Справа № 540/5190/21
18 серпня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Кравченка М.М.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, в якій просив: визнати протиправною бездіяльність прокуратури Автономної Республіки Крим та м. Севастополя щодо ненарахування ОСОБА_1 з 27 березня 2020 року заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», зобов'язати прокуратуру Автономної Республіки Крим та м. Севастополя нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату (включаючи оплату часу відпусток) за період з 27 березня 2020 року до дня ухвалення судом рішення у адміністративній справі, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, та виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне. З 15.11.2016 позивач працює в прокуратурі Автономної Республіки Крим, обіймає посаду прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами поліції, підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях проти життя та нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим (з місцем дислокації у м. Херсон). Приписами ч.2 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ визначається, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок. З 26.03.2020 і на сьогоднішній день діє редакція статті 81 Закону № 1697-VІІ, відповідно до частини першої якої заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Однак, з 27.03.2020 і по цей час заробітна плата позивачу виплачується не відповідно до статті 81 Закону № 1697-VІІ, а виходячи з посадового окладу, визначеного у додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 (в редакції постанови № 657 від 30.08.2017) «Схема посадових окладів працівників прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, військових прокуратур регіонів і прирівняних до них прокуратур». У відповідь на адвокатський запит листом від 25.08.2021 відповідачем повідомлено про те, що складові заробітної плати обраховані відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012, а підстави для здійснення виплати заробітної плати згідно ст.81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням усіх складових станом на 26.03.2020 відсутні. Позивач вважає, що бездіяльність прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя щодо ненарахування та невиплати йому заробітної плати відповідно до статті 81 Закону № 1697-VІІ є незаконною та такою, що порушує право на належний рівень соціального забезпечення, гарантований Конституцією України.
Відповідно до ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.06.2022 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії було прийнято до провадження.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що рішення Конституційного Суду України щодо застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» стосується тільки кола суб'єктів зазначених у цій статті. 25.09.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури. Наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» визначено днем початку роботи обласних прокуратур 11.09.2020, у зв'язку з чим прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя набула статусу прокуратури обласного рівня. Проте, не зважаючи на те, що ОСОБА_1 написана заява про намір пройти атестацію, відомості від відповідної кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про проходження останнім атестації не надходили, у зв'язку з чим останній не переведений до прокуратури обласного рівня прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. ОСОБА_1 з дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, не займав та не займає посади, посадові оклади яких визначені статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», оскільки період його роботи у прокуратурі АР Крим пов'язаний із функціонуванням прокуратури регіонального рівня, а відомості щодо проходження останнім атестації, що є обов'язковою умовою для переведення в прокуратуру обласного рівня - відсутні. У зв'язку з викладеним, оплата праці ОСОБА_1 здійснювалась відповідно до діючих нормативно-правових актів, а саме згідно з абзацом 3 пункту 3 Розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-ІХ, тобто відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умови праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505. З огляду на викладене, поведінка Відповідача не може розцінюватись протиправною, оскільки рішення приймались відповідно та в спосіб, визначений чинним законодавством, а тому підстави для здійснення перерахунку заробітної плати, виплати недоплаченої заробітної плати Позивачу, відповідно до ст.81 Закону України «Про прокуратуру», відсутні.
Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
ОСОБА_1 з 15.11.2016 року працює в прокуратурі Автономної Республіки Крим, на час звернення до суду обіймав посаду прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами поліції, підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях проти життя та нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим.
ОСОБА_1 через представника 18.08.2021 року звернувся до Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя із адвокатським запитом, в якому просив повідомити: які складові грошового забезпечення включені до заробітної плати прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами поліції, підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях проти життя та нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим (з місцем дислокації у м. Херсон) ОСОБА_1 станом на час отримання запиту; з яких правових підстав ОСОБА_1 з 26.03.2020 і по цей час заробітна плата виплачується не відповідно до статті 81 Закону № 1697-ХІІ, а виходячи з посадового окладу, визначеного у додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 (в редакції постанови № 657 від 30.08.2017); у разі відсутності таких правових підстав, просив нарахувати і виплатити ОСОБА_1 заробітну плату (включаючи оплату часу відпусток) за період з 27 березня 2020 року до цього часу, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, і виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період; у разі відмови нарахувати та виплати ОСОБА_1 у порядку, зазначеному у 3 питання запиту - просв надати належним чином оформлене рішення з цього приводу.
У відповідь на адвокатський запит Прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя листом від 25.08.2021 року повідомила ОСОБА_1 , що складові заробітної плати обраховані відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012, а підстав для здійснення перерахунку заробітної плати, виплати різниці заробітної плати з усіма її складовими за період роботи з 27.03.2020 року по теперішній час відсутні.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначаються Законом України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч.1 ст.49 Закон України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05.11.1991 заробітна плата прокурорів і слідчих прокуратури складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, Законом України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05.11.1991 не було визначено розмір посадового окладу прокурорів і повноваження щодо його визначення були надані Кабінету Міністрів України.
На виконання своїх повноважень Кабінет Міністрів України постановою від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов праці працівників органів прокуратури» затвердив схему посадових окладів працівників органів прокуратури.
Згідно з ч.1 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.2 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.
Згідно з ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до ч.4 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.
Вищенаведене підтверджує, що приписами ч.1 ст.49 Закон України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05.11.1991 встановлено інші складові заробітної плати прокурів, без визначення розміру посадового окладу, повноваження щодо визначення якого надані Кабінету Міністрів України, у межах яких прийнято постанову № 505, яка визначила відповідні розміри посадових окладів.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 року № 79-VIII внесено зміни до Бюджетного кодексу України, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено п.26, згідно якого норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року у справі № 6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року у справі № 6-р/2020 визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
25.09.2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Згідно з п.3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Відповідно до п.7 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.
Суд зазначає, що встановлення нових розмірів посадових окладів переатестованим працівникам прокуратури Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року буде сприяти незалежній діяльності прокуратури, неупередженому, об'єктивному, безсторонньому виконанню прокурорами своїх функцій. Підвищення посадових окладів є заходом щодо юридичного захисту прокурорів, належного рівня матеріального та соціального забезпечення, які мають бути гарантовані таким чином, щоб не допустити тиску, що може спричинити вплив на прийняті ними рішення.
Згідно п.4 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року № 113-IX наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 року № 414 11 вересня 2020 року визначено днем початку роботи обласних прокуратур: Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Вінницької обласної прокуратури, Волинської обласної прокуратури, Дніпропетровської обласної прокуратури, Донецької обласної прокуратури, Житомирської обласної прокуратури, Закарпатської обласної прокуратури, Запорізької обласної прокуратури, Івано-Франківської обласної прокуратури, Київської обласної прокуратури, Кіровоградської обласної прокуратури, Луганської обласної прокуратури, Львівської обласної прокуратури, Миколаївської обласної прокуратури, Одеської обласної прокуратури, Полтавської обласної прокуратури, Рівненської обласної прокуратури, Сумської обласної прокуратури, Тернопільської обласної прокуратури, Харківської обласної прокуратури, Херсонської обласної прокуратури, Хмельницької обласної прокуратури, Черкаської обласної прокуратури, Чернівецької обласної прокуратури, Чернігівської обласної прокуратури, Київської міської прокуратури.
Як вже було зазначено, ОСОБА_1 з 15.11.2016 року працює в прокуратурі Автономної Республіки Крим, яка є регіональною прокуратурою.
Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 написана заява про намір пройти атестацію, однак відомості від відповідної кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про проходження останнім атестації не надходили, у зв'язку з чим останній не переведений до прокуратури обласного рівня - прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 працює прокурором регіональної прокуратури та не переведений на посаду прокурора обласної прокуратури, туму на нього не розповсюджуються положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року щодо визначення розміру посадового окладу, премій та надбавок прокурора обласної прокуратури.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» від 11 червня 2002 року, заява № 36042/97). Відмінність у ставленні також є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року, заява № 20060/92; рішення у справі «Пічкур проти України» від 07 листопада 2013 року, заява № 10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).
Наявність правомірної, об'єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними, також виключає дискримінацію, що випливає з визначень прямої та непрямої дискримінації, наданих у Законі України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні».
Статтею 1 Конвенції Міжнародної Організації Права № 11 про дискримінацію в галузі права та занять 1958 року визначено, що будь-яке розрізнення, недопущення або перевага відносно певної роботи, що ґрунтується на її специфічних вимогах, дискримінацією не вважається.
Посилання позивача, як на підставу для задоволення позовних вимог, що в рамках реформування прокуратура Автономної Республіки Крим змінила лише назву на прокуратуру Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, не змінюючи ні коду ЄДРПОУ (02911088), ні свого місцезнаходження, ні своїх функцій, а його статус як прокурора не змінився і він продовжує перебувати з відповідачем у правовідносинах, пов'язаних з проходженням публічної служби, отримуючи заробітну плату, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, що здійснені з невірним тлумаченням норм законодавства.
Законодавець, ввівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, зазначив, які саме дії мають вчинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації.
Метою проведення атестації прокурорів є надання оцінки їхній професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності. Кожен з етапів атестації прокурорів має на меті проявити і оцінити різні аспекти його професійної підготовки і кваліфікації.
У пункті 41 звіту Венеціанської Комісії від 25-26 березня 2011 року зазначено, що наразі можливий консенсус щодо обов'язкових елементів (як формальних, так і матеріальних або субстантивних) поняття «верховенство права», зокрема, таких, як законність, в тому числі прозорий, підзвітний і демократичний порядок введення законів у дію; правова визначеність; заборона свавілля; доступ до правосуддя у незалежних і неупереджених судах, в тому числі судовий контроль за адміністративними актами; дотримання прав людини; недискримінація та рівність перед законом.
Тобто, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи, основоположні свободи. У рішенні від 10 грудня 2009 року «Михайлюк та Петров проти України» (заява № 11932/02) зазначено, що «… вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві, він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступно відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права…».
Суд зазначає, що мета, процедура та правові наслідки атестації прокурорів чітко визначені та врегульовані Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Положення цього закону, що регулюють процедуру проходження атестації прокурорів, є зрозумілими, точними і передбачуваними.
За сталою практикою Європейського суду приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16 грудня 1992 року). Обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. п. 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи № 55480/00 та № 59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28 травня 2009 року (справа 26713/05)). Звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04)).
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання, залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, 2001).
Запровадження Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» атестації прокурорів як однієї з умов для їх переведення пов'язане, в тому числі, із створенням передумови для побудови системи прокуратури, кадровим перезавантаженням органів прокуратури та способом перевірки та оцінки кваліфікацій чинних прокурорів на відповідність їх посадам прокурора в таких органах.
Проходження прокурорами атестації відповідає вимогам чинного законодавства, мета встановлення відмінностей у порядку оплати праці також є істотною, оскільки проведення такої атестації є об'єктивно виправданим і необхідним для суспільства. Отже, встановлені законодавством відмінності у визначенні розміру грошової винагороди тих прокурорів, які пройшли атестацію, і тих, які її не проходили, не можна вважати дискримінаційними, оскільки ці відмінності були обумовлені легітимною й істотною метою, відповідали конституційним положенням, були об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими.
З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що в даному випадку нарахування та виплата позивачу заробітної плати на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року «Про упорядкування структури та умов праці працівників органів прокуратури» у спірний період здійснювались відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, в зв'язку з чим заявлені позовні вимоги не належать до задоволення.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження впродовж розгляду справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами. Адже, згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами з посиланнями на відповідні положення законодавства про необґрунтованість позовних вимог позивача.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з вимогами ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (вул. Ділова, 24, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 02911088) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя М.М. Кравченко