ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позову без розгляду
11 травня 2022 року м. Київ№ 640/12531/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві
до фізичної особи підприємця ОСОБА_1
про стягнення коштів на суму 3 400 грн.,
В провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває адміністративна справа за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів на суму 3 400 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.07.2021 адміністративну справу №640/12531/21 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі суддею Мамедова (Шрамко) Ю.Т. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Разом з тим, зважаючи на те, що суддя Мамедова (Шрамко) Ю.Т. перебуває на тривалому лікарняному, розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.05.2022 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ", в порядку п. 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду адміністративну справу №640/12531/21 передано на автоматизований перерозподіл справ між суддями.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2022 прийнято адміністративну справу №640/12531/21 до свого провадження суддею Літвіновою А.В., ухвалено розгляд справи розпочати спочатку та проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Розглянувши матеріали справи та додані до неї документи, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
У відповідності до частини другої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Згідно з частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено вимогу про стягнення штрафної санкції визначеної у рішеннях від 14.08.2020 №172 та №173.
Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» у разі несплати суб'єктом господарювання застосованої до нього штрафної санкції за результатами здійснених заходів державного нагляду (контролю) протягом 15 календарних днів з дня вручення або направлення розпорядчого документа в порядку, передбаченому абзацами дванадцятим і тринадцятим частини дев'ятої статті 7 цього Закону, якщо розпорядчі документи не були оскаржені до органу державного нагляду (контролю) та/або в судовому порядку та залишені в силі, сума санкції стягується в судовому порядку.
Згідно відомостей наявних в матеріалах справи, копію рішень від 14.08.2020 №172 та №173 відповідачу направлено 18.08.2020.
Суд звертає увагу, що позивачем не додано до суду інформації про вручення розпорядчого документа.
Таким чином, тримісячний строк для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень з цим позовом обчислюється після спливу 15-денного терміну з моменту направлення позивачем вищевказаних рішень, а саме - з 18.08.2020.
Оскільки відповідач у добровільному порядку у передбачений чинним законодавством строк не виконав вищезазначені рішення, відтак право позивача на пред'явлення позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафу за порушення законодавства про рекламу є встановлення факту несплати відповідачем відповідного штрафу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання рішення про його накладення, відтак Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві набуло право звертатися до суду з відповідним позовом через 15 днів після направлення позивачем відповідних постанов, в даному випадку - з 18.08.2020.
З огляду на зазначене та виходячи з положень абзацу 2 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов мав бути поданий до адміністративного суду в термін не пізніше 04.12.2020 (18.08.2020 + 15 днів + 3 місяця).
При цьому, дана позовна заява направлена через поштове відділення до суду лише 30.04.2021.
Суд звертає увагу, що положеннями Закону України "Про рекламу", Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу факт оскарження рекламодавців, виробників і розповсюджувачів реклами в судовому порядку рішення про накладення штрафу не визначено обставиною, яка зупиняє дію відповідного рішення чи обов'язок щодо сплати накладеного ним штрафу, відтак факт звернення відповідача до суду з позовом щодо оскарження рішень від 05.12.2019 №175 та №176 не є обставиною, яка зупиняє право позивача на пред'явлення позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафу за порушення законодавства про рекламу.
Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропуск відповідного строку на звернення до суду через байдужість до своїх прав або небажання скористатися цим правом не є поважною причиною пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення звернення до суду з адміністративним позовом.
Також суд зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Враховуючи викладене, що позивачем не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого Кодексом адміністративного судочинства України строку. Обставини, на які посилається Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві, не свідчать про існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі №640/16216/19.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Ілхан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).
Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що саме строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності, остаточності та захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка б могла виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 09.01.2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (п.137), рішення від 22.10.1996 року у справі "Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства" (п. 51).
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить вказана позиція Суду, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
В той же час у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див.Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Подібний за змістом висновок наведено Європейським судом з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 року (справа "Каменівська проти України"), згідно якої право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...".
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. При цьому, як вже зазначалося, відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду і поважних причин такого пропуску Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві не повідомлено.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву в адміністративній справі №640/12531/21 за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів на суму 3 400 грн. - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.