ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 травня 2022 року м. Київ № 320/1099/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особаТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області Головне управління державної казначейської служби у Київській області
про про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі також - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Головне управління державної казначейської служби у Київській області (далі також - третя особа), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
- зобов'язати відповідача у відповідності до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснити виплату недоотриманої частини суддівської винагороди судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 113065,00 грн.
Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивач вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право, як працюючого судді, на отримання суддівської винагороди у розмірі визначеному спеціальним Законом України "Про судоустрій і статус судців", який, незважаючи на неодноразові, за останні роки, внесення до нього змін, однак у будь-який редакції, містив та містить таку норму, приписами якої чітко визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Позивач посилається на те, що за період 18.04.2020 року по 28.08.2020 року відповідачем обмежено розмір суддівської винагороди позивача 10 розмірами мінімальної заробітної плати на підставі Закону України від 13.04.2020 року №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
На переконання позивача, неповне нарахування і виплата йому відповідачем суддівської винагороди порушує право на отримання належної суддівської винагороди.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 року адміністративну справу №320/1099/21 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для подальшого розгляду і вирішення адміністративної справи №320/1099/21 визначено суддю Шрамко Ю.Т.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Шрамко Ю.Т. від 16.03.2021 року прийнято до провадження адміністративну справу №280/8536/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Через канцелярію суду 20.04.2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечує з тих підстав, що Територіальне управління як розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов'язані з виплатою суддівської винагороди, виключно в межах бюджетних асигнувань.
Відповідачем зазначено, що обмеження суддівської винагороди встановлено Законом України від 13.04.2020 року №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", який набрав чинності 18.04.2020 року, та підлягав застосуванню, позаяк вважає, що нараховуючи та виплачуючи суддівську винагороду позивачу у межах граничного розміру, визначеного цим Законом, діяв виключно у межах своїх повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.
Також представником відповідача зауважено, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення частин першої, третьої статті 29 Закону України від 14.11.2019 року № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зі змінами, не може вплинути на спірні правовідносини з 18.04.2020 року до 27.08.2020 року, оскільки не поширює свою дію на правовідносини, які виникли до прийняття такого рішення.
Через канцелярію суду 25.05.2021 року позивачем подано відповідь на відзив, у якому позовні вимоги підтримано з підстав, викладених у позовній заяві.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2022 року, для подальшого розгляду і вирішення адміністративної справи №320/1099/21 визначено суддю Маруліну Л.О.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2021 року прийнято справу до провадження та призначено до розгляду справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У матеріалах справи міститься клопотання представника позивача про пришвидшення розгляду справи, вирішуючи які, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною другою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом.
Частинами першою, другою статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
За змістом частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Таким чином, з метою виконання основних засад здійснення судочинства, враховуючи наявність у матеріалах справи заяв по суті справи, суд дійшов висновку про можливість вирішення питання дотримання строку звернення до суду та вирішення справи по суті за наявними у матеріалах справи документами.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Указом Президента України від 25.07.2013 року № 391/2013 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Іванківського районного суду Київської області, строком на п'ять років.
Наказом Голови Іванківського районного суду Київської області від 12.08.2013 року №1-ос ОСОБА_1 зараховано на посаду судді Іванківського районного суду Київської області з виплатою щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу відповідно до частини п'ятої статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
З 01.01.2020 року, на підставі пункту 1 частини третьої статті 135 та частини п'ятої статті 135 Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів», розмір щомісячної суддівської винагороди судді Іванківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 складається з посадового окладу у вигляді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 01 січня 2020 року (тобто, посадового окладу у розмірі 63060 гривень, оскільки на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2020 року складав 2102 гривні).
Наказом Голови Іванківського районного суду Київської області від 31.07.2020 року № 1-К судді ОСОБА_1 встановлено доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу.
Тобто, з 01.08.2020 року розмір щомісячної суддівської винагороди судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 , що встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», склав 81978 (63060 + 18918) грн.
18.04.2020 року набрав чинності Закон України від 13.04.2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», на підставі якого розмір суддівської винагороди обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року, тобто 47230 гривень.
Згідно з Довідки про нараховану та виплачену суддівську винагороду судді ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області 11.01.2021 року, сума обмеження суддівської винагороди (за кодом 922 «різниця 10 МЗП») за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року склала 113065 грн. 00 коп.
Отже, Відповідачем здійснено виплату суддівської винагороди судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 за квітень - серпень 2020 року на підставі норм статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з врахуванням змін внесених Законом № 553-ІХ.
Вважаючи протиправними дії відповідача з нарахування та виплати йому суддівської винагороди з квітня 2020 року по серпень 2020 року з обмеженням, встановленим статті 29 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною першою статті 135 Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1402) передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402 суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону №1402 базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
При цьому, згідно з частиною 4 цієї статті визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону №1402 суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 року набрав чинності Закон України від 13.04.2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Суд зазначає, що з квітня 2020 року суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених зазначеним Законом №553-ІХ, що не заперечується сторонами.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20), серед іншого, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України від 14.11.2019 року №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зокрема, встановлено, що положення Закону України від 14.11.2019 року №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У зв'язку з прийняттям цього рішення відповідачем з 28.08.2020 року відновлено виплату позивачу суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, як встановлено судом, що не заперечується сторонами, починаючи з 18.04.2020 року (дата набрання чинності Законом № 553-IX) по 27.08.2020 року включно (останній день дії обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з урахуванням змін, внесених Законом від 13.04.2020 року № 553-IX) відповідачем здійснено виплату суддівської винагороди позивачу в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Вказані обставини підтверджуються довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області від 11.01.2021 року №5, відповідно до якої недонарахована сума суддівської винагороди судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 становить 113 065,00 грн., у тому числі за квітень 2020 року - 10 835,05 грн., за травень 2020 року - 28 442,00 грн., за червень 2020 року - 28 442,00 грн., за липень 2020 року - 21 022,35 грн., за серпень 2020 року - 27 798,40 грн.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини другої статті 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною першою статті 135 Закону №1402 закріплено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином і Конституція України, і чинне спеціальне законодавство, яким врегульовані правовідносини щодо обрахунку та виплати суддівської винагороди суддям, містять імперативний припис щодо вичерпного переліку джерел, які мають регулювати ці відносини, а саме Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Суд зауважує, що зміни до наведеного Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період не вносилися.
Водночас, Закон України від 14.11.2019 року №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) не є Законом про судоустрій, а тому застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача з нормами Конституції України як нормами прямої дії не узгоджувалося.
Слід також зауважити, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Таким чином, набрання 18.04.2020 року чинності Законом України від 13.04.2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік", яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні правові підстави щодо застосування вказаних норм при нарахуванні суддівської винагороди.
Конституційний Суд України у рішенні від 08.06.2016 року № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) зазначив наступне:
"Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону № 2453 в редакції Закону № 192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
Конституційний Суд України вважає, що положення Закону № 2453 щодо належного матеріального та соціального забезпечення суддів повинні відображати положення Конституції України та міжнародних актів щодо незалежності суддів, бути спрямованими на забезпечення здійснення справедливого правосуддя та стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів. Матеріальне забезпечення суддів після виходу їх у відставку як складова їхнього правового статусу є не особистим привілеєм, а засобом конституційного забезпечення незалежності суддів, які здійснюють правосуддя, і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду за справедливим, неупередженим та незалежним правосуддям.
Відповідно до Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Як зазначається в рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13.10.1994 року № (94)12, від 17.11.2010 року № (2010)12, кожна держава має забезпечити відповідність статусу і винагороди суддів гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на судові рішення; мають існувати гарантії виплат у зв'язку з відставкою суддів, які мають відповідати попередньому рівню оплати праці суддів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини)".
У Рішенні від 04.12.2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Враховуючи наведене, суд вважає, що законодавче регулювання питання суддівської винагороди може здійснюватися виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.
В той же час, обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосування положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними на підставі Закону України №553-ІХ, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
В контексті викладеного, суд також звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України від 14.11.2019 року № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України Про внесення змін до Закону України від 13.04.2020 року № 553-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Після винесення Конституційним Судом України вказаного рішення взагалі припинено спір щодо застосування Закону України від 13.04.2020 року №553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"", яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29.
Конституційний Суд України у зазначеному рішенні вказав, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії підстави для їх застосування втрачені у зв'язку з цим обмеженням, а кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України. Тобто, Конституційний Суд України по суті встановив порядок виконання цього рішення суду.
Водночас, суд зауважує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, в свою чергу, виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші нормативно-правові акти.
Наведені норми Конституції України, які реалізовані у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (спеціальне законодавство), щодо порядку та умов обрахунку та виплати суддівської винагороди є прямими та недвозначними, мають імперативний припис відносно правових актів, які можуть регулювати ці відносини.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03.03.2021 року у справі №340/1916/20.
Отже, виходячи з аналізу викладених правових норм, суд дійшов висновку, що застосування до спірних відносин частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зі змінами є порушенням гарантованого Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" права на належне матеріальне забезпечення судді, яке гарантується державою у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та, як наслідок, наявність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-IX.
Поряд з цим, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 року №10-р/2020 підкреслив, що оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, то втрачені у зв'язку з таким обмеженням кошти підлягають компенсації відповідними виплатами.
Отже, Конституційний Суд України у своєму рішенні визначив компенсаційний характер правових наслідків тимчасово запроваджених обмежень виплати суддівської винагороди та вказав, що втрачені кошти підлягають виплаті.
Суд звертає увагу, що в межах спірних правовідносин не вирішується питання про можливість ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про компенсацію втрат коштів, яка мала місце внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним. Такі витрати у спірному випадку полягають у тому, що позивач з огляду на свій правовий статус судді та зважаючи на встановлені національним і міжнародним законодавством гарантії незалежності мав законні сподівання на отримання винагороди у повному обсязі.
При цьому, з моменту набрання чинності рішенням Конституційним Судом України від 28.08.2020 року №10-р/2020 відповідачем мало бути вчинено дії щодо виплати позивачу компенсації недоотриманої суддівської винагороди з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року, чого вчинено не було.
За правилами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 Верховним Судом України вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
В контексті питання про обрання ефективного способу захисту порушеного права позивача суд виходить з наступного.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402 Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Згідно зі статтею 149 Закону №1402 суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.
Частиною першою статті 3 Закону України від 05.06.2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі також - Порядок №845), яким визначено механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).
Відповідно до пункту 25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Законом України від 14.11.2019 року №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" затверджено бюджетну програму "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" за кодом 0501150.
Так, позивач просить суд про поновлення свого порушеного права шляхом зобов'язання відповідача у відповідності до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснити виплату недоотриманої частини суддівської винагороди судді.
В той же час, встановивши право позивача на суддівську винагороду у розмірах, передбачених статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", врахувавши відсутність між сторонами спору щодо розміру недоотриманої суддівської винагороди та визначення розміру недоплати в довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області про нараховану та виплачену суддівську винагороду, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом порушеного права є саме стягнення на користь позивача з відповідача суми недоотриманої суддівської винагороди судді за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року у розмірі 113 065,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди з урахуванням обмежень виплати суддівської винагороди, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за звернення до суду із даним адміністративним позовом, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати судді Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області недоотриману суддівську винагороду судді за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року у розмірі 113 065,00 грн.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області (код ЄДРПОУ 26268119, адреса: 01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б);
Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області (код ЄДРПОУ 37955989, адреса: 01196, м. Київ, площа Лесі Українки, буд. 1).
Повне рішення суду складено 12.05.2022 року.
Суддя Л.О. Маруліна