18 серпня 2022 року Справа № 280/2122/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ ВП 44118663)
про визнання протиправними дій, скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області по нарахуванню (обчисленню) сум єдиного соціального внеску, включених до вимог про сплатуборгу (недоїмки): №Ф-2778-56У від 06.02.2019; №Ф-2778-56У від 13.02.2020; №Ф-2778-56У від 12.11.2020; №Ф-2778-56У від 24.03.2021; №Ф-2778-56 від 06.02.2019; №Ф-2778-56 від 13.02.2020; №Ф-2778-56 від 12.11.2020; №Ф-2778-56 від 24.03.2021 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) винесені Головним управлінням ДПС у Запорізькій області: № Ф-2778-56У від 06.02.2019; № Ф-2778-56У від 13.02.2020; №Ф-2778-56У від 12.11.2020; № Ф-2778-56У від 24.03.2021; № Ф-2778-56 від 06.02.2019; №Ф-2778-56 від 13.02.2020; № Ф-2778-56 від 12.11.2020; № Ф-2778-56 від 24.03.2021;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області виключити з інформаційної системи органу доходів і зборів суми єдиного соціального внеску нарахованих (обчислених) у вимогах про сплату боргу (недоїмки): № Ф-2778-56У від 06.02.2019; № Ф-2778-56У від 13.02.2020; № Ф-2778-56У від 12.11.2020; № Ф-2778-56У від 24.03.2021; № Ф-2778-56 від 06.02.2019; № Ф-2778-56 від 13.02.2020; № Ф-2778-56 від 12.11.2020; № Ф-2778-56 від 24.03.2021 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що недоїмка з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі також єдиний внесок, ЄСВ) сформована безпідставно, оскільки позивач не здійснював підприємницьку діяльність. Крім того, з вересня 2018 року позивач працевлаштований і єдиний внесок за нього сплачує роботодавець. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 08.02.2022 застосовано заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчих документів, а саме: вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2778-56У від 06.02.2019 року на суму 18 276,72 грн.; вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2778-56У від 13.02.2020 року на суму 11 017,24 грн.; вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2778-56У від 12.11.2020 року на суму 6 295,30 грн.; вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2778-56У від 24.03.2021 року на суму 2 200,00 грн., що видані Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, - до набрання законної сили судовим рішенням в даній справі.
Ухвалою суду від 11.02.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022.
Наказом тимчасово виконуючого обов'язки голови Запорізького окружного адміністративного суду від 28.02.2022 № 11 «Про встановлення особливого режиму роботи Запорізького окружного адміністративного суду в умовах воєнного стану» (з урахуванням продовження строку його дії наказами від 09.03.2022 №12, від 11.03.2022 №13, від 18.03.2022 №14, від 25.03.2022 №15, від 01.04.2022 №16, від 08.04.2022 №17, від 15.04.2022 №18, від 22.04.2022 №21, від 29.04.2022 №22), у зв'язку з загрозою життю, здоров'ю і безпеці відвідувачів суду, працівників суду та суддів, знято з розгляду всі адміністративні справи, призначені до розгляду в період з 01.03.2022 до 06.05.2022 включно. Розгляд справ у суді відновлено з 10.05.2022.
Ухвалами суду від 10.05.2022 позовну заяву в частині визнання протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області та вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2778-56 від 13.02.2020 та №Ф-2778-56У від 13.02.2020 повернуто позивачу.
Ухвалою суду від 10.05.2022 відкрито провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними дій, скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог, що стосуються вимог про сплату боргу (недоїмки): № Ф-2778-56У від 06.02.2019; № Ф-2778-56У від 12.11.2020; № Ф-2778-56У від 24.03.2021; № Ф-2778-56 від 06.02.2019; № Ф-2778-56 від 12.11.2020; № Ф-2778-56 від 24.03.2021. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Витребувано від Головного управління ДПС у Запорізькій області докази направлення ОСОБА_1 вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2778-56У від 06.02.2019; № Ф-2778-56У від 12.11.2020; № Ф-2778-56У від 24.03.2021, № Ф-2778-56 від 06.02.2019; № Ф-2778-56 від 12.11.2020; № Ф-2778-56 від 24.03.2021 з інформацією про дату отримання.
13.06.2022 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що відповідно до наявної інформації позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.06.2007, перебував на податковому обліку на загальній системі оподаткування, підприємницька діяльність припинена 24.12.2021. Вказує, що в порушення положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) позивачем з 2017 року не сплачувався єдиний внесок, у зв'язку з чим утворилась недоїмка за період 2017 - 2020 роки в розмірі 30 650,05 грн. Зазначене зумовило формування та направлення на адресу позивача вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2778-56 від 06.02.2019; № Ф-2778-56 від 12.11.2020; № Ф-2778-56 від 24.03.2021, після узгодження яких оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) направлені до органу державної виконавчої служби. Вказує, що недоїмка сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів у відповідності до положень Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (далі - Інструкція №449). Також повідомляє, що у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України та тимчасовою окупацією м. Мелітополь на території якого розташована податкова інспекція в якій зберігаються всі дані позивача, відповідач не може надати до суду витребувані документи. Просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2778-56 від 06.02.2019, відповідно до якої станом на 31.01.2019 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 18 276,72 грн.
Вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме:
- зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн. (за 2017 рік);
- зі строком сплати до 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн. (І квартал 2018 року);
- зі строком сплати до 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати до 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати до 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн. (IV квартал 2018 року).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2778-56 від 06.02.2019 надіслана позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, поштове відправлення повернулось до контролюючого органу за закінченням терміну зберігання.
Крім того, контролюючим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2778-56 від 13.02.2020, відповідно до якої станом на 31.01.2020 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 29 293,44 грн.
До суми боргу увійшла заборгованість згідно з вимогою № Ф-2778-56 від 06.02.2019, а також поточні нарахування єдиного внеску:
- зі строком сплати до 19.04.2019 в сумі 2 754,18 грн. (І квартал 2019 року);
- зі строком сплати до 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року);
- зі строком сплати до 19.10.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року);
- зі строком сплати до 21.01.2020 в сумі 2 754,18 грн. (IV квартал 2019 року).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2778-56 від 13.02.2020 надіслана позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, та отримана позивачем 20.02.20202, про що свідчить долучена до матеріалів справи копія повідомлення про вручення поштового відправлення.
Крім того, контролюючим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2778-56 від 12.11.2020, відповідно до якої станом на 31.10.2020 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 34 221,09 грн.
До суми боргу увійшла заборгованість згідно з вимогою № Ф-2778-56 від 06.02.2019 та № Ф-2778-56 від 13.02.2020 року (з урахуванням часткового погашення), а також поточні нарахування єдиного внеску:
- зі строком сплати 21.04.2020 в сумі 2 078,12 грн. (І квартал 2020 року);
- зі строком сплати 20.07.2020 в сумі 1 039,06 грн. (ІІ квартал 2020 року);
- зі строком сплати 19.10.2020 в сумі 3 178,12 грн. (ІІІ квартал 2020 року).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2778-56 від 12.11.2020 надіслана позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, поштове відправлення повернулось до контролюючого органу за закінченням терміну зберігання.
Крім того, контролюючим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2778-56 від 24.03.2021, відповідно до якої станом на 28.02.2021 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 34 137,79 грн.
До суми боргу увійшла заборгованість згідно з вимогами № Ф-2778-56 від 06.02.2019, № Ф-2778-56 від 13.02.2020, № Ф-2778-56 від 12.11.2020 (з урахуванням часткового погашення), а також поточні нарахування єдиного внеску:
- зі строком сплати до 21.04.2020 в сумі 2078,12 грн. (I квартал 2020 року);
- зі строком сплати до 19.07.2020 в сумі 1039,06 грн. (IІ квартал 2020 року);
- зі строком сплати до 19.10.2020 в сумі 3178,12 грн. (IІІ квартал 2020 року);
- зі строком сплати до 21.01.2021 в сумі 2200 грн. (IV квартал 2020 року).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2778-56 від 24.03.2021 надіслана позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, поштове відправлення повернуто до контролюючого органу за закінченням терміну зберігання.
Крім того, судом встановлено, що у відповідності до вимог Інструкції №449, узгоджені вимоги про сплату боргу (недоїмки) (з літерою «У») №Ф-2778-56У від 06.02.2019 на суму заборгованості 18 276,72 грн., №Ф-2778-56У від 13.02.2020 на суму заборгованості 11 017,24 грн.; №Ф-2778-56У від 12.11.2020 на суму заборгованості 6 295,30 грн.; №Ф-2778-56У від 24.03.2021 на суму заборгованості 2 200 грн. направлені до органів державної виконавчої служби для примусового виконання.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття контролюючим органом оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки), а також заперечуючи наявність підстав для нарахування єдиного внеску в інтегрованій картці платника податків за статусом фізичної особи-підприємця, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Щодо строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, необхідно зазначити таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд у постанові від 05.03.2021 у справі №640/9172/20 дійшов до висновку, що платник єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС України.
Позивачем оскаржуються вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2778-56У від 06.02.2019; № Ф-2778-56У від 12.11.2020; № Ф-2778-56У від 24.03.2021; № Ф-2778-56 від 06.02.2019; № Ф-2778-56 від 12.11.2020; № Ф-2778-56 від 24.03.2021, при цьому позов подано засобами поштового зв'язку 07.02.2022, тобто більш ніж через 2 роки після винесення вказаних вимог.
В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, позивач зазначає, що не отримував оскаржувані вимоги, а ні від податкової служби, а ні від виконавчого органу. Дізнався про існування виконавчих проваджень лише після того як звернувся до Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), а саме 24.12.2021.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі у відповідній ухвалі суду від 10.05.2022 зазначено, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі будь-які висновки щодо своєчасності (несвоєчасності) звернення до адміністративного суду з даним позовом є передчасними, оскільки для об'єктивного вирішення заявленого клопотання необхідно з'ясувати, чи виконано контролюючим органом свій обов'язок направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача, та чи отримував позивач оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень.
Також витребувано у відповідача докази направлення оскаржуваної вимоги на адресу позивача з інформацією про дату отримання.
З наданих до позову письмових доказів та наданих відповідачем пояснень судом встановлено, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2778-56 від 06.02.2019; №Ф-2778-56 від 12.11.2020; № Ф-2778-56 від 24.03.2021 направлялась на адресу позивача, однак не вручені та були повернуті за закінченням терміну зберігання, а вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2778-56У від 06.02.2019; № Ф-2778-56У від 12.11.2020; № Ф-2778-56У від 24.03.2021 на адресу позивача не направлялись, оскільки були спрямовані до органів державної виконавчої служби.
З огляду на те, що наданими до матеріалів справи письмовими доказами підтверджується та відповідачем не заперечується, до відповідачем оскаржувані вимоги позивачу належним чином не вручені, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду з позовом в даній частині не пропущений.
При цьому, щодо строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2778-56 від 13.02.2020 та №Ф-2778-56У від 13.02.2020, судом висловлено судження в ухвалах від 10.05.2022, якими в цій частині позов залишено без розгляду, оскільки первісна вимога №Ф-2778-56 від 13.02.2020 отримана позивачем 20.02.2020 та протягом встановлених строків не була оскаржена, а наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не є поважними.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VI.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Як зазначено у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п'яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;
Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа у місяці, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Таким чином, сплата єдиного внеску фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування за 2017 рік мала бути здійснена до 09.02.2018 у розмірі не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не менше за розмір мінімального страхового внеску.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни, у тому числі до Закону №2464-VI (набули чинності з 01.01.2018).
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (тут і в подальшому в редакції з 01.01.2018) для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, в разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для платників, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з абзацом 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Отже, починаючи з 01.01.2017 відповідно до вищезазначених норм встановлений безальтернативний обов'язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому в разі неотримання доходу, за будь яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Під час судового розгляду, судом встановлено, що у період, за який контролюючий орган нарахував позивачу недоїмку з єдиного внеску, позивач з 01.09.2018 та станом на день звернення до суду працював у ПП «Валентина 2017» на посаді водія автотранспортних засобів.
Згідно з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК -5) наявні відомості про перебування у трудових відносинах та сплату роботодавцями страхових внесків за позивача у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць, у тому числі за період 2018-2021 роки.
Однак позивач не надав до суду доказів того, що у період з 01.01.2017 до 31.08.2018 він не здійснював підприємницьку діяльність або він був найманим працівником і за нього сплачувався єдиний внесок роботодавцем, у зв'язку з чим у нього є обов'язок сплачувати єдиний внесок, оскільки зазначене узгоджується з вимогами Закону №2464-VI.
У постанові від 04.12.2019 у справі 440/2149/19 (провадження К/9901/28514/19) Верховний Суд дійшов висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Відповідно до підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з абзацом 1 пункту 1, пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, який враховується судом в силу положень частини 5 статті 242 КАС України.
Як встановлено судом, у період, з 01.09.2018 до 31.12.2020 (ІV квартал 2020 року), який увійшов у період, за який відповідачем нараховано недоїмку, позивач перебував у трудових відносинах та згідно наявних в матеріалах справи доказів роботодавець сплачував за нього, як за застраховану особу, єдиний внесок в розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць. Однак у період з 01.01.2017 до 31.08.2018 позивачем до суду не надано доказів того, що він не здійснював підприємницьку діяльність або доказів того, що він був найманим працівником і за нього сплачувався єдиний внесок роботодавцем.
Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у період з 01.09.2018 до 31.12.2020 позивач був найманим працівником, а також мав статус фізичної особи-підприємця. Оскільки роботодавець сплачував за позивача страхові внески, в даному випадку у позивача був відсутній обов'язок зі сплати єдиного внеску у статусі фізичної особи-підприємця, оскільки за інших умов відбудеться подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства. Однак в період з 01.01.2017 до 31.08.2018 позивачем до суду не надано доказів того, що він не здійснював підприємницьку діяльність або він був найманим працівником і за нього сплачувався єдиний внесок роботодавцем. Відтак, нарахування контролюючим органом недоїмки з єдиного внеску за період з 01.09.2018 до 31.12.2020 є безпідставним, а з 01.01.2017 до 31.08.2018 є правомірним.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 - 3200,00 грн.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 №2246-VIII установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 - 3723,00 грн.
Отже, з 01.01.2017 року мінімальний страховий внесок становив на місяць 704,00 грн. (3 200,00 грн. х 22%), а з 01.01.2018 - 819,06 (3 723,00 грн. х 22%).
За період з 01.01.2017 до 31.08.2018 позивач мав обов'язок сплатити єдиний внесок у загальному розмірі 15 000,48 грн.(704,00 грн. х 12 = 8 448,00 грн. за 2017 рік; 819,06 грн. х 8 = 6552,48 грн.).
Отже, недоїмка зі сплати єдиного внеску в розмірі 15 000,48 грн., за період з 01.01.2017 до 31.08.2018, правомірно нарахована відповідачем у складі недоїмки, що визначена у вимогах про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2778-56 від 06.02.2019, №Ф-2778-56 від 12.11.2020; № Ф-2778-56 від 24.03.2021.
Разом із тим, недоїмка за інший період, починаючи з 01.09.2018, нарахована безпідставно, оскільки у вказаний період позивач був працевлаштований як найманий працівник, у зв'язку з чим єдиний внесок за нього сплачував роботодавець, а тому підстави для визначення недоїмки у статусі фізичної особи-підприємця відсутні.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2778-56 від 06.02.2019, № Ф-2778-56 від 12.11.2020; № Ф-2778-56 від 24.03.2021 є протиправними та підлягають скасуванню в частині безпідставно нарахованої недоїмки, починаючи з 01.09.2018.
Відповідачем надано інтегровану картку платника податку та додаткові письмові пояснення, в яких зазначено, що сума заборгованості позивача за зобов'язаннями протягом 2017 року та 8-ми місяців 2018 року в розмірі 15 000,48 грн. була частково погашена за результатами примусового стягнення в сумі 7138,69 грн. Отже, залишок несплаченої позивачем недоїмки за період з 01.01.2017 до 31.08.2018 становить 7861,79 грн.
Щодо визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2778-56У від 06.02.2019, №Ф-2778-56У від 12.11.2020; № Ф-2778-56У від 24.03.2021, суд зазначає, що такі вимоги у відповідності до положень Інструкції №449 є узгодженими вимогами, та формуються лише у випадку узгодження вимог первісних.
Відтак, скасування первісних вимог має наслідком нечинність вимог узгоджених, сформованих на їх підставі, а тому окреме скасування таких вимог в судовому порядку не є необхідним, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Крім того, суд не може підміняти собою повноваження контролюючого органу щодо визначення суми узгодженого боргу у тому числі за результатами судового оскарження, оскільки зазначене суперечить меті та завданням адміністративного судочинства.
Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача по нарахуванню (обчисленню) сум єдиного соціального внеску, включених до оскаржуваних вимог, оскільки такі дії були реалізовані у спосіб прийняття відповідного рішення - вимоги про сплату боргу (недоїмки), та вичерпали свої правові наслідки. Тому належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є визнання протиправними та скасування відповідних рішень (вимог про сплату боргу (недоїмки)) в частині.
Щодо позовних вимог в частині визнати протиправними дій відповідача щодо самостійного нарахування в інтегрованій картці платника суми боргу та зобов'язання відповідача здійснити коригування даних інтегрованої картки платника єдиного внеску, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною 2 статті 5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до положень пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв'язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
В межах розгляду даної справи судом встановлено безпідставне нарахування контролюючим органом недоїмки з єдиного внеску в інтегрованій картці позивача у період, починаючи з 01.09.2018, у тому числі протиправне включення недоїмки за даний період до вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2778-56 від 06.02.2019, № Ф-2778-56 від 12.11.2020; № Ф-2778-56 від 24.03.2021.
При цьому, суд зазначає, що у разі скасування вимоги про сплату боргу контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача привести облікові дані позивача у відповідність із дійсним станом розрахунків з бюджетом, а тому наявні підстави для зобов'язання відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці шляхом виключення суми безпідставно нарахованої недоїмки, нарахованої за період з 01.09.2018 по 31.12.2020, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач при зверненні до суду поніс судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 236,65 грн. та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 744,30 грн. Інших судових витрат не заявлено.
Суд вважає, що у зв'язку з частковим задоволенням позову, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Запорізькій області в розмірі 1674,70 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2778-56 від 06.02.2019, № Ф-2778-56 від 12.11.2020; № Ф-2778-56 від 24.03.2021, винесені Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, в частині безпідставно нарахованої недоїмки за період з 01.09.2018 до 31.12.2020.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області виключити з інформаційної системи органу доходів і зборів суми єдиного соціального внеску, нараховані (обчислені) за період з 01.09.2018 до 31.12.2020 платнику ОСОБА_1 згідно з вимогами про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2778-56 від 06.02.2019; № Ф-2778-56 від 12.11.2020; № Ф-2778-56 від 24.03.2021.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1674,70 грн. (одна тисяча шістсот сімдесят чотири гривні 70 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ ВП: 44118663.
Повне судове рішення складено 18.08.2022.
Суддя М.О. Семененко