ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 травня 2022 року м. Київ № 640/1578/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання податкових повідомлень-рішень не врученими,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання податкових повідомлень-рішень від 27.06.2018 №№0102985-1310-2650, 0102979-1310-2650, 0102980-1310-2650, 0102981-1310-2650, 0102982-1310-2650, 0102983-1310-2650, 0102984-1310-2650, 0102986-1310-2650, 0102987-1310-2650, 0102988-1310-2650, 0102989-1310-2650, 0102990-1310-2650, 0102991-1310-2650 такими, що не вручені позивачу.
В обґрунтування адміністративного позову з урахуванням відповіді на відзив на позовну заяву зазначено, що 12.11.2018 позивач у електронному кабінеті платника податків виявив нарахування факти податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості згідно вказаних податкових повідомлень-рішень від 27.06.2018.
На звернення позивача, ГУ ДФС у м. Києві повідомило, що вказані податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018 направлені позивачу в одному поштовому відправленні, яке вважається врученим позивачу 11.08.2018.
При цьому, позивач наголошує на тому, що вказані податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018 не отримував вказані податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018, що створює невизначеність щодо строків сплати зобов'язань нарахованих такими рішеннями.
Також позивач зауважив, що за кожним окремим податком складається на направляється платнику податків окреме податкове повідомлення-рішення. Однак, всі зазначені податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018 направлені позивачу одночасно в одному поштовому відправленні, що позбавило позивача можливості встановити строк сплати зобов'язання за кожним із таких рішень, а також оскаржити такі рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2019 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження. Ухвалено здійснювати розгляд справи за спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Вказав, що податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018 №№0102985-1310-2650, 0102979-1310-2650, 0102980-1310-2650, 0102981-1310-2650, 0102982-1310-2650, 0102983-1310-2650, 0102984-1310-2650, 0102986-1310-2650, 0102987-1310-2650, 0102988-1310-2650, 0102989-1310-2650, 0102990-1310-2650, 0102991-1310-2650 сформовані про сплату ОСОБА_1 податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік як власнику 13 об'єктів нежитлової нерухомості, щодо кожного об'єкту окремо.
Вказані податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018 направлені на зареєстровану адресу ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення, однак таке поштове відправлення 11.08.2018 повернулось до ГУ ДФС у м. Києві не врученим позивачу. Таким чином, в силу вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) такі рішення вважаються належним чином врученими позивачу 11.08.2018.
Позивачем подано відповідь на відзив.
Отже, керуючись нормою частини п'ятої статті 262 КАС України, суд здійснював розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.
ОСОБА_1 у 2017 році був власником 13 об'єктів нежитлової нерухомості на території Київської області.
27.06.2018 Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийняті податкові повідомлення-рішення про нарахування ОСОБА_1 у 2017 році податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, як власнику 13 об'єктів нежитлової нерухомості на території Київської області, а саме: №№0102985-1310-2650, 0102979-1310-2650, 0102980-1310-2650, 0102981-1310-2650, 0102982-1310-2650, 0102983-1310-2650, 0102984-1310-2650, 0102986-1310-2650, 0102987-1310-2650, 0102988-1310-2650, 0102989-1310-2650, 0102990-1310-2650, 0102991-1310-2650.
Вказані податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018 направлені на зареєстровану адресу ОСОБА_1 (станом на 2017-2018 роки: АДРЕСА_1 ) одним рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення №0101123254679.
Однак, 11.08.2018 поштове відправлення №0101123254679 повернулось до ГУ ДФС у м. Києві не врученим позивачу із зазначенням причини повернення «за закінченням встановленого строку зберігання».
Позивач не отримав податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018 №№0102985-1310-2650, 0102979-1310-2650, 0102980-1310-2650, 0102981-1310-2650, 0102982-1310-2650, 0102983-1310-2650, 0102984-1310-2650, 0102986-1310-2650, 0102987-1310-2650, 0102988-1310-2650, 0102989-1310-2650, 0102990-1310-2650, 0102991-1310-2650, а тому звернувся до суду із даним позовом.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Згідно підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпунктів 266.7.1, 266.7.2. пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Згідно пунктів 42.1, 42.2 статті 42 ПК України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.
Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Згідно з пунктом 54.5 статті 54 ПК України якщо сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Як передбачено пунктом 57.3. статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Згідно пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Відповідно до пункту 58.3 статті 58 ПК України у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Згідно пункту 4 розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за №124/28254, якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштою (поштовою службою) в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Встановлено, що податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018 №№0102985-1310-2650, 0102979-1310-2650, 0102980-1310-2650, 0102981-1310-2650, 0102982-1310-2650, 0102983-1310-2650, 0102984-1310-2650, 0102986-1310-2650, 0102987-1310-2650, 0102988-1310-2650, 0102989-1310-2650, 0102990-1310-2650, 0102991-1310-2650 прийняті про нарахування ОСОБА_1 у 2017 році податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, як власнику 13 об'єктів нежитлової нерухомості на території Київської області, тобто щодо кожного об'єкта оподаткування - окреме податкове повідомлення-рішення.
При цьому, приписами ПК України та Порядку №1204 не заборонено надсилання платнику податків податкових повідомлень-рішень у одному поштовому відправленні.
Податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018 №№0102985-1310-2650, 0102979-1310-2650, 0102980-1310-2650, 0102981-1310-2650, 0102982-1310-2650, 0102983-1310-2650, 0102984-1310-2650, 0102986-1310-2650, 0102987-1310-2650, 0102988-1310-2650, 0102989-1310-2650, 0102990-1310-2650, 0102991-1310-2650 направлені на зареєстровану адресу ОСОБА_1 , яка відповідає також адресі реєстрації позивача станом на 2017 рік, яка вказана у паспорті позивача.
Однак, 11.08.2018 поштове відправлення №0101123254679 повернулось до ГУ ДФС у м. Києві не врученим позивачу із зазначенням причини повернення «за закінченням встановленого строку зберігання».
Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018 №№0102985-1310-2650, 0102979-1310-2650, 0102980-1310-2650, 0102981-1310-2650, 0102982-1310-2650, 0102983-1310-2650, 0102984-1310-2650, 0102986-1310-2650, 0102987-1310-2650, 0102988-1310-2650, 0102989-1310-2650, 0102990-1310-2650, 0102991-1310-2650 вважаються врученими ОСОБА_1 11.08.2018.
Крім того, суд звертає увагу позивача на наступне.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Способи захисту права, як передбачені законом дії, безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності щодо захисту прав.
Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: а) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини 2 статті 5 цього Кодексу, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З наведених норм процесуального законодавства слідує, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв'язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 31.01.2020 у справі №560/4131/18, яка є обов'язковою для застосування згідно до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що заявлення позовних вимог про визнання податкових повідомлень-рішень такими, що не вручені позивачу, свідчить про вибір позивачем неналежного способу захисту у спірних відносинах.
Такий спосіб захисту як визнання адміністративним судом факту вручення чи невручення рішення суб'єкта владних повноважень не узгоджується із положеннями статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі якщо позивач вважає, що його права порушені з огляду на прийняття податкових повідомлень-рішень чи їх не вручення, належним способом захисту права є подання позову про визнання протиправними та скасування таких рішень.
При цьому, належне вручення/невручення податкових повідомлень-рішень є обставиною, яка входить у предмет доказування у спорі про визнання протиправними та скасування таких рішень, однак не може бути самостійним предметом спору.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, підстави для стягнення сплаченого ним судового збору з відповідача відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління ДПС у місті Києві (місцезнаходження відокремленого підрозділу юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: ВП 44116011).
Суддя О.М. Чудак