ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
11 травня 2022 року м. Київ № 640/34183/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у порядку спрощеного (письмового) позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві,
третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, з вимогами:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про формування подання до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про повернення ОСОБА_1 з державного бюджету кошти у сумі 13922,44 грн помилково сплачених за збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно з квитанцією від 08 грудня 2017 року №6838\з1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про повернення ОСОБА_1 з державного бюджету кошти у сумі 13922,44 грн помилково сплачені за збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно з квитанцією від 08 грудня 2017 року №6838\з1.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на відсутність у нього обов'язку сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу у зв'язку з придбанням житла вперше та, як наслідок, наявність права на повернення помилково сплаченого збору в межах заявлених позовних вимог.
Ухвалою суду від 26 листопада 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.
Відповідач відзиву на позовну заяву та відповідних доказів до суду не надав, що відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Третьою особою пояснень по адміністративній справі не надано.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами позивача, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
Матеріалами справи підтверджено, що 11 грудня 2017 року між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Авалон» (продавець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стороженко Яною Вікторівною та зареєстровано в реєстрі за №468, згідно з яким позивач придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 50,60 кв.м., житлова площа - 12,40 кв.м., на підтвердження чого позивачем також долучено до матеріалів справи Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, з якого вбачається про відсутність відомостей щодо придбання позивачем іншого нерухомого (житлового) майна про реєстрацію права власності від 11 грудня 2017 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №690146880000.
Відповідно до квитанції від 08 грудня 2017 року №6838\з1 на суму 13922,44 грн позивачем з операції придбання нерухомого майна сплачено пенсійний збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1%. Як зазначає позивач в позовній заяві, вищезазначене нерухоме майно (житло) ним придбано вперше.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 11 листопада 2021 року №2600-0603-8/179734 за наслідками розгляду клопотання позивача повідомлено про безпідставність поданої заяви та процитовано положення Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Порядків №1740, №787. Також відповідачем зазначено про пропуск строку звернення позивача з відповідною заявою, посилаючись на положення Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності та на пропуск строків звернення з відповідною заявою, визначених положеннями Податкового кодексу України, які складають 1095 днів з дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми; вказано про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у формуванні та направленні подання про повернення позивачу збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 13922,44 грн, протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Згідно з пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 (далі по тексту - Порядок №1740), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 Порядку №1740 передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Згідно тверджень позивача, наведених у позовній заяві, нею придбано житло вперше, до укладення договору купівлі-продажу від 11 грудня 2017 року інша нерухомість нею не придбавалася.
Відповідачем вказані відомості в порядку виконання обов'язку, визначеного частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не спростовані та судом зворотного не встановлено.
Станом на час придбання позивачем нерухомості, як і станом на час розгляду справи, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Зазначена правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №819/1249/17.
Як свідчать матеріали справи, зокрема, квитанція від 08 грудня 2017 року №6838\з1 на суму 13922,44 грн, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна сплачено позивачем на рахунок Державного бюджету України, отримувач - УК у Шевченківському районі м. Києва, який спрямовано до спеціального фонду Державного бюджету.
За відсутності доказів щодо придбавання позивачем житла не вперше, остання має право на повернення суми помилково сплаченого збору.
Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначено Порядком №787.
Пунктом 5 вказаного порядку визначено, зокрема, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.
Аналіз вказаного свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання таких документів:
- заяви платника;
- подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету;
-платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.
З цього приводу суд зазначає, що зважаючи на відсутність в органів Пенсійного фонду України, в силу незалежних від них обставин, можливості зробити самостійний і беззаперечний висновок про придбання позивачем житла вперше, а також на те, що такі обставини встановлені у визначеному законом порядку саме в ході розгляду даної адміністративної справи, прийняття судом рішення про зобов'язання сформувати та подати до відповідного органу Державної казначейської служби відповідне подання є єдиним за свою суттю способом відновлення прав позивача, ефективним механізмом захисту таких прав, який відповідатиме принципу верховенства права.
Виходячи із встановлених обставин, а також наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про те, що позивач звільнена від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, як така, що придбаває житло вперше, а тому має право на повернення сплаченого нею збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, під час укладання договору купівлі-продажу квартири.
У той же час, оскільки відповідачем фактично допущено протиправну бездіяльність щодо не сформування та не подання до третьої особи подання про повернення позивачу збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від договірної вартості квартири, суд з урахуванням норм частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України виходить за межі позовних вимог та задовольняє позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не сформування та не подання до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 11 грудня 2017 року у розмірі 13922,44 грн, що підтверджується квитанцією від 08 грудня 2017 року №6838\з1 та зобов'язання відповідача сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення помилково сплаченого позивачем збору у розмірі 13922,44 грн на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, сплата якого здійснена відповідно до квитанції від 08 грудня 2017 року №6838\з1.
З приводу посилання відповідача у своєму листі щодо порушення строків звернення з відповідною вимогою, суд зазначає таке.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частин першої, другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оскільки у спірному випадку позивачем по суті оскаржується рішення відповідача, щодо відмови у поверненні безпідставно сплачених коштів від 26 жовтня 2020 року, шестимісячний строк, передбачений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не пропущений.
При цьому, ані Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністра фінансів України 03 вересня 2013 року №787, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за №1650/24182 (далі по тексту - Порядок №787), ані Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» не визначено граничного строку на звернення фізичної особи із заявою до відповідного органу про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Крім того, відповідно до пункту 43.1 статті 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
За змістом пункту 43.3 статті 43 Податкового кодексу України обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Таким чином, порядок повернення помилково та/або надміру сплачених грошових коштів, визначений статтею 43 Податкового кодексу України, стосується сум грошового зобов'язання платника податків.
Підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України містить визначення грошового зобов'язання, яким є сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
У той же час, пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй Постанові від 24 квітня 2018 року у справі №813/2874/17 вказав, що «Запроваджений управлінням в касаційній скарзі відлік шестимісячного строку з 22 червня 2016 року, тобто з дати сплати збору позивачем, є неприйнятним з огляду на те, що сплачені позивачем кошти зараховуються до загального фонду Державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет, про що зазначено частиною третьою статті 3 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування не є грошовим (податковим) зобов'язанням платника податку, а тому застосування механізму повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошового зобов'язання до даних відносин, а також граничних строків звернення з заявою про повернення таких сум, є недоцільним та таким, що суперечить нормам податкового законодавства, а також Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п'ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги задоволено, на користь позивача належить стягнути сплачений нею судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Стосовно вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу суд зазначає таке.
Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Надаючи оцінку вимозі позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн судом враховуються складність справи, різноманітність правового регулювання спірних правовідносин, змістовність наданих позивачем пояснень, підготовка наданих до суду матеріалів, підтверджуючих фактичне понесення позивачем відповідних витрат, а також відсутність змістовних заперечень відповідача у цій частині.
При цьому, оскільки наведені в акті №1 від 01.11.2021 види послуг, які не стосуються підготовки та подання позову до суду та/або супроводження її розгляду у суді (а саме: складення заяви до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування), а також види послуг, надання яких станом на час розгляду справи не надані (а саме: надання усних консультацій та роз'яснень щодо наступних дій у разі набрання чинності рішення суду про задоволення позову клієнта і здійснення повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування), суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість вимоги позивача та наявності правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Як зазначено Європейським судом з прав людини у п.268 Рішення по справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (Заява №19336/04): «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V)».
Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано Європейським судом з прав людини і у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30 березня 2004 року.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не сформування та не подання до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 13922,44 грн, що підтверджується квитанцією від 08 грудня 2017 року №6838\з1.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (код ЄДРПОУ 37993783; адреса: 01601, м. Київ, вул. Терещенківська, буд. 11-а) подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) помилково сплаченого збору у розмірі 13922,44 грн (тринадцять тисяч дев'ятсот двадцять дві гривні 44 коп) на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, сплата якого підтверджується квитанцією від 08 грудня 2017 року №6838\з1.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16).
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п'ятсот гривень 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16).
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту
Суддя: Н.А. Добрівська