Справа № 452/1577/20 Головуючий у 1 інстанції: Карнасевич Г.І.
Провадження № 22-ц/811/578/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія: 66
08 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Івасюти М.В.
з участю: представника Самбірської КЕЧ - Бринько М.Р., представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , - ОСОБА_3 , представника КЕВ м. Львова - Безушка О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Самбірської квартирно-експлуатаційної частини (району) на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 січня 2022 року, -
у червні 2020 року Самбірська квартирно-експлуатаційна частина (району) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_2 , треті особи: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Самбірської міської ради, про визнання особи такою, що не набула права на проживання та виселення.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 08 травня 2012 року у справі № 1318/661/2012 виселено ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 , визнано недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на вищезазначену квартиру та службовий ордер. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 вересня 2016 року у справі № 452/2408/14 виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зі спірної квартири без надання іншого житла, обставини неправомірності проживання сім'ї ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_1 встановлені вищезазначеними рішеннями судів. Зазначає, що 06 жовтня 2016 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про реєстрацію якого Самбірській квартирно-експлуатаційній частині (району) не було відомо, внаслідок чого не заявлялася вимога про визнання його таким, що не набув права користування квартирою та виселення. Зазначає, що реєстрація ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в спірній квартирі робить неможливим виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 29 вересня 2016 року у справі № 452/2408/14. З наведених підстав просить: визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що не набув права на користування жилим примішенням, квартирою за адресою: АДРЕСА_2 ; виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з жилого приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 січня 2022 року у задоволенні позову Самбірської квартирно-експлуатаційної частини (району) відмовлено.
Рішення суду оскаржила Самбірська квартирно-експлуатаційна частина (району), в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що на день вселення до квартири АДРЕСА_1 та реєстрації місця проживання відповідач не мав будь-яких підстав для зайняття жилої площі, оскільки ордер на зайняття спірного житлового приміщення для вселення сім'ї ОСОБА_6 не видавався, а тому вони є такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, внаслідок чого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення. Зазначає, що особи, які вселилися до жилого приміщення самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення, є такими, що самоправно зайняли житлове приміщення та підлягають виселенню. Вказує, що реєстрація неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартирі АДРЕСА_1 робить неможливим реальне виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 29 вересня 2016 року у справі № 452/2408/14, яким виселено інших членів сім'ї відповідача. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Самбірської КЕЧ (району) Бринько М.Р., представника КЕВ м. Львів - Безушка О.І. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушених цивільних прав та інтересів, а саме, заявляючи вимогу про виселення відповідача з житла та визнання його таким, що не набув права на користування таким житлом, він (позивач) не оскаржує рішення, яким вирішено питання реєстрації відповідача у вказаному житловому приміщенні, а покликання позивача на неможливість забезпечити реальне виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 29.09.2016 року у справі № 452/2408/14 не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог. Крім цього, виселення суперечитиме інтересам дитини.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло.
Частина 4 ст. 9 ЖК УРСР передбачає, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з положеннями ч.3 ст.116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Судом першої інстанції встановлено, що малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_1 .
З довідки виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 11.09.2018 р. №399/ВС-30 вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 .
З рішення Апеляційного суду Львівської області від 29 вересня 2016 року вбачається, що рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 січня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 - скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовну вимогу задоволено.
Виселено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Тобто, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 вересня 2016 року, що набрало законної сили, матір ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виселено з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Задовольняючи позовні вимоги в частині виселення ОСОБА_1 без надання іншого житла, матері ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір піднайму квартири АДРЕСА_1 , на підставі якого ОСОБА_1 вселилася до спірної квартири, визнаний судом недійсним, такий правочин не створює юридичних наслідків з моменту його укладення, при цьому здача відповідача в піднайом приміщення відбулася з порушенням вимог ч.1 ст. 91 ЖК УРСР.
Встановлено, що ОСОБА_1 вселилася та проживала у квартирі АДРЕСА_1 разом з неповнолітнім сином, ОСОБА_2 , 2011 р.н.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Оскільки мати неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 вересня 2016 року, що набрало законної сили, виселена з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла, а відтак немає права на проживання у цій квартирі, та з врахуванням положень ст. 29 ЦК України, відповідно до яких місцем проживання дитини у віці до чотирнадцяти років є місце проживання батьків, неповнолітній син ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не може сам без батьків проживати у квартирі, з якої виселена його мати, а відтак він також підлягає виселенню, оскільки житлове приміщення, у якому проживає мати неповнолітнього ОСОБА_2 , одного з його батьків, є також місцем його проживання.
А відтак, суд першої інстанції неправомірно відмовив позивачу у задоволенні позовної вимоги Самбірської КЕЧ (району) до ОСОБА_2 , в інтересах якого діє матір, ОСОБА_1 , про його виселення з квартири АДРЕСА_1 .
З огляду на вищенаведене, покликання суду першої інстанції, як на підставу для відмови в позові, на те, що позивач не звертався до державних органів з приводу зняття ОСОБА_2 з реєстрації, не може бути підставою для відмови в позові.
Що стосується висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про виселення з огляду на якнайкращі інтереси дитини, що є пріоритетним при вирішенні спорів, що стосується інтересів дітей, на думку колегії суддів, якнайкращим інтересам дитини відповідатиме проживання разом з батьками.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовної вимоги Самбірської КЕЧ (району) до ОСОБА_2 , в інтересах якого діє матір, ОСОБА_1 , про визнання ОСОБА_2 таким, що не набув права на користування квартирою АДРЕСА_1 з тих підстав, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту.
За змістом ст. ст. 15, 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Тобто, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Разом з тим порушення, невизнання, оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані чи оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність, тобто, спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені у належний спосіб, який є ефективним (п.57 постанови від 05.06.2018 р. у справі №338/180/17).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
З огляду на викладені позивачем підстави позову, колегія суддів приходить до висновку, що викладені позивачем підстави позову зводяться до неможливості здійснити належне йому право на користування, розпорядження квартирою узв'язку з проживанням у ній відповідача.
А відтак, з огляду на спірні правовідносини, на зміст зазначених у позові порушених, на думку позивача, прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, колегія суддів вважає, що пред'явивши позовну вимогу про визнання ОСОБА_2 таким, що не набув права на користування квартирою АДРЕСА_1 , пред'явивши таку вимогу, обрала неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки задоволення цієї позовної вимоги не призведе до відновлення, порушених, на думку позивача, прав на спірну квартиру, до можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
За вищенаведеного, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання ОСОБА_2 таким, що не набув права на користування квартирою АДРЕСА_1 .
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу Самбірської квартирно-експлуатаційної частини (району) - задовольнити частково.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 січня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги Самбірської КЕЧ району про виселення ОСОБА_2 , в інтересах якого діє матір, ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Виселити неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діє мати, ОСОБА_1 , з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 18.08.2022 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк