Справа № 522/10583/22
Провадження № 1-кс/522/4954/22
22 серпня 2022 року м. Одеса
Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Приморського районного суду м. Одеси клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури міста Одеси ОСОБА_3 , про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016162500001490 від 13.06.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України,
До Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури міста Одеси ОСОБА_3 про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 832319551101), яка на праві приватної власності належить ОСОБА_4 , із забороною проведення будь-яких реєстраційних дій щодо вказаного об'єкту нерухомості, в рамках кримінального провадження №12016162500001490 від 13.06.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Зазначене клопотання обґрунтовано тим, що СВ відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12016162500001490 від 13.06.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належала ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ст. 1261 ЦК України спадкоємцем першої черги є син померлої ОСОБА_5 - ОСОБА_6 .
Досудовим розслідуванням також встановлено, що ОСОБА_6 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_5 .
Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 21.01.2016 посвідчено договір дарування, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , відповідно до якого ОСОБА_5 передає безоплатно у власність ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .
Крім того, 21.01.2016 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 посвідчено заповіт ОСОБА_5 , відповідно до якого померла заповідає все своє майно ОСОБА_4 та позбавляє права на спадкування свого сина ОСОБА_6 .
Досудовим розслідування встановлено, що ні договір дарування ні заповіт особисто ОСОБА_5 не підписувався.
Як зазначено у договорі дарування від 21.01.2016 та заповіті від 21.01.2016, посвідчених ОСОБА_7 , у зв'язку із хворобою ОСОБА_5 вказані документи підписано ОСОБА_8 , особа якого на даний час встановлюється.
У ході досудового розслідування також встановлено, що ОСОБА_5 07.02.2016 була доставлена до КУ «ГКБ № 1» у тяжкому стані, а саме відсутність мовного контакту, повна відсутність руху лівих кінцівок, набряк головного мозку та набряк легень, що вказує не неможливість ОСОБА_5 на момент укладання договору та посвідчення заповіту усвідомлює значення своїх дій та керувати ними.
Враховуючи, вищевикладене, з метою забезпечення збереження речових доказів прокурор звернувся до слідчого судді з клопотання про накладення арешту на вказане майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
Прокурор надав до суду заяву про розгляд клопотання за його відсутності, просив задовольнити клопотання, підтримує його в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 172 КК України, прокурор просить розглядати клопотання про арешт майна без виклику особи, яка є його власником, з метою забезпечення арешту майна.
Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 172 КПК України, слідчий суддя вважає за можливе розглянути клопотання без участі власника майна та прокурора.
Враховуючи неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснювалося, що відповідає положенням ч. 4 ст. 107 КПК України.
Слідчим суддею було встановлено, що СВ відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12016162500001490 від 13.06.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Також встановлено, щовартира № 30 за адресою: АДРЕСА_2 , на праві приватної власності належала ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ст. 1261 ЦК України спадкоємцем першої черги є син померлої ОСОБА_5 - ОСОБА_6
ОСОБА_6 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_5 .
Разом з тим встановлено, що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 21.01.2016 посвідчено договір дарування, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , відповідно до якого ОСОБА_5 передає безоплатно у власність ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .
Крім того, 21.01.2016 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 посвідчено заповіт ОСОБА_5 , відповідно до якого померла заповідає все своє майно ОСОБА_4 та позбавляє права на спадкування свого сина ОСОБА_6 , проте ні договір дарування ні заповіт особисто ОСОБА_5 не підписувався.
Як зазначено у договорі дарування від 21.01.2016 та заповіті від 21.01.2016, посвідчених ОСОБА_7 , у зв'язку із хворобою ОСОБА_5 вказані документи підписано ОСОБА_8 , особа якого на даний час встановлюється.
Також встановлено, що ОСОБА_5 07.02.2016 була доставлена до КУ «ГКБ №1» у тяжкому стані, а саме відсутність мовного контакту, повна відсутність руху лівих кінцівок, набряк головного мозку та набряк легень, що вказує не неможливість ОСОБА_5 на момент укладання договору та посвідчення заповіту усвідомлює значення своїх дій та керувати ними.
Враховуючи, вищевикладене, з метою забезпечення збереження речових доказів прокурор звернувся до слідчого судді з клопотання про накладення арешту на вказане майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, набуті кримінально протиправним шляхом.
Відповідно до ч. 7 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» слідчий суддя застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Метою накладення арешту на майно, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, є збереження речових доказів.
Враховуючи правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого здійснюється досудове розслідування вищевказаного кримінального провадження, слідчий суддя з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження майна, яке відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, та має значення речового доказу у даному кримінальному провадженні, приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення вищевказаного клопотання та накладення арешту на вищезазначене майно.
Керуючись ст.ст. 170, 173, 309, 372, 376 КПК України,
Клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_3 , про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016162500001490 від 13.06.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, задовольнити.
Накласти арешт на майно, у кримінальному провадженні №12016162500001490 від 13.06.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, власником якого є ОСОБА_4 , а саме на: квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 832319551101), із забороною проведення будь-яких реєстраційних дій щодо вказаного об'єкту нерухомості.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Одеського апеляційного суду на протязі 5 (п'яти) днів.
Слідчий суддя ОСОБА_1