Справа №573/1422/21 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Свиргуненко Ю. М.
Номер провадження 33/816/45/22 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.
Категорія 130 КУпАП
Іменем України
02 серпня 2022 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 573/1422/21 за спільною апеляційною скаргою захисника ДОРОЖИНЕЦЬ Н. Г. та БАСМАТА В. Ю. на постанову судді Білопільського районного суду Сумської області від 01.11.2021, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1
визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
установив:
У поданій апеляційній скарзі (з доповненнями) особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 та його захисник ДОРОЖИНЕЦЬ Н. Г. просять скасувати постанову судді та закрити провадження у справі, оскільки ОСОБА_3 позбавили водійських прав, що впливає на проходження ним військової служби за контрактом як водієм-електриком. На підставі ст. 15 КУпАП військовослужбовці несуть відповідальність за правопорушення за дисциплінарними статутами, за вчинення військових правопорушень військовослужбовці, а також військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів несуть відповідальність згідно глави 13-Б КУпАП, за умови, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Розпивання алкогольних напоїв та знаходження (поява) військовослужбовців у нетверезому стані підлягають відповідальності на підставі ст. 172-20 глави 13-Б КУпАП, у поліцейських відсутні повноваження щодо складання протоколу за ст. 172-20 глави 13-Б КУпАП з огляду на п. 1 ч. 255 КУпАП. Відеозапис не містить факту керування ОСОБА_3 т/з ВАЗ 2105, д. н. з. НОМЕР_1 , відсутня пропозиція пройти освідування на стан алкогольного сп'яніння та відмова від проходження огляду, не видно обличчя людей, які спілкуються. Фото автомобіля не підтверджує факту вчинення правопорушення, тому відомості зазначені у протоколі не підтверджуються жодним належним і допустимим доказом. У протоколі не зазначені технічні засоби, якими здійснювалася фото та відеозйомка.
Постановою судді Білопільського районного суду Сумської області від 01.11.2021 ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн, з позбавленням права керування т/з строком 1 рік. Стягнуто на користь держави 454 грн судового збору.
Згідно постанови, 20.08.2021 о 00:05 в районі будинку № 76 вул. Соборній в м. Білопілля Сумського району Сумської області ОСОБА_3 керував автомобілем ВАЗ 2105, д. н. з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки т/з за допомогою газоаналізатора «Alcotest 6810» та проведення такого огляду у медичному закладі відмовився у присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 ПДР.
Будучи відповідно вимог ст. 268, 277-2 і 294 КУпАП своєчасно сповіщеними у встановленому законом порядку про дату і місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_3 та його захисник Дорожинець Н. Г. в судове засідання не з'явились і будь-якого клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи не надали, а тому апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у відсутності цих осіб, що не протирічить вимогам КУпАП.
Перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Законодавство України про адміністративне правопорушення складається з КУпАП та інших законів України (ч. 1 ст. 2 КУпАП), а згідно положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1), а згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах здійснюється на основі суворого додержання законності (ч. 1 і ч. 2 ст. 7 КУпАП).
Згідно ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, гласність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено відповідальність, а на підставі ч. 1 ст. 130 цього Кодексу відповідальність для особи, яка керує т/з, настає за керування т/з в стані алкогольного сп'яніння.
Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення від 20.08.2021 серії ДПР18 № 173969, суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_3 керував автомобілем ВАЗ 2105, д. н. з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки т/з за допомогою газоаналізатора «Alcotest 6810» та проведення такого огляду у медичному закладі відмовився у присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 ПДР.
В обґрунтування своїх висновків суддя суду першої інстанції взагалі не зазначив ніяких доказів вини ОСОБА_3 , а лише послався на ч. 1 ст. 130 КУпАП як на правову підставу притягнення до адміністративної відповідальності, за відсутності будь-яких мотивів прийнятого рішення.
У зв'язку з цим, постанову судді суду першої інстанції не можна вважати законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, а висновок про винність ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення не відповідає фактичним обставинам справи і наявним у ній доказам.
Зокрема, постанова судді повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке правопорушення; прийняте у справі рішення. Крім того, постанова повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення правопорушення; т/з, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (ст. 283 КУпАП). При цьому постанова судді повинна відповідати загальним засадам судочинства, що закріплені у ст. 129 Конституції України та у розділі І ЗУ «Про судоустрій і статус суддів, нормам міжнародного права, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, у п. 89 рішення від 06.09.2005 в справі «Салов проти України» (Salov v. Ukraine), заява № 65518/01) ЄСПЛ наголосив, що «згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя». У п. 58 рішення від 10.05.2011 (остаточне) в справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine), заява № 4909/04) зазначено, що «призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті; вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією» (п. 30 рішення у справі «Hirvisaari v. Finland»).
У справах «Проніна проти України», «Петриченко проти України» та «Нечипорук і Йонкало проти України» ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою «підлягають оцінці кожен специфічний, доречний та важливий аргумент», а у п. 42 рішення у справі «Бендерський проти України» вказано, що «судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються; межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (…); Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…); право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом».
Таким чином, постанова судді не є у достатній мірі обґрунтованою та умотивованою, оскільки у цьому судовому рішенні не містяться відповіді на головні аргументи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; чітко та доступно не зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду щодо вини ОСОБА_3 ; рішення не є підтвердженням того, що особа була почута судом; рішення не є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; не обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін, а тому доводи апеляційної скарги про відсутність в діях ОСОБА_3 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення та у постанові судді, апеляційний суд вважає обґрунтованими і такими, що заслуговують на увагу.
Ігнорування суддею доречних аргументів сторони захисту, є грубим порушенням ст. 6 Конвенції, судової практики Верховного Суду і ЄСПЛ, внаслідок чого можна зробити висновок про те, що необґрунтованість і невмотивованість судового рішення є підставою для його скасування у зв'язку з порушенням норм процесуального права незалежно від доводів апеляційної скарги, оскільки процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ, а у випадках, коли положення законодавства не регулюють або неоднозначно регулюють питання судового провадження, то застосовуються основні засади (принципи) судочинства України, передбачені у ст.129 Конституції України, розділі I ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та інших нормативно-правових актах.
Згідно диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідальність настає, крім іншого, за керування т/з у стані алкогольного сп'яніння виключно для особи, яка керує т/з, тобто для притягнення особи до відповідальності за вчинення вказаних у статті дій обов'язковою та необхідною умовою є встановлення факту керування цією особою т/з. При цьому доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП), а обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП (ч. 2 ст. 251 КУпАП).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).
Порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений у порядку і з джерел, передбачених цим законодавством. При цьому у справі протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще й як юридичний документ акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, тому є не тільки обов'язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів).
ОСОБА_3 категорично заперечив факт керування ним т/з.
Вказані у протоколі про адміністративне правопорушення свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 викликалися у встановленому законом порядку до суду апеляційної інстанції для надання показань безпосередньо в судовому засіданні з метою усунення протиріч, але так і не з'явилися та про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомили.
У своїх письмових рапортах поліцейські ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повідомили, що 22:42 19.08.2021 на робочий планшетний пристрій надійшло повідомлення від ОСОБА_3 про зникнення його дівчини ОСОБА_8 . Прибувши за місцем події о 22:52 до них під'їхав заявник на автомобілі ВАЗ 2105, д. н. з. НОМЕР_1 . В той момент було з'ясовано місце перебування дівчини заявника. Оскільки їм необхідно було виїжджати на інший виклик, то ОСОБА_3 повідомив, що приїде до Білопільського ВП для надання письмових пояснень.
Будь-якого відео, на якому було б зафіксовано факт керування ОСОБА_3 т/з, поліцейські не надали як під час виїзду за викликом ОСОБА_3 з приводу того, що ОСОБА_8 не відчиняє двері, так і під час явки ОСОБА_3 до відділу поліції для написання заяви.
Що стосується наданого вказаним працівником поліції відеозапису подій, то з нього убачається, що на відеозаписі були лише чутно розмову працівників поліції та ОСОБА_3 , подія відбувалась у темряві. ОСОБА_3 був зафіксований на відео лише після того, як він зайшов до приміщення відділу поліції.
Також працівниками поліції надано фотокартки самого т/з ВАЗ 2105, д. н. з. НОМЕР_1 без фіксації керування будь-яким цим т/з.
Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Конституційний Суд України (далі - КСУ) зауважив, що «елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК від 26.02.2019 № 1-р/2019. При цьому, виходячи з сталої практики ЄСПЛ (рішення у справі «Еркапіч проти Хорватії» від 25.04.2013 (Erkapic v. Croatia) з приводу дотримання національними судами під час розгляду справ п. 1 ст. 6 Конвенції, згідно якої «за відсутності суттєвих підстав для протилежного, поняття справедливого судового розгляду вимагає надавати більшого значення свідченням, наданими у суді, порівняно з протоколами допитів осіб на попередньому слідстві, оскільки останні являють собою, передусім, процес збору стороною обвинувачення інформації на підтримку своєї позиції», безпосередні показання ОСОБА_3 в судах першої та апеляційної інстанціях мають більше значення для визнання (чи невизнання) його вини у порушенні ПДР, ніж письмові пояснення свідків, а працівники поліції не є безсторонніми особами і напряму заінтересовані у наслідках розгляду справи.
Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). «Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_3 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених як у протоколі, так і у постанові судді, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання його винним у вчиненні цього правопорушення в судовому засіданні встановлено не було. При цьому всі можливості для усунення сумнівів були вичерпані, а сукупність зібраних та проаналізованих у справі доказів не дозволяє їх спростувати у категоричній формі та зробити беззаперечний і однозначний висновок про порушення ОСОБА_3 вимог п. 2.5 ПДР.
Що стосується інших доводів апеляційної скарги, то апеляційний суд вважає їх необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах законодавства України про адміністративні правопорушення.
Оскаржувана постанова судді суду першої інстанції підлягає скасуванню через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права та порушення норм процесуального права, а провадження у справі - закриттю, задовольнивши таким чином частково апеляційну скаргу.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_9 та його захисника ДОРОЖИНЕЦЬ Н. Г. задовольнити частково.
Постанову судді Білопільського районного суду Сумської області від 01.11.2021 відносно ОСОБА_10 скасувати через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права та порушення норм процесуального права, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В. Ю. Рунов