Справа № 161/4010/22
Провадження № 2/161/2271/22
про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви
18 серпня 2022 року місто Луцьк
Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Філюк Т.М., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до державного комунального підприємства «Луцьктепло» про зміну розміру визначених платежів та звільнення від них,-
04 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного комунального підприємства « Луцьктепло» про зміну розміру визначених платежів та звільнення від них.
Ухвалою від 11 квітня 2022 року в задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору у справі за позовом ОСОБА_1 до державного комунального підприємства «Луцьктепло» про зміну розміру визначених платежів та звільнення від них відмовлено та ухвалою від 11 квітня 2022 року вищевказану позовну заяву було залишено без руху до усунення зазначених у ній недоліків, а також надано позивачу строк на виконання ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня її отримання.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 копію ухвали про залишення без руху отримав 04 серпня 2022 року.
12 серпня 2022 року ОСОБА_1 через канцелярію суду подав заяву на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 11 квітня 2022 року. В поданій заяві вказує, що звільняється від сплати судового збору на підставі ст.24 ЗУ «Про захист прав споживачів», якою встановлено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Проте, суд не погоджується із даними твердженнями позивача щодо наявності підстав для застосування закону «Про захист прав споживачів» в даному випадку, виходячи з наступного.
Як вбачається зі змісту прохальної частини позовної заяви, позивач звертаючись із вищевказаним позовом просить змінити розмір визначених рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.08.2019 року платежів на користь ДКП «Луцьктепло».
Відповідно до преамбули Закону України "Про захист прав споживачів" цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Пунктом 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено те, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається те, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов'язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).
Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Цим Законом встановлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Судовий захист прав споживачів здійснюється загальними судами за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження за позовами фізичних осіб - споживачів товарів, робіт і послуг.
Відповідно до ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Посилання заявника на те, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів» є помилковим, оскільки предметом позову в розглядуваному випадку є по суті незгода позивача із рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.08.2019 року, а не відносини між надавачем послуг ДКП «Луцьктепло» та ОСОБА_1 , який є споживачем послуг з теплопостачання.
Визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії, заява № 48778/99).
Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху суд виходив із того, що позивач не навів обґрунтування наявності підстав для застосування закону «Про захист прав споживачів».
Предметом позову є вимоги, які не пов'язана із захистом прав споживачів.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони чи обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
З рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28.10.1998 р. та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 року вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
По відношенню до заявленого позивачем клопотання про звільнення від сплати судового збору слід зазначити наступне.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави».
Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 136 ЦПК України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» передбачано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Фактичний аналіз змісту вищевказаних законодавчих норм свідчить про те, що процесуальна можливість звільнення від сплати судового збору, належить до дискреційних повноважень суду, а тому немає імперативного характеру.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 не надав обгрунтованих мотивів для звільнення його від сплати судового збору та не надано доказів на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджає сплаті судового збору за звернення до суду із даною позовною заявою.
Згідно ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відмова у звільненні від сплати судового збору, відстрочці або розстрочці його сплати не порушує положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (про право на справедливий суд), оскільки не перешкоджає вказаній особі у доступі до суду і не ускладнює його таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір, його об'єкти та ставки, підстави і порядок сплати, а також умови звільнення від сплати встановлені законом, тобто справляння судового збору переслідує законну мету.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 року зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд, у відповідності до вимог ст. 185 ЦПК України, вважає за необхідне продовжити ОСОБА_1 процесуальний строк на усунення недоліків його позовної заяви, зазначених в ухвалі Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2022 року в цивільній справі № 161/4010/22 за позовом ОСОБА_1 до державного комунального підприємства «Луцьктепло» про зміну розміру визначених платежів та звільнення від них, який не може перевищувати десять днів з дня вручення даної ухвали.
За положеннями частини першої ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за позовну заяву немайнового характеру, яка подана фізичною особою, встановлена у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, позивачу необхідно сплатити судовий збір у сумі 992.40 грн.
Вищевказані недоліки позовної заяви унеможливлюють відкриття провадження по справі та позивачу необхідно усунути недоліки, шляхом подання квитанції про сплату судового збору.
На підставі наведеного, керуючись ч.1 ст. 185 ЦПК України, суддя, -
Продовжити ОСОБА_1 процесуальний строк на усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2022 року в цивільній справі № 161/4010/22 за позовом ОСОБА_1 до державного комунального підприємства «Луцьктепло» про зміну розміру визначених платежів та звільнення від них, який не може перевищувати десять днів з дня вручення даної ухвали.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає, зазначені в ухвалі недоліки, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Надіслати позивачу копію даної ухвали та копію ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2022 року в цивільній справі № 161/4010/22, для відому та виконання.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.М. Філюк