18 серпня 2022 року
м. Київ
справа №160/12013/21
адміністративне провадження №К/990/21244/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів -Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року у справі №160/12013/21 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАЦ» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЛАЦ» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 червня 2021 року №00088540901, №00088490901 та №00088520901 про застосування штрафних санкцій в загальному розмірі 716060,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки є безпідставними, з огляду на те, що відповідач не врахував усіх обставин, що мали значення для вирішення питання. Відповідачем не враховано, що протягом періоду з 04 липня 2019 року (дати набуття користування складу ПММ) по 31 березня 2020 року загальний обсяг акцизного складу підприємства складав менше 1000 куб. м, що виключало обов'язок суб'єкта господарювання обладнувати та реєструвати витратоміри-лічильники до 01 квітня 2020 року, а вже із цієї дати ним вимоги податкового законодавства виконано у повному обсязі та здійснено їх реєстрацію в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників. Позивач також зазначає, що розмір фінансової відповідальності за прострочення реєстрації зазначених приладів не є співмірним із невиконанням такого обов'язку взагалі. Окрім того зазначає, що дані про залишки пального у відповідні дати подані до контролюючого органу у встановлені строку, однак, вони не були прийняті відповідачем з незалежних від позивача причин, при цьому, що контролюючим органом не встановлено вину підприємства в інкримінованому порушенні. Разом з цим, позивач посилається на те, що з акта перевірки неможливо встановити за порушення яких об'єктів відповідач розрахував фінансову відповідальність за податковим-повідомленням рішенням №00088520901.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано прийняте Головним управлінням ДПС у Запорізькій області податкове-повідомлення рішення від 24 червня 2021 року №00088490901 у частині застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАЦ» штрафних санкцій у розмірі 6000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року скасовано, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАЦ» задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №00088540901 від 24 червня 2021 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №00088490901 від 24 червня 2021 року в частині суми 5000 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №00088520901 від 24 червня 2021 року. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Обговоривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави вважати, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
Зокрема, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 4 частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України справи у спорах щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не можуть розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, їх розгляд здійснюється виключно за правилами загального позовного провадження.
Предметом спору у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час звернення до суду з позовом (716060,00 грн < 1135000,00 грн).
На підставі наведеного, оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності, а тому, розглядаючи цю справу в порядку спрощеного позовного провадження, судом не було порушено норм процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, позивач, як на підставу для відкриття касаційного провадження, посилається на те, що дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для скаржника. Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник жодних обґрунтувань не наводить.
Обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги. Доводи касаційної скарги, фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року у справі №160/12013/21 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАЦ» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко