Справа №760/9914/22 2-о/760/291/22
17 серпня 2022 року суддя Солом'янського районного суду міста Києва Жовноватюк В.С., розглянувши матеріали заяви адвоката Мирець Дар'ї Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 про встановлення факту недостовірної інформації, -
Представник заявника - адвокат Мирець Д.С. звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва в порядку окремого провадження із зазначеною заявою, в якій просить:
Встановити факт недостовірної інформації та спростувати поширену відносно заявника ОСОБА_1 в мережі Інтернет інформацію на веб-сайті «Антикор» у публікації (статті) від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою (мовою оригіналу): ІНФОРМАЦІЯ_2» за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме, в абз. 14 публікації (статті):
• висловлювання (мовою оригіналу): «...в том числе с помощью экс-главы Государственной авиационной службы Украины ОСОБА_1 ( он же Собственник компании Россия).'..»;
• висловлювання (мовою оригіналу): «...и фигуранта расследования ГБР о госизмене...».
Дослідивши подану заяву та долучені до неї документи, приходжу до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст.299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність її ділової репутації та може звернутися з позовом до суду про захист своєї ділової репутації.
Так, відповідно до ч.1 ст.16 глави 3 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Представник заявника в своїй заяві в порядку окремого провадження посилається на статті 270 та 277 глави 20 книги другої ЦК України, а також на Постанову Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».
В той же час, пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» містить посилання на зазначені заявником в своїй заяві статті, проте, мова йде в даному пункті про позовне провадження.
Крім того, слід звернути увагу на наступне.
Так, дійсно, відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про, в тому числі, встановлення фактів, що мають юридичне значення (п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України).
Згідно із ч.2 ст.315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення,зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи, якщо законом не встановлений інший порядок їх встановлення.
Стаття 316 ЦПК України також імперативно встановлює підсудність розгляду таких заяв саме за місцем проживання фізичної особи, а не місцем знаходження юридичної особи, про яку мова взагалі не йде.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації
Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу (2782-12) редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.
У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.
У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.
При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації.
Пунктом 12 даної постанови визначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК).
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адрес українського сегмента мережі Інтернет.
Як вбачається із матеріалів заяви, адвокат фактично разом із зверненням до суду направив адвокатський запит до Керівнику ДП «Національні інформаційні системи» з метою отримання інформації про власника доменного імені та про дані для ідентифікації зазначеного в статтях автора. Як вбачається з відповіді на вказаний запит адвоката, отримати інформацію з Реєстру про сайт «АНТИКОР» не вбачається можливим.
Відповідно до п.13 даної постанови судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа , яка поширила таку інформацію, невідома, суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження.
Відтак, заявник фактично вважає, що будь-хто має доступ до майданчика «Антикор» і жодна особа цей майданчик і розміщуваний на ньому контент не контролює.
За змістом статей 293-294 ЦПК України юридичний факт в порядку окремого провадження може бути встановлено, якщо він тягне виникнення безспірного права.
Наявний відповідач може свідчити про наявність спору про право.
Крім того, суд акцентує увагу заявника на наступному.
Взагалі відповідно до ч.3 ст.294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Подана ж за заява, окрім до вищенаведеного, також не відповідає вимогам ст.ст.175-177, 318 ЦПК України.
Так, згідно з п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Така ж позиція зазначена в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
Так, частиною 3 ст. 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Тобто в позовній заяві має міститись посилання на те, до кого пред'явлений позов; що саме вимагає позивач (предмет позову); обставини, на яких ґрунтується вимога (матеріально-правова підстава позову); докази, що підтверджують ці обставини.
Таким чином, на цій стадії цивільного процесу позивач зобов'язаний виконувати вимоги щодо доведення певного кола фактів, що мають процесуальне значення, для підтвердження наявності права на пред'явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред'явлення.
Проте, заявник не зазначив обставини, тобто ті юридично значимі факти, на основі яких він звертається до суду та обґрунтовує заявлені вимоги, відповідно до норм матеріального права, що поширюються на спірні правовідносини, із посиланням на докази в підтвердження обґрунтування заявлених вимог.
Так, матеріально-правова вимога заявника повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію.
У разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, потерпіла особа обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу та ґрунтується на законі.
Так, заявником не чітко викладено зміст своїх вимог та не зазначено обставини, якими він обґрунтовує заявлені вимоги; не вказано власника веб-сайту, особу якого заявник повинен установити та зазначити в заяві; не зазначено кому належать Інтернет ресурси на сайті (домен, сайт, електронна сторінка тощо) та не визначено їх статус в справі, з урахування вимоги щодо поширення певної інформації.
Таким чином, заявником не зазначено, хто є власниками зазначених веб-сайтів, доменних імен та як наслідок необґрунтовано заяву в частині способу спростування спірної інформації в порядку захисту ділової репутації у мережі Інтернет на заначених облікових записах, оскільки, розгляд даної справи може вплинути на права та обов'язки власників веб-сайтів та доменних імен, а тому зазначення вказаної юридичної чи фізичної особи, як сторони у справі є необхідним та відповідно належить до обов'язків ініціатора справи в обґрунтування поданого позову.
Дані про власників веб-сайтів та доменних імен повинні бути підтверджені інформацією від адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Таким чином, заявником не визначено власника веб-сайтів, на якому розміщувалися інформаційні матеріали про позивача та/або відомостей неможливості отримання даної інформації. Відсутність вказаних відомостей перешкоджає визначенню суб'єктного складу відповідачів у поданій заяві, що в свою чергу унеможливлює визначення спірності цивільних правовідносин, які виникли .
Заява повинна містити зазначення доказів по кожному випадку поширення недостовірної, негативної інформації та вплив її на ділову репутацію позивача по кожному епізоду поширення конкретної недостовірної інформації.
Крім того, у поданій заяві вказано лише про факти поширення інформації, проте не зазначено яким чином ця інформація вплинула на ділову репутацію заявника, порушила його ділову репутацію, яким чином та які саме немайнові права порушені .
Заява повинна містити зазначення доказів по кожному випадку поширення недостовірної, негативної інформації та вплив в даному випадку на ділову репутацію по кожному епізоду поширення конкретної недостовірної інформації.
Згідно з чинним законодавством зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину щодо порушення прав особи, є обов'язковими для особи, яка звертається до суду, оскільки без зазначення доказів, що підтверджують вимоги, суд не може здійснити підготовку справи до розгляду та належним чином провести судове засідання.
Разом з тим, відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду фізичною особою заяви в порядку окремого провадження сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 01.01.2022 становить 496, 20 грн.
Заява адвоката Мирець Д.С. платіжного документу про сплату судового збору не містить.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачу.
Враховуючи викладене вище, вимоги діючого законодавства, суддя приходить до висновку, що позовна заява повинна бути залишена без руху із наданням строку на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали судді.
Керуючись ст.ст. 175-177, 185 ЦПК України, суддя, -
Заяву адвоката Мирець Дар'ї Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 про встановлення факту недостовірної інформації, - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків на протязі десяти днів з дня отримання ним копії ухвали, шляхом подання нової позовної заяви з урахуванням вимог, викладених в ухвалі.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде вважатися неподаною і повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В.С. Жовноватюк