Справа № 132/4050/20
Провадження № 2/132/50/22
Іменем України
"20" січня 2022 р. м. Калинівка
Калинівський районний суд Вінницької області у складі:
головуючої судді Ставнійчук С.В.,
за участю секретаря судового засідання: Лисюк О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Калинівка Вінницької області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
встановив:
В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 . У вищевказаному будинку окрім її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та внуків : ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрована її колишня невістка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
До розірвання шлюбу син ОСОБА_3 разом з дружиною ОСОБА_2 та дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживали у належному їй на праві власності будинку. Проте, з вересня 2019 року у даному будинку колишня невістка ОСОБА_2 не проживає, а проживає без реєстрації місця проживання по АДРЕСА_1 .
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 05.11.2019 року шлюб між її сином ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 розірвано, однак фактичні шлюбні відносини були припинені ще у вересні 2019 року, після чого ОСОБА_2 разом зі своїми речами виїхала з будинку, та з того часу проживає за адресою по АДРЕСА_1 .
Відповідачка не сплачує комунальні платежі, не бере участі в утриманні будинку, особистих речей в будинку не має і взагалі будинком не цікавиться та має інше постійне місце проживання. Окрім того, у зв'язку з реєстрацією у належному їй будинку відповідача вона позбавлена можливості реалізувати своє право на отримання субсидії від держави, а також позбавлена права в повній мірі володіти, користуватись та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, яке належить їй на праві власності. Домовитись з відповідачем про добровільне зняття її з реєстрації з місця проживання не вдається, в зв'язку з чим звернулася до суду з даним позовом, в якому просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати у справі.
Представником відповідачки було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечила. Вказала що заперечує щодо правомірності набуття позивачкою права власності на будинок по АДРЕСА_1 , оскільки за час перебування з сином відповідача ОСОБА_3 в шлюбі з 18.11.2006 року по 05.11.2019 року, ними було набуто на підставі договору купівлі-продажу від 19.02.2010 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , який в силу закону є спільною сумісною власністю подружжя. Вказаний будинок було придбано у бабусі ОСОБА_3 - ОСОБА_6 . Правовстановлюючі документи на будинок знаходяться у ОСОБА_3 . З 11.01.2007 року у вказаному будинку було зареєстровано місце проживання відповідачки, тобто спочатку вона вселилася туди як член сім'ї власника (дружина онука), а згодом 19.10.2010 стала співвласником спірного житлового будинку. І лише зі змісту позову та доданих до них документів їй стало відомо, що спільний будинок було незаконно відчужено колишнім чоловіком ОСОБА_3 без її згоди ще до розірвання шлюбу, 04.10.2019 року, а вона як співвласник не надавала згоди на його відчуження.
Відповідачка не проживає на даний час у спірному будинку з незалежних від неї обставин. Син позивачки та колишній чоловік відповідачки ОСОБА_3 примусово виселив її та їх неповнолітніх дітей зі спірного житлового будинку під тиском погроз фізичною розправою з застосуванням зброї та фізичної сили, спричинивши відповідачу тілесні ушкодження, змінив замок вхідних дверей та не допускає відповідачку до вказаного майна. У даному будинку залишилися особисті речі відповідача, до яких також немає доступу. Протягом 2019 року такі інциденти були непоодинокі і відповідачка з цього приводу неодноразово зверталася до поліції. Акт обстеження житлово-побутових умов №773 від 19.11.2020 Глинської сільської ради не є належним та допустимим доказом непроживання відповідача у будинку без поважних причин з вересня 2019 року, крім того складений членами комісії, до склад якої входить сільський голова Янківський В.Р. (син позивача та колишній чоловік відповідача), секретар сільської ради Свиридюк Л.І., депутат сільської ради Процюк О.М., яка стверджує, що вказаний акт не підписувала. Відтак позивачем в установленому законом порядку не доведено позовні вимоги.
Позивачка подала відповідь на відзив, у якому зазначила, що вказані відповідачкою у відзиві доводи є необґрунтованими, а наведені в ньому обставини такими, що не відповідають дійсності. Право власності ОСОБА_1 на будинок в АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачці, зареєстроване у встановленому законом порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.10.2019 року, відповідачем не оскаржувалось і не є предметом спору у даній справі. Доводи відповідачки про те, що ОСОБА_3 - син позивачки примусово виселив її та неповнолітніх дітей з будинку під тиском погроз фізичною розправою, зброї та фізичної сили, спричинивши тілесні ушкодження, не допускав відповідачку до будинку є надуманими, такими, що не відповідають дійсності, не підтверджені жодними доказами. Позивачкою не додано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження, що позивач чи її син чинив будь-які перешкоди у користуванні будинком, примусово виселив її та неповнолітніх дітей з будинку під тиском погроз фізичною розправою, зброї та фізичної сили, спричинивши відповідачу тілесні ушкодження. Відповідач ОСОБА_2 на даний час має постійне місце проживання, : АДРЕСА_1 , з 2019 року жодного разу не зверталася з будь-якими скаргами до Глинського старостинського округу з приводу того, що їй чиняться перешкоди в користування будинком, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
На відповідь на відзив відповідачкою подані заперечення, в якому просила не приймати до розгляду подані представником позивача разом з відповіддю на відзив нові докази: довідку Глинського старостинського округу Калинівського району №2 від 01.03.2021, а також акт обстеження житлово-побутових умов проживання №86 від 01.03.2021 року, оскільки такі подані без будь-якого обґрунтування неможливості їх подання разом із позовною заявою в порушення приписів ч.4 ст. 83 ЦПК України. Крім того, акт датований 01.03.2021 не може свідчити про непроживання відповідача у будинку з вересня 2019 року. В судовому порядку на даний час не оскаржується правомірність набуття права власності позивачкою на житловий будинок, проте за даним фактом 18.02.2021 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до ВП №1 Хмільницького РВ ГУНП у Вінницькій області із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 25.01.2021 року відкрито провадження в цивільній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 03.06.2021 задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_1 , - адвоката Мороз І.В. про виклик і допит свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та задоволено клопотання відповідачки ОСОБА_2 про витребування доказів: з відділення поліції №1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області матеріали перевірки звернення ОСОБА_2 на неправомірні дії ОСОБА_3 ЄО № 2965 від 05.06.2019 року (матеріали списано до справи згідно Закону України "Про звернення громадян" за № 958) та ЄО №4823 від 03.09.2019 року (матеріали списано до справи згідно Закону України "Про звернення громадян" за №2748), для огляду в судовому засіданні; з архіву Калинівського районного суду Вінницької області адміністративну справу № 132/3295/19 про притягнення ОСОБА_3 за ст.173-2 ч.1 КУпАП та адміністративну справу № 132/3302/19 про притягнення ОСОБА_3 за ст.195-2 ч.1 КУпАП.
Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 25.06.2021 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті. Задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Вдовцова С.П. про виклик і допит свідка ОСОБА_8 .
Ухвалою суду від 11.11.2021 витребувано в Калинівської міської ради Глинського старостинського округу належним чином завірені копії сторінок погопсодарської книги щодо будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яка містить інформацію про власника господарства та зареєстрованих у ньому осіб за період з 2005 по 2020 року.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Мороз І.В. позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив. Пояснила, що відповідачка є колишньою невісткою позивачки ОСОБА_1 , яка з вересня 2019 року не проживає в будинку по АДРЕСА_1 , забрала з приміщення свої речі та виїхала в інше приміщення за адресою АДРЕСА_2 , будь-яких витрат на утримання будинку не несе, жодних намірів вселити в спірне житло не проявляла. Позивачка позбавлена можливості належним чином розпорядитися вказаним житлом і отримати субсидію. У вказаному приміщенні зареєстровані онуки позивачки - діти відповідачки, і позивачка жодних заперечень проти їх реєстрації у даному приміщенні немає. Відповідачка виселилися з житлового приміщення без будь-якого тиску та примусу з боку позивачки.
Відповідачка ОСОБА_9 проти задоволення позову заперечила. Пояснила , що у 2006 зареєструвала шлюб із ОСОБА_3 у якому народилося двоє дітей ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Вони з сім'єю проживали в одному із будинків, в якому проживала баба ОСОБА_3 . Під час спільного проживання вони робили ремонт в цьому будинку. В подальшому вони придбали будинок по АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу у баби ОСОБА_3 , який був оформлений на її колишнього чоловіка. Однак, чоловік ОСОБА_3 їй неодноразово погрожував, в тому числі застосуванням зброї, у вересні 2019 року вона була змушена залишити спірний будинок, оскільки боялася за своє життя та життя своїх дітей. З вересня 2019 року вона намагалася вселитися у спірний будинок, а саме телефонувала з цього приводу дільничному. Наразі в будинку залишаються її побутова техніка, меблі. Після розлучення ОСОБА_12 відчужив спірний будинок її колишній свекрусі - позивачці у справі ОСОБА_1 без її згоди. Позивачка у справі ОСОБА_1 взагалі немає відношення до цього будинку, при цьому з боку останньої жодних перешкод у вселенні її в даний будинок немає, остання навіть не проживає у вказаному будинку, а за твердженнями відповідачки, їй чинить перешкоди у вселенні колишній чоловік ОСОБА_3 . Колишній чоловік надав їй для проживання інший будинок АДРЕСА_2 , але власником цього будинку також є останній. Вона має інтерес до спірного житла, оскільки вважає його спільним сумісним майном, який незаконно вибув з її володіння.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Вдовцов С.П. проти задоволення позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити з підстав, зазначених у відзиві та запереченнях.
В судове засідання 20.01.2022 відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Вдовцов С.П. не з'явилися, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином. Від адвоката Вдовцова С.П. надійшла заява про відкладення судового засідання у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому засіданні.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивчаки , яка проти відкладення судового засідання заперечила, не вбачає підстав для задоволення клопотання представника відповідача з огляду на розумні строки розгляду цивільної справи, а також, що дата судового засідання була погоджена заздалегідь зокрема з представником відповідача, зважаючи на стадію судового розгляду, відсутність додаткових пояснень з боку відповідача, поважних причин неявки в судове засідання не наведено, а тому суд продовжує судовий розгляд у відсутність осіб, які не з'явилися.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що є сусідкою ОСОБА_1 , перебуває у добросусідських відносинах із сторонами у справі. Проживає по АДРЕСА_3 з 2005 року, є домогосподаркою. Позивачка у справі ОСОБА_1 проживають з сім'єю в будинку по АДРЕСА_1 . Відповідачка ОСОБА_2 не проживає по АДРЕСА_1 з вересня-жовтня 2019 року, про що їй повідомила зокрема сама відповідачка. Вона жодного разу не бачила і не чула, щоб ОСОБА_2 намагалася повернутися в будинок по АДРЕСА_1 , приходила до будинку, з часу коли вона припинила там проживати, що їй хтось чинить в цьому перешкоди. Причини непроживання ОСОБА_2 у спірному будинку їй невідомі. Зараз проживає в цьому будинку ОСОБА_3 із сім'єю, також більшу частину часу ОСОБА_1 проживає в цьому будинку, доглядає за онуками, а також іншу частину проживає у с. Люлинці з чоловіком. Сварок між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не чула, бачила одного разу приїжджала поліцейська машина, але коли не пам'ятає і причини приїзду їй невідомі.
Свідок ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, представник позивача адвокат Мороз І.В. як ініціатор виклику даного свідка не наполягала на допиті даного свідка
Свідок ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилася, судом неодноразово відклалося судове засідання для надання можливості відповідачці забезпечити явку свідка для її допиту в суді, однак таку явку забезпечено не було, тому суд не вбачає підстав для подальшого відкладення судового засідання через неявку свідка відповідача.
По справі встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.10.2019 року.
Згідно записів в погосподарській книзі на будинковолодіння по АДРЕСА_4 за 2006-2010 роки власником даного будинку була ОСОБА_6 , 1926 року народження, разом з нею в будинку проживали ОСОБА_13 син 1960 року народження, ОСОБА_3 - онук, 1981 року народження, ОСОБА_2 , 1989 року народження, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з відмітки в паспорті відповідачки ОСОБА_2 по АДРЕСА_4 вона зареєстрована з 11.01.2007 року.
ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 18.11.2006 року.
У шлюбі мають двох дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 05.11.2019 року у справі №132/3816/19 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.
Згідно з повідомленням Глинського старостинського округу Калиінвської міської ради №14 від 13.01.2021 ОСОБА_2 на даний час проживає без реєстрації в АДРЕСА_2 .
Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов №86 від 01.03.2021 року в складі в.о. старости Глинського старостинського округу Боримського О.О., ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 комісія встановила, що в житловому будинку по АДРЕСА_4 зареєстрований та проживає ОСОБА_3 , 1981 року народження, не зареєстровані, але проживають ОСОБА_17 , 1987 року народження, невістка, внуки ОСОБА_18 , 2021 року народження, внучка ОСОБА_19 , 2021 року народження, внучка ОСОБА_20 , 2004 року народження, зареєстровані та не проживають з вересня 2019 року колишня невістка ОСОБА_2 , 1989 року народження, проживає в АДРЕСА_2 , внук ОСОБА_4 , 2007 року народження, внук ОСОБА_5 , 2010 року народження, проживаєють в АДРЕСА_2 .
Суд приймає до уваги даний доказ як допустимий, з підстав що його подано позивачкою, як реакція на аргументи відповідача у відзиві на позовну заяву.
Згідно відповіді на адвокатський запит адвоката Вдовцова С.П. від 01.03.2021 №218В 12 аз ВП №1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області Янківська Г.В. зверталася до відділення 05.06.2019 (ЄО №2965), та 03.09.2019 (ЄО 4823), матеріали списано до справи згідно із Законом України «Про звернення громадян» за № 2748).
Згідно з довідкою № 772 від 19.11.2020 року виданою виконавчим комітетом Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області в будинку по АДРЕСА_4 , власником якого є ОСОБА_1 зареєстровані: син ОСОБА_3 , колишня невістка ОСОБА_2 , внуки ОСОБА_4 , 2007 року народження та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На виконання вимог ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 03.06.2021 ВП №1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області надано для огляду матеріали перевірки звернень ОСОБА_2 (ЄО №2695 від 05.06.2019 та ЄО №4823 від 03.09.2019).
Так, зокрема,03.09.2019 , зареєстровано в ЄО за № 4823 звернення від ОСОБА_2 щодо неправомірних дій ОСОБА_3 03.09.2019, за результатом первірки складено протокол щодо ОСОБА_3 за ст. 173-2 КупАП.
Та 05.06.2019, зареєстровано в ЄО за № 2695 звернення ОСОБА_2 щодо батьків неповнолітнього ОСОБА_21 , який 04.09.2019 вчинив бійку з її синами ОСОБА_22 та ОСОБА_23 .
На виконання вимог ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 03.06.2021 було надано для огляду справи про адміністратвині правопорушення №132/3295/19; №132/3302/19 відносно ОСОБА_3 .
Згідно з постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 07.10.2019 у справі №132/3295/19 - 03.09.2019 року о 22 год 00 хв в АДРЕСА_4 гр-н ОСОБА_3 перебував в стані алкогольного сп'яніння, виражався нецензурною лайкою до своєї дружини ОСОБА_2 , чим вчинив психологічне насильство в сім'ї. ОСОБА_3 від адміністратвиної відповідальності передбаченої ч.1 ст. 173-2КУпАП звільнено у зв'язку з малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням, а порвадження у справі закрито.
Згідно з постановою Калинівського районного суду Вінницької області від від 29.09.2019 у справі №132/3302/19 04.09.2019 о 01 год 10 хв в с. Глинськ , 7 було виявлено порушення зберігання зброї несмертельної дії для відстрілу гумових куль гр-ном ОСОБА_3 , який зберігав її поза сейфом. ОСОБА_3 від адміністратвиної відповідальності передбаченої ч.1 ст. 195 2 КУпАП звільнено у зв'язку з малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням, а провадження у справі закрито.
Згідно з повідомленням Глинського старостинського округу Калинівської міської ради №2 від 01.03.2021 у Глинському старостинському окрузі Калинівського району Вінницької області починаючи з вересня 2019 року не зафіксовано жодного звернення (скарги) ОСОБА_2 з приводу того, що їй чиняться перешкоди в користуванні будинком АДРЕСА_4 .
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
Крім того, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов'язанням, повагу до прав інших суб'єктів, обов'язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.
Разом з тим у статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Відповідно до положень статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права.
Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або шляхом виселення (негаторний позов).
Разом з тим варто врахувати, що згідно з пунктами 3, 5 частини першої статті 406 ЦК України сервітут припиняється зокрема у разі спливу строку, на який було встановлено сервітут, або невикористання сервітуту протягом трьох років підряд.
Позивач ОСОБА_1 є власником будинку по АДРЕСА_1 з 04.10.2019 на підставі протоколу загальних зборів б/н, виданого 2.10.2019.
У вказаному житловому будинку зареєстрована відповідачка ОСОБА_2 , яка вселилася в спірний будинок як член сім'ї співвласника - дружина онука попереднього власника ОСОБА_6 з січня 2007 року.
Син позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 перебував у шлюбі із ОСОБА_2 , у шлюбі народилися сини ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ; шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано у 05.11.2019.
ОСОБА_2 не проживає у будинку по АДРЕСА_4 з вересня 2019 року, що не заперечується відповідачкою.
Згідно з ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
При цьому жодних угод між сторонами щодо порядку користування спірним житлом укладено не було.
Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Аналогічну норму містить також частина перша статті 405 ЦК України, відповідно до якої члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
За змістом зазначених норм право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до п. 34 постанови пленуму ВВСУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.
Судом встановлено та із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 в силу положень частини другої статті 64 ЖК Української РСР, частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР не є членом сім'ї власника житлового будинку по АДРЕСА_4 ОСОБА_1 , оскільки після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 не проживала разом із позивачкою - власником будинку у цьому житловому будинку, не вела спільного господарства.
Відповідач спільним побутом із позивачем не пов'язана.
Тобто, відповідачка користувалась спірним будинком під час дії сервітуту, на час розгляду справи обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, припинились.
У зв'язку з реєстрацією у вказаному житловому будинку відповідача у позивача виникають труднощі зі сплатою комунальних послуг, які не надаються, але нараховуються, та перешкоди щодо оформленням субсидії.
Тому право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі статті 391 ЦК України, частини другої статті 406 ЦК України.
За таких підстав, суд вважає наявними підстави для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірним житлом з підстав, передбачених статтею 406 ЦК України.
Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічний висновок зробив й Верховний Суд України у постанові № 6-158цс14, від якого не відступила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові № 14-298цс19 від 21 серпня 2019 року, а також у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц, від 10.02.2021 у справі, № 502/922/18.
Приймаючи дане рішення, суд не бере до уваги доводи і заперечення відповідачки ОСОБА_2 стосовно незаконного, на її переконання, вибуття спірного будинку із її власності та пов'язані із цим посилання на наявність кримінальних проваджень і судових спорів, оскільки такі доводи відповідача не підтверджені жодними письмовими доказами, а самі заперечення за змістом і колом суб'єктів не охоплюють предмет спору у даній справі. Так, в порушення ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, у наданий судом строк для подання відзиву, відповідач не надала документів на підтвердження обґрунтувань свого відзиву, та не надала їх і в подальшому під час перебування справи в провадженні суду.
Суд наголошує, що правомірність набуття і володіння позивачем спірним будинком у даному спорі не спростована жодними належними та допустимими доказами, водночас обґрунтованість збереження чинності реєстрації місця проживання відповідачки в такому житлі нею не здійснено.
Судом також відхиляється заперечення відповідачки ОСОБА_2 , оскільки матеріалами справи та власними поясненнями відповідача підтверджується що ОСОБА_2 у спірному будинку лише зареєстрована, але не проживає.
Посилання відповідачки на те, що вона має намір проживати в належному позивачці житловому будинку, в якому зареєстроване її місце проживання та місце проживання її неповнолітніх дітей, проте через неприязні стосунки та вчинення перешкод з боку колишнього чоловіка ОСОБА_3 , відповідач позбавлена можливості проживати в спірному житловому приміщенні, суд відхиляє, оскільки вони не є достатньою підставою для обмеження ОСОБА_1 , як власника, на мирне володіння її майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
З цих же підстав суд відхиляє посилання відповідачки на наявність провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_3 за фактом вчинення 03.09.2019 домашнього насильства (виражався нецензурною лайкою) по відношенню до дружини ОСОБА_2 , та звільнення останнього від адміністративної відповідальності передбаченої ч.1 ст. 173-2 КУпАП постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 07.10.2019 року у справі №132/3295/19 у зв'язку із малозачністю вчиненого правопорушення, обмеження усним зауваженням та закриття провадження у справі.
Водночас дані події мали місце до розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також до того, як відповідачка залишила своє місце реєстрації і переїхала на нове місце проживання по АДРЕСА_2 .
Доказу на підтвердження, що позивач чи її син чинив будь-які перешкоди у користуванні будинком, примусово виселив її та неповнолітніх дітей з будинку під тиском погроз фізичною розправою, зброї та фізичної сили, спричинивши відповідачу тілесні ушкодження не додано.
При цьому відповідачкою не доведено, що нею з вересня 2019 року вживалися будь-які заходи спрямовані на вселення в спірне приміщення, наявність в ньому будь-яких її особистих речей.
А також за твердженнями відповідачки безпосередньо власник будинку ОСОБА_1 жодних перешкод щодо спірного будинку їй не чинить.
Інші доводи ОСОБА_2 щодо фактів погроз з боку ОСОБА_24 зброєю, не знайшли свого доказового підтвердження у цій справі, а звернення останньої до поліції 05.06.2019 зареєстровано в ЄО за № 2695 за фактом конфлікту між неповнолітнім ОСОБА_25 , та неповнолітніми дітьми ОСОБА_2 не мають жодного доказового значення у цій справі.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідачка вселилися в будинок і набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.
Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
У зв'язку із наведеним суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Аналогічний за змістом висновок міститься у пункті 7.43. постанови Велика Палата Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви ОСОБА_1 сплачено 840,80 грн відповідно до квитанції від 18.12.2020, які підлягають стягненню на корсить позивачки з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 319, 383, 391, 406 ЦК України, ст.ст. 150, 156 ЖК України, ст.ст.12, 80, 81, 82, 200, 206, 211, 247, 259, 264, 265, 268, 280-289, 354 ЦПК України, суд ,
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням: житловим будинком по АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 840,80 (вісімсот сорок гривень, 80 копійок) судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя С.В. Ставнійчук