Справа №760/32029/21
6/760/1016/21
12 квітня 2022 року Солом'янський районний суд міста Києва в складі судді
Зуєвич Л.Л., розглянувши заяву ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (адреса: АДРЕСА_1 ; адреса представника: АДРЕСА_2 ) про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання у цивільній справі № 2-2095/00 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 /далі - ОСОБА_2 / (адреса: АДРЕСА_3 ) про стягнення аліментів на утримання дітей,
Рух справи
25.11.2021 до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла вказана заява, датована 22.11.2021, за підписом представника заявника - Конопат М.І. (діє на підставі ордеру), в якій заявниця просить:
- видати дублікат виконавчого листа у справі № 2 - 2095/00 виданого Жовтневим районним судом міста Києва від 16.08.2000 про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліментів на утримання дітей;
- поновити строк пред'явлення виконавчого листа № 2-2095/00 виданого Жовтневим районним судом міста Києва 16.08.2000 про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліментів на утримання дітей.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2021 для розгляду зазначеної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично матеріали заяви передано судді по реєстру 02.12.2021.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 06.12.2021 вказану заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 12.04.2022.
Заявник та заінтересовані особи у судове засідання не з'явилися, про дату та час розгляду справи повідомлялися, також відповідна інформація розміщувалась на сайті судової влади, а ухвали - в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Тобто суд в умовах обмежених строків, встановлених для даного виду заяв, суд вчинив всі можливі та залежні від нього заходи щодо повідомлення учасників судового процесу про розгляд справи.
Суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа, виданого іншими органами (посадовими особами), подається до суду за місцем виконання відповідного рішення. Заява розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.
Згідно з п. п. 17.4 п. 17 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви.
Враховуючи приписи ст. 433, п.п. 17.4 п. 17 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, які не вимагають обов'язкової участі заявника при розгляді відповідної заяви, суд дійшов висновку про розгляд заяви ОСОБА_1 за наявними матеріалами справи без участі учасників провадження.
Доводи заяви
Заява, що є предметом розгляду, обґрунтована, зокрема, тим, що ОСОБА_1 було отримано виконавчий лист у справі № 2-2095/00 Жовтневого районного суду міста Києві від 16.08.2000, який в подальшому було пред'явлено до Святошинського районного ВДВС у місті Києві до виконання.
Заявник вказує, що 02.12.2011 державним виконавцем Гресь Т.О. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, яку в подальшому разом з виконавчим листом було направлено до ВДВС Дніпровського РУЮ.
Як зазначає заявник, 17.02.2021 з відповіді Дніпровського районного ВДВС у м. Києві вона дізналася, що постанова про закінчення виконавчого провадження та виконавчий лист № 2-2095 від 16.08.2000, виданий Жовтневим районним судом м. Києва про стягнення коштів з ОСОБА_2 в розмірі 60 451,00 грн не надходили та на виконанні не перебуває.
Підсумовує, що рішення Жовтневого районного суду міста Києві від 16.08.2000 станом на дату подання заяви не виконано, а доля виконавчого документа невідома.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши матеріали заяви ОСОБА_1 та справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження зазначених заявником обставин в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Києва від 16.08.2000 вирішено утримати з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. М. Супоїтівка, Баришевського р-ну, Київської обл., що працює, проживає: АДРЕСА_4 аліменти на утримання синів ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку щомісячно до повноліття сина ОСОБА_3 , а починаючи з 11.11.2009 в розмірі 1/4 частини до повноліття сина ОСОБА_4 на користь матері дітей ОСОБА_1 .
Зі змісту відповіді Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30.04.2021 вбачається, що у відділі перебувало виконавче провадження № 3028974 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2095 від 16.08.2020 виданого Жовтневим районним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів в розмірі 1/3 ч. всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 11.11.2000.
02.12.2021 державним виконавцем Гресь Т.О. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, яку в подальшому разом з виконавчим листом було направлено до ВДВС Дніпровського РУЮ.
Станом на 30.04.2021 виконавчий лист № 2-2095 від 16.08.2000 виданий Жовтневим районним судом повторно на адресу відділу не надходив та на виконанні не перебуває.
Зі змісту відповіді Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17.02.2021 вбачається, зокрема, що виконавчий лист № 2-2095 від 16.08.2000 на виконанні у відділі не перебуває.
Норми права, застосовані судом, та мотиви суду
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною 1 ст. 18 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.
Європейський суд наголосив, що п. 1 ст. 6 вказаної Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).
У статті 1 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016 «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Суд враховує, що ч. 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.10.2020 № 2-2177/11 (провадження № 61-1596св20) викладено наступну правову позицію:
«Відповідно до п. 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
З огляду на зміст ч. 1 ст. 11 Закону № 1404-VIII строк пред'явлення виконавчого документа до виконання - це період часу, в межах якого стягувач має право пред'явити виконавчий документ до примусового виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на дату винесення постанови про повернення виконавчого провадження стягувачу) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 1 ст. 12 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на дату звернення заявника до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа) передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Згідно з п. 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Тлумачення п. 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання яких не сплив на час набрання чинності Законом № 1404-VIII. Для п. 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм Закону № 1404-VIII до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.
Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII; близький за змістом припис був відображений у ч. 2 ст. 24 Закону № 606-XIV).
У разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (ч. 1 ст. 433 ЦПК України). Положення ст. 23 Закону № 606-XIV, а у Законі № 1404-VIII - положення ст. 12 регулюють питання переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Отже, приписи підпункту 17.4 пункту 1 Розділу XIІІ «Перехідні положення» ЦПК України не суперечать приписам ч. 6 ст. 12 Закону № 1404-VIII, ч. 1 ст. 433 ЦПК України. Зазначені приписи перехідних положень ЦПК України не забороняють суду одночасно розглянути та вирішити поставлені у заяві стягувача питання про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання та про видачу дубліката такого документа у разі його втрати або розглянути питання про видачу дубліката втраченого виконавчого документа після того, як суд поновив строк для пред'явлення цього документа до виконання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19) дійшла висновку, що якщо строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред'явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
Підставою для відмови у видачі дубліката виконавчого листа є закінчення строку, встановленого для пред'явлення його до виконання і незаявлення вимоги про поновлення цього строку».
Отже, для вирішення питання про видачу дубліката виконавчого документа суд первинно має розглянути питання щодо можливості поновлення строку пред'явлення такого документа до виконання.
Як зазначалось, згідно з ч. 1 ст. 433 ЦПК України, у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
Суд зауважує, що з правового аналізу законодавчих норм вбачається, що поняття строку пред'явлення виконавчого листа до виконання за змістом ближче до поняття позовної давності, тобто строку, протягом якого особа може звернутись за захистом свого порушеного права. Тому ці строки не можуть бути преклюзивними, а є гнучкими. З огляду на вказане, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання за наявності певних обставин може бути перерваний або поновлений.
При цьому, поважними причинами пропуску строку можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії, та підтверджені належними доказами.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Суд погоджується з доводами заявника, що виконання рішення суду є однією з базових гарантій, встановлених як Конституцією України, так і рішенням Європейського суду з прав людини: є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Проте відповідно до ч. 8 ст. 19 Закону № 1404-VIII особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, зміст та матеріали заяви ОСОБА_1 фактично не містять обґрунтувань та доказів поважності підстав пропуску строку пред'явлення виконавчого документу до виконання.
Зі змісту наданих відповідей відділів ДВС вбачається, що примусове виконання виконавчого листа № 2-2095 від 16.08.2000 виданого Жовтневим районним судом було закінчено на підставі постанови виконавця ще 02.12.2011, а виконавчий лист направлено ВДВС Дніпровського РУЮ.
Проте, лише через 10 років заявником було виявлено, що рішення Жовтневого районного суду м. Києва від 16.08.2000 боржником не виконується, незважаючи на те, що зазначеним рішенням встановлено щомісячне утримання з боржника з усіх видів його заробітку.
За таких умов поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання за відсутності: доведення поважності причин пропуску такого строку; наявності непереборних обставин, що стали підставою такого пропуску; доведеності сумлінності дій заявника, спрямованих на уникнення пропуску такого строку або якнайшвидшого його поновлення, - може вважатись порушенням принципу правової визначеності.
Отже, у даному випадку суд дійшов висновку про недоведеність заявником обставин наявності поважних, об'єктивно непереборних, незалежних від нього причин які стали підставою для пропуску строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, а тому у задоволенні заяви про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред'явлення слід відмовити.
Оскільки строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 76-81, 259-261, 352-355, п. п. 17.4 п. 17 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, суд
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання у цивільній справі № 2-2095/00 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Суддя Л. Л. Зуєвич