Справа № 308/10248/22
19 серпня 2022 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
з участю обвинуваченого ОСОБА_4
з участю захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в місті Ужгороді, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022070000000120 від 03.08.2022 року, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Вілок, Виноградівського р-н, Закарпатської області, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, раніше не судимого, який зареєстрований та фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України,
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН;
№ 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала
в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з цим документом територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали понад 68 держав світу, серед яких і Російська Федерація (далі - РФ).
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АР Крим, області, зокрема Донецька та Луганська, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» - інформаційною безпекою є, зокрема, захищеність України від намагань маніпулювати суспільною свідомістю, у тому числі шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.
Стаття 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» зазначає, що з урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена, зокрема на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, збереження соціально-політичної стабільності суспільства та зміцнення позицій України у світі. Основним напрямом державної політики з питань національної безпеки України в інформаційній сфері є, крім іншого, забезпечення інформаційного суверенітету України.
20 лютого 2014 року, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України.
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі по тексту РНБО) від 14 вересня 2020 року “Про Стратегію національної безпеки України”, затвердженої Указом Президента України № 392/2020 від 14 вересня 2020 року - Для відновлення свого впливу в Україні Російська Федерація, продовжуючи гібридну війну, системно застосовує політичні, економічні, інформаційно-психологічні, кібер- і воєнні засоби; посилюються угруповання збройних сил Російської Федерації та їх наступальний потенціал, регулярно проводяться масштабні військові навчання поблизу державного кордону України, що свідчить про збереження загрози військового вторгнення; зростає мілітаризація територій тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим та міста Севастополя; зберігається загроза з боку Російської Федерації вільному судноплавству у Чорному та Азовському морях, Керченській протоці. Спеціальні служби іноземних держав, насамперед Російської Федерації, продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу. Деструктивна пропаганда як зовні, так і всередині України, використовуючи суспільні протиріччя, розпалює ворожнечу, провокує конфлікти, підриває суспільну єдність. Державний суверенітет, територіальна цілісність, демократичний конституційний лад та інші життєво важливі національні інтереси мають бути захищені також від невоєнних загроз з боку Російської Федерації та інших держав, зокрема спроб спровокувати внутрішні конфлікти.
21 лютого 2022, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
У період до приблизно 05 години 00 хвилин 24 лютого 2022 року Президент Російської Федерації ОСОБА_6 , а також інші невстановлені представники військово-політичного керівництва РФ, діючи всупереч вимогам п.п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
Так, 24 лютого 2022 року о 5 годині Президентом Російської Федерації ОСОБА_7 оголошено рішення розпочати військову операцію в Україні, у зв'язку з чим на виконання вищевказаного наказу, під безпосереднім керівництвом та контролем представників влади РФ, її Збройних Сил, спецслужб та інших осіб, військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації, шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької та інших областей, в тому числі вийшовши за межі адміністративних кордонів Херсонської, Миколаївської, Запорізької областей, та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також окупували частин вказаної території України, чим змінили межі її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що частково продовжується по теперішній час та призводить до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
24 лютого 2022 року указом Президента України Володимира Зеленського №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України на 30 діб та який 20.03.2022 Законом України про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №2119-IX (реєстр. №7168) продовжено на 30 діб до 25.04.2022.
Рішенням Верховної ради України відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року Російська Федерація визнана державою-агресором, яка здійснює збройну агресію проти України, розв'язала і веде повномасштабну агресивну війну проти України та Українського народу з порушенням норм міжнародного права, вчиняючи злочини проти людства.
Як встановлено, планування, фінансування та реалізація Російською Федерацією агресивної війни та агресивних воєнних дій проти України, проведення розвідувальної та підривної діяльності на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, організовується, спрямовується, здійснюється силами, насамперед, ЗС РФ, Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, Федеральної служби безпеки Російської Федерації, найманців, а також осіб, залучених до співробітництва на конфіденційній (негласній) основі, у тому числі громадян України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що громадянин України ОСОБА_4 , будучи прихильником мілітаризованої політики здійснюваної РФ щодо України та підтримуючи ідеологічну основу так званого «руского мира», з використанням засобів масової інформації свідомо поширює матеріали, в яких міститься виправдовування збройної агресії рф проти України, а також глорифікація представників збройних формувань рф.
громадянин України ОСОБА_4 є головним редактором угорськомовного порталу «Карпатінфо», розміщеного в загальнодоступній мережі Інтернет за посиланням: « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Поряд з цим, у вищевказаного порталу наявна група в соціальній мережі «Facebook», що знаходиться в загальнодоступній мережі Інтернет за посиланням: « ІНФОРМАЦІЯ_2 », адміністратором якої є особа, котра користується профілем « ОСОБА_8 » (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Встановлено, що даним профілем користується громадянин ОСОБА_4 для адміністрування вищевказаної групи в соціальній мережі «Facebook».
Так, на виконання свого злочинного умислу ОСОБА_4 , будучи громадянином України, усвідомлюючи злочинність своїх дій, будучи обізнаним про здійснення РФ збройної агресії проти України, керуючись ідеологічними мотивами, діючи умисно, будучи головним редактором угорськомовного порталу «Карпатінфо», перебуваючи за місцем проживання, а саме за адресою АДРЕСА_1 з використанням належного йому ноутбука марки «Asus» моделі: 8265NGW ID:PD98265NG, 09.05.2022 року, об 11 годині 37 хвилин розмістив публікацію угорською мовою, що у перекладі на українську мову означає: « ІНФОРМАЦІЯ_4 » за посилання: ІНФОРМАЦІЯ_5 ).
Поряд з цим, будучи активним користувачем загально доступної соціальної мережі «Facebook», ОСОБА_4 , використовуючи профіль «Toth Istvan», того ж дня, об 11 годині 47 хвилин, перебуваючи за місцем проживання, а саме за адресою АДРЕСА_1 поширив дану публікацію в групі видання «Карпатінфо». Відповідні текстові матеріали були розміщені у соціально-орієнтованому ресурсі «Facebook», що передбачає можливість ознайомлення з ними необмеженої кількості осіб, а отже інформація, яка в них міститься, є публічною, тобто такою, що призначена для широкого користувача, ознайомлення, з огляду на що вона сприяє формуванню певної суспільної думки та містить пропаганду певних ідей.
Відповідно до висновку експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз №175/1 від 23.06.2022, у вищевказаній публікації наявні публічні виправдовування збройної агресії рф проти України, а також глорифікація представників збройних формувань рф.
Так, ОСОБА_4 , розуміючи, що у вищезазначеній публікації містяться виправдовування збройної агресії рф проти України, а також глорифікація представників збройних формувань рф, поширив її на сайті видавництва «Карпатінфо» та у соціальній мережі «Facebook» у групі даного видавництва.
За таких обставин, ОСОБА_4 обґрунтованого обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України, а саме поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування збройної агресії рф проти України, а також глорифікація представників збройних формувань рф.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, підтвердив обставини, викладені у обвинувальному акті.
Захисник підтримав позицію обвинуваченого.
Сторонам та іншим учасникам кримінального провадження роз'яснено, що відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.
Прокурор в судовому засіданні не заперечив проти позиції сторони захисту, просив призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки без конфіскації майна та звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 (один) рік, враховуючи щире каяття, беззастережне визнання винуватості.
З'ясувавши думку учасників судового провадження про обсяг та порядок дослідження доказів по справі, враховуючи, що обвинувачений повністю визнав свою вину в інкримінованих діяннях, щиро розкаявся, ніхто з учасників провадження не піддає сумніву й не оспорює фактичні обставини викладені в обвинувальному акті, вірно розуміють зміст цих обставин, в суду немає сумнівів у добровільності та істинності позиції учасників процесу, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав за недоцільне проводити дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись лише показаннями обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують особу обвинуваченого і вважає доведеним пред'явлене обвинувачення.
Суд оцінює, що показання обвинуваченого ОСОБА_4 в повній мірі узгоджуються та відповідають суті тих подій, які викладені в обвинувальному акті, тому об'єктивних сумнівів у доведеності його вини у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України, у суду не має.
Суд, обмежившись допитом обвинуваченого ОСОБА_4 , його щирим визнанням вини у вчиненому приходить до висновку, що органом досудового розслідування дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 436-2 КК України кваліфіковано вірно, як поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування збройної агресії рф проти України, а також глорифікація представників збройних формувань рф..
Відповідно до ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 436-2 КК України є нетяжким злочином.
Обираючи вид і міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує тяжкість кримінального правопорушення, дані про особу винного, який є одруженим, не перебуває під наглядом у лікаря нарколога у КНП «Берегівська лікарня імені Бертолона Ліннера Берегівської міської ради».
Пом'якшуючими покарання обставинами є його щире каяття у вчиненому.
Обтяжуючих покарання обставин судом не встановлено.
При призначенні покарання суд враховує пом'якшуючі провину обставини обвинуваченого, його щире каяття, відсутність обтяжуючих обставин.
З огляду на викладене, суд вбачає за належне визначити ОСОБА_4 , покарання за ч. 2 ст. 436-2 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі без конфіскації майна та вважає за можливе його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства, у зв'язку із чим звільнити його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Зазначене покарання суд вважає необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Цивільний позов по справі не заявлявся.
Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Згідно з положенням ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Розподіл витрат на залучення експерта вирішити відповідно до ч.2 ст. 124 КПК України.
Керуючись ст.ст. 370, 373 КПК України суд,-
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі статті 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України, а саме:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Відповідно до ч. 4 ст. 76 КК України покласти нагляд за засудженим ОСОБА_4 на уповноважений орган з питань пробації за місцем його проживання.
Запобіжний захід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не обирався.
Арешт, накладений за ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.08.2022 року, на ноутбук марки «Asus» моделі: 8265NGW ID:PD98265NG - скасувати.
Речові докази по справі: ноутбук марки «Asus» Х510U моделі: 8265NGW ID:PD98265NG - залишити ОСОБА_4 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України витрати по справі за проведення лінгвістичної експертизи №175/1 від 23.06.2022 року у сумі 7550 (сім тисяч п'ятсот п'ятдесят) гривень 80 копійок на рахунок за вказаними реквізитами: одержувач: Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України; банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Києва; IBAN: UA658201720313241001201007395, ЄДРПОУ 20001993; призначення платежу: оплата за судову експертизу відповідно до висновку від 23.06.2022 №175/1
Вирок може бути оскаржений, з підстав, передбачених статтею 394 КПК України до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1