17 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/17097/21 пров. № А/857/7665/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Улицького В.З. та Запотічного І.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.02.2022р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Харчука Василя Івановича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Апарату Верховної Ради України про нарахування та виплату компенсації за невикористані відпустки і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (суддя суду І інстанції: Поліщук О.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 15.02.2022р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 15.02.2022р.),-
16.12.20221р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Харчук В.І., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом, в якому просив зобов'язати відповідача Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 136,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки, обчислену відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р.; зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнення по день фактичного розрахунку (а.с.92-103).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами (а.с.8-9).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.02.2022р. заявлений позов задоволено частково; зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 136,5 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, обчислену відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р.; у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунки при звільненні по день фактичного розрахунку відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 908 грн. (а.с.92-103).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач Апарат Верховної Ради України, який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову (а.с.104-114).
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що постановою Верховної Ради України № 1678-ІІІ від 20.04.2000p. «Про структуру апарату Верховної Ради України» встановлено граничну чисельність кількості штатних одиниць та затверджено чітку структуру Апарату Верховної Ради України у складі підрозділів, визначених у пункті другому.
Втім, у зазначеному переліку відсутні посади помічників-консультантів народних депутатів України, тобто Апарат не є роботодавцем для них, а отже не може здійснювати їм виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та інше.
Таким чином, умови проходження публічної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, тобто, безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України, який самостійно визначає їх кількість, посадові обов'язки, напрямки діяльності, особисто встановлює заробітну плату помічникам-консультантам, підписує табель обліку робочого часу своїх помічників-консультантів, розподіляє між ними фіксований фонд заробітної плати, премії та інше.
Також суд повинен був дослідити та встановити фактичні обставини цієї справи з метою з'ясування причин невикористання помічником-консультантом щорічної відпустки та (або) її частини після закінчення робочого року, за який мала б надаватися така відпустка; складання і затвердження графіків відпусток для народного депутата України і його помічників-консультантів та дотримання цього графіку цими особами; передбачення народним депутатом України VIII скликання ОСОБА_2 , в межах встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів загального фонду, коштів для грошової компенсації за всі невикористані помічником-консультантом ОСОБА_1 дні щорічної відпустки та інші обставини.
Крім того, суд першої інстанції повинен був врахувати і той факт, що позивач у цій справі (або в іншій адміністративній справі) не оскаржував Розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1305-к від 27.08.2019р. «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України» в частині, яка стосується питання проведення виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до ст.34 Закону України «Про статус народного депутата України», що дає підстави стверджувати про недоведеність позивачем протиправності дій та бездіяльності відповідача, а тому відсутні правові підстав щодо зобов'язання відповідача без відповідного рішення Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 спірну компенсацію.
Окрім цього, помилковими є висновки суду про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України. Позивач працював помічником-консультантом і фактичним роботодавцем по відношенню до нього був народний депутат України, який самостійно здійснював підбір помічників-консультантів, розподіляв обов'язки між ними та здійснював особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів в межах загального фонду, а також несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Апарат Верховної Ради України лише здійснював кадрове та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачем та його роботодавцями - народними депутатами України VIII скликання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Фінансове обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями.
Таким чином, позивач не був працівником Апарату Верховної Ради України, а перебував у трудових відносинах з народними депутатами України VIII скликання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а тому всі виплати, які виникли з таких трудових правовідносин, в тому числі грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, здійснюються виключно з загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, згідно розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 8351 від 19.12.2014р. «Про зарахування ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України» позивач був зарахований з 12.12.2014р. на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» порядком переведення із Рівненської обласної ради та присвоєно сьомий ранг державного службовця (а.с.57).
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 4808 від 28.04.2015р. «Про зарахування ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України» позивача з 21.04.2015р. зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із збереженням раніше присвоєного рангу державного службовця порядком переведення, увільнивши його від виконання обов'язків помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 ; проведено виплату компенсації за 10,5 календарних днів невикористаної основної відпустки в межах фонду, встановленого народному депутату України ОСОБА_2 для оплати праці помічників-консультантів відповідно до ст.34 Закону України «Про статус народного депутата України» (а.с.60).
Відповідно до розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 6859 від 24.06.2015р. «Про зарахування ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України» позивача з 10.06.2015р. зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із збереженням раніше присвоєного рангу державного службовця порядком переведення, увільнивши його від виконання обов'язків помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 ; проведено виплату компенсації за 4 календарні дні невикористаної основної відпустки в межах фонду, встановленого народному депутату України ОСОБА_4 для оплати праці помічників-консультантів відповідно до ст.34 Закону України «Про статус народного депутата України» (а.с.64).
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 1959-к від 08.06.2016р. «Про переведення ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України без поширення дії Закону України «Про державну службу» позивача з 01.06.2016р. переведено на посаду помічника-консультанта народного депутата України Сидорчука В.В. на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу» (а.с.68).
Відповідно до Витягу з розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1305-к від 27.08.2019р. «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України» ОСОБА_1 , помічника-консультанта народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 звільнено з займаної посади 29.08.2019р. у зв'язку із закінченням строку трудового договору (п.2 ст.36 КЗпП України), підстава: п.2 ч.1 ст.4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затв. постановою Верховної Ради України № 379/95-ВР від 13.10.1995р.
Також у вказаному розпорядженні зазначені положення про проведення виплати компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки згідно ст.19 Закону України «Про відпустки» у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до ст.34 Закону України «Про статус народного депутата України».
Згідно вказаного розпорядження кількість невикористаних днів основної щорічної відпустки позивача становить 136,5 днів (а.с.41).
Із змісту довідки № 20-17/1106 від 01.12.2021р. слідує, що за період роботи з 10.06.2015р. по 29.08.2019р. позивач ОСОБА_1 не використав 136,5 календарних днів щорічної основної відпустки (а.с.5).
Відповідно до розрахункового листа за квітень 2015 року позивачу нараховано грошові кошти на суму 8365 грн., з яких компенсація за невикористану відпустку склала 3087 грн. (а.с.79).
Згідно розрахункового листа за червень 2015 року позивачу нараховано грошові кошти на суму 1694 грн. 88 коп., з яких компенсація за невикористану відпустку становить 560 грн. 28 коп. (а.с.82).
Відповідно до розрахункового листа за травень 2016 року позивачу нараховано грошові кошти на суму 3406 грн. (а.с.80).
Згідно розрахункового листа за серпень 2019 року позивачу нараховано грошові кошти на суму 48833 грн. 33 коп. (а.с.79).
У відповідь на лист № 30/5-2021/ НОМЕР_1 (777304) від 28.12.2021р. про надання інформації стосовно ОСОБА_1 , помічника-консультанта народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 , відповідачем надана інформація про те, що Апарат Верховної Ради України здійснює кадрове та фінансове обслуговування помічників-консультантів за поданням народного депутата України. Всі виплати помічникам-консультантам виплачуються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. Станом на 29.08.2019р. розмір фонду, що використовувався для оплати праці помічників-консультантів народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 , становив 48025 грн. та розподілений у повному обсязі. У зв'язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів зазначеного народного депутата України, здійснити нарахування та виплату компенсації позивачу при його звільненні (29.08.2019р.) не було правових підстав (а.с.43-44).
Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був прийнятий на посаду та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України, відтак, у трудових відносинах ОСОБА_1 перебував виключно із Апаратом Верховної Ради України; народні депутати України у контексті даних правовідносин не виступають суб'єктами працевлаштування позивача.
Отже, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд керувався тим, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, у випадку стягнення з відповідача компенсації за час неповного розрахунку при звільненні до такого повного розрахунку неможливо правильно визначити суму такої компенсації на її відповідність наведеним вище критеріям.
Оскільки сплата спірних сум відповідачем на користь позивача на момент розгляду даної справи ще не відбулась, тому така обставина не дає змоги встановити розмір виплати, яка буде нарахована відповідачем за рішенням суду та загальний період затримки, тому на даний час неможливо обґрунтовано визначити суму відшкодування за час затримки розрахунку.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, через що в цій частині позову відмовлено.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до роз'яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнення по день фактичного розрахунку, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Водночас, відповідачем оскаржується рішення суду в частині задоволених позовних вимог - зобов'язання відповідача Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 136,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки, обчислену відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р.
Вирішуючи наведений спір в розглядуваній частині, колегія суддів виходить з того, що наведені висновки суду першої інстанції у повній мірі відповідають дійсним обставинам справи та не суперечать нормам матеріального права, з наступних підстав.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з тим, що позивач вважає дії відповідача щодо відмови у виплаті компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 10.06.2015р. по 29.08.2019р. у кількості 136,5 календарних днів та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку необґрунтованими та такими, що порушують його права на гарантовані виплати при звільненні.
За таких умов предметом спору в цій справі є оцінка наявності підстав для виплати позивачу недоотриманої компенсації за 136,5 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 10.06.2015р. по 29.08.2019р. та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені приписами ст.34 Закону України № 2790-XII від 17.11.1992р. «Про статус народного депутата України» та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затв. постановою Верховної Ради України № 379/95-ВР від 13.10.1995р. (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою ст.34 вказаного Закону передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Відповідно до ч.3 ст.34 цього Закону № 2790-ХІІ помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 06.11.1992р. роз'яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.
Таким чином, строковий трудовий договір - це угода, яка визначає взаємні права та обов'язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.
Згідно з ч.7 ст.1.1 Положення помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Частина восьма ст.1.1 цього Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.
Відповідно до частини другої ст.2.2 наведеного Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.
Згідно із ст.ст.3.1, 3.2 наведеного Положення персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.
Відповідно до ст.4.1 цього Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
За правилами ч.ч.1 і 3 ст.4.4 вказаного Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002р. № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої стаття 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) (3723-12) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За наведених обставин до правовідносини у сфері проходження державної та патронатної служби, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України, підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України № 504/96-ВР від 15.11.1996р. «Про відпустки».
Згідно із ч.3 ст.2 цього Закону право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до ч.ч.1 і 4 ст.24 вказаного Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Із системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства слідує, що підставою для виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Таким чином, з огляду на вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані 136,5 днів основної щорічної відпустки, а тому позовна вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за 136,5 календарних днів невикористаної щорічної відпустки ґрунтується на законі.
Додатково колегія суддів враховує, що згідно з пп.1 п.1 Положення про Апарат Верховної Ради України, затв. розпорядженням Голови Верховної Ради України № 769 від 25.08.2011р., Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Підпунктами 1 і 2 п.10 цього Положення визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Позивач ОСОБА_1 був прийнятий на посаду та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України, відтак, у трудових відносинах ОСОБА_1 перебував виключно із Апаратом Верховної Ради України.
Народні депутати України у контексті розглядуваних правовідносин не виступають суб'єктами працевлаштування позивача.
За таких умов видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
При цьому відсутність бюджетного асигнування не звільняє відповідача від виплати позивачу гарантованої йому законом компенсації за календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 136,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки, обчислену відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р., через що заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до часткового задоволення, з вищевикладених мотивів.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Апарат Верховної Ради України.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.02.2022р. в адміністративній справі № 460/17097/21 залишити без задоволення, а вказані рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Апарат Верховної Ради України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді В. З. Улицький
І. І. Запотічний
Дата складання повного тексту судового рішення: 18.08.2022р.