Справа № 182/7924/21
Провадження № 2/0182/766/2022
Іменем УКРАЇНИ
19.08.2022 м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого-судді - Рунчевої О.В., розглянувши у порядку спрощенного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-
ОСОБА_1 18.11.2021 року звернулась до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з зазначеним позовом посилаючись на наступні обставини.
В обґрунтування пред'явлених позовних вимог посилається на те, що 13.10.2021 року вона надала в борг відповідачці по справі ОСОБА_2 , грошові кошти в розмірі 137 500 грн., які вона зобов'язувалась повернути у строк до 23 жовтня 2021 року, про що зазначено в договорі позики. Однак відповідно до умов договору відповідач у визначений їх домовленостями строк не виконала свої зобов'язання. У зв'язку з чим, позивач звернулась до суду з вказаним позовом та просить стягнути з відповідача на її користь в якості боргу за договором позики від 13 жовтня 2021 року, грошову суму у розмірі 137 500,00 грн. та судові витрати по справі у розмір 1375,00 грн.
Ухвалою суду від 11.01.2022 року позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, що відповідає вимогам ст. 279 ЦПК України. Відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.
Згідно поштового повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач ОСОБА_2 отримала ухвалу суду про відкриття провадження у справі 28.01.2022 року (а.с.15).
01.02.2022 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява, в якій вона визнає позовні вимоги в повному обсязі та має намір іх виконати (а.с.16).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 4 ст.206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Згідно з ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. При цьому, укладання окремого договору позики між сторонами спору, або нотаріальне посвідчення підпису боржника на розписці не обов'язкове.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, від 24.02.2016 року у справі № 6-50цс16, від 13.12.2017 року у справі за № 309/3458/14-ц, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
З матеріалів справи встановлено, що 13 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно умов якого, ОСОБА_2 отримала у борг грошові кошти від ОСОБА_1 у розмірі 137500,00 грн., із зобов'язанням повернути кошти у строк до 23 жовтня 2021 року, що підтверджується особистим підписом ОСОБА_2 (а.с.14).
Аналізуючи зміст правочину, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 містить безумовне та однозначне зобов'язання стосовно повернення певної грошової суми на користь позивача ОСОБА_1 . Водночас, зміст договору позики дає підстави стверджувати, що відповідач визнав наявність боргу в певному розмірі станом на визначену дату, що свідчить про природу правових відносин між сторонами спору. Доказів в спростування вказаних обставин та висновків суду не встановлено.
Поміж іншим, письмова форма договору позики від 13 жовтня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником, внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 08.06.2016 року у справі № 6-1103цс16.
Відповідно до вимог ст. 545 ЦК України, кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Так, наявність оригіналу договору позики у позивача (позикодавця) ОСОБА_1 згідно з положеннями ст. 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником ОСОБА_2 не виконано. До того відповідачем ОСОБА_2 позов визнано у повному обсязі, тому у суду не має підстав для висновку про новацію, припинення зобов'язання, а так само про зміну правовідносин між сторонами.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає доведеним факт укладення між позивачем та відповідачем договору позики від 13 жовтня 2021 року, а також встановленим факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо повернення боргу в сумі 137500,00 грн. (в строк до 23.10.2021 року включно). Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, у зв'язку із чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу в розмірі 137500,00 грн.
Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 13.10.2021 року в розмірі 137500,00 грн. та судових витрат у розмірі 1375 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст. 509, 545, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 273, 279, 280-284, 287, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), грошову суму у розмірі 137 500,00 грн. (сто тридцять сім тисяч п'ятсот гривень), в якості боргу за договором позики від 13 жовтня 2021 року.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати понесених у зв'язку зі сплатою судового збору в розмірі 1375 грн. (тисяча триста сімдесят п'ять грн). 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О. В. Рунчева