18 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 500/950/22
адміністративне провадження № К/990/20599/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2022 року у справі №500/950/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Чортківського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Чортківського районного відділу поліції ГУНП в Тернопільській області у формі неналежного розгляду по суті звернення позивача від 12 квітня 2021 року, адресованого в Чортківську окружну прокуратуру, стосовно законності руху земельної ділянки, якою володіла померла ОСОБА_2 ;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Тернопільській області у формі невиконання вимог частини третьої статті 7 Закону України «Про звернення громадян», що виявилось у не пересилці у 5-денний термін звернення позивача від 30 червня 2021 року, адресованого Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, в якому позивач просив Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини скласти протокол про адміністративне правопорушення за частиною сьомою статті 212-3 КУпАП, за належністю посадовій особі, уповноваженій розглянути дане звернення, а саме, Регіональному представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Тернопільській області;
- визнати протиправними дії Головного управління національної поліції в Тернопільській області у формі розгляду звернення позивача від 30 червня 2021 року, адресованого Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, розгляд якого не входив до компетенції ГУНП в Тернопільській області та його посадових осіб;
- зобов'язати ГУНП в Тернопільській області вчинити певну дію, а саме: передати звернення позивача від 30 червня 2021 року, адресованого Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, в якому просив скласти протокол про адміністративне правопорушення за частиною сьомою статті 212-3 КУпАП, за належністю посадовій особі, уповноваженій розглянути дане звернення, а саме Регіональному представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Тернопільській області.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2022 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 1 серпня 2022 року за допомогою засобів поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2022 року у справі №500/950/22 та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Проте, які саме норми права потребують такого висновку скаржник не зазначив, що в свою чергу, не є належним обґрунтуванням підстав звернення до суду касаційної інстанції, у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
З огляду на викладене, за такого правового обґрунтування касаційної скарги, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Оскаржуючи судові рішення, прийняті за правилами спрощеного позовного провадження, скаржник зазначає про наявність підстави, передбаченої підпунктом «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають перегляду в касаційному порядку.
Однак, Суд не бере до уваги доводи заявника про те, що дана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу та відхиляє мотиви щодо винятковості цієї справи, з огляду на наступне.
Суд наголошує, що з огляду на те, що поняття виняткового значення справи є оціночними, воно потребує належного обґрунтування з боку скаржника. Сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі, без відповідного підкріплення прикладами/доказами, не дає підстав для відкриття касаційного провадження.
Отже, наведені в касаційній скарзі обставини є загальними і в контексті обставин справи не дають підстав для висновку, що справа має виняткове значення для позивача.
В обґрунтування касаційної скарги заявник, зокрема, вказав, що суд першої інстанції за відсутності клопотання позивача про слухання справи без його участі, неправомірно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, не сповістивши при цьому позивача, чим, на переконання скаржника порушив пункт 3 частини третьої статті 353 КАС України.
Згідно із пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
В касаційній скарзі скаржник зазначає, що судом першої інстанції дану справу було розглянуто за його відсутності, без повідомлення його про дату та час слухання справи.
Однак, як вбачається з ухвали Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року про відкриття провадження у справі, дана адміністративна справа відповідно до статті 12 КАС України є справою незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.
Згідно із частиною другою статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Таким чином, суд касаційної інстанції зазначає, що, в силу приписів пункту 1 частини першої статті 263 КАС України, у суду першої інстанції не було процесуальних підстав для розгляду справи у відкритому судовому засіданні з викликом і повідомленням сторін у справі.
Таким чином, наведені скаржником доводи не вказують на існування обставин, визначених пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України.
Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 44 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2022 року у справі №500/950/22.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2022 року у справі №500/950/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду