18 серпня 2022 року
м. Київ
справа №826/7089/18
адміністративне провадження №К/990/21612/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів -Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2022 року у справі №826/7089/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «СТОІК» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Стоік» звернулося в суд з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04 квітня 2018 року №0208071201.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що згідно податкового повідомлення-рішення від 04 квітня 2018 року №0208071201 до ТОВ «Компанія «Стоік» протиправно застосовано штраф на підставі пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України у сумі 3060,00 грн з огляду на необґрунтований висновок акту камеральної перевірки від 12 березня 2018 року №916/26-15-12-00-20/01-33347837 про порушення ТОВ «Компанія «Стоік» вимог підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України шляхом не подання звітів про суми податкових пільг за перше півріччя 2017 року, за три квартали 2017 року та за чотири квартали 2017 року.
Позивач зазначає, що облік податкових пільг врегульовано Порядком обліку сум податків та зборів, не сплачених суб'єктом господарювання до бюджету у зв'язку з отриманням податкових пільг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1233 (Порядок №1233), пункт 8 якого передбачає, що податкові пільги визначаються за операціями з постачання товарів та/або послуг, що є об'єктами обкладення податком на додану вартість і відповідно до Податкового кодексу України та міжнародних договорів України, ратифікованих Верховною Радою України, звільнені від оподаткування або оподатковуються за нульовою ставкою, а також тих, до яких застосовані спеціальні режими оподаткування в галузі сільського господарства. Оскільки ТОВ «Компанія «Стоік» здійснює операції з постачання товарів за ставкою податку на додану вартість 7%, у позивача немає підстав для виникнення обов'язку щодо обліку та відповідно - подання звітності з сум пільг з податку на додану вартість.
Крім того, позивач зауважив, що Порядком визначення сум податків та зборів, не сплачених суб'єктом господарювання до бюджету у зв'язку з отриманням податкових пільг за операціями, які здійснюються на митній території України», затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 29 березня 2011 року №167 (Порядок №167) не визначено алгоритму розрахунку суми пільг з податку на додану вартість для операцій з постачання товарів за ставкою податку на додану вартість 7%.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2018 року відкрито провадження у справі і призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2022 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04 квітня 2018 року №0208071201 у частині застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Стоік» штрафних санкцій у розмірі 850,00 грн. В задоволенні позову в іншій частині було відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пунктів 6, 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є: справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення контролюючого органу, на підставі якого може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3060,00 грн < 176200,00 грн).
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, ця адміністративна справа підпадає під критерій, встановлений пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення справи незначної складності.
Оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності, а тому, розглядаючи цю справу в порядку спрощеного позовного провадження, судом не було порушено норм процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що дана справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.
Однак, вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить жодних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі позивач жодних обґрунтувань не наводить.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення підпункту «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих.
Таким чином, оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності і передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, виняткові обставини для їх касаційного оскарження відсутні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2022 року у справі №826/7089/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «СТОІК» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко