ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 травня 2022 року м. Київ № 640/18055/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А., розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві щодо обчислення позивачу пенсії з врахуванням заробітної плати за період з червня 1995 року по травень 2000 року згідно Довідки № 119 від 28 січня 2021 року та Довідки № 120 від 28 січня 2021 року про заробітну плату, які видані Державним унітарним підприємством ЛНР «Республіканська паливна компанія «Східвугілля» Виробничий підрозділ «Шахтоуправління Краснодонське»;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві розглянути заяву позивача від 27 травня 2021 року і додані до неї документи та здійснити з 27 травня 2021 року перерахунок і виплату пенсії з врахуванням заробітної плати за період з червня 1995 року по травень 2000 року згідно Довідки № 119 від 28 січня 2021 року та Довідки № 120 від 28 січня 2021 року про заробітну плату, які видані Державним унітарним підприємством ЛНР «Республіканська паливна компанія «Східвугілля» Виробничий підрозділ «Шахтоуправління Краснодонське».
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо не зарахування спірного періоду до страхового стажу при призначенні пенсії за віком, оскільки факт перебування позивача у трудових відносинах з шахтою ім. 50-річчя СРСР п/о ДВАТ ДП ДХК «Краснодонвугілля» підтверджується записами у трудовій книжці та наданими доказами; оскільки архівні установи, в яких перебувають документи на підтвердження наявного трудового стажу позивача за спірні періоди перебувають на тимчасово окупованій території, у позивача відсутня можливість надати додаткові докази на підтвердження трудового стажу на шахті ім. 50-річчя СРСР п/о «Краснодонвугілля».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/18055/21 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження).
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому ГУ ПФУ в м. Києві не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки позивачем не подано до ГУ ПФУ в м. Києві жодних додаткових документів для підтвердження страхового стажу, надані ним довідки є недійсними та не створюють жодних правових наслідків, а дії відповідача в межах спірних відносин є правомірними.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заявою від 27 травня 2021 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві з проханням здійснити обчислення пенсії за віком з врахуванням заробітної плати за період з червня 1995 року по травень 2000 року згідно довідки № 119 від 28 січня 2021 року та Довідки № 120 від 28 січня 2021 року про заробітну плату, які видані Державним унітарним підприємством ЛНР «Республіканська паливна компанія «Східвугілля» Виробничий підрозділ «Шахтоуправління Краснодонське».
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 07 червня 2021 року №2600-1201-8/93654 відповідачем повідомлено про залишення заяви без виконання, оскільки документи, які видані органами або особами на тимчасово окупованій території є недійсними та не підлягають реєстрації.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у прийнятті документі та здійсненні на їх підставі перерахунку пенсії протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
До стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв (частина перша статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
За змістом статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку № 637).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
За змістом статті 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд ООН у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії», зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996 року, § 45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, на думку суду, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною рішенні від 02 жовтня 2018 року у справі № 569/14531/16-а.
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку про те, що наявні в трудовій книжці записи підтверджують інформацію про страховий стаж позивача за спірний період, що також підтверджено довідками, які у даному конкретному випадку мають братися до уваги відповідачем, проте, жодним чином не легітимізує окупаційну владу, відтак, відмова відповідачем прийняти дані довідки та надати їм оцінку у сукупності з наявними в матеріалах пенсійної справи документами, на цій підставі, не відповідає принципам належного урядування, оскільки порушує права позивача, апелюючи до формальних підстав.
Позивач не має жодних інших варіантів діяти, аніж отримати такі довідки задля підтвердження наявного в нього права на пенсійне забезпечення, у тому розмірі, що він заробив впродовж свого трудового шляху.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Перший протокол), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Рішенням ЄСПЛ у справі «Крістіан Мюллер проти Австрії» від 16 грудня 1974 року, надано позицію щодо застосування статті 1 Першого протоколу, згідно якої, обов'язок робити внесок у систему соціального забезпечення може, за певних обставин, надати право власності на активи, які використовуються для виплати пенсій.
Таким чином, право особи на пенсію є майном у розумінні Першого протоколу, якого особа може бути позбавлена лише за обґрунтованою необхідністю в інтересах суспільства.
Необхідність позбавлення позивача права власності, у тому числі на частину пенсії, повинна бути обґрунтованою не лише наявністю суспільного інтересу, а й можливістю діяти всупереч Конституції України заради задоволення такого інтересу. За відсутності підстав для порушення права особи на мирне володіння своїм майном, суд оцінює дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, як невиправдані та протиправні в частині відмови в урахуванні довідки про заробітну плату з підстав видачі їх органом, який знаходиться на непідконтрольній території.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними дій ГУ ПФУ в м. Києві щодо залишення без виконання наданих позивачем довідок № 119 від 28 січня 2021 року та Довідки № 120 від 28 січня 2021 року про заробітну плату, які видані Державним унітарним підприємством ЛНР «Республіканська паливна компанія «Східвугілля» Виробничий підрозділ «Шахтоуправління Краснодонське» та зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві розглянути заяву позивача від 27 травня 2021 року та додані до неї довідки № 119 від 28 січня 2021 року та Довідки № 120 від 28 січня 2021 року про заробітну плату, які видані Державним унітарним підприємством ЛНР «Республіканська паливна компанія «Східвугілля» Виробничий підрозділ «Шахтоуправління Краснодонське».
Водночас, позовні вимоги визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві щодо обчислення позивачу пенсії з врахуванням заробітної плати за період з червня 1995 року по травень 2000 року згідно довідки № 119 від 28 січня 2021 року та № 120 від 28 січня 2021 року про заробітну плату, які видані Державним унітарним підприємством ЛНР «Республіканська паливна компанія «Східвугілля» Виробничий підрозділ «Шахтоуправління Краснодонське» та зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві здійснити з 27 травня 2021 року перерахунок і виплату пенсії з врахуванням заробітної плати за період з червня 1995 року по травень 2000 року згідно вказаних довідок не підлягають задоволенню як такі, що заявлені передчасно, оскільки відповідачем фактично дані довідки не розглядалися та не були прийняті до уваги, як наслідок, не було вчинено дій щодо перерахунку чи відмови у перерахунку пенсії на їх підставі.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (стаття 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз вказаних норм вказує, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п'ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають частковому відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо залишення без виконання наданих ОСОБА_1 довідок № 119 від 28 січня 2021 року та № 120 від 28 січня 2021 року про заробітну плату, які видані Державним унітарним підприємством ЛНР «Республіканська паливна компанія «Східвугілля» Виробничий підрозділ «Шахтоуправління Краснодонське».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) розглянути заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) від 27 травня 2021 року та додані до неї довідки № 119 від 28 січня 2021 року та № 120 від 28 січня 2021 року про заробітну плату, які видані Державним унітарним підприємством ЛНР «Республіканська паливна компанія «Східвугілля» Виробничий підрозділ «Шахтоуправління Краснодонське».
4. В решті позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16).
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту
Суддя: Н.А. Добрівська