року № МАВ1392409, МАВ1392424,МАВ1392440 на суму -150000грн;
-від 13.09.2017року № МАВ1402036,МАВ1402022 на суму-81540грн;
від 10.10.2017року № МАВ1760076,МАВ1760040 на суму-59088 грн;;
-від 17.10.2017року № МАВ1833485,МАВ1833497,МАВ1833511 на суму-150000грн;;
- від 18.10.2017року № МАВ1858684,МАВ1858660,МАВ1858669 на суму-150000 грн;;
-від 10.11.2017року № МАВ2141531,МАВ2141517 на суму-59103,72 грн;;
-від 08.12.2017року № МАВ2480228,МАВ2479239 на суму - 60351,70грн;;
-від 11.01.2018року № МАВ2890038,МАВ2890101 на суму - 63043,32грн;;
Також, під час проживання у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_4 , маючи значні заощадження від підприємницької діяльності, поклав на депозитний рахунок в ПАТ «Альфа Банк» грошові кошти на загальну суму - 147688 грн, що підтверджується квитанціями :
-від 10.10.2017року на суму 45000грн;
-від 10.10.2017року на суму 14100грн;
-від 18.10.2017року на суму 27803грн;
-від 11.01.2018року на суму 60885грн;
14.12.2017 року ОСОБА_2 відкрив депозитний рахунок з АТ «Альфа Банк» та уклав Договір №761076 від 14.12.2017року на суму - 460502,81грн;
29.11.2018 року ОСОБА_2 відкрив депозитний рахунок в УкрЕксімпБанку, що підтверджується договором №172093 від 29.11.2018 року на загальну суму - 899 084,61грн, що підтверджується квитанцією №862294 від 29.11.2018 року на суму - 241700,37грн;
05.12.2018 року ОСОБА_2 уклав відкрив депозитний рахунок з АТ «Альфа Банк» та уклав Договір №К/2018 від 05.12.2018року на суму - 196881,43грн;
Окрім цього, у ОСОБА_3 за період з 11.12.2015 року по 25.01.2019 року в Альфа-Банку були відкриті 7 депозитних договорів на загальну суму - 256971 грн, що підтверджується довідкою з Альфа Банк від 04.12.2020 року №101828-23.1.
09.11.2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали три угоди з АТ «Альфа Банк» від 09.11.2018 року на розміщення вкладу по - 8000доларів США на кожну неповнолітню дитину - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , на загальну суму - 24000 долари США.
16.11.2018 року було укладено Договір страхування життя з ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА ЖИТТЯ» серії АБ №001270 від 16.11.2018 року на ОСОБА_5 , згідно якого меморіальними ордерами було проведено оплати на суму-115443,30 грн, а саме:
-№МА87259493 від 17.11.2020року на суму- 27754,30грн;
-№МВ44982877 від 17.02.2020року на суму- 24440грн;
-№МВ78404779 від 17.11.2020року на суму- 21083грн;
-№МВ78405325 від 17.02.2020року на суму- 21083грн;
-№МВ78404779 від 17.02.2020року на суму- 21083грн;
16.11.2018 року було укладено Договір страхування життя з ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА ЖИТТЯ» серії АБ №001271 від 16.11.2018 року на ОСОБА_6 , згідно якого меморіальними ордерами було проведено оплати на суму-76634,30грн, а саме:
№МА87259672 від 16.11.2028року на суму- 27754,30грн;
№МВ44983751 від 17.002.2020року на суму- 24440грн;
№МВ44982877 від 17.002.2020року на суму- 24440грн;
16.11.2018 року було укладено Договір страхування життя з ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА ЖИТТЯ» серії АБ №001272 від 16.11.2018 року на ОСОБА_7 , згідно якого меморіальним ордером №МАВ7259216 від 16.11.2018року було проведено оплати на суму-27756,69грн.
На підтвердження фактично зароблених грошових коштів від підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 , служать податкові декларації за період з 2017 року по 2020 рік на загальну суму - 623450грн.
Згідно декларації за 2017рік , ОСОБА_2 задекларував суму - 296000грн;
-за 2018рік задекларував суму-280000грн;
-за 2019 рік задекларував суму - 45000грн;
-за 2020рік задекларував суму-2450грн.
З врахування викладених обставин, представник відповідача ОСОБА_3 - просив суд позовні вимоги ОСОБА_8 задовольнити частково, та стягнути тільки з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 25000 доларів США та судові витрати, а в частині стягнення з ОСОБА_3 -відмовити.
Відповідач ОСОБА_2 відзив на позов не подав.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Покотило Ю.В. в судовому засіданні позов визнав повністю, та просив суд із врахуванням доводів, викладених у своїх поясненнях на позов, стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 - 25000 доларів США. грн.
Позивач ОСОБА_8 в судове засідання не з'явився, та просив суд слухати справу за його відсутності, надіславши попередньо на електронну адресу суду лист.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Заслухавши представників сторін, котрі не заперечували проти розгляду справи по суті за відсутності позивача, який не з'явились за викликом суду, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із положеннями ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із положеннями ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що позичальник, який підписав договір позики, погодився на його умови, повинен належним чином його виконувати.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Таким чином, позичальник, який добровільно погодився на умови договору позики, повинен був належно їх виконувати, а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки відповідно до закону.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 17.10.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у справі було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав позику від ОСОБА_1 в розмірі 25 000,00 доларів США з її погашенням до 01.09.2018 року, про що склав відповідну розписку.
Зі змісту вказаної розписки вбачається, що ОСОБА_2 отримував кошти у борг особисто для придбання в дольову участь квартири по АДРЕСА_1 згідно договору №ПМО-503 про бронювання (резервування) квартири від 17.10.2017року між ПрАТ «Компанія з управлінням активами «Національний резерв».
Як зазначає позивач, відповідач ОСОБА_2 не виконав належним чином своїх зобов'язань про повне повернення грошових коштів, про які йдеться в зазначеному вище договорі, позику не повернув.
Вказану обставину відповідач ОСОБА_2 визнав, та не заперечував проти задоволення позову про солідарне стягнення боргу з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Згідно із положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи викладене, суд надходить до висновку про обґрунтованість та доведеність вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь грошових коштів з ОСОБА_9 .
Разом з тим, позивач при зверненні до суду посилається на те, що грошові кошти ОСОБА_2 були отримані під час його перебування у шлюбі із ОСОБА_3 та отримані в інтересах сім'ї, а тому мають бути стягнуті солідарно з відповідачів.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 1 ст. 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї.
Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до положень ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Правовий аналіз ч. 4 ст. 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника).
Тобто, лише у разі, якщо договір позики був укладений в інтересах сім'ї, боржниками за цим договором мають вважатися обоє з подружжя.
За таких обставин, згідно з нормами сімейного законодавства, умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя до об'єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з'ясовувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 20.02.2013 року у справі № 6-163цс12, а також у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі №752/24638/18 провадження № 61-13652св20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
На момент укладення договору позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - 17.10.2017року відповідачі перебували у зареєстрованому шлюбі.
Разом з тим, позивачем не було надано належних та допустимих доказів отримання вказаних коштів в інтересах сім'ї та використання їх в інтересах сім'ї.
Крім того, положення ст. 65 СК України передбачають отримання письмової згоди другого з подружжя у разі укладення одним із подружжя договору стосовно цінного майна. З матеріалів справи вбачається, що предметом договору є грошова сума в розмірі 25 000,00 доларів США, що значно виходить за межі дрібного побутового правочину. Проте, позивачем не було надано доказів того, що ОСОБА_3 надавала письмову згоду на укладення вказаного правочину.
Окрім цього судом було встановлено про наявність у відповідачів власних заощаджень від підприємницької діяльності в період з 2015 року по 2020 рік на загальну суму - 3 240324,64грн та 24 000 доларів США, якими вони розраховувались за придбання нежитлових приміщень магазину «Промтовари», загальною площею -34,30кв.м, за адресою АДРЕСА_4 км. по договору на організацію та проведення будівництва від 12.09.2017 року, укладеного між ПП «Креатор-Буд» та ОСОБА_2 , а також за придбання квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1
Враховуючи вищевикладене, суд надходить до висновку про те, позивачу у справі слід відмовити у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_3 стосовно солідарного стягнення грошових коштів за договором позики.
Виходячи із зазначеного, перевіривши розрахунок, наведений позивачем та не спростований відповідачем в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, суд приходить до висновку про те, що останній може бути покладений в основу судового рішення, і з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню 25000,00 доларів США.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
З огляду на викладене, суд надходить до висновку про необхідність стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 6327,66 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 526, 625, 1046-1050 ЦК України, ст. ст. 21, 36, 60, 63, 65 СК України, ст. ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) про солідарне стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 25000,00 Доларів США.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 6 327,66грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддяВ. М. Братасюк