79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
04.08.2022 Справа № 914/3870/21
м. Львів
За позовом: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «ВОНА», м. Львів
про визнання Договору укладеним
Суддя Олена ЩИГЕЛЬСЬКА
Секретар судового засідання Маркіян-Павло ЛАБАЗ
Представники сторін
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Костюк М.Д. - адвокат.
Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовомдо Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВОНА» про визнання Договору №6580/Г про постачання теплової енергії в гарячій воді укладеним з 26.23.2019 року.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2021 року справу передано судді Щигельській О.І.
Ухвалою суду від 20.12.2021в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження відмовлено, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.01.2022.
11.01.2022 до суду надійшло клопотання відповідача про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№464/22).
14.01.2022 в системі документообігу суду зареєстровано відзив на позовну заяву (вх.№1110/22).
Ухвалою суду від 24.01.2022 підготовче засідання відкладено на 10.02.2022.
25.01.2022 до суду надійшла відповідь на відзив (вх.№2045/22).
03.02.2022 в системі документообігу суду зареєстровано заперечення на відповідь на відзив (вх.№2877/22).
08.02.2022 в системі документообігу суду за вх.№3609/22 зареєстровано додаткові пояснення позивача.
Ухвалою суду від 10.02.2022 підготовче засідання відкладено на 28.02.2022.
Ухвалою суду від 28.02.2022 підготовче засідання відкладено на 28.03.2022.
28.03.2022 в системі документообігу суду за вх.№6798/22 зареєстровано клопотання відповідача про відкладення.
Ухвалою суду від 28.03.2022 закрито підготовче провадження у справі №914/3870/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.04.2022.
Ухвалою суду від 28.04.2022 судове засідання відкладено на 23.05.2022.
23.05.2022 за вх.№10704/22 в системі документообігу суду зареєстровано клопотання про відкладення розгляду справи на дату після закінчення воєнного стану в Україні.
Ухвалою суду від 23.05.2022 судове засідання відкладено на 13.06.2022.
13.06.2022 за вх.№12394/22 в системі документообігу суду зареєстровано подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 13.06.2022 судове засідання відкладено на 18.07.2022.
11.07.2022 до суду надійшло клопотання відповідача про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№14821/22).
В судовому засіданні 18.07.2022 оголошено перерву до 04.08.2022 року.
01.08.2022 на електронну пошту суду надійшло клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи доказів та заяв свідків (вх.№16230/22). Оригінали заяви-пояснення та заяв свідків долучено представником в судовому засіданні.
В судовому засіданні 04.08.2022 протокольною ухвалою суд відмовив у поновленні строку на подання доказів до матеріалів справи.
В судове засідання 04.08.2022 з'явився представник відповідача, надав пояснення по суті спору, позов заперечив в повному обсязі просив у задоволенні відмовити.
Позивача в судове засідання 04.08.2022 явки повноважного представника не забезпечив хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, причин неявки суду не повідомив.
Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, у відповідності до ст.13 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а неявка позивача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Аргументи позивача
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач - ПрАТ «Страхова компанія «ВОНА» з 26.12.2019 є власником нежитлових приміщень за адресою місто Львів, вулиця Кримська, будинок 28.
На адресу відповідача 27.10.2021 року позивачем надіслано листа № 08 - 217 разом з примірником Договору 6580/Г, з пропозицією укласти договір на постачання теплової енергії в гарячій воді за адресою м. Львів, вул. Кримська, 28. Проте, відповідач не надав необхідних документів та не підписав Договір № 6580/Г. Таким чином, на переконання позивача відповідач за період з 26.12.2019 року по 15.12.2021 року, фактично користується тепловою енергією без достатніх підстав.
У зв'язку з наведеним позивач просить визнати укладеним Договір №6580/Г про постачання теплової енергії в гарячій воді між ЛМКП «Львівтеплоенерго» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВОНА» з 26.12.2019 року.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що докази відправлень листа № 08 - 217 та Договору 6580/Г на адресу відповідача містяться в матеріалах справи, а саме поштова квитанція та цінний лист з Описом.
Також позивач вказував, що одним з основних обов'язків споживача теплової енергії є своєчасне укладення Договору на постачання теплової енергії, а відповідач свого обов'язку не виконав, тобто не уклав договір на постачання теплової енергії з ЛМКП «Львівтеплоенерго».
На думку позивача твердження відповідача, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» звернулося несвоєчасно, а саме 27.10.2021р. про підписання Договору, а не 26.12.2021 не заслуговують на увагу, адже саме цю дію повинен був зробити відповідач відповідно до вимог законодавства.
А твердження про те, що відповідач може вносити свої корективи до Договору на переконання позивача є неправильними.
У долучених Додаткових поясненнях позивачем зазначалося про те, що в будинок по вул. Кримській 28 у м. Львові подавалася теплова енергія у спірний період, що підтверджується долученими Актами про включення теплової енергії.
Твердження відповідача про не отримання Договору № 6580/Г не є доцільним, оскільки ЛМКП «Львівтеплоенерго» виконало свій обов'язок та відправило Договір на підпис, проте Відповідач не забрав його з пошти.
Також щодо аргументів відповідача про протокол розбіжностей чи заперечення до Договору 6580/Г, позивач зазначив, що у постанові КМУ№ 830 Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії від 21 серпня 2019р. зазначено типові Договори про постачання теплової енергії в гарячій воді на основі якого позивач і просить відповідача підписати Договір 6580/Г.
Аргументи відповідача
Відповідач у поданому відзиві зазначає, що не отримував від Позивача ані листа № 08-217, ані проекту Договору 6580/Г, ані попередження про подання до Суду.
Також вказує, що позивач несвоєчасно звернувся до відповідача щодо укладення Договору, оскільки, лише 27.10.2021 надіслав листа № 08-217 разом з проектом договору 6580/Г початок дії якого зазначений 26.12.2019. Крім того, в преамбулі проекту договору №6580Г від 26.12.2019 особа, уповноважена підписувати даний проект договору від імені позивача, діє на підставі довіреності № 4 від 03.02.2020 Тобто, станом на 26.12.2019 вищезазначена особа не була уповноважена на підписання Договору.
Крім того на думку відповідача позивач жодним доказом не довів факт надання послуг з користування тепловою енергією протягом вищезазначеного періоду часу, в тому числі, на договірних умовах.
А також відповідач стверджує, що не отримавши проекту договору, не погоджував його істотні умови з та не мав можливості надати відповідь так як це передбачено статтями 638, 642, 643 ЦК України. Відповідач у зв'язку з неотриманням проекту Договору не міг відмовитись від укладання договору, надати свої заперечення або протокол розбіжностей до такого договору.
У зв'язку з наведеним відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
У запереченнях відповідач зазначив, що відповідач не отримував листів за трек-номерами 7901414346530 та 7900066984849, тому, приходить до висновку, що вищезазначені листи були повернуті з Укрпошти позивачу, а твердження позивача про їх отримання відповідачем є безпідставні та необґрунтовані, такі, що не підтверджені жодним доказом.
Також відповідач зауважив, що не отримавши проекту договору він був позбавлений можливості його належного та своєчасного розгляду, передбаченого ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» та прийняття рішення у порядку встановленому абз.З ч. 4 ст.13 Закону. Відповідач, у будь-якому випадку має право на погодження умов договору, в першу чергу істотних, встановлених ч. 3 ст.12 Закону, як це передбачено ч.І ст. 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України, а недотримання вищезазначених норм законодавства України, свідчить про те, що проект договору не погоджений сторонами, а сам Договір є не укладеним.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВОНА» є власником нежитлових приміщень лівого крила 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19 загальною площею 235,3 м2 за адресою м. Львів, вулиця Кримська, будинок 28 та правого крила 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19 загальною площею 232,6 м2 за адресою місто Львів, вулиця Кримська, будинок 28.
27.10.2021 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» надіслано ПрАТ «Страхова компанія «ВОНА» листа № 08/217 з двома примірниками Договору 6580Г, про постачання теплової енергії в гарячій воді для підписання, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною АТ «Укрпошта» від 27.10.2021 року та фіскальним чеком від 27.10.2021 р. Позивач зазначає, що відповідачем відповіді на вказаний лист не надано, підписаного примірника договору на адресу позивача не повернуто.
В будинок по вул. Кримській 28 у м. Львові подавалася теплова енергія, що підтверджується долученими Актами про включення теплової енергії по вул. Кримська 28, у м. Львові за 2019-2020 рр., 2020-2021 рр. та за 2021-2022.
При цьому позивач зазначає, що за період з 26.12.2019 року по 15.12.2021 року, відповідачфактично користується тепловою енергією без достатніх підстав.
Статтею 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим нормативно-правовим актом.
За визначеннями термінів, наведеними у статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг.
Приписами ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Згідно ч. 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Пунктом 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198, визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Нормою п. 2 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що виконавець комунальної послуги зобов'язаний готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Відповідно до п. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ч. 3 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Частиною 4 статті 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:
- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (ч.2 ст.181 ГК України).
Приписами ч.ч.3-7 статті 181 ГК України встановлено, що сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Згідно ч.4 ст.13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.
Згідно ч. 4 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.
Якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Обов'язок відповідача укласти договір про постачання теплової енергії в гарячій воді чи відмовитись від постачання послуг позивачем виникає в момент отримання Листа Позивача від № 08/217 від 27.10.2021 року до якого було долучено два примірники договору.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивачем лист № 08/217 від 27.10.2021 року надіслано на юридичну адресу відповідача, що підтверджується долученими до справи копіями опису вкладення, поштової накладної та фіскального чеку. Проте зазначений лист був повернутий на адресу відправника оскільки відповідач не звернувся на поштове відділення для його отримання.
Суд враховує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17 отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності, покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю.
Відповідно до п. 1 розділу 2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 р. № 958 "Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень" нормативні строки пересилання пріоритетної письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) становлять Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
Пунктом 2 вказаного розділу визначено, що при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу, нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Суд також враховує, що відповідач фактично здійснив дії, що підтверджують його згоду на отримання послуги з теплопостачання, оскільки не відмовився від неї, подача теплоенергії до будинку по вул.Кримська, 28 (місцезнаходження відповідача) розпочалась 11.10.21р., що підтверджується відповідним актом. Також суд бере до уваги той факт, що договори на теплопостачання є типовими, тобто такими, що не підлягають зміні споживачами, лише конкретизації. Проте відповідач не скористався своїм правом на це, так само як і не виконав свого обов'язку щодо укладення договору, теплоенергією користувався. Доводи відповідача щодо неналежної температури в приміщеннях суд до уваги не бере оскільки доказів цього суду не надано.
З врахуванням нормативних строків пересилання рекомендованої кореспонденції, приписів ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а також фактичних обставин справи щодо прийняття послуг, суд дійшов висновків про те, що Договір у редакції, яка надіслана позивачем відповідачу листом від № 08/217 від 27.10.2021 є укладеним з 01.12.2021 р.
При цьому, з врахуванням положень ст. 187 ГК України та ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» суд не вбачає підстав до визначення початку дії договору з 26.12.2019 року оскільки позивач надіслав відповідачу проект договору лише у 2021 році.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. В разі невизнання споживачем права виробника (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії. Формулювання позовних вимог як зазначено у прохальній частині позовної заяви у даній справі узгоджується також з положеннями п. 9.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 «Про судове рішення».
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010 р. № 4241/03, Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
У відповідності з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України). Стандарт доказування “вірогідності доказів”, який на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі №904/2357/20.
У відповідності до ч.ч. 1,2 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи те, що позивачем подано достатньо об'єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, які відповідачем не спростовані, беручи до уваги те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем порядку і строку погодження умов надісланого позивачем договору про постачання теплової енергії в гарячій воді, відсутність доказів зі сторони відповідача надіслання заперечень, протоколу розбіжностей чи відмови від укладення Договору, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» підлягають до задоволення частково.
Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, відтак витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 233-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати Договір №6580/Г про постачання теплової енергії в гарячій воді між Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (79040, Львівська обл., місто Львів, вул. Данила Апостола, будинок 1; ідентифікаційний код 05506460) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Вона» (79035, Львівська обл., місто Львів, вулиця Кримська, будинок 28, офіс 501; ідентифікаційний код 23465084) укладеним з 01.12.2021 року.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вона» (79035, Львівська обл., місто Львів, вулиця Кримська, будинок 28, офіс 501; ідентифікаційний код 23465084) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (79040, Львівська обл., місто Львів, вул. Данила Апостола, будинок 1; ідентифікаційний код 05506460) 2270,00 грн судового збору.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили в порядку ст. 327 ГПК України.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 15.08.22р.
Суддя Щигельська О.І.