ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
04 травня 2022 року місто Київ №640/9958/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо виплати ОСОБА_1 пенсії із застосуванням обмеження у розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 24 вересня 2020 року та здійснювати виплату пенсійного забезпечення без обмеження максимального розміру, встановлених для осіб, які втратили працездатність, із урахуванням раніше виплачених сум.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що дії пенсійного органу щодо обмеження призначеної йому пенсії по інвалідності максимальним розміром є протиправними, оскільки частина сьома статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016. За таких обставин, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2021 прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 640/9958/21, а також визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 03.06.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній із заявленими позовними вимогами не погоджується та зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII встановлено обмеження до 31.12.2017. Тобто, рішення Конституційного суду не скасовує обмеження виплати пенсій на 2017 рік, а тому дії органів Пенсійного фонду України є правомірними.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.
Розглянувши всі наявні в матеріалах справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» .
Як вбачається з розрахунку пенсії по інвалідності станом на 24.09.2020, позивачу було призначено пенсію з 24.09.2020 у розмірі 80% грошового забезпечення у сумі 30 594,72 грн. При цьому, як вбачається з вказаного розрахунку, пенсія позивачу виплачувалась з урахуванням максимального розміру пенсії - 17120,00 грн.
Не погоджуючись із обмеженням пенсії, позивач звернувся із заявою від 04.03.2021 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
Листом від 25.03.2021 №7131-7194/3-02/8-2600/21 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивача про те, що статтею 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (із змінами, внесеними згідно із Законом №1774-VIII від 06.12.2016) передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям громадян, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. При цьому, статтями 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2020-2021 роках прожиткових мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність: з 01.01.2020 - 1638,00 грн., з 01.07.2020 - 1712,00 грн., з 01.12.2020 - 1769,00 грн., з 01.01.2021 - 1769,00 грн., з 01.07.2021 - 1854 грн., з 01.12.2021 - 1934,00 грн. Таким чином пенсія виплачується з урахуванням статті 43 Закону в наступних розмірах:
- з 24.09.2020 - 17120,00 грн.;
- з 01.12.2020 - 17690,00 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо виплати ОСОБА_1 пенсії із застосуванням обмеження у розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до преамбули Закону №2262-ХІІ цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до статті 1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII), який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності із 01.01.2017, у частины сьомый статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року» .
Таким чином, частина сьома статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774, передбачає, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Крім того, відповідно до статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (у редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу) визначено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з абзацами 1, 2 пункту 2 розділу ІІ Закону "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668-VI цей Закон набирає чинності з 1 жовтня 2011 року, крім абзацу одинадцятого підпункту 11 та абзацу сто тридцять восьмого підпункту 17 пункту 6 розділу II цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2012 року.
Обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом.
Відтак, обмеження пенсії максимальним розміром у вигляді десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, застосовується до тих пенсій, що призначені після набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI.
Оскільки позивач отримує пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка призначена з 24.09.2020, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно обмежено розмір такої пенсії на підставі норм Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
Норми Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI щодо обмеження максимального розміру пенсії є чинними, неконституційними не визнані, а тому є обов'язковими для застосування.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Так, у постанові від 24.06.2020 (справа №580/234/19) Верховний Суд у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду на підставі аналізу зазначених вище норм чинного законодавства дійшов таких висновків:
«Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом №3668-VI; 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
Такий підхід відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року №5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Суд не знаходить у такому різному ставленні правомірної, об'єктивно обґрунтованої мети.
При цьому, звертає на себе увагу факт, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту «обмеження максимального розміру пенсії» за колом осіб в момент набуття чинності Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.
Таким чином, з наведеного слідує висновок, що на осіб, яким пенсія призначена (перерахована) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 24.06.2020 у справі 580/234/19; від 10.09.2020 у справі № 280/5154/19; від 17.09.2020 у справі № 826/11471/18; від 24.09.2020 у справі №640/5854/19.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі №580/492/19 зазначив, що з часу набрання чинності Законом №3668 він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсію за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 грн., з 01.07.2020-1712 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 30.06.2020.
Розмір нарахованої пенсії перевищив максимальний та оскільки таке перевищення відбулося в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, зазначені положення Закону №3668-VI неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов'язкові для застосування.
На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України « Про Державний бюджет України на 2011 рік».
У цьому Рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 р. у справі Ейрі проти Ірландії констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі Кйартан Асмундсон проти Ісландії від 12 жовтня 2004 року (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення).
Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
В рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
З системного аналізу наведених рішень слідує, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.
Як відзначив Конституційний Суд України, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2.1 рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, питання щодо розподілу судових витрат вирішенню не підлягає.
Керуючись статтями 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.