18 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 260/1922/20
адміністративне провадження № К/990/20433/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу адвоката Радь Івана Івановича, який діє в інтересах третьої особи на стороні відповідача, який не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року у справі №260/1922/20 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства енергетики України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, за участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Рахівська районна державна адміністрація Закарпатської області, ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства енергетики України та захисту довкілля України, яка полягає у невиконанні вимог пункту 4 Розділу VI Порядку проведення конкурсу на призначення на посаду керівників установ природно-заповідного фонду, що належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України №123 від 17 квітня 2018 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 2018 року за №797/32249 (далі - Порядок №123), зокрема, у не укладенні з ним, як переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад керівників установ природно-заповідного фонду, що належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України, на третій робочий день після надходження погодження призначення на посаду разом з карткою погодження та складання довідки про проведення спеціальної перевірки, трудового договору (контракту) строком на п'ять років та невидачі наказу про його призначення на посаду директора Карпатського біосферного заповідника;
- зобов'язати Міністерство енергетики та захисту довкілля України виконати вимоги пункту 4 Розділу VI цього Порядку, уклавши з ним, як переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад керівників установ природно-заповідного фонду, що належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України трудовий договір (контракт) строком на п'ять років та видати наказ про його призначення на посаду директора Карпатського біосферного заповідника.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року, позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, як правонаступника Міністерства енергетики та захисту довкілля України, яка полягає у невиконанні вимог пункту 4 Розділу VI Порядку проведення конкурсу та призначення на посаду керівників установ природно-заповідного фонду, що належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України, затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 17 квітня 2018 року № 123, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 2018 року за № 797/32249, а саме не укладенні з переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад керівників установ природно - заповідного фонду, що належить до сфери управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України - ОСОБА_2 , на третій робочий день після надходження погодження призначення на посаду разом з карткою погодження та складання довідки про проведення спеціальної перевірки, трудового договору (контракту) строком на п'ять років та не видачі наказу про його призначення на посаду директора Карпатського біосферного заповідника;
- зобов'язано Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України виконати вимоги пункту 4 Розділу VI Порядку проведення конкурсу та призначення на посаду керівників установ природно - заповідного фонду, що належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України, затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 17 квітня 2018 року № 123, укласти з переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад керівників установ природно-заповідного фонду, що належить до сфери управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України - ОСОБА_2 , трудовий договір (контракт) строком на п'ять років та видати наказ про його призначення на посаду директора Карпатського біосферного заповідника;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 35, код ЄДРПОУ 43672853 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі: 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.) cудового збору та витрати на правничу допомогу в розмірі: 5 000 грн (п'ять тисяч гривень, 00 коп.).
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, адвоката Радь І.І., який діє в інтересах третьої особи на стороні відповідача, який не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 1 серпня 2022 року засобами поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року у справі №260/1922/20 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та покликається на неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень висновків Верховного Суду, які викладені у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі №812/1408/16, від 18 лютого 2021 року у справі №160/6885/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 квітня 2021 року у справі №910/10011/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18. Однак, в порушення вимог цього пункту, чітко не вказує, які саме норми права судами попередніх інстанцій були застосовані без урахування таких висновків.
Так, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Водночас, Суд відхиляє доводи скаржника щодо наявності підстав касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки правовідносини у справах №812/1408/16, №160/6885/19, №910/10011/19, №240/4937/18, на які посилається скаржник, не є подібними до правовідносин у цій справі з огляду на зовсім інші фактичні обставини та за іншим складом учасників справи.
Так, у справі №812/1408/16, у відповідь на звернення Держпраці Міністерство направило лист від 19 липня 2019 року про не погодження призначення позивача на посаду начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, оскільки Національним агентством з питань запобігання корупції, після доопрацювання, повернуто Жовтневому районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_3 для його розгляду. Крім того зазначено, що триває розгляд справи про визнання протиправним та скасування рішення конкурсної комісії Держпраці, яким ОСОБА_3 обрано переможцем.
У цій же справі, Міндовкілля листом «Про розгляд клопотання трудового колективу Карпатського біосферного заповідника» № 3п/20 повідомило голову Профспілкового комітету первинної профспілкової організації працівників Карпатського біосферного заповідника, що з 25 вересня 2019 суб'єктом призначення керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління міністерства є Міністр. У зв'язку з цим, нормативно-правові акти Мінекоенерго, в тому числі і Порядок №123, мають бути приведені у відповідність до законодавства. Наразі розробляються зміни до Порядку №123 та інших нормативно-правових документів міністерства з метою їх актуалізації. Враховуючи зазначене та у зв'язку із суттєвими змінами в законодавстві, Мінекоенерго вживаються всі необхідні заходи задля призначення керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління міністерства, згідно чинного законодавства.
У справі №812/1408/16 взагалі оскаржується бездіяльність Офісу великих податків Державної фіскальної служби в особі Харківського управління щодо не внесення заяви публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» про повернення суми бюджетного відшкодування за квітень 2015 року на суму 9175640,00 грн до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
Предметом позову у справі №910/10011/19 є визнання протиправним та скасування розпорядження ОДА від 27 березня 2019 року № 213/2019-р «Про реєстрацію статуту Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії Православної церкви України с. Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області» у новій редакції».
Поряд із цим, дослідивши зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18, встановлено, що предметом спору у цій справі є визнання протиправною бездіяльності Овруцького ОУПФУ щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу адвоката Радь І.І., який діє в інтересах третьої особи на стороні відповідача, який не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року у справі №260/1922/20.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу адвоката Радь Івана Івановича, який діє в інтересах третьої особи на стороні відповідача, який не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року у справі №260/1922/20 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства енергетики України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, за участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Рахівська районна державна адміністрація Закарпатської області, ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду