Справа №760/11433/19
2/760/2816/21
01 грудня 2021 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого-судді Кушнір С.І.
за участю секретаря - Федоренко Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-
Позивач ОСОБА_1 17.04.2019 р. звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просить:
- позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав стосовно дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- стягнути з відповідача на її користь аліментів на утримання неповнолітньої дитини (доньки) - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, від дня пред'явлення позову до досягнення донькою повноліття;
- покласти всі судові витрати, пов'язані з розглядом справи на відповідача.
Посилається в позові на те, що з відповідачем вона перебувала у шлюбі з 30.12.2009 р., під час якого у них народилась дитина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком дитини в свідоцтві про народження записаний відповідач.
Зазначає, що з червня 2012 року вони з відповідачем припинили проживати однією сім'єю, оскільки відповідач почав жити в Державі Ізраїль, а починаючи з жовтня 2013 року спілкування з відповідачем здійснювалось виключно через мережу інтернет, при цьому ініціатором спілкування виступала вона.
Посилається на те, що з серпня 2015 року відповідач припинив будь-яке спілкування зі позивачем, не повідомляючи своє місцезнаходження, утримання сім'ї не здійснював, не допомагав матеріально, не цікавився життям доньки.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06.03.2018 р. по справі № 760/17119/17 шлюб між сторонами розірвано.
Вважає, що відповідач своїх батьківських обов'язків щодо виховання та утримування дитини до досягнення нею повноліття свідомо не виконує та не здійснює жодних дій, спрямованих на їх виконання, не цікавиться розвитком, станом здоров'я доньки, не дбає про її інтереси, при цьому будь-яких перешкод для виконання ним своїх обов'язків вона не чинила.
На думку позивача, така поведінка відповідача має системний та постійний характер, та свідчить про ухилення останнього від виховання дитини та свідоме нехтування ними своїми обов'язками, що є підставою для задоволення позову та позбавлення відповідача батьківських прав відносно їхньої малолітньої доньки.
Крім того, у зв'язку із тим, що відповідач не надає будь-якої матеріальної допомоги та коштів на утримання доньки, з відповідача також підлягають стягненню аліменти.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 17.04.2019 р. зазначена цивільна справа передана в провадження судді Солом'янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.
Ухвалою суду від 26.04.2019 р. відкрито загальне позовне провадження в даній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.
Визначено відповідачу строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України, - 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
06.10.2020 р. ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали повністю та просили його задовольнити.
Представник третьої особи Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, надіслав пояснення, просила позов задовольнити, підтримав висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлявся у встановленому ЦПК України порядку, про причини своєї неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань, письмових пояснень/відзиву щодо заявлених позовних вимог від відповідача до суду не надійшло.
Згідно вимог ст. 280 ЦПК України, якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Виходячи з цього, суд, вважає за можливе ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів, проти чого не заперечує представник позивача.
Заслухавши пояснення учасників процесу та покази свідків, врахувавши їх доводи, розглянувши подані документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд приходить до наступного висновку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі з 30.12.2009 р., що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 14.01.2010 р.
Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 31.07.2012 р.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06.03.2018 р. у справі № 760/17119/17 шлюб між сторонами, зареєстрований 30.12.2009 р. Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї, актовий запис № 3631 розірвано.
Відповідно до характеристики учениці 1-В класу гімназії «Міленіум» № 318 м. Києва ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.04.2019 р., протягом 2018-2019 навчального року батько - ОСОБА_2 , не брав участі у вихованні дитини (не спілкувався з учителями, не забирав дитину додому, не відвідував батьківські збори).
Відповідно до характеристики учениці 4-В класу гімназії «Міленіум» № 318 м. Києва ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 09.11.2021 р., ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню доньки ОСОБА_3 ; відвідує батьківські зустрічі; підтримує зв'язок з класним керівником, цікавиться успіхами дитини, батько - ОСОБА_2 протягом усього періоду навчання ОСОБА_3 у гімназії не виходив на контакт з класним керівником і не брав участі у шкільному житті дитини.
Згідно з висновком психологічного обстежений дитини Міського центру дитини служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 02.05.2019 року № 85 встановлено, що ОСОБА_3 ., ІНФОРМАЦІЯ_2 , у дитини визначено надійний тип привязаності до матері. Про батька ОСОБА_2 ОСОБА_3 не говорить взагалі, у діагностичних матеріалах не відображає. Враховуючи емоційно-стабільний стан та повноцінний розвиток дитини, наявність батьківського виховання зі сторони вітчима та емоційну прив'язаність дівчинки до нього, відсутність емоційного зв'язку та спілкування з ОСОБА_2 , вважають, що позбавлення його батьківських прав, в даній ситуації, не матиме травматичного впливу на психічний розвиток ОСОБА_3 .
Згідно з висновком психологічного обстежений дитини Міського центру дитини служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 23.09.2021 р. №97 встановлено, що ОСОБА_3 ., ІНФОРМАЦІЯ_2 , має надійну форму прив'язаності до матері. Про біологічного батька Дмітрі дівчинка нічого не розповідає, зауважує, що взагалі його не пам'ятає, навіть не пам'ятає який він і як колись зустрічались, теж нічого не знає. Враховуючи результати діагностики, потреби та інтереси дитини, повноцінний розвиток особистості ОСОБА_3 , відсутність емоційного зв'язку у дитини з батьком, вважають, що позбавлення його батьківських прав, в даній ситуації, не матиме травматичного впливу на психічний розвиток ОСОБА_3 .
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що відповідач не приймає участі у житті ОСОБА_3 останні 5-7 років, ОСОБА_3 не згадує про батька та не пам'ятає його.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що відповідач не спілкується з ОСОБА_3 ,, не вітає з днем народження, матеріально не забезпечує, останні пять років відповідач взагалі не виходить на зв'язок з донькою та позивачем.
Конвенцією про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради УРСР №798 від 27.02.1991 року визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дітей та несуть відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За приписом ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до положень принципу № 6, принципу № 7 абз. 2 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1385 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, дитина заради повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та порозуміння. Вона має, коли це є можливим, зростати під опікою і відповідальністю її батьків і в будь-якому випадку в атмосфері любові, моральної і матеріальної забезпеченості. Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її навчання, ця відповідальність покладена переш за все на батьків.
Згідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою держаного контролю, що встановлена законом.
Згідно ч.1-3 ст.157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Статтею 165 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до висновку від 02.01.2020 р. № 108-82 орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, який було подано суду 17.01.2020 р., враховуючи думку дитини та рішення комісії з питань захисту прав дитини при Солом'янській районній в місті Києві державній адміністрації, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2.
З даного висновку також встановлено, що під час обстеження умов проживання малолітньої за адресою: АДРЕСА_1 , працівниками служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації 13.12.2019 встановлено, що ОСОБА_3 разом з матір'ю проживають в квартирі, де створені умови для навчання, відпочинку та розвитку дитини. Під час бесіди зі співробітниками служби, ОСОБА_3 про батька не згадувала, повідомила, що її вихованням займаються матір та вітчим ОСОБА_8 , якого вона називає та вважає своїм батьком. Про існування ОСОБА_2 вона знає, але з ним не спілкується.
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
При цьому позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв'язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач не спілкується з донькою у обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти, не забезпечує малолітню доньку необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання. Зазначені фактори, суд розцінює як ухилення ОСОБА_2 від виховання дитини і приходить до висновку про свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов'язками, що є підставою для позбавлення його батьківський прав відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Що стосується позовних вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд зазначає наступне.
Законодавцем положенням ч. 2 ст. 51 Конституції України закріплений конституційний обов'язок батьків утримувати своїх дітей.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно вимог ч. 1, 2 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч.ч. 7, 10 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Крім того, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає, розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст.ст. 183, 184 СК України.
Як роз'яснено в п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня. з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання про розмір аліментів, суд враховує вимоги ст.ст. 182, 183 СК України.
Як встановлено судом, донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з позивачем та знаходиться на повному її утриманні.
Судом встановлені обставини, що дають змогу для задоволення позову про стягнення аліментів.
При цьому, суд зважає, що обов'язок з утримання дітей покладений на обох батьків.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження свого матеріального стану.
Відповідно до ч.1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
Аналізуючи матеріали справи щодо порядку утримання та способу життя, який склався відносно утримання малолітньої дитини сторін, враховуючи, що малолітня донька сторін проживає разом з позивачем, позивач несе витрати по утриманню дитини і не має достатніх коштів для забезпечення потреби дитини з врахуванням: віку дитини, стану здоров'я, витрат на забезпечення життєдіяльності, підтримання нормального здоров'я та відпочинок, а відповідач зобов'язаний утримувати дитину до досягнення повноліття і створювати необхідні передумови для розвитку і забезпечення організації життя, суд прийшов до висновку, що позов про стягнення аліментів підлягає задоволенню.
З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення аліментів та стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на утримання малолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з моменту звернення до суду і до повноліття дитини.
При цьому, суд вважає на необхідне зазначити наступне.
Враховуючи зміст ст.ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним, а тому у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Рішення підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць, відповідно до ст. 430 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума судового збору у розмірі 768,40 грн., та на користь держави сума судового збору у розмірі 768,40 грн.
Керуючись ч. 2 ст. 51 Конституції України, Законом України «Про охорону дитинства», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р. №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», ст.ст. 7, 141, 150, 152, 155, 157, 164, 165, 171, 180, 181, 182, 183, 184, 191, 192 СК України, ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 206, 258, 263-265, 273, 280, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Держави Ізраїль, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Держави Ізраїль, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 ) аліменти на утримання малолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 15 квітня 2019 року та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Держави Ізраїль, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 768,40 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Держави Ізраїль, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір в сумі 768,40 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.
Суддя Кушнір С.І.