Справа № 490/6513/20
нп 2/490/383/2021
Центральний районний суд м. Миколаєва
15 серпня 2022 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді Шолох Л.М.,
при секретарі Марченку О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Відділ забезпечення діяльності органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, -
У жовтні 2020 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Відділ забезпечення діяльності органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, у якому позивач з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила:
визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;
стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 2013 грн 00 коп. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для особи відповідного віку щомісячно, починаючи від дня пред'явлення позову, і до досягнення дитиною повноліття, з щорічною індексацією;
стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2020 року відкрито загальне позовне провадження.
У період з жовтня 2020 року до 09 лютого 2021 року справа перебувала у провадженні іншого складу суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 лютого 2020 року для розгляду даної справи визначено суддю Шолох Л.М.
Від відповідача 15 жовтня 2020 року надійшла заява про визнання позову.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2021 року справу прийнято до свого провадження суддею Шолох Л.М. та призначено її до розгляду у підготовче судове засідання на 23 березня 2021 року на 12 год. 00 хв.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2021 року задоволено клопотання позивача та зобов'язано орган опіки та піклування Приморської районної державної адміністрації Одеської міської ради надати висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою АДРЕСА_2 .
Листом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 06 квітня 2021 року № 01-12/680/1вих повідомлено, що копія цієї ухвали направлено до служби у справах дітей Одеської міської ради.
25 жовтня 2021 року від Приморської районної адміністрації Одеської міської ради надійшов висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із матір'ю.
Сторони у судове засідання не з'явилися з невідомих суду причин. Позивач та відповідач просять справу розглядати без їх участі.
За такого, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які не з'явилися.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено таке.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2020 року.
Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 (4 роки).
Місце проживання позивача та дитини є АДРЕСА_3 .
Позивач разом із донькою, фактично проживає у АДРЕСА_2 . Ця обставина не заперечується відповідачем.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування від 25 жовтня 2021 року № 01-11/1877/1вих визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 разом із матірю ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог суд зазначає таке.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Із наведеної норми слідує, що спір про місце проживання дитини у віці від десяти до чотирнадцяти років вирішується у суді.
Особа, яка досягла чотирнадцяти років вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина друга статті 29 ЦК України).
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Вивчивши матеріали справи суд дійшов висновку, що визначення місця проживання дитини з матірю, буде відповідати її інтересам.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів суд зазначає таке.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі статтею 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до частини 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно з частиною першою статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються від дня пред'явлення позову.
Зважаючи на те, що відповідач є батьком дитини, він зобов'язаний її утримувати.
Так позивач просить стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 2013 грн 00 коп., але не менше 50% прожиткового мінімуму для особи відповідного віку щомісячно, починаючи від дня пред'явлення позову, і по досягненню повноліття.
Зважаючи на визнання відповідачем позову, суд дійшов висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дитини у означеній сумі.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до приписів статті 142 ЦПК України позивачу з державного бюджету слід повернути 420 грн 00 коп. та стягнути з відповідача на користь бюджету на користь державного бюджету 420 грн 00 коп. судового збору за позовні вимоги про стягнення аліментів (позивачем судовий збір не сплачено).
Керуючись статтями 12, 13, 79-81, 14, 259-265, 273 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 2013 грн 00 коп., але не менше 50% прожиткового мінімуму для особи відповідного віку щомісячно, починаючи з 02 жовтня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Повернути з державного бюджету ОСОБА_1 420 грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подачу позову до суду.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь державного бюджету 420 грн 00 коп. судового збору за подачу позову до суду.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про сторони:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 .
Суддя Л.М. Шолох