Справа № 420/8011/22
18 серпня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Одеської митниці ДФС (вул.Івана та Юрія Лип,21-А, м.Одеса, 65078), за участю третіх осіб Одеської митниці Держмитслужби (вул.Івана та Юрія Лип,21-А, м.Одеса, 65078), Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (вул.Івана та Юрія Лип,21-А, м.Одеса, 65078) про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС, за участю третіх осіб Одеської митниці Держмитслужби, Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України за результатом якого позивач просить:
визнати протиправним тa скасувати наказ голови комісії з реорганізації Одеської митниці ДФС Г.Іваненко від 28.07.2021 р. №8-0 «Про попередження посадових осіб Одеської митниці ДФС про наступне звільнення» в частині попередження ОСОБА_1 про наступне звiльнення з посади заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №4 митного поста «Чорноморський» Одеської митниці ДФС;
визнати протиправним тa скасувати наказ голови комісії з реорганізації Одеської митниці ДФС А.Артеменко «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » №16-o від 23.12.2021 року, котрим ОСОБА_1 , звільнено 30.12.2021 року з посади заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №4 митного поста «Чорноморський» Одеської митниці ДФС та припинено державну службу;
поновити ОСОБА_1 з 30.12.2021 року на державній службі та на посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №4 митного поста «Чорноморський» Одеської митниці ДФС або на посаді, що є рівнозначною (рівноцінною) посаді, з якої звільнено;
стягнути з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.12.2021 р. по дату набрання рішенням по справі законної сили з вирахуванням обов'язкових податків і зборів;
допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць (без урахування обов'язкових відрахувань).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказ Голови комісії з реорганізації Одеської митниці ДФС Г.Іваненко від 28.07.2021р. №8-0 «Про попередження посадових осіб Одеської митниці ДФС про наступне звiльнення» та наказ №16-о від 23.12.2021 року голови комісії з реорганізації Одеської митниці ДФС ОСОБА_2 «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » - є такими, що грубо порушують вимоги ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу», та мають бути скасовані. Зокрема позивачем зазначено, що згідно положень ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби вiдповiдно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту частини першої цієї статі у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Отже, норма ч.3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» передбачає безумовну обов'язковість попереднього пропонування державному службовцю вакантних посад перед звiльненням. Проте відповідачем не дотримано вказаної норми.
Ухвалою суду від 14.06.2022 року було відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 20.07.2022 року продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 09.08.2022 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено адміністративну справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без виклику учасників судочинства, з ухваленням судового рішення « 18» серпня 2022 року.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази, судом встановлено наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 з 1993 року безперервно працював в митних органах на різних посадах, а з 2017р. і по день звiльнення Начальника митного поста - на посаді заступника начальника відділу митного оформлення № 4 митного поста «Чорноморський» Одеської митниці ДФС, за час перебування на державній службі до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався, мав ряд заохочень та подяк за час служби.
Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем ОСОБА_1 протягом 2020 та 2021 року звертався до Одеської митниці ДФС та Одеської митниці Держмитслужби щодо переведення на рівнозначну посаду в Одеську митницю Держмитслужби, а згодом до Одеської митниці відокремленого підрозділу. Листами Одеської митниці ДФС та відповідями на адвокатські запити відповідач повідомляв позивача про відсутність підстав для переведення.
Головою комісії з реорганізації Одеської митниці ДФС 28.07.2021р. вiдповiдно до підпункту 2 частини 10 VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 28 січня 2021 року № 1150-IX «Про Бюро економічної безпеки України», постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2021 № 510 «Про утворення бюро економічної безпеки України», постанови Кабінету міністрів України від 02 жовтня 2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби», наказу Державної фіскальної служби України від 25.11.2019 року № 30-рг «Про реорганiзацiю митниць ДФС (із змінами), керуючись підпунктом 4 пункту 21 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074 (iз змiнами), та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2021 року № 761 «Про внесення змiн в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квiтня 2014 року № 85», наказу ДФС України вiд 23.07.2021 №22-рг «Про вивільнення працівників Державної фіскальної служби України» та у зв'язку з припиненням Державної фіскальної служби України з повним скороченням посад та чисельності, прийнято наказ №8-0 «Про попередження посадових осіб Одеської митниці ДФС про наступне звільнення», підпунктом 1.1 якого наказано Комісії реорганізації Одеської митниці ДФС (Вiталiй ОНОЩЕНКО): забезпечити попередження про наступне вивільнення працівників Одеської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» згідно списку, що додається.
Головою комісії з реорганізації Одеської митниці ДФС 28.07.2021р. винесено попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення.
Протоколом від 28.07.2021р. зафіксовано факт доведення до відома до ОСОБА_1 наказу Одеської митниці ДФС від 28.07.2021 №8-0 «Про попередження посадових осіб Одеської митниці ДФС про наступне вивільнення», Попередження про наступне вивільнення від 28.07.2021р. шляхом їх направлення на його електронну адресу.
Наказом голови комісії з реорганізації Одеської митниці ДФС А.Артеменко «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_3 » №16-о від 23.12.2021 року керуючись наказом Державної фіскальної служби України від 23.07.2021 № 22-рг «Про вивільнення працівників Державної фіскальної служби України», на підставі пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», статтею 83 Кодексу законів про працю України, припинено 30 грудня 2021 року державну службу ОСОБА_4 на посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення № 4 митного поста «Чорноморський» Одеської митниці ДФС, звільнивши його із займаної посади у зв'язку з припиненням Державної фіскальної служби України з повним скороченням посад та чисельності, п.1 ст.40 КЗпП України.
Позивач, не погоджуючись з прийнятими наказами, вважаючи його протиправним та таким, що підлягають скасуванню, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно ст.36 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до п.1 ч.1,2 ст.40 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2, і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно ст.42 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Відповідно до ст.49-2 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.
Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно ст.5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних наказів є реорганізація Одеської митниці ДФС.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 р. №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну Фіскальну службу шляхом поділу (пункт 1 постанови).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міс України від 18.12.2018р. № 1200 установлено, зокрема, що Державна митна служба є центральним органом виконавчої влади, дiяльнiсть якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів.
Державна податкова служба та Державна митна служба правонаступниками майна, прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.
Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, Виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 р. №858 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1, а також реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територiальних органів Державної митної служби за переліком згiдно з додатком 2.
Крім того, установлено, що територiальнi органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територiальним органам Державної митної служби.
Зокрема, згідно з додатком 1 утворено Одеську митницю Держмитслужби, а відповідно до додатку 2 реорганізовано Одеську митницю ДФС шляхом приєднання до Одеської митниці Держмитслужби.
Своїм розпорядженням від 04.12.2019 р. №1217-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення 08.12.2019 р. Державною митною службою 3 покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019p. №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020р. №895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» реорганізовано територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком шляхом їх приєднання до Державної митної служби (пункт 1 постанови).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020р. № 895 установлено, зокрема, що:
- територiальнi органи Державної митної служби, що реорганізуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною митною службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень і функцій територіальних органів, що реорганізуються. Таке рішення приймається Державною митною службою після здійснення заходів, пов'язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної митної служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структури, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій;
- майно територіальних органів Державної митної служби, що реорганізуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, залишається у сфері управління Державної митної служби.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020р. № 895 на Державну митну службу покладено обов'язок забезпечити:
- утворення комісій з реорганізації територіальних органів Державної митної служби відповідно до пункту 1 цієї постанови;
- здійснення заходів щодо реорганізації територіальних органів Державної митної служби відповідно до пункту 1 цієї постанови;
- утворення територiальних органів Державної митної служби відповідно до статті 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади».
Надалі наказом Державної митної служби від 19.10.2020р. №460 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів» утворено територіальні органи як відокремлені підрозділи Державної митної служби України за переліком згiдно з додатком, в тому числі й Одеську митницю.
Одеська митниця ДФС зареєстрована як юридична особа 14.10.2014р., номер запису 15561020000053786, ідентифікаційний код юридичної особи 39441717.
До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.11.2019. внесено запис №15561270029053786 про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації; з указаної дати і на даний час - Одеська митниця ДФС перебуває i в стані припинення.
Одеська митниця Держмитслужби зареєстрована як юридична особа 06.11.2019p., номер запису 15561020000072181, ідентифікаційний код юридичної особи 43333459.
До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 05.11.2020p. внесено запис №1005561270011072181 про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації; з указано на даний час Одеська митниця Держмитслужби перебуває в стані припинення.
Одеська митниця 03.12.2020р. зареєстрована як відокремлений підрозділ юридичної особи (Державної митної служби України, код ЄДРПОУ 43115923), номер запису 1000741030010086387, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44005631. В стані припинення не перебуває.
Таким чином, відбулась реорганізація Одеської митниці ДФС.
Згідно ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
В той же час, передбачене ст.87 Закону України «Про державну службу» право керівника державного органу пропонувати державному службовцю вакантну посаду, не може трактуватись як можливість прийняття рішення таким керівником на власний розсуд, без будь якого обґрунтування такого рішення. При переведенні державних службовців керівник державного органу в першу чергу оцінює професійну підготовку та компетентність державного службовця.
Разом з тим, головою комісії з реорганізації Одеської митниці ДФС ОСОБА_5 був прийнятий наказ від 28.07.2021 р. №8-0 «Про попередження посадових осіб Одеської митниці ДФС про наступне звільнення» та попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення.
При цьому, відповідачем, суб'єктом владних повноважень, не наведено обґрунтованих підстав, з огляду на які позивачу не пропонувались вакантні посади. Доказів того, що Головою комісії з реорганізації Одеської митниці ДФС повідомлено позивача про наявність вимог, яким би він не відповідав.
Матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що звільненню позивача з посади передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця.
Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу» дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Таким чином, при вивільненні працівників (державних службовців) державного органу у зв'язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізацією державного органу, враховуючи положення ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу», застосовують норми КЗпП.
Верховний Суд в постанові від 08 травня 2019 року по справі № 806/1175/17 зазначив, що виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення. Положеннями частини першої статті 42 КЗпП передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. При вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. За відсутності різниці у кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен здійснити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом підготовки довідки в довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року по справі № 813/1713/16.
В той же час, матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення з особами які займають аналогічні посади, зокрема тих, які залишилися працювати та тих, які підлягали звільненню.
Відсутність проведення такого аналізу відслідковується зі змісту оскаржуваного наказу, які, у мотивувальній частині не містить жодних посилань на документ (довідка, доповідна записка, аналітична довідка, ін.) щодо проведення, перед прийняттям рішення про звільнення позивача, відповідного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.
Відповідно до статті 38 Конституції України, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про державну службу» державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів, зокрема, верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави; законності - обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження; прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України; стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.
Згідно п.«а» ч.2 ст.9 Міжнародної організації праці №158 Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України №3933-ХІІ від 04.02.1994, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 №475/97-ВР, який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов'язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини у справі «Полях та інші проти України» від 17.02.2020 (набуло статусу остаточного 24.02.2020) визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що наказ голови комісії з реорганізації Одеської митниці ДФС А.Артеменко «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » №16-o від 23.12.2021 року, котрим ОСОБА_1 , звільнено 30.12.2021 року з посади заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №4 митного поста «Чорноморський» Одеської митниці ДФС та припинено державну службу прийнято необґрунтовано та без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що наказ голови комісії з реорганізації Одеської митниці ДФС А.Артеменко «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » №16-o від 23.12.2021 року, котрим ОСОБА_1 , звільнено 30.12.2021 року з посади заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №4 митного поста «Чорноморський» Одеської митниці ДФС та припинено державну службу є протиправним та підлягає скасуванню.
В свою чергу, суд не вбачає підстав для скасування наказу наказ голови комісії з реорганізації Одеської митниці ДФС Г.Іваненко від 28.07.2021 р. №8-0 «Про попередження посадових осіб Одеської митниці ДФС про наступне звільнення» в частині попередження ОСОБА_1 про наступне звiльнення з посади заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №4 митного поста «Чорноморський» Одеської митниці ДФС, оскільки вказаним наказом не порушено права позивача.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як способу відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Верховний Суд України в постанові від 21 травня 2014 року по справі № 6-33цс14 та Верховний Суд в постанові від 30 січня 2018 року по справі № 800/609/16 зазначили, що у разі визнання незаконним і скасування акта суб'єкта владних повноважень про звільнення особи із займаної посади, ефективним способом захисту та поновлення порушених прав є поновлення особи на посаді, з якої її було незаконно звільнено.
Судом встановлено, що Одеська митниця ДФС перебуває в стані припинення тобто не є ліквідованою.
За таких підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №4 митного поста «Чорноморський» Одеської митниці ДФС з 31 грудня 2021 року
Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами ч.2,5 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню на користь позивача, без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п.5 Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки №38 від 22.07.2022 року виданої про те, що станом на день звільнення 30.12.2021 року (наказ Одеської митниці ДФС від 23.12.2021 № 16-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ») за останні два календарні місяці (жовтень 2021 р. та листопад 2021 р.) середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 , який працював в Одеській митниці ДФС, становить:
нараховано - 14 380,00 грн.
з вирахуванням обов'язкової сплати податку на доходи фізичних осіб (18% -2 588,40 грн.) та військового збору (1,5% - 215,70 грн.), сума до виплати становить 11 575,90 грн.
Кількість робочих днів у жовтні 2021р. - 20 днів, у листопаді 2022р. - 22 дні. (в середньому за 2 місяці 21 робочий день.).
Таким чином середньоденна заробітна плата складає 684,76грн. (14 380,00 грн./21робочий день).
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31.12.2021 року по 18.08.2022 року у розмірі 107507,32 грн. (157 х 684,76грн.), без урахування обов'язкових відрахувань.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому.
Відповідно до п.2,3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді яку він обіймав на час звільнення та виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць - підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Одеської митниці ДФС (вул.Івана та Юрія Лип,21-А, м.Одеса, 65078), за участю третіх осіб Одеської митниці Держмитслужби (вул.Івана та Юрія Лип,21-А, м.Одеса, 65078), Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (вул.Івана та Юрія Лип,21-А, м.Одеса, 65078) про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати протиправним тa скасувати наказ голови комісії з реорганізації Одеської митниці ДФС А.Артеменко «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » №16-o від 23.12.2021 року, котрим ОСОБА_1 , звільнено 30.12.2021 року з посади заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №4 митного поста «Чорноморський» Одеської митниці ДФС та припинено державну службу.
Поновити ОСОБА_1 з 31.12.2021 року на державній службі та на посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №4 митного поста «Чорноморський» Одеської митниці ДФС.
Стягнути з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.12.2021 р. по 18.08.2022 р. без вирахуванням обов'язкових податків і зборів у розмірі 107507,32 грн.;
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць (без урахування обов'язкових відрахувань) у розмірі 14380,00 грн.
В решті позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко